пʼятниця, 10 лютого 2012 р.

Віталій Крюков. Революція чи ненасильницький громадянський протест?


Якщо ти хочеш зміни в майбутньому - стань цією зміною в сучасному. Махатма Ганді 
Ті, кому найважче, - вони мовчать, чекають, терплять. Віктор Янукович

Найбільші опозиційні партії відмовилися брати участь у роботі Конституційної асамблеї, ініційованої Указом Президента України. Дозрівали довго, але, таки дозріли. Ось тільки зупинятися на цьому одиничному акті ніяк не можна — необхідно зробити його початком загальнонаціонального протестного, але ненасильницького руху.

Генрі Торо — відомий американський мислитель, філософ, громадський діяч і письменник першої половини ХIX сторіччя — засновник філософії громадянської непокори майже 200 років тому писав про «право на революцію, тобто право не присягати і чинити опір урядові, коли його тиранія чи його неспроможність стають нестерпимі». Але, якраз революції хотілося б найменше — аж надто гіркий і історично недалекий трагічний досвід Жовтневого перевороту і громадянського розламу, який був ним спричинений.

Тим паче, що альтернатива є — масова, політично ефективна і ненасильницька. До того ж, історично вже апробована. Це — ненасильницьке громадянське відторгнення режиму, громадянська непокора.

Автор філософської концепції громадянської непокори Г. Торо вважав, що в її основі лежить природне для будь-якого громадянина питання — що він повинен робити, якщо він повністю втратив довіру до існуючого політичного режиму? Причому, довіру саме в сфері моралі та етики! Чому він і вважав відповідний протест таким, що очищає дух і совість і спрямований проти аморальних інституцій влади. Бездумне ж, автоматичне виконання загальноприйнятого обов’язку — процесом самовідтворення зла. А раз так, то абсолютно логічною та моральною стає саме однозначна відмова громадянина від співпраці з такою владою.

Головний філософський акцент Г. Торо полягав у тому, що в громадянській непокорі він бачив етичну кризу, яка охоплює кожну людину окремо. Криза, сутність якої полягає в тому, що в основі внутрішнього та послідовного опору особи існуючому політичному режимові лежить втрата громадянином своєї з ним ідентичності. Такий стан складається, визріває багато в чому ірраціонально та вельми незалежно від чиїхось суб’єктивних прагнень.

Саме цей процес «визрівання» і спостерігаємо ми зараз в українському суспільстві. У значної його частини зараз уже цілком очевидний саме «розрив із агресивними, наскрізь брехливими верхами і слухняними низами, які перебувають у етичному рабстві, тупо голосують на виборах... і вважають, що тим самим вони виконали свій моральний обов’язок перед країною». Як справжній ліберал, Г. Торо вважав, що моральна позиція, моральний переворот, відбуваються саме особистістно, індивідуально. Переворот цей є первинним щодо громадянської непокори, через що Г. Торо й говорив не про протест натовпу, стихію, а про протест осіб, об’єднаних однією моральною позицією. Таким чином, справжня громадянська непокора виникає не зі спільності соціальних проблем і навіть не зі спільності політичних чи економічних цілей її учасників, а саме зі спільності їхньої моральної позиції.

У результаті відбувається те, що згодом дістало назву «революція однієї людини». Революція духу та свідомості, очищення та відродження особистості за допомогою радикальної великої відмови від співпраці зі злом. І, коли так, то потрібно знайти найкращий за даних обставин спосіб, організаційну форму відмови від цієї співпраці.

І ще — з Г. Торо: «Нинішні часи несприятливі для відпочинку. Ми витратили весь спадковий запас свободи. Якщо ми хочемо врятувати себе, нам потрібно боротися». Але — як, у яких організаційних формах?

ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА ЧИ
ГРОМАДЯНСЬКА ВІДСТОРОНЕНІСТЬ?

Добре відомо, що величезний — і теоретичний, і практичний внесок до розвитку інституту громадянської непокори зробив Махатма Ганді. Досвід ненасильницького протистояння, неспівпраці з окупаційною владою в Індії, несподівано висвітив вражаючий факт: англійці правлять не тому, що вони сильні, але вони сильні тому, що індійці погоджуються співпрацювати з ними, підтримують англійців своєю співпрацею. Саме М. Ганді не лише висловив думку про те, що широкі маси, об’єднавшись (без відмінності релігії, національності, класу, касти!) можуть домогтися мирним шляхом того, що досягають революції, але на відміну від них, не завдаючи руйнувань країні, не викликаючи смертей і непотрібних страждань у суспільстві. Він її й довів! — разом із народом Індії.

Зазначимо, що філософія М. Ганді, його заклики до ненасильницьких дій було сприйнято практично всіма шарами індійського суспільства, мало того — навіть угрупованнями індусів і мусульман, які ворогують між собою. — А хіба нинішній стан України — «завдяки» антинародній у своїй сутності політиці правлячого політичного режиму, об’єктивно не стимулює об’єднання в єдиному, загальнонаціональному протесті практично всі соціальні шари і професійні страти українського суспільства і в усіх регіонах?! Адже практично вже дозріли всі соціально-політичні, економічні та організаційні передумови для того, щоб Український народ не лише перехопив політичну ініціативу, але й реально ствердив, нарешті, верховенство свого права і своєї влади.

Але для цього необхідно принципово змінити сам характер протестних акцій: з одного боку — нарощувати їх кількість і масовість. А, з іншого — зробити їх виключно мирними, прилюдними, ненасильницькими, тим самим мінімізуючи можливі провокації з боку влади. І дати всім цим протестним акціям єдиний концепт, єдиний організаційний початок.

Визначальним у них має стати масове й різноманітне самовідсторонення громадян від існуючого політичного режиму, ігнорування його як такого, масові прилюдні й ненасильницькі прояви громадянської незгоди з його політикою. Тобто — всеукраїнський громадянський ненасильницький бойкот існуючого політичного режиму. Наприклад, в організаційних рамках загальнонаціонального громадянського протестного ненасильницького руху «ДОСИТЬ!».

Такою загальнонаціональною кампанією народ може відкрито й однозначно продемонструвати всім, але, перш за все, конкретній політичній силі — вона втратила легітимність своєї влади. Адже влада легітимна лише тоді, коли вона має реальну підтримку більшості громадян. На політичний режим перетворюється будь-яка публічна влада, яка втратила свою легітимність.

Світова історія знає успішні приклади застосування форм ненасильницького громадянського протесту, як засобу політичної боротьби. До речі, наш Майдан-2004 якраз і був такою ненасильницькою акцією громадянської непокори, яка саме цим і здивувала весь світ!

Махатма Ганді, підшукуючи назву своїй ідеології та політиці, визначив нову технологію ненасильницької боротьби з колонізаторами по-англійськи — «non-cooperation», тобто — «неспівпраця».

Так от, і нам слід було б розпочати саме з загальнонаціонального руху неспівпраці. Потрібно, нарешті, усвідомити, що цього «короля» граємо ми всі — Український народ. Ми всі — зі своїм, не дуже цивілізованим світоглядом, зі своїми, політичними поглядами, які далеко не визначилися, своєю політичною інертністю і громадянськими, та й просто людськими лінощами, зі своїми, незрідка внутрішньо суперечливими, емоційними політичними симпатіями та антипатіями, залишками своєї спотвореної етики та моралі — саме ми й «граємо» нинішній політичний режим України. І існуватиме він саме стільки, скільки ми його «гратимемо»! «Королі» від влади «голі» саме тоді, коли вони позбавлені народної підтримки, тобто, коли вони позбавлені легітимності.

Генрі Торо задався свого часу питанням: «а які нинішні розцінки на чесну людину і патріота? Вони жалкують, інколи складають петиції; але нічого не роблять усерйоз і з толком. Вони чекають дуже співчутливо, щоб інші усунули зло і щоб їм більше не довелося засмучуватися через нього. Найбільше, на що вони готові для справедливої справи, — це нічого не варте голосування, млява підтримка і побажання успіху».

Вважається, що громадянська непокора — це одна з форм протистояння волі, яка заснована на правлінні більшості. Але ж у нас випадок принципово інший! У нас наразі саме політичний режим є загальнонаціональною формою протистояння волі більшості громадян. Мало того, «владою більшості» він не був навіть тоді, коли в ній опинився.

Рух «Досить!» має бути політичним, публічним і ненасильницьким. А для досягнення успіху — масовим. Політичним і публічним — тому що це має бути безпосередня і відкрита демонстрація існуючому політичному режиму принципового і рішучого неприйняття його суспільством. Демонстрація реальної й остаточної втрати ним довіри, політичної підтримки народу, тобто його фактичної нелегітимності. Втрати, яка є наслідком усвідомлення суспільством шкідливості його подальшого існування не лише для національних інтересів, але і як загрози реальної небезпеки для існування самого Українського народу, нашої державності.

Перевагу наразі слід віддати тим формам громадянського протесту, які не пов’язані з необхідністю масових зібрань людей. Та й громадяни набагато охочіше готові нині масово приєднатися саме до акцій комунікативного (що не вимагає присутності в одному місці в один час) громадянського протесту. А не до мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів (пам’ять про політичне фіаско Майдану в суспільстві ще, на жаль, сильна). Тим більше — до руйнування парканів, штурму публічних інституцій або вуличних зіткнень тощо. Але головне — це реально знизить можливості для провокацій з боку режиму, відповідно — й вірогідність сповзання до громадянського силового протистояння.

Треба дати громадянам — через підготовку й участь у вказаному русі — відчуття й розуміння спільності своїх життєвих інтересів, своєї історичної і щогодинної, щосекундної єдності, і головне — розбудити їхню мораль і моральність! І тоді вони відчують і усвідомлять непереборність сили своєї колективної волі, політичну силу своєї єдності, заснованої на справедливості. І здобудуть нову якісність своєї совісті. Тоді їхній примітивний інстинкт руйнування зміниться більш розвиненими й плідними організаційними формами протесту — спрямованими на творення.

У рамках цього руху слід, зокрема, підготувати й видати «Чорну книгу України» — про факти й події, які можуть кваліфікуватися як злочини сьогоднішнього політичного режиму, його «конструкторів» та адептів. А також розробити концепт кардинального реформування системи публічної влади і заснований на ньому проект нової Конституції України.

Не може бути жодних сумнівів, що вдале проведення такої загальнонаціональної кампанії зробить для політичної просвіти й самоосвіти суспільства, зростання громадянської самосвідомості, громадянської ідентифікації народу більше, ніж усі політичні заклики, «полум’яні» промови і ток-шоу за 20 років нашої новітньої історії. Зокрема, проведення цієї кампанії надасть потужного позитивного імпульсу громадянському суспільству України саме напередодні таких історично важливих парламентських виборів (а цілком можливо, і прискорить їх проведення).

Г. Торо якось задався доволі гострим запитанням: «А хіба з пораненої совісті не ллється кров?». Ллється, і не лише кров! «Із цієї рани витікає вся мужність і безсмертя людини, стікаючи цією кров’ю, вона помирає навіки. Ось ця кров і ллється зараз».

Уже цілком очевидно, що після ухвалення нового закону про вибори народних депутатів України надії на демократичний шлях усунення від влади існуючого політичного режиму стають примарними. Тому час усвідомити, що це не існуючий політичний режим такий організований і сильний. Це ми, Український народ, поки що такий в усіх розуміннях слабкий, організаційно роз’єднаний, світоглядно і громадянськи незрілий, інтелектуально слабкий, який багато в чому свої традиційні засади етичності й моральності втратив.

На жаль, багатьом із нас так досі й невтямки, що «віддавати голос треба не у вигляді паперового бюлетеня, а всього свого впливу...», що «меншість безсила, коли підкоряється більшості; тоді вона навіть і не меншість; але вона всесильна, коли опирається з усіх сил». Але у нас же ситуація ще гірша — більшість підкоряється очевидній меншості!

«ТРЕТЯ СИЛА» ЧИ
ПЕРША ВЛАДА?

У нас дедалі частіше говорять про необхідність «третьої сили». І не випадково — саме такий масовий настрій, очікування в суспільстві й зріє. Але про що йдеться — знову про якусь політичну силу, яка знову-таки за всіх нас усе вирішить і зробить? А може, нарешті, усвідомимо, що настав час активувати і включити в реальний політичний процес, причому постійно, а не епізодично (під час виборів), найголовнішу — і не третю, а саме першу, а ще точніше — конституційно вищу політичну силу, вищого політичного суб’єкта України, і тому саме Першу владу — Український народ?!

Адже саме Український народ (за чинною Конституцією!) є вищою і НЕВІД’ЄМНОЮ владою! І не він перебуває (тим більше — повинен! перебувати) в опозиції до існуючого політичного режиму, а якраз режим, і практично від самого початку своєї «діяльності», перебуває в опозиції до нього. Пригадаймо — і як режим цей до влади прийшов, і ті самі Харківські угоди, і конституційний переворот, і скупівлю «тушок», і нестримний «дерибан» державного бюджету на тлі зростаючої бідності народу.

У розвинених демократіях, зазначимо, немає «партій влади», а є «партії ПРИ владі». Ми поки що ці істини засвоюємо через великі зусилля і через гіркий і доволі болісний власний досвід.

Адже що сталося одразу після Майдану? — Народ, у принципі, добився відновлення цинічно зневаженого владою права на своє волевиявлення і його адекватну юридичну інтерпретацію і... розійшовся по домівках! Не зміцнивши існуючі, тим більше, не створивши жодної дієвої інституції громадянського суспільства, які гарантували б такий суспільний контроль за новими політичними силами й особами при владі (хоча які вже там вони «нові» — ми й тоді бачили цілком виразно).

Отже, по-перше, провину берімо, перш за все, на себе. І є за що! — За те, що порушили 2004 року Другу біблейську заповідь — «не сотвори собі кумира».

А по-друге — почнімо виправляти свої такі очевидні і такі драматичні помилки і робімо, нарешті, Український народ саме Першою, а відтак — і вищою владою. Тобто — повертаймо собі свій конституційний статус «суверена і єдиного джерела влади»!

Але для цього мало «вичавити із себе раба» — треба, щоб на його місці виник ГРОМАДЯНИН!

1 Торо Г. Д. Высшие законы: Пер. с англ../Общ. ред., предисл., сост. Н. Е. Покровского. — М.: Республика, 2001. — 412 с. — (Б-ка этической мысли): http://neotolstovcy.narod.ru/lit/toro-vysshie-zakony.html#7455
2 Деметрадзе М.Р. Политико-правовые аспекты гражданского неповиновения: http://www.isras.ru/files/File/Publication/Polis/Demetradze_4_07.pdf
3 Пікалов С. В. Громадянська непокора як особлива громадянська дія: філософські, правові та етичні засади застосування.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Grani/2010_3/P-2.pdf
4 Вікіпедія (статті: «Генрі Торо», «Махатма Ганді», «Громадянська непокора»).

Віталій Крюков, політолог,
газета «День», №23-24, п'ятниця, 10 лютого 2012
//www.day.kiev.ua/223427

Криза і революція
Революція - це теж влада народу
Потрібна конституційна революція знизу!
Новая революция в Украине будет стопроцентно
Замість того, щоб палити урядові будівлі, створюйте свій уряд!
Методи ненасильницьких дій 
Occupy Together

//worldprints.com

Немає коментарів: