Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав

День Конституции — это такая народная забава, когда каждый начальник должен сказать что-то хорошее об Основном Законе или его усовершенствовании, каждый гражданин — демонстративно поехать на дачу, а каждый телеканал — пригласить в студию Михаила Сироту.

Говорят, что современному политику значительно легче написать конституцию или декларацию о государственном суверенитете, нежели декларацию о собственных доходах. Впрочем, такая мнимая склонность к конституционному творчеству — обманчива. Хотя это и не мешает большой части украинских политиков где-то там на кухне писать «кон­ституцию» для домашнего пользования. Просто, как в послови­це — дерево посадить, дом построить, конституцию написать... Сегодня, в кого ни ткни пальцем в украинском политикуме, непременно попадешь в автора нового Основного Закона. Но Конституция — это не депутатский запрос, не книжка-раскраска для скучающих построителей государства «на общественных началах». Конституция, Основной Закон страны потому и является главным документом, что обладает высшей легитимностью, освященной всенародным одобрением.

Обладает ли такой легитимностью Конституция Украины? Нет, не обладает. Понимаю, что таким категорическим утверждением наталкиваюсь на критику многих политиков и правоведов-конституционалистов, со студенческих лет живущих по древнеримскому Dura lex sed lex (Закон суров, но он — закон). Но что поделаешь, если DURA — сама Конституция?

Действующая Конституция, оче­редную годовщину которой мы отметили в четверг, появилась на свет во время первого серьезного парламентско-президентского кризиса в 1996 году. Тогда, напомню, Леонид Кучма грозился провести референдум с собственным полумонархическим проектом нового Основного Закона, а Александр Мороз (вот не везет человеку) очень боялся лишиться кресла спикера парламента. Вот так, под знаком шантажа и страха, «еще и третьи петухи не пропели», депутаты подарили стране новую Конституцию. Получилось почти как у Пушкина: «Родила царица в ночь, не то сына, не то дочь»…

Но если по Конституции образца 1996 года еще можно было как-то жить, реализуя лозунг «разделяй и властвуй», что, собственно, Кучма и делал в течение десяти лет, то после так называемой политической реформы все механизмы сдерживаний и противовесов полетели кувырком. Эту новую Конституцию каждый пытался писать для себя. Реформа была призвана выполнить несколько функций: не дать слишком много власти Виктору Ющенко, защититься от возможного пришест­вия Януковича, обеспечить премьерство в парламентской республике либо Кучме, либо Медведчуку и т.д. Единственное, чем эта реформа никак не занималась — это собст­венно конституционным строем государства. Ключевые политические игроки мастерили свою конституцию словно по инструкциям «IKEA». У кого-то получилась кровать, у кого-то шкаф, у кого-то — костыли. Но страна вследствие таких манипуляций осталась фактически без Конституции.

Собственно говоря, все кризисы, которыми вся страна вдоволь наелась за два последних года, должны быть благодарны своим существованием именно политической реформе. Сегодня я горжусь тем, что ни одного голоса наша фракция не дала за эту реформу. Более того, пока одной рукой я не голосовала за новую Конституцию, второй — дер­жала Виктора Андрее­вича, чтобы он тоже не голосовал. И именно поэтому сегодня президент Украины имеет полное моральное право критиковать реформу и требовать оптимизировать и усовершенствовать конституционный строй. Ведь сейчас, когда социалисты обвиняют гла­ву государства в попрании Основного Закона, они забывают, что именно они вместе с Медведчуком и Кучмой топтались по этой Конституции вдоль и поперек.

И сегодня, г-н Мороз, прежде чем критиковать Ющенко, вам не помешало бы осознать, что это именно из-за вас у страны по три генеральных прокурора, по два губерна­тора на область и по пятнадцать инструкций к каждому закону. Это из-за вас лихорадит страну, парламент, секретариат президента и правитель­ство. Это вы — отец хаоса, беспоряд­ка и безответственности. И ваше маниакальное желание провести «еще дальше» конституционные изменения 27 июня 2007 года — это уже в данном случае диагноз. Герострат сжег храм, дабы остаться в памяти потомков, вы разрушили конституционный строй государства только для того, чтобы посидеть на главном законодательном стуле. Вот уж на самом деле, трагедия и фарс... Я убеждена, что этот фарс под названием «политическая реформа от-«морозков» рано или поздно будет обязательно ликвидирована.

...Сегодня стране нужна новая редакция Конституции. Это не вызывает никаких возражений. Мы можем и должны написать правильную Конституцию. У Украины устойчивые конституционные традиции. Можно, например, вспомнить еще архаическую «Русскую правду», которая, как на то время, была довольно прогрессивным документом раннесредневековой Европы. Или конституцию Пилипа Орлика, которую даже подозревают в материнст­ве ни больше ни меньше, как конституции Соединенных Штатов Америки. Каждый год непременно кто-то возьмет да и напишет, что, мол, современные американские люди живут по гетманским законам.

Но я хотела бы предостеречь весь украинский политикум от частного подхода к созданию нового Ос­новного Закона. Конституция — это такой проект, на котором не должно быть клейма индивидуального копирайта. Более того, новая Консти­туция, ввиду отсутствия совести и ответственности украинских политиков — это вообще не политическая область. МЫ предлагаем следующий алгоритм действий.

Во-первых, еще раз повторю, проект Конституции должны предложить не политики, а специалисты, ученые в области конституционного права. Политики, как всегда, делают «под себя». Юристы должны написать Конституцию для граждан страны. Специалисты, опираясь на исторический мировой опыт, должны построить систему балансов и противовесов, а также создать систему контроля за дейст­виями власти. После этого Конс­титуция должна обрести статус неприкосновенности. Запретить политикам ставить там даже запятую, ведь они и запятыми будут пытаться узурпировать власть.

Во-вторых, вместо «всенародного обсуждения», которое, по сути, сводится к трем круглым столам, народу нужно предложить два готовых проекта новой Конституции. В одном из этих проектов должна быть представлена парламентская форма правления, во втором — президентская. Не нужно их смешивать в кучу, ведь ничего хорошего из этого не получится. Два проекта должны быть вынесены на референдум. Люди за пос­ледние два года увидели, как работает «смешанная система» по принципу «кто кого первым съест», а потому, полагаю, дадут правильный ответ.

В-третьих, Конституция должна содержать четкие механизмы контроля за действиями власти, и именно потому мы предлагаем вписать в Конституцию раздел «Оппозиция и ее статус». Оппозиция — это единственный мотивированный контролер за действиями власти, при­чем независимо от того, кто и ког­да будет состоять в оппозиции, а кто — у власти.

И еще о контроле. В прошлом году мы реализовывали интернет-программу «Ідеальна країна». Главным слоганом этой кампании был лозунг «Без тебе нічого не буде». Полагаю, в чуть измененном виде он идеально подходит для нынешней украинской власти. Просто бери портрет любого министра или чиновника, вешай их и подписывай «Ему ничего не будет...» По дейст­вующей Конституции никому ничего никогда не грозит: парламент распустить практически невозможно, отправить в отставку Кабинет министров — трудно, провести импичмент — маловероятно, привлечь отдельного чиновника к ответственности — фантастика. А нужно, чтобы — возможно, легко и вероятно. Ведь только ежедневная ответственность и угроза потери влияния дисциплинирует власть, заставляет ее эффективно работать на общество. По собственному опыту знаю, никогда депутаты Верховной Рады не хватаются так за работу, как во время проведения предвыборной кампании и на этапе формирования избирательных списков. В системе ответственности власти должен быть заложен фактор риска, фактор потери должности и власти, если политик или чиновник этого заслуживает. Это заставит властные верхи жить по закону и по Конституции. Политики и государственные мужи должны бояться своих должностей, а не гордиться ими и передавать функции в аренду или же на откуп. Сейчас, возможно, кто-то снова начнет кричать, что Тимошенко «строит тоталитарное государство». Но если разобраться, то именно по такой системе живет весь цивилизованный мир. Президент Франции может распустить парламент, не мотивируя своих решений. В Италии — отставки и роспуск парламента — это форма существования политической стабильности, в Германии периодическая угроза потери власти премьером приводит к постоянному и непосредственному общению власти с народом, в Румынии буквально вчера был проведен референдум по импичменту.

В какой-то степени Конституция должна содержать все пути преодоления возможных, гипотетических и вероятных системных кризисов. Причем без разночтений и вариантов. Конституция — это не Каббала, для объяснения которой нужно привлекать авгуров и жрецов. Это — документ, не допускающий конфликта на уровне толкований. Участь той или иной нормы Основного Закона не должна зависеть от стоимости жилья одного отдельно взятого члена Конституцион­ного суда.

В-четвертых, новая Конституция должна, в конце концов, создать систему настоящего правосудия в стране. Все мы недавно были свидетелями довольно позорных вещей. Когда, скажем, судья одного из районных киевских судов где-то в подлеске, на пеньке или на колене, самовольно подписывал судебные постановления, которыми оптом отменял десяток указов президента. Все мы видели, как какие-то тмутараканские суды ничтоже сумняшеся выносили приговор указам президента, рассматривать которые на предмет законности может лишь Конституционный суд. Что уж говорить об обычных людях, если даже высшим мира сего приходится добиваться справедливости в суде при помощи блокирований, пикетирований, отрядов милиции и драк фракции на фракцию (как вариант — коалиция на оппозицию). Конституция должна определить, что судья не только независим, но и ответственен. И достичь этого можно, как по мне, выборностью всех судей и созданием системы реально возможного отзыва судей с должности за грубое неправосудие. Это должно происходить по специальным процедурам и при участии общественности.

В-пятых, в Конституции должны быть изложены нормы, которые навеки покончат с депутатскими льготами, неприкосновенностью и т.д. Не может быть свободным и справедливым общество, где люди разделены на касты. В таком случае всегда будут существовать брахманы и парии, знать и чернь. Любые нормы о льготах должны быть вырваны с корнем. Безжалостно и сразу. Начиная буквально с депутатского значка как реликта советской эпохи, немного напоминающего побрякушки и талисманы туземцев, носящих их, дабы отличаться в статусе. И уж не говоря об абсолютном депутатском иммунитете, бесплатном оздоровлении и бесплатном проезде на фуникулере.

В-шестых, при всех преимуществах коалиционной системы необходимо выработать единый подход к формированию центральной исполнительной власти — Кабинета министров. Формирование правительства по принципу Ноя: «От каждой политической твари — министров по паре», — это не самый лучший путь. Я работала премьер-министром в правительстве, в котором не имела права назначить ни одного министра. Это не было комфортно, мягко говоря. Много времени расходовалось не на работу, а на уговаривание и упрашивание члена правительства, чтобы он выполнил свои непосредственные функции. Для себя я это условно называла «ежедневной борьбой с Кинахом», который и дня не проходило, чтобы не сморозил что-то такое, что совершенно диссонировало со стратегией правительства. Виктор Янукович, насколько мне известно, «по-своему» лечит непослушание министров, но будем надеяться, выполнение министрами своих обязанностей впредь будет происходить с целыми печенями и неповрежденными почками.

Вообще-то, мне чрезвычайно интересно наблюдать, как действующий Кабинет министров сегодня пытается адаптировать Конституцию к собственным нуждам. По-донецки «элегантные» экзерсисы Виктора Федоровича на эту тему стали бы украшением любого пособия по акробатике или украинского издания «Камасутры». Похоже, Александр Мороз так и не смог объяснить премьеру: что же это за реформа такая и как теперь с ней жить? Мне это напоминает историю ранних времен коллективизации, когда на село впервые привезли трактор. Удивленные крестьяне прослушали длинную лекцию об этом новейшем чуде техники, а потом сказали: «Машина, конечно, хорошая, но не понятно, куда лошадь запрягать...».

И, наконец, в-седьмых, больше все­го мне хочется напомнить всем нашим политикам, депутатам, президентам, премьерам, министрам, потенциальным и нынешним, что Конституция начинается не с десятой страницы, не с распределения полномочий и компетенций между политиками. Конституция начинается со статей о неотъемлемых конституционных правах и свободах человека и гражданина. Не перечень функций президента и премьера составляет основу Конституции, а все те же права людей, о которых все давно забыли: собственность, образование, наука, работа, зарплата, отдых и т.д. Только тот политик, который поймет, что это и является главным в Конституции, получит шанс стать полноценным представителем интересов граждан Украины.

P.S. Накануне празднования 11-й годовщины Конституции Украины президент Виктор Ющенко выступил с собственными конституционными инициативами, которые, по сути, сводятся к двум предложениям: сокращению численности депутатов Верховной Рады и введению двухпалатного парла­мента. Что касается первого, соглашаюсь целиком и полностью. Уменьшение количества депутатов Верховной Рады — это такая потеря, от которой страна точно ничего не потеряет. Идея же двухпалатности, наоборот, совершенно неприемлема. Украина — унитарное государство, а потому не требует двух палат, как правило, существующих в федерациях. Главная идея сегодняшней Украины — «Схід і Захід разом», и едва ли две палаты будут служить объединению страны. Фе­дерализм, как искусственное заимствование, не обеспечит единства сам по себе, так же, как работа милиции, не станет лучше, если мы переименуем участковых в шерифов.

Юлия Тимошенко «Зеркало недели» №25, 30 июня 2007 г.

//zn.ua/POLITICS/novaya_konstitutsiya_ukrainy_ot_pariteta_sily_k_prioritetu_prav-50554.html

//vecherniy.kharkov.ua/news/12739/

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc! 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

23.06.2007 Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція

//korrespondent.net/ukraine/politics/humor/cartoons/editorial/126

Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні

До цьогорічного Дня Конституції ми підходимо з двоїстим почуттям. З одного боку, у громадян України, її політичної еліти є всі підстави пишатися тим, що за стислий період нашої новітньої історії ми стільки зусиль віддали творенню Основного Закону. Очевидно, це свідчить не лише про гостроту суперництва між різними політичними силами з приводу того, які ж принципи слід було закласти в цей документ. 

Як на мене, історія конституційного процесу в Україні є яскравим свідченням надзвичайної активності вітчизняного політикуму зокрема і суспільства в цілому. Це можна пояснити боротьбою за владу, але думаю, йшлося про щось більше: про долю держави, про майбутнє нашого народу.

В горнилі конституційного процесу гартувалася наша демократія. Цим ми теж можемо пишатися, навіть у нинішніх, дуже непростих умовах.

З іншого боку, громадяни України стали свідками того, як політична криза призвела до дискредитації державної влади. В жертву інтересам окремих політичних сил без вагань були принесені найважливіші державні інституції — Конституційний суд, Генеральна прокуратура, Центральна виборча комісія, МВС. Було дезорганізовано систему судової влади.

Однак найгірше, що трапилося, — це руйнація українського парламентаризму. Хоч як це дивно, але люди, котрі називають себе демократами, стали на шлях свідомого і цілеспрямованого нищення вищого представницького органу влади, без якого демократія просто немислима.

Ідея проведення дострокових виборів перетворилася у своєрідний заклик, покликаний переконати широкий український загал у тому, що затіяне — не авантюра, а вияв рішучості сил, які не спромоглися сформувати парламентську більшість.

Тим часом абсолютно зрозуміло, що самі по собі вибори не вирішують усіх проблем, породжених кризою. Тому потрібно говорити не стільки про вибори, які принципово не змінять співвідношення сил на українській політичній сцені, скільки про забезпечення комплексної реформи політичної системи. Що для цього потрібно?

У першу чергу — відновити нормальну роботу всіх інституцій державної влади. Наступне — провести прозорі та демократичні позачергові парламентські вибори, своєчасно сформувати нову парламентську коаліцію та коаліційний уряд. І, нарешті, створити Конституційну комісію в парламенті з участю президентської сторони та досягти компромісу щодо шляхів оптимізації системи влади.

Зупинюся докладніше на цих трьох ініціативах.

Гарантії проведення демократичних
парламентських виборів

Ми вже бачимо проблеми з роботою ЦВК, очевидними є й потенційні підводні рифи — наприклад, формування окружних і дільничних комісій. На жаль, зміни до виборчого законодавства, ухвалені Верховною Радою, всіх проблем не вирішують. Для того, щоб виборчий процес відбувся без потрясінь, потрібні нові політичні домовленості, нові гарантії взаємної довіри. Тому пропонується укласти політичну угоду про гарантії проведення демократичних парламентських виборів, яку доцільно підписати президентові, прем’єру, лідерам політичних сил, які були представлені у Верховній Раді України 5-го скликання. До угоди можуть приєднатись і партії, що не були представлені в парламенті. В цьому документі слід визначити взаємні зобов’язання не блокувати роботу Центральної виборчої комісії, принципи неконфліктного формування окружних і дільничних виборчих комісій, зобов’язання визнати результати, які буде оприлюднено в офіційному рішенні ЦВК.

Якщо цього не зробити, одразу після виборів ми увійдемо в чергову кризу. Маючи прецедент, меншість може ним скористатися і заблокувати роботу парламенту з усіма наслідками, що з цього випливають.

Таким чином, проведення позачергових парламентських виборів у демократичному режимі, формування нового складу Верховної Ради, відновлення повноцінної і нормальної роботи українського парламенту — це перший крок у системному подоланні нинішньої політичної кризи.

Спільна підготовка змін до Конституції

Спільне опрацювання цих змін повинне оптимізувати систему влади, забезпечити її нормальну роботу. Ми ще не довели до кінця трансформацію системи влади, започатковану у грудні 2004 року. Але, як після стихійного лиха, нам уже потрібен капітальний ремонт політичної системи.

Не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість політичних сил відмовилась у 2004 році. Це — нереально. Спробу скасувати політреформу більша частина суспільства розцінить як повернення до епохи тоталітаризму і ніколи не дозволить піти на це.

Тому потрібно довести до логічного завершення вже розпочату конституційну реформу, а не видумувати ідеальну систему влади, якої у природі просто не існує.

Хочу нагадати одну з голов­них тез, яку обстоювали і коаліція, і уряд, і опозиція: ніхто не повинен мати монополію на владу, ніхто не може зазіхати на узурпацію влади. Досягти цього можна лише в умовах парламентсько-президентської системи, що забезпечує реальне народовладдя в державі і ґрунтується на системі стримувань та противаг трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової, з чітким розподілом повноважень.

Якщо це робити не поспіхом і не нав’язуючи позицію однієї сторони всім іншим учасникам конституційного процесу, тоді робота над оптимізацією чинного Основного Закону буде успішною і може завершитися до кінця 2007 року.

Створення Конституційної комісії

Саме пошук узгоджених рішень, спільна законотворча робота президента і уряду, чільних політичних сил, представлених у парламенті, зможе владнати нинішні проблеми.

Тому я виступаю за створення Конституційної комісії на парламентській основі, з участю президентської сторони.

Але закликаю спрямувати її діяльність на оптимізацію і продовження конституційної реформи, на скерування результатів роботи Комісії до відповідних парламентських комітетів і сесійної зали новообраної Верховної Ради. Ми також застерігаємо від будь-яких спроб ревізії або скасування конституційної реформи, які можуть призвести до гострої політико-правової кризи та дестабілізації всієї системи влади.

Завершення роботи над змінами до Конституції, ухваленими 2004 року

Якщо ми визнаємо право народу як джерела влади на визначення та зміни Конституції, необхідно як на законодавчому, так і на конституційному рівнях чітко прописати норми, що даватимуть відповідь на запитання, у яких формах народ здійснює владу безпосередньо (шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдуми, інші форми безпосередньої демократії).

Потрібно зафіксувати право народу визначати і змінювати конституційний лад шляхом всеукраїнського референдуму. Крім того, окремого законодавчого забезпечення потребують норми, що гарантують імплементацію результатів народного волевиявлення.

Другий пріоритет — реформа судової системи. Перш ніж проводити кардинальну реформу судової влади, ми маємо проаналізувати й визначити найголовніші проблеми зі здійсненням судочинства в Україні, які, зокрема, висвітлила і нинішня політична криза. Ми повинні проаналізувати допущені помилки (адже реформа судової системи почалася після ухвалення Конституції у 1996 році, вона не завершена, деякі новації спричинили серйозні проблеми), узгодити підходи до реформування судової системи і між представниками різних політичних сил, і між представниками правничої спільноти.

У зв’язку з цим, на мою думку, необхідні:

— оптимізація і модернізація структури судової влади та процедур здійснення судочин­ства. Зокрема йдеться про відновлення чіткої системи підсудності, яка була зруйнована останніми роками. Сьогодні не лише рядові громадяни, а й самі судді не можуть розібратися, до яких судів і з яких питань треба звертатись. З іншого боку, виникає абсурдна ситуація, коли районні суди виносять рішення, які належать до конституційних повноважень вищих органів державної влади або до сфери конституційної юрисдикції;

— забезпечення реальної, а не декларативної незалежності судової влади. Під час політичної кризи суди і окремі судді стали, з одного боку, безпосередніми учасниками бойових політичних дій, а з іншого боку — заручниками, інколи — й жертвами політичних конфліктів. Розпочався процес стихійної політичної приватизації судів та представників суддівського корпусу;

— подолання корупції в судовій системі і посилення відповідальності суддів. Загальнонаціональне опитування громадської думки про стан корупції в Україні, проведене Київським міжнародним інститутом соціології в січні—квітні 2007 року, засвідчило, що 49% опитаних відзначили наявність корупції в судовій системі. Звинувачення суддів у корупції стали вже загальним місцем у суспільній і політичній полеміці. Внаслідок непродуманих реформ втрачено важелі впливу на суддів, розбалансовано механізми процесуального контролю. В окремих випадках можна говорити, що судді стали незалежними навіть від закону;

— реалізація ефективної, прозорої і демократичної кадрової політики в суддівському корпусі (порядок підготовки, призначення і обрання суддів, керівників судів);

— відновлення системи конституційного судочинства. В умовах конфліктних відносин між вищими державними інститутами, і особливо під час політичної кризи, робота Конституційного суду спочатку була заблокована, а потім опинилась на межі руйнації і сама система конституційного правосуддя. Кардинальних змін і у формуванні, і в роботі Конституційного суду вже не уникнути.

Щоб реформувати судову систему, необхідно створити збалансовану і гармонійну структуру судової влади, яка забезпечуватиме доступність до органів правосуддя за місцем проживання (на рівні районів), спеціалізацію суддів (на рівні судів першої інстанції) та судів (з окружного чи обласного рівня) при збереженні єдності системи судів загальної юрисдикції.

Не уникнути оптимізації процедур судочинства (через внесення змін до процесуального законодавства), забезпечення чіткої системи підсудності та оскарження рішень у судах вищої інстанції.

Важливим є запровадження суду присяжних із чітким визначенням його компетенції та функцій і механізмів процесуального контролю за його діяльністю й рішеннями.

Процедура призначення голів судів повинна бути виведена з-під впливу і президента, і Верховної Ради (призначення голів судів або Радою суддів, або іншим органом суддівської спільноти).

Розподіл справ у судах повинен відбуватися за принципом жеребкування.

Необхідно запровадити дійові й прозорі механізми та різні інстанції притягнення до відповідальності суддів, зокрема створення спеціальної судової інспекції, а також, можливо, і створення спеціальної дисциплінарної комісії.

Судді повинні призначатися на посади на конкурсній основі з чітко визначеними кваліфікаційними вимогами до кандидатів на посади суддів.

Однак чи не найголовніше — це деполітизація судової системи, і насамперед — Конституційного суду.

Баланс повноважень, законодавче забезпечення тих норм Конституції, які стосуються функціонування ключових ін­ститутів державної влади

Ідеться про законодавче забезпечення роботи Верховної Ради та більш чітке визначення процедур формування коаліції й опозиції, про правове поле для організації роботи всієї системи виконавчої влади, про гарантії і механізми реалізації конституційних повноважень президента України. Удосконалення конституційних норм покликане унеможливити розгортання інституційних конфліктів між гілками влади.

Потрібно підтримати зміни, які, на виконання Конституції, закріплять норму — порядок роботи парламенту встановлюється, крім Конституції, Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

В умовах, коли порядок роботи Верховної Ради України встановлюватиметься Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», доцільно, щоб і засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України також встановлювалися Законом «Про Регламент Верховної Ради України».

Слід також поставити крапку на спекуляціях навколо депутатської недоторканності. Моя позиція в цьому питанні також однозначна — в Україні відбувається профанація та зловживання конституційною нормою про депутатську недоторканність. Гарантія від переслідування за політичні переконання і погляди не повинна підмінятися перетворенням депутатів на «касту недоторканних», для яких не існують ні закон, ні Конституція. Переконаний, що в Конституції й українському законодавстві має бути чіткіше записано, коли депутат не може бути притягнений до відповідальності і коли депутатська недоторканність на нього не поширюється. Інакше кажучи, потрібно скасувати кримінальну недоторканність, але зберегти політичну недоторканність.

Механізм виборів, що забезпечує дотримання прав та політичної волі виборців

Переконаний, що принцип пропорційності, який нині ґрунтується на закритих партійних списках, слід наповнити європейським змістом.

Українська версія виборів на пропорційній основі призвела до двох негативних наслідків. По-перше, дискредитовано сам принцип політичної пропорційності, який лежить в основі більшості виборчих систем демократичних країн. По-друге, вибори на базі «української пропорційності» справді порушили частину прав як громадян, так і територіальних громад.

Відтак, подальша демократизація політичної системи та забезпечення конституційних прав громадян вимагають, щоб ми не так відмовилися від принципу пропорційності, як привели його до європейських стандартів і демократичної політичної практики.

Очевидно, що, вносячи зміни до виборчого законодавства, Україна повинна звернутися до змішаних моделей або до застосування відкритих регіональних списків. Таким чином, відкриті списки мають дати виборцю можливість голосувати за конкретного кандидата, а не лише за список. Або наблизити кандидата до виборця, давши йому можливість голосувати за регіональні списки.

Подолання дуалізму в системі виконавчої влади

Відновлення дієздатності владних інститутів неможливе без подолання фактичного двовладдя у системі виконавчої влади. Очевидно, що місцеві державні адміністрації до моменту їх трансформації у виконавчі органи місцевого самоврядування мають формуватися як складова частина виконавчої влади, включно із системою призначень Кабінетом міністрів.

Не секрет, що є різні підходи до змісту Закону про Кабінет міністрів. Ми завжди демонстрували готовність до кроків, спрямованих на реалізацію компромісної моделі, і лише провокування політичної кризи зірвало цей процес. Потрібно погодити всі суперечності, що виникли після прийняття нового Закону про Кабінет міністрів.

За умови реформування інституту депутатської недоторканності, доцільно передбачити можливість збереження за міністрами депутатського мандату. Це дозволить також забезпечити повноцінне виконання Закону про держслужбу, який не стосуватиметься діяльності членів Кабінету міністрів, оскільки міністр — політичний діяч, а не держслужбовець.

Зміни до Конституції, що забезпечили перехід України до парламентсько-президентської республіки, передбачають прийняття законодав­ства, яке покликане забезпечити ефективну реалізацію президентом України конституційних обов’язків — гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Мають бути чітко визначені і збалансовані відносини президента з трьома гілками влади — законодавчою, виконавчою та судовою — задля збереження балансу повноважень і відповідальності, недопущення підміни цих повноважень.

Назву лише найактуальніші проблеми, що потребують врегулювання.

По-перше, це подвійна структура Кабінету міністрів України, коли два міністри пропонує до уряду президент України. Фактично президент виконує роль позапарламентського учасника коаліції, що руйнує цілісність Уряду як органу колективної відповідальності.

По-друге, неврегульованість статусу і функціональних повноважень допоміжних і консультативних (дорадчих) органів президента України (зокрема Секретаріату президента України), з допомогою яких він здійснює свої конституційні повноваження.

По-третє, недостатня врегульованість відносин президента з вищими державними інституціями країни (Верховна Рада України, Кабінет міністрів, Конституційний суд, Верховний суд України) та з центральними і регіональними органами виконавчої влади.

Розв’язати ці суперечності можна так. Ухвалити закон України про гарантії і форми здійснення конституційних повноважень президента України. Цей документ не повинен встановлювати чи обмежувати повноваження глави держави, натомість він регулюватиме статус і функціональні повноваження допоміжних та консультативних (дорадчих) органів президента України (зокрема Секретаріату президента України), а також відносини президента з вищими державними інституціями країни та з центральними і регіональними органами виконавчої влади.

Розробити і ухвалити закон України «Про гарантії і форми здійснення конституційних повноважень президента України» в комплексі із законами «Про Регламент Верховної Ради України», «Про центральні і регіональні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації».

Розв’язати проблему подвійної структури Кабінету міністрів України через формування всього складу Кабінету міністрів парламентською коаліцією з визначенням процедур формування і здійснення єдиної державної політики між президентом і урядом у сфері оборони, національної безпеки та зовнішніх відносин.

Місцеве самоврядування

Україна потребує реального, а не декларативного розширення прав місцевого самоврядування. Не змагання між урядом і президентом — хто керуватиме місцевими адміністраціями, а перенесення важелів влади до місцевих рад.

Ключове завдання — забезпечення фінансової і ресурсної самодостатності місцевих рад. Замало — дати місцевому самоврядуванню більше влади (повноважень), треба підвести під ці повноваження ресурсне підґрунтя (фундамент), лише тоді вони запрацюють.

Більше повноважень — більше й відповідальності перед місцевими громадами та перед державою. Розширення повноважень місцевого самоврядування не повинно порушити цілісність та єдність системи державного управління. Кожен рівень організації місцевої влади (самоврядування) мусить виконувати свої, властиві лише йому функції, але система влади повинна діяти як єдиний організм.

Відтак, доцільно об’єднати процес підготовки конституційних змін, які стосуються розширення повноважень місцевого самоврядування, з підготовкою низки законодавчих актів, які регулюватимуть діяльність місцевої влади, її стосунки з центральними органами виконавчої влади, продовження бюджетної реформи, зокрема реформи міжбюджетних стосунків, з метою зміцнення податкової бази місцевих бюджетів.

Хочу нагадати, що і нинішня опозиція на чолі зі своїм лідером — президентом України Віктором Ющенком, перебуваючи свого часу в опозиції до Л.Кучми, наголошувала, що основним змістом політичної реформи має стати реформа місцевого самоврядування, розширення його повноважень. Зробімо цю справу спільно, виконаймо свої обіцянки перед виборцями вже до кінця 2007 року.

Досягнення політичного консенсусу та законодавче визначення стратегічного зовнішньополітичного курсу держави

Потрібно віднайти політичний консенсус і забезпечити законодавче визначення стратегічного курсу держави. Відповідно до Конституції України (ст. 85), Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, які є правовою основою функціонування системи державного управління України. Відтак, засади внутрішньої і зовнішньої політики повинні отримати визначений Конституцією статус і зафіксувати стратегічні цілі, принципи державної політики, стати основою для розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів, які стосуються усіх сфер внутрішньої і зовнішньої політики.

На шляху до нової Конституції України

Низка проблем, які стосуються організації влади й управління в Україні, потребують суттєвого оновлення Основного Закону. Реформа самоврядування та майбутня адміністративно-територіальна реформа створять нові підвалини для організації системи влади.

Підкреслюю: питання оновленої редакції Конституції стає актуальним лише за умови, що протягом найближчих чотирьох років ми послідовно реалізуємо реформу самоврядування та, як її логічне продовження, реформу адміністративно-територіального устрою, з наступним укрупненням регіонів і відмовою від нинішнього застарілого поділу на адміністративні області.

У процесі роботи над конституційними змінами потрібно збудувати нові владні баланси, нові системи стримувань і противаг, розширити політичне представництво регіонів на рівні національного парламенту.

Крім того, проведення адміністративно-територіальної реформи та формування нових регіонів створює підґрунтя для впровадження інституту виборності керівників виконавчих регіональних структур. Виборність голів виконкомів регіональних рад на прямих виборах у кожному регіоні забезпечить вищий рівень відповідальності місцевої влади перед територіальними громадами.

Конституція пишеться не лише заради того, аби держава та її громадяни жили за певними законами. Конституція демократичної держави існує для того, щоб гарантувати своїм громадянам найголовніше — свободу.

Конституція, яка забезпечуватиме свободу всіх без винятку громадян держави, не може народжуватися в атмосфері ненависті. Передумовою ухвалення документа, гідного називатися Основним Законом, повинна бути суспільна злагода.

Конституція — це не просто збірка певних правил. Це живий документ, який відповідає головним очікуванням народу, для якого він написаний. Щоб забезпечити його дотримання, необхідно домогтися, аби кожна політична сила, яка бере участь у розробці його положень і голосує за них, могла підписатися під кожним словом, записаним у Конституції. Досягти цього без компромісу неможливо.

Якщо ми домовимося, що приймаємо ці постулати як обов’язкові для всіх учасників конституційного процесу, — ми впораємося з проблемами, які перешкоджають нам рухатися вперед.

Віктор Янукович «Дзеркало тижня» №25, 30 червня 2007 р.

//dt.ua/POLITICS/svoboda,_zlagoda,_kompromis,_abo_yaka_konstitutsiya_potribna_ukrayini-50556.html

Зустріч двох прем’єрів

Вперше в історії України зустрілися два прем’єри. Це Юлія Тимошенко, яку нещодавно обрали головою нового коаліційного уряду і її опонент Віктор Янукович, якого також нещодавно затвердили прем’єром, однак іншого, тіньового уряду.

За іронією долі, ідею з опозиційним кабінетом міністрів в українську політику внесла сама Тимошенко ще в 1997 році. Тоді вона опонувала уряду Валерія Пустовойтенка і називалась "прем’єром опозиційного кабінету міністрів партії "Громада". Щоправда, на зустрічі із владою тоді її не запрошували.

Янукович, будучи прем’єром, також не переймався таким спілкуванням. Однак тепер, помінявшись місцями, він з'явився на зустріч із Тимошенко з своїми пропозиціями і вимогами.

Зустріч відбувалась у будівлі Верховної Ради. Іноді прем'єри робили нотатки один за одним. Зустріч завершилась рукостисканнями.

Усі фото Дмитра Амідова, 25 грудня 2007 р.

//www.pravda.com.ua/articles/2007/12/25/3343803/

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc! 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

23.06.2007 Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція

Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років

СВЯТО КОНСТИТУЦІЇ, 

ЯКУ НЕ ВИКОНУЮТЬ...

Наприкінці червня нас чекає аж чотири вихідні дні! 11-ту річницю Конституції відзначатимемо пишно й урочисто, як ніколи. У Києві та інших містах-мільйонниках будуть масові гуляння, концерти та феєрверки. Бомонд збереться на урочисте засідання в Національній опері. Плюс ще на суботу (30 червня) припадає День молоді — також привід для салюту.

За іронією долі, саме в цьому році, зі вступом у силу політреформи, Основний Закон критикували всі бажаючі. Мовляв, Конституція суперечлива, недосконала й рясніє суперечливими моментами. Потрібно її змінювати.

Нову Конституцію готують і БЮТ, і «Наша Україна», і «Народна самооборона». Фішка Конституції «від Луценка» — право голосувати з 16 років (нині громадяни України голосують із 18). Інші політичні сили своїх варіантів не афішують.

Конституцію, звичайно, змінити можна. Можливо, навіть і потрібно. Тільки ось де гарантія, що народні обранці цю нову Конституцію «полюблять» більше, ніж колишню? Поки що наша «еліта» живе не за законами, а за домовленостями. Так і ті не завжди виконує...

Олена ЯХНО, «День»

МИ ЗАПИТАЛИ РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ «ДНЯ»:

Як відзначати День Конституції, яку не виконують?

Любомир ЗУБАЧ , заступник голови Асоціації медіа-юристів Львівщини:

— Незважаючи на останні події, День Конституції таки вважаю святом. Переконаний, що Конституцію потрібно поважати і виконувати, оскільки це нормативний акт найвищої юридичної сили в державі. Інша справа, якою за змістом є ця Конституція, наскільки вона відповідає потребам суспільства, якою мірою виконується чи не виконується органами державної влади.

На жаль, на сьогоднішній день Конституція в очах громадськості є дискредитованою. Винні у цьому, безумовно, політики, які зробили Конституцію розмінною монетою у своїх ігрищах. Тепер можна довго сперечатися, хто перший почав порушувати Конституцію: парламент, коли прийняв відверто неконституційний закон «Про Кабінет Міністрів України»; коаліція, коли розпочала своє «переформатування» на неконституційній основі, чи Президент, коли видав сумнівний з юридичної точки зору указ про розпуск парламенту? Або Конституційний Суд, який протягом тривалого часу був бездіяльним? Відповіді на ці питання, на мою думку, є непринциповими. Тому що це не причина, а наслідок.

Справжньою причиною політичної кризи, яку ми маємо сьогодні, вважаю кризу правову, що виникла значно раніше. Світовою практикою доведено, що Конституція повинна бути найстабільнішим правовим актом у державі. Конституція України 1996 року, на мою думку, була достатньо якісним документом, який мав право на існування. Правова система тільки почала формуватися в Україні, потрібно було прийняти ще цілу низку законів та підзаконних актів, що дало б змогу якісно врегульовувати суспільні відносини. Але у 2004 році до Конституції були внесені радикальні зміни, які зламали «хребет» правової системи, спричинили хаос в роботі органів державної влади, судових та правоохоронних органів. Спочатку ці проблеми були латентними, а наочно ми їх побачили у 2007 році.

У цій ситуації позитивом принаймні є те, що конституційні «пертурбації» стосувалися в основному перерозподілу повноважень між різними гілками державної влади, але не зачіпали основних прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань було закріплене і в Конституції 1996 року, і в Конституції 2004-го. Така сталість правового регулювання дала свої плоди, і ситуація зі свободою слова вважається на сьогоднішній день чи не найбільшим здобутком нашої країни. Безумовно, це пов’язано також зі зміною політичного режиму, але значення правових механізмів не можна недооцінювати. Таких прикладів насправді можна називати багато, коли стабільне правове регулювання певних суспільних відносин приносить результат.

Що робити зараз? На мою думку, теперішня Конституція навряд чи зможе стати «ядром» правової системи України, оскільки не має довіри людей. Тому потрібен новий узгоджений варіант Конституції, розроблений згідно з пропозиціями фахівців з конституційного права. А вже після прийняття Конституції в новій редакцій пропоную не рухати Конституцію щонайменше 100 років. І тоді все буде гаразд.

Володимир ПРИТУЛА , політолог (Крим):

— Конституція сама по собі як Основний Закон країни, що визначає її головні параметри, — самоцінний феномен. Тому, звичайно, якщо не всі в державі дотримуються Конституції, то виникають і правові, й політичні, й моральні запитання як до державників, які нею нехтують, так і до всього суспільства. Однак ті положення, які порушують, в цьому випадку — в Україні, — то лише незначна частка всього комплексу правовизначальних норм Конституції. Адже в ній, Конституції, крім повноважень державників, визначено і весь обсяг наших прав і обов’язків, весь устрій не тільки державного, а й громадського життя, характер держави, перспективи країни тощо, навіть її адміністративно-територіальний поділ. Конституція — це і є Країна, це і є Держава. Тому День Конституції — це символічне державне свято, яке не втрачає свого значення навіть за умови, якщо хтось там дозволяє собі не виконувати певні норми Основного Закону. І від цього ні авторитет самої Конституції, ні її державотворче значення не має вважатися зменшеним, саме свято має залишатися таким же значним, як і завжди.

Звичайно, роль нинішньої Конституції України серйозно змінена завдяки так званій політреформі, яка зроблена людьми, що турбувалися зовсім не про Україну, а про свої амбіції та своє благополуччя. Однак це применшує не саму Конституцію, а тих політиків, які пішли на цей крок. Бо весь нинішній правовий безлад — то результат саме тієї не продуманої, не доведеної до кінця політреформи, яка призвела до двовладдя та порушення рівноваги в країні.

Як говорив один із класиків марксизму, кращий спосіб відзначити річницю революції — це трудитися заради втілення її ідеалів. Отже, кращий спосіб відзначити нинішню річницю Конституції України — працювати в ці дні для втілення в життя її положень. Тому, гадаю, ці чотири вихідні дні слід провести не в бездіяльності. Політики мають в поті чола працювати над новим текстом майбутньої Конституції, яка б не мала вад нинішнього Основного Закону, а прості люди мають сповна реалізувати надане Конституцією право на працю та право на відпочинок — вдосталь попрацювати на своїх городах та вдосталь відпочити на своїх «фазендах» і хоч трохи відпочити від докучливої політики, щоб краще розставити в своїх головах все по своїх місцях, та з 1 липня взятися за подальше вдосконалення нашого життя. Хто в політиці, а хто — в цеху, хто — в редакції — але незмінно заради блага України...

Ігор ДІДЕВИЧ , член Ради Донецької обласної організації НСНУ:

— Вважаю, що День Конституції в Україні потрібно святкувати обов’язково, бо для нашої країни отримання Конституції було епохальною подією. Україна отримала ще один символ своєї незалежності — окрім Державного Прапора і Герба.

Так, на жаль, сьогодні багато які пункти Конституції не виконуються, але, на мій погляд, подібні проблеми завжди лікує час. І вже зовсім скоро ми дивитимемося на все це інакше: мені здається, вже найближчим часом усім українцям, без винятку, доведеться задуматися, що в нас є Конституція, яку необхідно виконувати, хоч що б то було. І якщо ми вже зараз розуміємо, що наш Основний Закон не дуже ефективний, значить, усім нам варто задуматися про те, щоб його удосконалити.

До речі, на мій погляд, святкування Дня Конституції має передусім зводитися до масових просвітницьких заходів: тобто варто влаштовувати не просто бездумні масові гуляння — це в цьому випадку трохи не той формат, а й щось на зразок інформаційних днів. Щоб люди не просто знали, що в нас є Конституція, а думали про те, що потрібно виправити в нашому Основному Законі, щоб уже ніхто не міг його ігнорувати.

Юрій КОДЕНКО , викладач політології Луганського державного інституту культури та мистецтв:

— Рідко в яких країнах широко відзначаються річниці прийняття головного законодавчого документа, за яким живе держава, тому святкування цієї дати потрібно, мабуть, вважати умовним заходом для її мешканців. Скоріше, це данина традиціям державного будівництва в окремій країні, на певному етапі її розвитку. Саме свято може вилитися в урочистості — у випадку, коли народ ні в чому матеріальному не має потреби і нація думає не про соціально-економічну ситуацію, а просто насолоджується життям у всіх його проявах. Дату прийняття Основного Закону можуть проігнорувати окремі верстви населення, якщо вони мислять так званою імперською свідомістю, з оглядкою на життєвий устрій, який колись панував на цій території. Наприклад, переважна більшість літніх людей на Луганщині ніколи не сприймала всерйоз державні свята України — День Конституції й День незалежності, аргументуючи свої пріоритети тим, що, мовляв, це свята «чужої» для них країни. Зрозуміло, що такі погляди в них сформувалися на підставі існуючого стереотипного мислення та певної «промивки мізків» — прийому, який досі залишився на озброєнні владних вітчизняних еліт і неохайних у ідеологічному плані політичних партій «лівого» спрямування. Так що про День Конституції України можна сьогодні говорити як про особливе свято взагалі за умов молодої держави та періоду становлення її демократичних інститутів.

У наших палестинах сам процес прийняття основного документа країни, як і практика внесення до нього поправок, обріс синдромом скандальності та перетворився на своєрідний чинник на шляху пошуку можливих компромісів. Власне кажучи, Основний Закон став одним із інструментів політичного торгу можновладців. Пригадаємо 1996 рік, нічні пильнування депутатів, переляканих планами Кучми розпустити Верховну Раду, змусили їх прийняти документ, положення якого явно були нездійсненними. Це було на той час зрозуміло всім українцям, але ніхто особливо не опирався такому повороту подій, політикум вважав його тимчасовим явищем. Розмінні дії народних депутатів кінця 2004 року з легітимізації Ющенка на посаді Президента призвели до прийняття поправок, які зовні, для народу, завуалювали під зміну форми державного устрою. Тоді ж багато які експерти вважали такі наміри угодовськими, які були покликані зберегти мир і спокій у вируючому суспільстві. Тому всі дії навколо нашої Конституції можна характеризувати як ірраціональні за природою їх виникнення та функціонування, які не піддаються виразному логічному поясненню.

Вважаю, що й відзначати це свято українцям необхідно без оглядки на його сутність. Потрібно сприймати ці дні як привід відпочити посеред такого спекотного літа, яке видалося цього року. Так, у свідомих українців у зв’язку з обструкцією цього державного свята з боку частини населення з’являється ще одна вагома причина дати свої тлумачення такому процесу, але нічого іншого й не слід чекати за умов перманентної політичної кризи, яка спостерігається нині. Шановні співгромадяни, їдьте, будь ласка, на природу, дачу; здійснюйте короткочасні вояжі на курорти, заповідні місця країни — і забудьте про свято наприкінці червня, яке позначено в календарі червоним кольором! Такий стан речей триватиме мінімум років зо п’ять, якраз до настання періоду, коли вітчизняна еліта почне думати про те, як облаштувати життя пересічних українців, а не лише своє власне. Практика показує, що здатне на це лише нове покоління політиків і лише ті з чинних, хто бачить шкоду від продовження розбрату і незгоди між владними елітами України. Щиро вірю в те, що плани того ж Ріната Ахметова щодо подальшого розвитку країни, безсумнівно, приведуть до зміни «споживчої» свідомості у влади, адже пробуксовка в цьому напрямі може просто позбавити її бізнесу. Українцям не залишається нічого іншого, як чекати за умов… забуття своїх по-справжньому вистражданих багатьма поколіннями державних свят. Ще трохи побудемо нацією іванів, які не пам’ятають свого родоводу. На жаль, таке наше з вами життя!

Юрій ГАЙДАЙ , генеральний директор Української юридично- інформаційної компанії «Гаюм», м. Житомир:

— У вихідні на День Конституції, мабуть, 90 відсотків українських громадян не звертають уваги на назву свята і ці дні використовують для своїх справ. Тому що люди живуть своїм життям і не сподіваються на те, що Конституція буде виконуватися. А ще втомилися від того, що в державі не виконуються закони. І у зв’язку з тим, що ця втома спостерігається досить довго, переважна більшість їх на це не звертає уваги й займається своїми справами. Є буденні турботи, є сім’ї, якісь інші проблеми. Тому ніхто не проти додаткових вихідних, бо зараз проводяться сільськогосподарські роботи, йде заготівля овочів, фруктів і таке інше.

А якби ми були активними як народ, то в день цього свята мали б проводитись протестні акції проти нинішньої влади, бо у нас всі гілки влади не виконують закони, а Конституцію перетворили просто в книжечку. Протести могли б бути як активні, так і пасивні. Щодо пасивних, то, наприклад, це б могло бути малювання шаржів на керівників держави, уряду, парламенту, місцевих органів влади. Бо невиконання законів спостерігається зверху донизу, і безкарність чиновників породжує нівелювання будь-яких принципів. Люди через розуміння ситуації могли б висловити своє ставлення до цього. Але українська нація тільки формується, тому ми бачимо таку пасивність. Українець протестує проти незаконних дій центральної або місцевої влади здебільшого мовчки і з дулею у кишені.

Владислав РОМАНОВ , директор інформаційно-аналітичної агенції «Придніпров’я», м. Дніпропетровськ:

— Сам факт того, що Конституцію намагаються переписати наново, говорить про те, що без неї не можна обійтися. За радянських часів, коли демократії не було, Основний Закон ніхто й не розкривав. Інша річ, що нинішня Конституція України була плодом компромісу в середовищі політичної еліти середини 90-х. У період помаранчевої революції в неї постаралися внести корективи, які відбивали нові реалії. Тепер знову мають намір удосконалити під інший розклад сил. І так може тривати нескінченно. Біда в тому, що Конституцію приймає вузьке коло політиків, людей, причетних до влади, а тому прямо зацікавлених у розподілі повноважень. На мій погляд, Основний Закон повинна приймати не Верховна Рада, а Конституційна асамблея, в якій буде репрезентовано більш широкі суспільні сили. Можливо, ключові проблеми, які викликають суперечки в суспільстві, необхідно винести на референдум — наприклад, питання про статус російської мови, про участь у військових блоках і так далі. Але річ у тім, що симпатії нашої політичної еліти далеко не завжди збігаються з симпатіями більшості виборців. І доти, доки це триватиме, Україну морозитиме, а Конституцію ще не раз «удосконалюватимуть».

Микола ВАСЬКІВ , доцент кафедри теорії та історії журналістики й української літератури Кам’янець- Подільського державного університету:

— Дуже часто те, що закон виконується чи не виконується, аж ніяк не є свідченням його якості. Зазвичай невиконання законів свідчить про недосконалу чи неправильну систему їхнього утвердження в суспільстві (цікаво спостерігати, як представники влади й міліціонери, які мали б боротися з курінням у громадських місцях, самі там курять; або ж як міліціонери напідпитку гасають вагонами, щоб, борони Боже, хто не розпивав спиртні напої в купе). Недарма ж говорили, що радянська конституція 1936 року була свого часу найкращою у світі. Зараз кажуть, що українська Конституція є однією з найпрогресивніших у Європі, а відповідно, у тому ж таки світі.

Конституція — Основний Закон держави, і цим усе сказано. Неповага до неї — це неповага до своєї держави і, зрештою, до самого себе як представника цієї держави. Крім того, видається, у нас традиційно перебільшують повний крах владних і судових інституцій, правову анархію й нігілізм. Кілька місяців усі кричать про політичну кризу, але це криза верхів, для абсолютної більшості народу вона майже не відчутна. Загальнодержавний організм виявляється усе більш стійким проти будь-яких хвороб і «морозів». Одночасно правоохоронна система була протягом усіх років незалежності, м’яко кажучи, не дуже доброю і справедливою до пересічних громадян. Випадків правового свавілля, беззаконня з боку законників — безліч. Чомусь тільки тоді ніхто не кричав, що Конституція і закони не виконуються. Мені ж видається, що захист кожного громадянина — важливіша функція Конституції, ніж те, якими саме повноваженнями наділити Президента, прем’єра, Верховну Раду чи її спікера.

Цілком очевидно, що конституційна реформа породила дуже недосконалий, суперечливий Основний Закон. Але навіть у такому вигляді він утримує державу цілісною і на плаву. В даному випадку цю важку і благородну місію взяв на себе гарант Конституції — Президент. У подальшому варто, мабуть, прибрати суперечності в законодавстві чи то шляхом повернення до Конституції 1996 року, чи то удосконаленням реформованої. Але набагато більше залежить від демократизації всього суспільного життя, відвертості й прозорості владних структур. Саме тоді закони, навіть недосконалі, будуть виконуватися, причому всіма без винятку. Зрештою, живуть же британці без конституції, але хто наважиться стверджувати, що Велика Британія — країна безправ’я і насильства (хіба що якісь викопні залишки радянсько-комуністичної епохи).

Якщо 28 червня ми відзначаємо День Конституції, то це не означає, що ми святкуємо тільки той день, коли ця Конституція була прийнята. Це одночасно і свято нашої державності, й належності до демократичного світу, і пошанування прав і свобод кожного громадянина, і якщо не переконаності, то хоча б прагнення того, що наша держава зробить усе можливе для захисту кожного Мене — багатого чи незаможного, східняка чи західника, законослухняного чи навіть не дуже. Висновок простий: про святкування Дня Конституції двох думок бути не може. Адже ми поважаємо себе, свій народ, свою державу, мову і культуру? Поважаємо й законодавство, навіть якщо воно конче потребує вдосконалення і, головне, чіткого й послідовного впровадження в життя.

23 червня 2007 року
Підготувала Ірина ЄГОРОВА, «День»

ЧЕРВЕНЬ 1996 РОКУ. ВЕРХОВНА РАДА. 
КОНСТИТУЦІЯ ПРИЙНЯТА!
ФОТО ЛЕОНІДА БАККА, «День»
//www.day.kiev.ua/183487

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд 

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc! 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція