понеділок, 11 жовтня 2010 р.

Страсті по Конституції


"Страсті" - не новоутворення для української мови. Релігійна термінологія передбачає таку транскрипцію стосовно передачі змісту біблійного тексту чи окремих богослужінь. Словник же Святослава Караванського зупиняється на слові "жах".

Не хотів би аж так драматизувати ситуацію довкола Конституції. Але якщо слово "страсті" читачу не подобається, то нехай має на увазі словникове тлумачення...

Ще минулого тижня в розмові з президентом з'ясувалося, що КС визначився щодо наявності порушень при внесені змін до Конституції, але "щодо другого пункту висновків єдності там немає.

- А що в другому пункті?

- Висновок щодо неконституційності закону 2222. У мене тут немає вибору, - яке б рішення суд не прийняв, я зобов'язаний його виконувати.

- Звичайно..."

Звичайно, виконувати треба. Але треба кожному з'ясувати про що йдеться по суті.

Мені ж, крім того, хотілося переконатися в обґрунтованості приписів суду, бо я знаю, як народжувалося кожне слово в проекті змін, як він пробивав собі дорогу, котра для мене вимірюється віддаллю в півтора десятки років.

...Йде пряма трансляція засідання КС. Головуючий довго читає, схвильований важливістю історичного моменту. Слухають його тисячі заінтригованих громадян. Слухаю і я, стурбований десятками порушень, зафіксованих за кілька днів розгляду подання 252 депутатів. Половина з них - ініціатори змін, проголосованих у 2004 році.

Невже, думаю, так покалічили ми Основний закон і розглянутий судом раніше проект? Все-таки, пройшло шість років, мабуть, багато чого забулося. Керуючись не лише цікавістю, проаналізував усі офіційні документи, що стосуються цієї теми, у тому числі Конституцію в редакціях 1996 і 2004 років. Коли готувались ці тексти, я обидва рази був співголовою Конституційних комісій.

Що ж показав аналіз?

У проекті 2222 справді є дві новації, котрих не було в рецензованому проекті 4180, позитивний висновок щодо кожної фрази якого зробив той же КС України.

Новація перша. У 106-ій статті додані слова "та звільнення", тобто в повноваженнях президента передбачається, що він робить подання до ВР про призначення та звільнення голови СБУ.

Записано так, як і для інших посад, де порядок призначення й звільнення має бути однаково "дзеркальним" і чітко прописаним. Виправлена технічна помилка в ході редагування тексту, бо такий же порядок передбачений щодо всіх кадрових питань, зафіксованих у Конституції - пункти 12, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 25, 26, 35 85-ї статті; пункти 11, 12, 13, 14, 22 106-ї статі, пункт 9-г статті 116, 10-й пункт статті 122.

Суд мав би звернути увагу, що в проекті 4180 - і в Конституції! - згадана норма повторюється двічі: як повноваження для президента і для парламенту. Так от, у розділі "повноваження ВР", 12 пункт 85-ї статі, записано: "призначення на посаду та звільнення з посади за поданням президента голови СБУ".

Іншими словами, в 106-й статті цю функцію президента слід повторити, інакше записувати не можна.

І це ніяке не відхилення від порядку внесення змін у Конституцію.

Це забезпечення відповідності, узгодженості її норм. Більше того, це буквальне врахування пропозицій КС, зроблене за його висновком № 3-в/2003.

Друга новація стосується 94-ї статті про порядок введення в дію будь-якого закону.

В 4-му пункті внесено уточнення про порядок обнародування закону, аби ні в кого на посаді президента не виникало спокуси не виконувати свій конституційний обов'язок щодо обнародування закону. А таке було і в Кучми, і в Ющенка. Тому й дописано "і опубліковується за його підписом". Причому, ця умова була передбачена раніше в проекті 4105, і одержала позитивний висновок КС ще 16 березня 2004 року.

Власне кажучи, саме це - єдина новація. Бо попередня є виправленням технічного недогляду.

От, власне, і всі підстави, що хоч якось пояснюють ревність КС до слідування порядку внесення змін у Конституцію.

Тривале ж зачитування акту КС його головою стосувалося або дрібних редакційних уточнень, необхідних при ухваленні будь-якого нормативного акту, або вилучень із тексту проекту закону № 4180 фраз, завдяки чому повніше зберігався текст чинної Конституції.

Справді, якщо в проекті 4180 ідея про можливість суміщення посад депутатів і міністрів суперечила конституційному принципу розподілу влад, і в проекті 2222 була відкинута - то вона торкнулася багатьох норм. Адже зміст їх стосується статусу депутатів і урядовців.

Навіщо ж займати час телеглядачів переліком "відхилень", коли слід було сказати чесно, що після проведеного парламентом аналізу такі-то статті Конституції збережені в чинній її редакції?

Ще більшу прикрість викликає "докір" щодо вилучення слова "виключення" із тексту 81-ї статті.

Виключення депутата із фракції позбавляло його мандата. На тому наполягали керівники деяких фракцій. Але це означало б введення в Україні імперативного мандата. На недопустимість такого кроку, коли депутат може стати маріонеткою в руках партійного керівництва, звертали увагу не лише члени КС, а й зарубіжні експерти, у тому числі офіційно - ПАРЄ, його Венеціанська комісія.

Тому абсолютно зрозумілим стало вилучення цього слова й збереження тексту, стосовно якого КС висловився схвально ще в березні 2004 року (№1-в/2004).

Дбаючи про "чистоту процедури", КС викинув із системи правовідносин, основою якої є Конституція, низку важливих положень, необхідність яких у державі доведена практикою.

З Основного закону зникло поняття коаліції, обрізані права президента щодо дострокового припинення повноважень парламенту, уряду - щодо призначення посадовців відповідно до потреби (про віце-прем'єрів), право парламенту, представника народу, джерела влади - заслуховувати звіти кабміну.

Суд відібрав право конституційного органу - Рахункової палати - здійснювати контроль за надходженнями коштів до держбюджету.

Право, яке є в усіх європейських державах.

Воно блокувалося Кучмою, щоб ніхто не споглядав за бюджетною кухнею. Ще в 1997 році при "допомозі" КС Рахункова палата була позбавлена права здійснювати контроль за виконанням доходної частини бюджету, за використанням об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, за грошовою емісією, використанням золотого запасу та інших активів, за наданням кредитів, за поданням та одержанням державою позик тощо.

Тепер РП знову відкинута в становище декорації для влади, маючи при тому заслужений авторитет у світі, про що свідчить очолювання нашою палатою спеціальної міжнародної групи EUROSAI, призначення Радою ОБСЄ нашої РП виконавцем функції зовнішнього аудитора цієї головної міжнародної європейської організації.

Виявляється, Конституційному Суду незалежний контроль за фінансами держави чи ознака довіри до української Рахункової палати - менш важливі, ніж заміна слова "та" на "або" в проекті закону. Абсолютно, між іншим, необхідна заміна.

Тепер, з волі КС, хоч він на те повноважень не має, РП мусить ліквідувати свої структури в областях, скорочувати штат. До слова, найменший з апаратів усіх державних органів влади.

КС у своєму висновку зосереджує увагу на способі голосування та на інших процедурних моментах. Але ж Конституція для нього таких функцій не передбачає!

Його справа - слідкувати за відповідністю законів та інших актів нормам Конституції, слідкувати, чи не несуть вони загрозу суверенності держави, правам і свободам громадян. Ні, не несуть, КС висловився багато разів при розгляді проекту змін - отже, визнавав, що вони необхідні.

Як же розуміти останній юридичний "фінт"?

Рішення КС закладає недопустимий для конституційного ладу прецедент: втручання в зміст Конституції будь-кого.

Саме, будь-кого. Бо ніхто у владі не має права діяти в спосіб, не передбачений Конституцією, про що каже 19-а стаття. А зміни до неї може вносити лише парламент у порядку, передбаченому в розділі ХIII, чи весь народ шляхом референдуму стосовно окремих норм Основного закону. Ні КС, ні надумана "конституційна асамблея", ні референдум стосовно більшості правовідносин...

Ніхто не вправі зачіпати Основний закон!

У 2010-му році розглядати закон під № 2222 - абсурд. Такого закону не існує в природі. Під таким номером був зареєстрований проект закону, що 8 грудня 2004 року став частиною Конституції.

Так, між іншим, у 2008 році визначився КС, майже в нинішньому складі. Може він уже відмінив те рішення? Ні. Значить, воно діє й "не підлягає оскарженню"?

Доводиться раз-по-раз висловлювати претензії до КС, бо в цій ситуації він залишається крайнім.

Пройде час, і йому будуть ставити питання. Питання, на які є лише одна відповідь - суд перевищив свої повноваження.

Це фіксація того, що сталось. Про мораль говорити нічого, адже нікому не пред'явиш доказів того, що шість років тому зміст відхилень проекту 2222 від проекту 4180 узгоджувався керівництвом КС.

Мотивація була переконливою: якщо відхилення зменшують втручання в текст чинної Конституції, тим паче, залишають його без змін, то це не порушення процедури, воно може лише вітатись. Днями в телеінтрев'ю про те говорив Литвин. Він сам вів такі діалоги із КС, очолюючи в 2004-му році парламент.

Щоправда, Литвин теж посилається на напружену на той час політичну ситуацію. Так, вона була, але до якості внесених змін вона не мала ніякого відношення. Необхідні докази приведені вище.

Доповню їх нагадуванням, що після 4-річної роботи над змінами до Основного закону, парламент розглядав їх за визначеною процедурою задовго до громадянських загострень - ще 8 квітня 2004 року. Ті зміни мало чим відрізнялися від проектів 4180 і 2222. Та й поява згаданих проектів викликана була потребою розглядати формально інший проект змін, оскільки не минув ще рік після нерезультативного голосування.

Чому ж тоді не набралося 300 голосів?

Бо найближче оточення Ющенка запевняло, що в нього стовідсотковий шанс стати президентом. Мовляв, навіщо йому в такому разі зменшувати обсяг близьких повноважень? Не вистачило близько 5-ти голосів нашоукраїнців. Тим самим Ющенко відмовився від підписаних ним у 2003 та 2004 роках зобов'язань щодо демократичних перемін у владі.

Нерозв'язання назрілої проблеми й спровокувало Майдан та майдани. Бо якби зміни ухвалили в квітні, вибори президента пройшли б в один тур, без ніяких ускладнень і соціальних напружень.

Іншими словами, напруга кінця 2004 року лише підтвердила - правовідносини в державі, у вищих ешелонах влади себе вичерпали, вони несли загрозу суспільству, їх потрібно змінювати. На тому зійшлися політики в Україні разом із зарубіжними експертами та консультантами - Соланою, Кваснєвським, Адамкусом, Гризловим...

Я стомився приводити ці аргументи. Бо ті, хто не хоче їх чути, продовжує торочити: "загострення", "непродумано", "поспішно", "шкідливо"... Всі ці посилання, - вибачте, дурня! Тупа, обридла, безпідставна.

До її розряду відноситься й просторікування про "нестабільність", котру привнесли у владу й суспільство зміни до Конституції 2004 року. За доказ вважають смуту, організовану Ющенком та Тимошенко.

Але ж це не доказ! Цим людям не допомогли б забезпечити лад навіть індивідуальні для кожного конституції. Вони для того не створені!

Треба не помилятися під час виборів, думати кожному перед вкиданням бюлетеня, не вірити солодкозвучним побрехенькам із псевдопатріотичним змістом. Та й причому тут Конституція?! Вони на неї, як і на закон, не зважали, і саме за це їх потрібно притягати до відповідальності.

А стабільність...

Погляньте, як мінялися в Україні уряди при правовідносинах, що відображені в Конституції, текст якої днями повернутий Конституційним судом. За 15 років, з 1991 по 2006-й 12 урядів! Нагадаю прізвища прем'єрів: Фокін, Кучма, Звягільський, Масол, Марчук, Лазаренко, Пустовойтенко, Ющенко, Кінах, Янукович, Тимошенко, Єхануров.

Розкрадати державу, її багатства в таких умовах можна, це вдалося. Будувати, зміцнювати - ні. Усі в тому переконалися.

Я сподівався, що хоч тепер припиняться спекуляції про дефіцит керованості, відсутність "вертикалі" влади тощо. Припиняться не волею КС, а дійсністю: впродовж десяти місяців при Конституції, скорегованій у 2004 році, в країні є стабільність, керованість, "вертикаль"...

- Чим можете крити? - звертаюсь до опонентів.

Сам і відповідаю - Нічим.

Я не виступаю адвокатом нинішньої владної команди. Її є за що, і слід критикувати. Але вона зняла тему нестабільності з вини Конституції. Давайте забудемо цю тему, вона фальшива по суті. Була і є.

Але тема Конституції залишається.

Днями журналіст запитує мене:

- Ви приєднаєтесь до опозиції, що виступила на захист Конституції?

- До кого ж приєднуватися? - відповідаю. - Серед них майже всі ті, хто добивався відміни політреформи, прагнув того, що сталося тепер. Рішення КС - лише політичний привід, пропагандистська підстава для тих, хто вважає, що правильна Конституція - це та Конституція, при якій він (саме він!) стає царем. Їм би не галасом тепер займатися, а знайти можливості впливу на КС, щоб він таки виправив свою помилку. Так вважатимемо: просто помилку.

Тим часом владі, президенту найперше, слід прискорити прийняття законів, змін до Конституції в тому числі, які посилюють статус і роль рад усіх рівнів. Тільки після того адміністративна реформа може бути проведена свідомо й дати ефект.

Тільки після того можна розраховувати на сприяння ЄС у реалізації проголошених Януковичем намірів щодо європейського вибору.

Україна з авторитарною системою влади, а такою вона тепер є, і Європа - речі несумісні.

Власне, не в сумісності проблема. Система влади, і рівень добробуту громадян - категорії взаємно обумовлені. Саме системою влади взаємно визначається рівень громадянської свідомості й відповідальності за все, що діється в державі.

Знов згадаймо досвід тих же європейських країн.

Днями прем'єр Азаров повернувся зі Скандинавії. Він підтвердить, нам до рівня тих країн ще йти і йти.

Але йдучи, слід не забувати, що їхній рівень досягнутий, у першу чергу, завдяки участі в розвитку держави кожного її громадянина. А та участь є наслідком існуючої в них демократичної системи влади.

Саме така система повинна бути зафіксованою в нашій Конституції.

Олександр Мороз, 11 жовтня 2010 р.
//www.pravda.com.ua/articles/2010/10/11/5465579/

Немає коментарів: