Це гірше, ніж помилка

Усе, що було ухвалено на її основі, всі призначення, вибори тощо, має сприйматися як таке, чого не було в природі

Абстрагуючись від оцінок абсурдних мотивів Конституційного Суду щодо неконституційності Закону № 2222-IV, зосереджуся на деяких наслідках прийнятого рішення.

Отже, суд вирішив: 1) визнати Закон № 2222-IV про внесення змін до Конституції України таким, що не відповідає Основному Закону (є неконституційним); 2) як наслідок – визнаний неконституційним Закон № 2222-IV проголошено таким, що втратив чинність із дня ухвалення КСУ рішення; 3) органи державної влади зобов’язали невідкладно привести нормативно-правові акти у відповідність до Конституції від 28 червня 1996 року в редакції, що була до внесення до неї змін Законом № 2222-IV; 4) КСУ нагадав, що його рішення є обов’язковим, остаточним і не може бути оскарженим.

Чи не здається дивним той факт, що у своєму рішенні КСУ навіть не згадав Конституції в редакції змін, внесених Законом № 2222-IV? Звісно, багато хто зрозумів, що визнання неконституційним Закону № 2222-IV мало тягнути за собою якісь наслідки і для тексту Конституції. Орієнтуючись на зміст мотивувальної частини рішення, можна було очікувати щонайменше одного з двох висновків КСУ.

Перший: Суд міг взяти на себе явно невдячну роботу з визнання неконституційною тієї частини тексту змін до Конституції, в якій були відтворені слова і звуки, що не отримали додаткового висновку КС 2004 року. Другий: запропонований Судом у пп.1 і 2 постановляючої частини. Але КСУ так і не виклав у резолюції деяких норм (або всього тексту) Закону № 2222-IV, що визнані неконституційними. Як могло так статися? Найімовірніше, причина в тому, що, перелічивши неконституційні положення Закону № 2222-IV, Суд мав, безумовно, викласти в резолютивній частині рішення перелік (постатейний!) положень Конституції в редакції від 8 грудня 2004 року, що втратили чинність. Після цього він мав зобов’язати парламент «залатати те провалля» (за визначенням регіонала Сергія Головатого) в тексті Конституції, яке спричинило б його рішення. Але це означає проголосити частину Конституції неконституційною. Навіть у цього складу Конституційного Суду не стало духу проголосити цю крамолу.

Вирішили зробити те саме, але «мовчки»: цілком проігнорувавши Конституцію в редакції 2004 року й зосередившись тільки на Законі № 2222-IV без офіційного проголошення факту явочного повернення до тексту Конституції в редакції від 28 червня 1996 року, Конституційний Суд зобов’язав «усіх і вся» привести у відповідність до неї всі нормативно-правові акти.

Уся ця неправова еквілібристика остаточно завела КСУ і всю владу в ситуацію, з якої важко вислизнути без подальших політико-правових втрат. Проголошенням Закону № 2222-IV неконституційним Суд увімкнув механізм подолання нечинності Конституції, що передбачає внесення до неї в конституційний спосіб необхідних змін. Коли ж Суд проігнорував Конституцію в редакції 2004 року, не проголосивши повернення до Конституції в редакції від 28 червня 1996-го, але зобов’язуючи органи влади привести нормативно-правові акти до її вимог, Конституційний Суд увів режим нікчемності (втрати чинності) всього тексту чинної Конституції, що, своєю чергою, створило підстави вважати Конституцію в редакції від 2004 року недійсною з моменту ухвалення змін до неї. Наслідок цього – все, що було ухвалено на її основі, всі призначення, вибори тощо, має сприйматися як таке, чого не було в природі. Є правові системи, що допускають такі наслідки рішень органів конституційного нагляду, але не наша, не українська система.

Назву для прикладу лише одну проблему, породжену рішенням Конституційного Суду, яка сьогодні турбує парламентаріїв: коли чергові парламентські вибори? Є пропозиція швиденько внести зміни до «перехідних положень» відродженого тексту Конституції, передбачивши парламентські вибори восени 2012-го, президентські – навесні 2015-го (згідно з Конституцією 1996 року вибори до Верховної Ради мали б відбутися вже в березні 2011-го, президента – в жовтні 2014-го). Враховуючи роль (особливо сьогодні!) цих суб’єктів у багаторічному захисті конституційного ладу в державі, їхнє прагнення отримати такий бонус є зрозумілим. Але можуть виникнути непереборні перешкоди, пов’язані з подальшими наслідками рішення Конституційного Суду. Посилання на те, що нинішній склад парламен­­ту обирався на конституційних підставах, які передбачали п’ятирічний термін повноважень, нівелюється тим, що ці підстави Суд визнав нікчемними. Якби КСУ зобов’язав парламент відновити Конституцію («залатати в ній прогалину»), це відповідало б конституційному механізму подолання наслідків неконституційності акта (чого він, звісно, не міг собі дозволити, щоб прямим текстом не зганьбити Основного Закону і себе), Верховна Рада могла б дозволити собі не забути себе і гаранта Конституції. Окрім того, якщо справді з 1 жовтня 2010 року влада вкотре почала жити за Конституцією, пропоновані зміни до «перехідних положень» порушать встановлені Основним Законом терміни виборів парламенту і президента. Зокрема, вибори до ВР восени 2012-го скоротили б термін повноважень наступного парламенту більше ніж на півроку, а це теж неконституційно, на жаль.

Вдавати, що все «о’кей», зосередитися на нових реаліях – справа звична. А що далі? Якщо не дати спочатку належної оцінки тому, що сталося, не оцінити реалій, ходитимемо по колу, можливо, по спіралі вниз. Сьогодні ж ми стоїмо на тому, у що вляпалися.

Віктор Мусіяка, 08 жовтня 2010 р.

//tyzhden.ua/Columns/50/7195
Фото AFP /Конституційний суд України
//tsn.ua/ukrayina/novim-suddeyu-ksu-mozhe-stati-specialist-iz-budivnictva-saun-i-baseyniv.html