Віктор Мусіяка: Щоб розширити свої повноваження, Президентові потрібно буде провести три референдуми

З одним з авторів Конституції України, відомим юристом, віце-спікером Верховної Ради другого скликання, а нині – професором Києво-Могилянської академії Віктором Мусіякою «Главком» розмовляв про недосконалість виборчого законодавства, перспективи оскарження результатів виборів-2010 у суді та можливості розширення новообраним Президентом своїх повноважень.

Істерика навколо змін до закону про вибори ні до чого доброго привести не могла

Однією з найбільших інтриг кількох останніх днів перед голосуванням стали зміни до Закону про вибори. Табір Юлії Тимошенко називав їх безпрецедентним випадком зміни правил виборчої гри в її ході, за три дні до вирішального голосування...

Насамперед не зовсім відповідає дійсності твердження про те, що у нас ніколи не відбувалося змін до виборчого законодавства у процесі виборів.

Я вам нагадаю найвідоміший приклад: у 2004 році між другим і третім туром голосування, 8 грудня 2004 року, парламент вніс зміни до Конституції і одночасно, в пакеті – до Закону про вибори Президента Ющенка. Ці зміни можна називати саме так, бо вони значною мірою вплинули на результат тих виборів. Більше того, десь за два дні до голосування з’явилося рішення Конституційного суду про неконституційність одного з положень цього закону. Тоді ми теж перебували у цейтноті і були впевнені, що не те, що виборці, а й навіть не всі виборчі комісії будуть проінформовані про зміст цього рішення КС. Тому говорити про те, що зміни до виборчого законодавства в процесі виборів вносяться вперше у нашій практиці, можуть тільки ті, у кого щось трапилося з пам’яттю, або у кого совість нечиста.

Інша справа, що коли ухвалювались останні редакції законів про вибори до Верховної Ради і президентські вибори, звідти викинули абсолютно нормальне положення, яке повинно було б у них бути: про те, що за рік до виборів жодних змін до виборчих законів вносити не можна.

Наскільки відповідає дійсності заява Юлії Тимошенко про те, що ці зміни «не дають можливості провести чесні вибори»?

Все, що відбувалося навколо закону про вибори, не стало для мене несподіванкою, я передбачав всі ці загострення і катаклізми ще тоді, коли Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів разом, спільно приймали цей закон.

Найбільше списів було зламано навколо питання про кворум для роботи виборчих комісій. Юлія Володимирівна називала це питання найголовнішою причиною, яка буцімто не дасть можливості провести чесні вибори. Але скажіть, будь ласка, коли цей закон приймався, вони не розуміли, що формування виборчих комісій перед другим туром лише двома учасниками виборів – це ненормальна ситуація?

В обставинах, коли до складу кожної окружної виборчої комісії входять по сім представників кожного з кандидатів і для легітимності прийнятих рішень потрібен кворум у дві третини складу, як ви вважаєте, були підстави у однієї зі сторін передбачити, що інша сторона, програючи, почне використовувати свою можливість зірвати кворум, щоб не можна було встановити кінцевий результат? Були такі підстави. Одна сторона могла це робити на сході, інша – на заході, на півдні, в центрі, будь-де!

У цій ситуації, звичайно, почався цей пошук у напрямі зменшення кворуму. І я вважаю, що Юрій Ключковський запропонував справді непогану ідею про те, що кворум мусить становити 50% складу комісії плюс ще один її член – тобто проста більшість. Але, зрозуміло, якщо комісії формуються за принципом «50 на 50», то цього одного члена теж треба було б десь знайти. Виходячи з цього, я б зрозумів навіть, якби в законі прописали, що кворум – це рівно половина членів комісії. Але ж вони його взагалі не встановили, і це – найгірше!

Тобто ця норма закону таки залишала простір для зловживань?

Ми вже давно психологічно налаштовані на те, що у нас ніхто в системі влади особливо не поважає ані Конституцію, ані закони. Ми звикли до того, що закони останнім часом приймаються з максимальною кількістю «дірок», і тому звертаємо максимальну увагу не на те, як належним чином організувати той чи інший процес, а де є можливість для того, щоб не виконати закон, обійти його.

А насправді потрібно просто виконувати норми закону. Щоб обидва кандидати забезпечили присутність «своїх» членів виборчих комісій, щоб вони належним чином працювали, щоб спостерігачі фіксували можливі порушення, щоб кандидати використовували передбачені законом можливості протидії ймовірним спробам фальшування. Але якраз тому, що закон ніхто не поважає, про це ніхто навіть і не подумав.

Можливості для того, щоб результат виборів був викривлений, у законі дійсно є – і у нинішній його редакції, і у попередній. Йдеться, наприклад, про роботу представників так званих технічних кандидатів у виборчих комісіях у ході першого туру – були випадки, коли вони діяли в інтересах одного з фіналістів виборів і могли досить суттєво впливати на встановлення результатів виборів. Чи, наприклад, реєстр виборців – наскільки він є досконалим і яким є простір для зловживань...

Але я не бачу такого рівня можливості для фальсифікацій чи зриву виборів, до якого це було піднесено у останні дні перед виборами. Усе, в кінцевому підсумку, залежало від поведінки самих кандидатів у Президенти. Якби вони були налаштовані на те, щоб належним чином організувати виборчий процес, то вони мали б усі можливості для того, щоб це зробити – причому і за старим законом, і за новим. Емоції, які нагніталися навколо змін до Закону про вибори, – це істерика, яка ні до чого доброго привести не могла.

Багато дискусій у політикумі викликав підхід, який застосувала ЦВК при організації голосування на дому. Його теж називали одним із можливих способів фальсифікації виборів...

Навколо цього теж здійняли забагато галасу. Закон прямо передбачає, що на таких виїздах повинні бути присутніми представники обох кандидатів, до того ж при цьому мають право бути присутніми спостерігачі. Одним словом, все залежить лише від того, як ви організуєте цей процес. Якщо ви не довіряєте один одному, то у вас є забезпечена законом можливість проконтролювати і зафіксувати будь-які порушення.

Але наскільки нормальною є ситуація, коли ЦВК ухвалила рішення про те, що охочий проголосувати на дому не зобов’язаний пред’являти жодної довідки про те, що він не може, скажімо, пересуватись?

Насамперед, я нагадаю, що ті, хто активно протестували проти цього положення, самі ухвалили чинний закон про вибори Президента. У його тексті справді не вказано, що той, хто хоче проголосувати на дому, має пред’являти якусь довідку.

Особисто я зі змісту самої цієї статті розумію, що якийсь документ, який підтверджує, що виборець не може проголосувати по місцю голосування, на дільниці, має бути. Ти повинен довести, що дійсно не можеш прийти на дільницю, а не просто сидиш собі вдома і покашлюєш. Але з іншого боку – як бути зі старенькими виборцями, у яких конкретної болячки немає, але їм просто через вік важко дійти до дільниці, тим більше по такій погоді, коли не розчищені оці всі дороги? Хто їм дасть довідку?

Тому потрібна ця довідка чи ні мав би сказати не звичайний, а Конституційний суд.

Водночас я повторю, зі змісту закону для мене зрозуміло, що фізична нездатність прийти на дільницю повинна бути чимось підтверджена. Однак навряд чи це можна підтвердити якось інакше, окрім просто візуально побачити, що людина справді не може реалізувати своє право голосу безпосередньо на дільниці. Тому це все неоднозначно.

Коли ви говорите про недосконалість чинного закону про вибори Президента, то можна пригадати, що його текст писали кваліфіковані юристи, які представляли обидві політичні сили – і БЮТ, і Партії регіонів. Чому вони допустили, що у цьому законі виявилась така величезна кількість «дірок»?

Я можу помилятися, але мені здається, що однією з основних цілей розробників цього закону було не дати Вікторові Ющенку використати адмінресурс у ході першого туру.

А крім того, у той час, коли розроблявся цей закон, обидві ці політсили ще розглядали можливість створення коаліції. Пам’ятаєте, у них тоді не було протиріч, вони ухвалили цей закон конституційною більшістю, подолали президентське вето.

Чи передбачена в Україні відповідальність за порушення виборчого законодавства і чи можна цією відповідальністю когось зараз налякати?

За порушення виборчого законодавства – за фальшування, знищення документів, перешкоджання голосуванню тощо – передбачена адміністративна і кримінальна відповідальність, у залежності від важкості конкретного правопорушення.

Щодо того, чи можна налякати... Після 2004 року це питання було поставлено дуже гостро, і до відповідальності було притягнуто кілька сотень громадян, хоч, як підкреслюють зараз політики, це не були порушники першого ешелону. Проте все одно це свідчить про те, що ця відповідальність є, вона реальна.

Я думаю, що сам факт того, що когось за порушення виборчого законодавства уже притягали до відповідальності, має певне превентивне значення.

Лакуни у законодавчому полі створювалися спеціально

Що повинно статися для того, щоб вибори були визнані недійсними в масштабах дільниці, округу, країни?

Визнання виборів недійсними взагалі не передбачено законодавством. Можна визнати голосування таким, що не відбулося, в рамках окремої дільниці. Про це говорить 80 стаття Закону про вибори Президента. Для цього потрібно, щоб масштаби порушень на конкретній дільниці були такими, що внаслідок їх неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців. Тобто випадків незаконного голосування, вкидання або знищення бюлетенів має бути не менше 10% від загальної кількості виборців, що проголосували на цій дільниці.

А в рамках округу?

Частина 3 статті 83 Закону про вибори Президента прямо забороняє визнання голосування недійсним в межах територіального виборчого округу. Але, скажімо, коли у Центральній виборчій комісії з’являться протоколи з кожного округу і з них випливатиме, що, скажімо, голосування на більшості дільниць було визнано таким, що не відбулось, і таких результатів по Україні буде величезна кількість, то як бути у цьому випадку?

Тоді, очевидно, рішення ЦВК про встановлення результатів виборів буде оскаржуватися і буде поставлено питання про те, що масштаби порушень виборчого законодавства можуть свідчити про незабезпечення належного волевиявлення громадян. Тоді, в принципі, суд матиме підстави поставити під сумнів кінцевий результат виборів і винести відповідне рішення. Зрозуміло, не таке, як Верховний суд виніс у 2004-му, не про третє голосування, а про визнання тих чи інших підстав у протоколі про остаточні результати виборів такими, що не відповідають закону. В такому разі вибори мають бути визнані такими, що не відбулися, і тоді треба йти на повторні вибори.

Але яким для цього має бути масштаб порушень? Скільки їх для цього має бути?

Це уже повинен буде оцінити суд. Що, у 2004-му, суд встановив масштаби порушень? Він сказав: масштаби страшні, об’єм фальшувань величезний. Але навіть не встановив, хто фальшував, навіть не вказав, чи це мало місце з боку Януковича чи Ющенка.

Прокоментуйте, будь ласка, досить популярну зараз тезу про те, що результат нинішніх виборів буде встановлений в судах.

Він не може бути встановлений в судах. Повноваження встановити результат виборів за законом має винятково Центральна виборча комісія. А суд – у даному випадку, Вищий адміністративний – може оцінювати відповідність дій ЦВК зі встановлення результатів виборів закону

Оскаржити до Вищого адміністративного суду можна лише протокол ЦВК про обрання того чи іншого кандидата на посаду Президента?

Так. І тут є один цікавий момент. У новому законі про вибори Президента, враховуючи те, що було в 2004 році, передбачено, що переможцем другого туру стає той із учасників, якого з голосу оголосив головуючий на засіданні ЦВК. Тобто не так, як було у 2004 році, після публікації в «Урядовому кур’єрі» і «Голосі України», бо, як ви пам’ятаєте, тоді просто не дали надрукувати ці газети, а просто після оголошення з голосу. Тобто зараз закон передбачає дещо спрощений порядок оголошення переможця виборів.

Виходить, що ЦВК виносить рішення про те, що за результатами повторного голосування переможцем визнається такий-то суб’єкт. Це рішення може бути оскаржене, але переможець виборів – уже оголошений. Вищому адміністративному суду на розгляд цієї справи дається конкретний строк – п’ять днів, протягом яких переможець виборів перебуває у такому дещо підвішеному статусі особи, обраної на посаду Президента. А потім ВАС або визнає рішення ЦВК таким, що не суперечить закону, Конституції тощо, або знаходить якісь підстави для того, щоб визнати його таким, що не відповідає закону.

Вищий адміністративний суд — це єдиний суд, який може винести таке рішення?

Так. Можна лише допустити зовсім фантастичну ситуацію, якщо будуть знайдені якісь обставини, які не були виявлені на той момент, коли виносилось рішення Вищим адміністративним судом... Але уявити собі, які це можуть бути обставини, мені дуже важко.

Але якщо таке все ж таки станеться, який суд розглядатиме цю справу? Знову Вищий адміністративний?

Ні, тоді це буде така остаточна, остання з можливих касація, суперкасація, і розглядатиме цю справу Верховний суд. Але зараз ми говоримо на чисто гіпотетичному рівні, бо з огляду на те, що зараз відбувається, виключати не можна нічого. Я все ж таки думаю, що все завершиться після рішення Вищого адміністративного суду, воно буде остаточним.

Проте якщо ви кажете, що ймовірність цієї суперкасації до Верховного суду таки існує, то я не можу не згадати про реєстрацію в парламенті проекту постанови про скасування постанови про обрання Василя Онопенка на посаду судді Верховного суду...

Це чисто політична акція. Скасувати постанову про обрання Онопенка суддею ВСУ неможливо. Конституція і Закон про статус суддів передбачають порядок позбавлення судді свого статусу. Має бути проведене розслідування, відповідне рішення має винести Вища рада юстиції, вона має внести це питання до Верховної Ради...

Але чисто теоретично касація до Верховного суду на рішення Вищого адміністративного суду можлива?

Так, до повноважень Верховного суду належить перегляд судового рішення у зв’язку з винятковими обставинами. Але для цього треба, щоб були виявлені такі обставини, які зараз відсутні.

А в який строк після того, як ВАС винесе це рішення, це можна зробити?

Тут йдеться про касацію, а вона не має термінів. Але якщо робити це після того, як ВАС не знайде підстав для скасування чи визнання рішення ЦВК незаконним, тим більше, якщо до того моменту переможець встигне прийняти присягу... Я дуже важко собі уявляю, як у цьому випадку повернути все назад...

Скажімо, у 2004 році рішення щодо проведення так званого третього туру виборів прийняла цивільна палата Верховного суду України. І це при тому, що у чинному на той час законі говорилося, що розглядати таку справу мав би Вищий адміністративний суд, – на той час ми, Верховна Рада, уже сформували його склад! Значить, можна було ставити питання про те, чи належний суд розглядав цю справу.

Далі – законом було передбачено, що якщо суд визнає рішення ЦВК незаконним, скасовує його, то ця постанова суду передається до ЦВК, і ЦВК зобов’язана призначити повторні вибори. Отакий був порядок. І нічого ніде не говорилося про можливість якогось суду призначили повторне голосування.

До чого я веду: що якби хтось це рішення цивільної палати ВСУ подав до Пленуму Верховного Суду, і він знайшов там якісь обставини, які дали б підстави переглянути цю справу, – а такі підстави можна було знайти, а Президент на той час уже був би оголошений і прийняв присягу, то що треба було б робити у такому випадку? Уявіть собі цю ситуацію! Я вважаю, що її краще навіть не обговорювати.

Ситуація у Вищому адміністративному суді залишається неоднозначною. У голови цього суду Олександра Пасенюка закінчився термін повноважень. Прем'єр-міністр і перший заступник міністра юстиції не визнають його головою Вищого адміністративного суду, міністр юстиції визнає. Рада суддів не визнає, а Рада суддів адміністративних судів визнає... Які наслідки може мати вся ця ситуація?

Ця ситуація свідчить про наявність проблем у структурі нашої судової системи. Для вирішення цієї конкретної проблеми потрібно було зробити одну маленьку річ: після того, як КСУ у 2007, здається, році визнав неконституційним призначення Президентом голів судів, необхідно було в закон про судоустрій внести положення про те, хто ж тепер їх призначає. Однак до сьогоднішнього дня цього зроблено не було. А чому? Тому що до сьогодні продовжується боротьба за те, хто це буде робити. Тому що до сьогоднішнього дня вплив голів судів на рішення, які приймаються в цих судах, залишається величезним. Коли Президент призначав голів судів, то для отримання потрібного рішення достатньо було одного дзвінка глави Адміністрації чи Секретаріату. Тобто впливи на суддів чинились і чиняться дуже сильні, і незалежність суддів – це фантазії, на жаль.

Тому досі триває ця боротьба за право призначати голів судів. До сьогоднішнього дня виходило так, що явочним порядком Рада суддів України взяла на себе це повноваження і призначила більше семисот голів судів. І я, наприклад, вважаю, що цим повинна була б займатися саме Рада суддів, просто це треба прописати у законі.

Але виходить так, що Пасенюк був призначений на свою посаду Президентом. І навіть незважаючи на те, що рішення КС про неконституційність подібних призначень не має зворотної дії, його статус з моменту винесення цього рішення став дещо спірним. А в грудні 2009 року ще й термін його повноважень на цій посаді закінчився.

У мене складається таке враження, що всі ті речі в законі про вибори, про які ми говорили, і невирішення питань призначення суддів на адміністративні посади спеціально зберігалися до цього моменту. Вони що, не розуміли величезної вірогідності виникнення судових процесів щодо результатів виборів? Вони не розуміли нагальної необхідності урегулювання усіх питань, про які ми згадали, законом?

Чому тоді вони залишили всі ці питання невирішеними?

Я думаю, що ці лакуни в законодавчому полі, в правовому полі, які дають можливість по-різному оцінювати ситуацію і ставити під сумнів будь-що – і рішення судів, і склад суду, і результати виборів, – створювалися спеціально. Для того, щоб потім будь-якій аудиторії можна було пояснити: подивіться на ці кричущі порушення, хіба можна визнати ці результати виборів?

Якщо така ситуація справді влаштовує наших політиків, то це є справді апоґей, апофеоз отого всього антиправового, антиконституційного, що у нас в державі відбувається.

Ви сказали, що сподіваєтесь на те, що вибори в Україні, грубо кажучи, закінчиться рішенням Вищого адміністративного суду.

Ну, можна ще в Європейський суд з прав людини оскаржувати...

А результат виборів можна оскаржити у Європейському суді з прав людини?

А чому не можна? Це передбачено Конституцією. Її 55-та стаття говорить: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Якого обороту може набрати ця справа, якщо її візьме до розгляду Європейський суд з прав людини?

Я навіть не хочу розмірковувати про такі речі... Справді, ви може не тільки взяти до розгляду, а й розглянути, може винести рішення. Але ви знаєте, що Україні уже давно закидають і, більше того, навіть винесли нам спеціальне попередження, «чорну мітку» послали, що в Україні не виконуються багато рішень Європейського суду з прав людини.

Якою може бути роль парламенту у цих всіх післявиборчих процесах, зокрема судових розбірках?

А який може бути вплив? Верховна Рада не має ніяких повноважень участі в них.

Але у 2004 році парламент брав у них досить активну участь, приймав резонансні постанови...

Справді, 4 грудня 2004 року була прийнята постанова, на яку навіть посилався, виносячи своє рішення, Верховний суд. Ця постанова була абсолютно неприйнятною. Серед її пунктів було і визнання недійсною постанови про схвалення програми уряду, і вотум недовіри уряду, – все це, звичайно, абсолютно неконституційні речі.

Я не виключаю, що постановка певних питань у парламенті можлива, і можливе винесення якихось рішень. Але ці рішення будуть політичними, а не правовими. У Верховної Ради немає жодних повноважень щодо визначення результатів виборів Президента чи підбиття їх підсумків.

Щоб розширити свої повноваження, Президентові потрібно буде провести три референдуми

Виходячи з тих обіцянок, які в ході кампанії давали кандидати на пост Президента, складалося враження, що виконання значної частини цих обіцянок взагалі не залежить від Президента...

Це абсолютно правильне враження. Ще коли кампанія лише почалась, я теж звертав увагу на те, що багато кандидатів у Президенти звертаються зі своїми програмами та заявами до народу, далеко виходячи за рамки тих повноважень, які має Президент. Інакше кажучи, вони претендували на посаду, яка має конкретні конституційні повноваження, а говорили про перспективи, які відкривалися б перед ними у разі їх обрання Президентом з повноваженнями, які були мінімум у Леоніда Даниловича Кучми.

Але у Президента є конкретні повноваження. Тому я особисто говорив, що сприйму позитивно того кандидата, який говоритиме про те, що він буде робити в системі влади, як наводитиме порядок в системі влади, у рамках своїх конституційних повноважень. А якщо постане необхідність внесення якихось змін, то це буде здійснено в законному, конституційному порядку, в процесі функціонування держави після виборів, після відповідних політичних консультацій, звернення до суспільства і впровадження в цей процес громадських структур.

Проте обидва кандидати в Президенти усвідомлюють, що з нинішньою Конституцією їхні повноваження досить обмежені...

Я не сприймаю тієї точки зору, що зміни до Конституції 2004 року дестабілізували систему влади. Нічого вони не дестабілізували, дестабілізували ті люди, які сиділи на цих посадах. Треба просто виконувати чинну Конституцію, закони, робити все, як передбачено ними, а там – життя покаже. Потрібно виходити на позиції виконання Конституції і законів, налагоджувати саме поняття відповідальності у системі влади. Це нелегка робота, тому що ми зайшли надто далеко.

Але якщо Президент буде інтегратором цього процесу в системі влади, – а він володіє можливостями налагодити нормальні стосунки між суб’єктами влади, – не втрачаючи при цьому зв’язок з суспільством і залучаючи собі на допомогу суспільну думку, то, я думаю, перспективи у нас є. Хоча все це потребуватиме нелегкого періоду напруженої праці. Але треба, щоб імпульси звідкись пішли. Я думаю, що центром, з якого підуть ці імпульси, має стати саме новообраний Президент.

Тим не менше, обох фіналістів президентських виборів підозрюють у тому, що вони намагатимуться всілякими способами розширити президентські повноваження. Зокрема, один з методів для цього часто називала Юлія Тимошенко: провести в Україні референдум про перехід до президентської республіки. Наскільки реальний такий сценарій? Наскільки імперативним буде голос народу, який напевно скаже «так» президентській республіці?

Ну, Юлія Володимирівна напевно здатна організувати подібний референдум, але він не матиме наслідком негайний перехід до президентської республіки. На цю тему мені доводилося вже говорити, коли Секретаріат Президента намагався провести відому «Конституцію Ющенка». На це питання неодноразово давав відповідь Конституційний суд.

Якщо хтось захоче змінити конституційний порядок в державі, то він повинен буде застосовувати алгоритм, який кількома своїми рішеннями, якщо їх тлумачити системно, визначив Конституційний суд. Отже, їм треба буде провести три референдуми. Бо просто поставити на референдум питання, яку ви хочете Конституцію – таку чи таку – це антиконституційна дія, порушення президентської присяги.

Так от на перший референдум потрібно виносити питання «Чи вважаєте ви, що нинішня Конституція має бути змінена, або необхідно прийняти нову Конституцію?» Народ, припустімо, говорить: «Так». Тоді його питають: «Як ви вважаєте, така чи інакша система влади нам потрібна?» А вже тоді конкретний проект закону про внесення змін до Конституції проходить всю процедуру, передбачену у 13 розділі Конституції – тобто все одно потрібно буде мати справу з Верховною Радою – і знову обов’язково виноситься на третій референдум. І от коли референдум затвердить цей законопроект – все, тоді зміни внесені остаточно.

09.02.2010

Святослав Хоменко, «Главком»

//glavcom.ua/articles/161.html

04.12.2012 Віктор Мусіяка. Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт 

13.07.2010 Олександр Єфремов. Зміна Конституції неминуча 

08.07.2010 Олександр Палій. Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими 

03.07.2010 Олександр Лавринович. Якщо закон про референдум буде ухвалений, щодо нікчемного закону про внесення змін до Конституції може бути застосоване народне вето 

10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 

05.06.2010 Сергій Рахманін. Чорний квадрат Януковича 

03.06.2010 Виталий Червоненко. Не меняют своих взглядов только дураки

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Януковича Віктора 2010

ПЕРЕДВИБОРНА ПРОГРАМА

КАНДИДАТА НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

ЯНУКОВИЧА В.Ф.

[Вибори Президента України 17 січня, 7 лютого 2010 року]

«УКРАЇНА ДЛЯ ЛЮДЕЙ!»

БЕЗДАРНА І НЕПРОФЕСІЙНА ВЛАДА

ДОВЕЛА КРАЇНУ ДО РУЇНИ

Сьогодні Україна знаходиться на порозі нових випробувань, у вирі масштабних світових викликів, які потребують максимальної концентрації наших спільних зусиль, консолідації всього суспільства.

Вкрай складні реалії вимагають від вищого керівництва країни оперативного та ефективного реагування, виважених, скоординованих дій, спрямованих на подолання кризових явищ.

КОЖНОМУ ЗРОЗУМІЛО, ЩО СЬОГОДНІШНІ КЕРІВНИКИ КРАЇНИ НЕ СПРОМОЖНІ ВИКОНАТИ ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ, використати надані їм повноваження на користь держави та людини. У запалі взаємних сварок та звинувачень ВОНИ ЗАБУЛИ ПРО ДЕРЖАВУ, ДОВЕЛИ КРАЇНУ ДО БАНКРУТСТВА, ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ РУЇНИ, принесли в жертву своїм особистим амбіціям майбутнє України, добробут її громадян.

ЗМІНА ВЛАДИ – ПЕРШИЙ КРОК

НА ШЛЯХУ ДО ОНОВЛЕНОЇ КРАЇНИ

Вірю в те, що народ України дасть свою категоричну оцінку всій помаранчевій владі, цим бездарним політиканам, через вибори ОЧИСТИТЬ УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ ВІД ПОПУЛІСТІВ, ПОЛІТИЧНИХ АВАНТЮРИСТІВ ТА КОРУПЦІОНЕРІВ.

Впевнений, що у цей складний час народ України довірить мені відповідальну справу подолання катастрофічних наслідків їх злочинного правління. Я готовий використати свій багаторічний досвід та знання на благо людей і країни.

За роки своєї роботи на різних посадах, під час перебування при владі й в опозиції я сформував монолітну та відповідальну команду однодумців, команду висококласних фахівців, які без зайвої політичної метушні та гучних заяв досягають поставлених цілей, отримують позитивний результат.

Я І МОЯ КОМАНДА НЕ ВИТРАЧАЄМО ЧАС НА ПУСТОПОРОЖНІ РОЗМОВИ ТА САМОВИХВАЛЯННЯ. ЗДАВНА ЗВИКЛИ ПЕРЕКОНУВАТИ У СВОЇЙ ПРАВОТІ НЕ СОЛОДКИМИ ОБІЦЯНКАМИ, А РЕАЛЬНИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ.

РЕФОРМИ – ШЛЯХ ДО СВІТОВОГО ВИЗНАННЯ

Після рішучого подолання наслідків кризи, спричиненої непрофесіоналізмом помаранчевої влади, буде створено необхідні умови для системного оновлення суспільних відносин, підвищення дієвості державної влади, забезпечення прогресивного розвитку держави, гідного рівня життя її громадян.

Мої програмні положення передбачають проведення СИСТЕМНИХ РЕФОРМ, кардинальних змін у житті суспільства, які будуть уособлювати наші спільні кроки до світового визнання.

1. СИЛЬНА ЕКОНОМІКА – УСПІШНА КРАЇНА

УКРАЇНА ПОВИННА ЗА 10 РОКІВ УВІЙТИ ДО 20 НАЙБІЛЬШ ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ (G 20).

Стрижневим питанням динамічних перетворень стане застосування вже апробованої нами дієвої ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ. Національна економіка потребує масштабного залучення нових ідей, сучасних технологій та достатніх фінансових ресурсів. Першочерговим завданням найближчих років є масштабна модернізація національного виробництва, впровадження енергозбереження, зростання продуктивності праці, зміцнення конкурентних позицій вітчизняного виробника на зовнішніх товарних ринках.

Починаючи з 2010 року, гарантую щорічне зростання ВВП, збільшення частки інноваційно активних підприємств, збільшення прямих іноземних інвестицій в Україну до 50 млрд. дол. США у 2014 році.

Стійке економічне зростання сприятиме підвищенню рівня зайнятості населення, зростанню заробітної плати, забезпеченню цінової та валютно-курсової стабільності. Узгоджена державна антиінфляційна політика дозволить забезпечити значне зниження темпів інфляції, починаючи з 2010 року. Забезпечу пріоритетність стимулювання підприємств малого і середнього бізнесу шляхом надання доступу до кредитних ресурсів, зменшення податкового навантаження, у тому числі значне зниження податкових платежів для підприємств, які створюють нові робочі місця. Малий та середній бізнес потребують не лише уваги, а й захисту з боку держави.

Доб’юся прийняття нового Податкового кодексу, зроблю Україну найбільш інвестиційно привабливою у Східній Європі:

• податкові канікули для малого бізнесу на 5 років;
• зниження ПДВ до 17% з 2011 року;
• зниження податку на прибуток до 19% з 2011 року, з наступним щорічним зниженням на 1% до 16%.

Забезпечу реалізацію національної програми відродження українського села:

• юридичну гарантію захисту земельних паїв;
• своєчасну виплату державних дотацій вітчизняним сільгоспвиробникам;
• компенсацію процентів за кредитами інвесторам сільгосппроектів.

Створю пільгові умови для залучення інвестицій у розвиток соціальної інфраструктури сільської місцевості, газифікацію сільських населених пунктів, будівництво автошляхів, медичних і освітніх закладів – забезпечу високий рівень соціальних стандартів для кожного громадянина України незалежно від його місця проживання.

Динамічний розвиток економіки, збільшення надходжень до Державного бюджету України нададуть необхідні ресурсні можливості для запровадження ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ, якісного піднесення життєвого рівня громадян України.

2. ВІД СОЦІАЛЬНОЇ НЕЗАХИЩЕНОСТІ – ДО ДЕРЖАВНИХ ГАРАНТІЙ!

Держава повинна стати надійним гарантом гідного рівня життя своїх громадян.

Я і моя команда наповнимо реальним змістом проголошений у Конституції України фундаментальний принцип визнання людини найвищою соціальною цінністю, пріоритетності її конституційних прав, свобод і законних інтересів.

Запроваджу принципово нову державну стратегію надання соціальних гарантій громадянам упродовж усього життя.

Забезпечу формування на законодавчому рівні та гарантування цінової стабільності і доступності для кожної людини:

• державного «антикризового» продовольчого кошика – переліку продуктів харчування, захищених державою від цінових коливань (хліб, овочі, олія, молочні продукти, цукор, круп’яні вироби);
• державного «антикризового» медичного кошика – переліку життєво важливих лікарських засобів та медичних послуг (якісна швидка медична допомога, життєво важливі медичні препарати).

2.1 Майбутнє народжується в родині

МОЯ МЕТА – П’ЯТДЕСЯТ МІЛЬЙОНІВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ВЖЕ У 2020 РОЦІ.

Кожна дитина повинна мати родину.

Гарантую системну і довгострокову підтримку української родини. Вже з 2011 року при народженні першої дитини українська родина отримає 25 тис. грн., другої – 50 тис. грн., третьої та кожної наступної дитини – по 100 тис. грн.

Гарантую щомісячні соціальні виплати на кожну дитину: при досягненні нею 3-річного віку і до 13 років родина отримуватиме щомісячно по 250 грн., а з 13 до 18 років – по 500 грн.

Кожній дитині – гарантоване місце у дитячому садку. Кардинальна зміна ЯКОСТІ ТА ТРИВАЛОСТІ ЖИТТЯ, всієї демографічної ситуації надасть можливість відновити людський потенціал країни.

Трудові мігранти зможуть повернутися до своїх родин.

2.2 Освіта – гідна інвестиція в майбутнє!

На законодавчому рівні гарантую збільшення кількості бюджетних місць у державних вищих навчальних закладах до 75 %. Створю належні умови для нарощування освітнього потенціалу України, забезпечення широкого доступу талановитої молоді до нових знань незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей батьків.

Протягом 10 років принаймні 3 українські університети повинні увійти до світового рейтингу 500 найкращих вищих навчальних закладів.

Насамперед буде забезпечено:

• відмову від системи обов’язкового зовнішнього оцінювання для вступу до вищих навчальних закладів;
• надання можливості випускникам, які закінчили школу до 2009 року, вступати до ВНЗ за шкільними атестатами;
• зменшення показника наповнюваності шкільних класів, що збереже 2000 сільських шкіл.

2.3 Доступне житло

Серед пріоритетних напрямків моєї діяльності - збільшення житлового фонду України, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ДОСТУПНИМ ЖИТЛОМ.

Створю умови для відродження іпотечного кредитування з фіксованою ставкою не більше 7 % на рік.

Держава повинна сформувати потужне замовлення на будівництво соціального житла. За 10 років буде збудовано 1 млн. квартир для молоді, працівників бюджетної сфери, малозабезпечених сімей, людей з обмеженими фізичними можливостями.

2.4 Державна пенсія: гарантоване повноцінне життя

Гарантую:

• встановлення мінімальних розмірів пенсій, які забезпечуватимуть базові потреби кожної людини: житло, їжа, лікування;
• підвищення соціальних стандартів для задоволення культурних потреб і можливості придбання товарів довгострокового споживання;
• створення умов для повноцінного відпочинку і туризму;
• захист прав працюючих пенсіонерів;
• відміну пільг при нарахуванні пенсій для високопосадовців.

3. ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ – ВПЕВНЕНЕ МАЙБУТНЄ

Забезпечу поетапне збільшення обсягів бюджетного фінансування системи охорони здоров’я до загальноєвропейського рівня (10% ВВП).

Раз і назавжди викореню започатковану владою ганебну практику поборів з хворих за отримання медичних послуг.

Посилю державний контроль за якістю медичних послуг та препаратів. Захищу громадян від цінових стрибків на ринку лікарських засобів. Гарантую якісну безкоштовну екстрену медичну допомогу.

Інститут сімейного лікаря стане основою сучасної системи медичної допомоги.

4. ВІД ВЛАДИ ЧИНОВНИКІВ - ДО ВЛАДИ НАРОДУ!

Місцеве самоврядування повинно стати надійним та міцним фундаментом народовладдя. Принципово важливе розширення повноважень місцевих рад, максимальне усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад. Виступаю за децентралізацію влади, реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування.

5. ДВІ МОВИ – ОДНА КРАЇНА!

Прагну реального утвердження в Україні європейських стандартів демократії, неухильного забезпечення прав і свобод людини. Виступаю за надання російській мові статусу другої державної. Я - послідовний прихильник цивілізованого вирішення цього питання, здійснення збалансованої державної мовної політики, яка адекватно реагує на мовні потреби суспільства, відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин.

6. СУЧАСНА АРМІЯ - БЕЗПЕКА КРАЇНИ

Гарантую перехід на контрактну армію з 2011 року.

Забезпечу переозброєння армії сучасними видами озброєння, використовуючи вітчизняні розробки, високі технології і виробничі потужності оборонного комплексу країни.

Українська бронетехніка, військово-транспортна авіація, ракетні комплекси забезпечать високу боєготовність збройних сил.

В першочерговому порядку будуть забезпечені житлом безквартирні офіцери. Запроваджу порядок отримання молодими офіцерами житла протягом першого року служби.

7. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА: ВІДКРИТІСТЬ І ДОБРОСУСІДСТВО

Головним завданням національної зовнішньої політики вважаю збереження позаблокового статусу України.

Враховуючи сучасні геополітичні реалії, переконаний у тому, що позаблоковий статус України є ключовим елементом національної безпеки, гарантом піднесення її міжнародного впливу і авторитету. Відновлю дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією, країнами СНД, забезпечу стратегічне партнерство зі США, ЄС, країнами «великої двадцятки».

***

Забезпечу вдосконалення механізмів державної влади, зміцнення засад парламентаризму і демократії, реформування системи правосуддя. Продовжу рішучу боротьбу з корупцією та тіньовою економічною діяльністю. Прагнучи до суспільного прогресу, й надалі захищатиму конституційне право громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

УКРАЇНА ПОСЯДЕ ГІДНЕ МІСЦЕ У СВІТОВОМУ СПІВТОВАРИСТВІ. ОБ’ЄДНАВШИ НАШІ СПІЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ, МИ ПОБУДУЄМО НОВУ - УСПІШНУ ТА ЗАМОЖНУ УКРАЇНУ! УКРАЇНУ ДЛЯ ЛЮДИНИ, УКРАЇНУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ!

Кандидат на пост

Президента України

ЯНУКОВИЧ В.Ф

____________

http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP009?PT021F01=11&PT001F01=700

https://tsn.ua/vybory/programy/peredviborcha-programa-viktora-yanukovicha.html

Виступ Віктор Януковича на XII з'їзді партії регіонів.

Київ, Міжнародний виставковий центр, 23 жовтня 2009 р. 

http://vk.com/club12180851?z=album-12180851_97622943

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Петра Порошенка 2014 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Януковича 2010 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора 2010 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Ющенка. Звернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу 2005 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка 2004 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Януковича 2004 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Леоніда Кучми 1999 

Офіційні символи Президента України. Указ Президента України Про офіційні символи глави держави 1999 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1999 

Конституція України. Розділ V. Президент України 1996 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1994 

Леонід Кравчук. Нова Україна. Державність (передвиборна програма) 1991 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Леоніда Кравчука 1991 

Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки Про Президента Української РСР 1991 

Закон Української РСР Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР 1991

Віктор Янукович на XII з'їзді Партії регіонів.
Київ, Міжнародний виставковий центр, 23 жовтня 2009 р.
http://echo.msk.ru/blog/shelya/630288-echo/

XII з'їзд Партії регіонів висунув Віктора Януковича кандидатом на пост Президента України. Київ, Міжнародний виставковий центр, 23 жовтня 2009 р.
http://echo.msk.ru/blog/shelya/630288-echo/

XII з'їзд Партії регіонів. Фан-зона з'їзду. «Янукович - наш президент!»...
Київ, Міжнародний виставковий центр, 23 жовтня 2009 р.
http://echo.msk.ru/blog/shelya/630288-echo/

Агітаційний плакат «Україна для людей»
кандидата у Президенти України Віктора Януковича, осінь 2009 р.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/26653667.html

Білборд «Твоя думка - важлива. Почую кожного»
кандидата у Президенти України Віктора Януковича, осінь 2009 р.
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2009/09/30/4505689/

Віктор Янукович на виборчій дільниці. Київ, 17 січня 2010 року
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2205358.html

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2

Александр Эрделевский. 
Право на восстание 
ООН признает правомерность восстания, но лишь при вполне определенных условиях, которые можно назвать условиями правомерности восстания. К таковым относятся следующие обстоятельства: 
1) наличие в государстве, где произошло восстание, тирании и угнетения; 
2) наличие у повстанцев специальной цели в виде устранения тирании и угнетения; 
3) отсутствие в правовой системе государства эффективных и доступных для народа правовых средств для устранения тирании и угнетения.
//www.bestlawyers.ru/php/news/newsnew.phtml?id=368&idnew=15659&start=0

Юрий Солозубов. Право на восстание 
Было бы непростительной ошибкой определять политическую власть, как грубую физическую силу: кто палку взял, тот и капрал. Государственник Николай Устрялов как-то заметил по этому поводу : "Палку" должны ведь держать живые люди, "штыки" тоже умеют думать и чувствовать. Когда нет опоры в душах, ни штыки, ни тюрьмы, ни прочие безжизненные предметы не создадут и не охранят власти.
//viperson.ru/wind.php?ID=449881&soch=1

Юрий Солозубов. Право на восстание – 2
Приведем в подтверждение несколько подзабытое высказывание средневекового мыслителя Фомы Аквинского: «Тираническое правительство несправедливо, ибо оно стремится не к общему благу, а к частному благу того, кто правит… и поэтому восстание, поднимаемое против такого правительства, не имеет мятежного характера». 
//www.apn.ru/publications/article1366.htm

Владимир Абель. Право на восстание
Раб имеет право на восстание. Ни в одной священной книге не сказано, что человека, подобие Божие, можно превращать в корову или трактор. Восстав, раб возвращает себе человеческое достоинство. Вос-стание – вос-становление себя как человека. Если в роли угнетателя-рабовладельца выступает государство, значит, человек должен восстать против государства. 
//limonka.nbp-info.ru/311/311__11.htm

Владимир Абель. Мужской разговор с диктатурой
В 19 веке, знаменитый русский юрист Анатолий Федорович Кони в диссертации "О праве необходимой обороны" писал: "Народ, правительство которого стремится нарушить его государственное устройство, имеет в силу правового основания необходимой обороны право революции, право восстания".
//limonka.nbp-info.com/300_article_1150814158.html

Александр Роджерс. Право граждан на восстание – показатель наличия нации 
Разумеется, право на восстание должно быть зафиксировано в основном законе любой нормальной страны. И вовсе не для того, чтобы граждане с легким сердцем могли бузить по малейшему поводу. Они в обычной ситуации и не будут - вспомним, 80% населения всегда есть ведомая масса, интересы которых сводятся к удовлетворению самых примитивных интересов.
//alexandr-rogers.livejournal.com/6822.html

Сергей Зайков. Право на восстание 
Любимый вопрос, который Путин задавал всем, кто приходил к нему с новыми, обычно аморальными, предложениями, был: "А это законно?". Ну что ж, по мнению Путина можно совершать любой аморальный поступок, если он выглядит законно в рамках написанного часто самими преступниками законодательства. 
//www.analysisclub.ru/index.php?page=putin1&art=2483

Кирилл Ладыгин. Можно ли отменить право на восстание
Так что страх, который проглядывает в словах чиновника РПЦ МП, понятен. Саму мысль о покушении на власть нужно осудить, да. Вот только поможет ли? 
//www.zvezda.ru/politics/2008/07/18/rpc.htm

Дмитрий Десятерик. Осколки слёзы, или Право на восстание 
Власть, настолько обнаглевшая, что вытирает ноги о собственный народ, должна получить сдачи хотя бы от части этого народа — как было, кстати, и у нас, во времена «Украины без Кучмы». Народ имеет право на восстание, право хотя бы на битье нескольких оконных стекол в банке, финансирующем такую власть, и витрин в некачественной забегаловке, создающей иллюзию благосостояния у бедного и униженного режимом народа… 
//www.day.kiev.ua/263507/

Виталий Помазанов. Быть или не быть Украине 
Мы находимся на пороге социального взрыва. Во все времена народ обладал одним исключительным правом – правом на восстание. Как только "верхушка" полностью утрачивала адекватность, ее сносили. 
//www.pravda.com.ua/news/2009/6/3/95905.htm

Виталий Помазанов. Право на восстание  
Люди, стоящие во главе страны, являются не государственной, а бизнесовой элитой. В лучшем случае ее можно назвать правящим классом. Причем, классом антинародным. Сосредоточив в своих руках все ресурсы, они используют их исключительно для личного обогащения, ведут себя именно так, как и следует "бизнесюкам". 
//www.pravda.com.ua/news/2009/6/3/95894.htm

Вадим Мурачов. Заява ВО "Народна Конституція"
про гарантії для Українського Народу

Народна Конституція – це конституція прийнята народом і це конституція гарантій для Українського Народу. Народна Конституція – це право народу змінювати або скасовувати будь-які форми управління, припиняти повноваження парламенту, уряду, президента, якщо їхня діяльність є згубною для людей і держави. Народна Конституція – це, насамперед, права людини і повноваження громадянина. Народна Конституція – це право народу на повстання. Право народу на повстання – це справжній Закон Свободи вільної козацької нації.
//constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_661.html

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1 

ІМХО

Андрій Нечипоренко. Повстання - основний засіб захисту прав людини 

Юрій Кириченко. Щодо конституційного закріплення захисту прав і свобод людини і громадянина (право на захист) 

Всеволод Речицький. Ідея обмеженого правління як політико-правова доктрина 

Олексій Курінний. Право народу на повстання у філософсько-правових концепціях європейської цивілізації 

Олександр Северин. Jus resistendi (Право на спротив) 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о праве народа на восстание 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о гарантиях для украинского народа

Санкюлот. Фригийский колпак

//sarmata.livejournal.com/122661.html?thread=706597

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року:
Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення.

Орест Друль. Status quo влади проти суверенітету народу
Неефективна система влади розглядається громадянами як невдалий контракт, і може бути ними же і переукладений. Влада десакралізована і оцінюється виключно з позиції ефективності менеджменту. Виникнення конкурента на владу в такій системі заохочується – як можливість знайти більш ефективного менеджера. При блокуванні процесу зміни (узурпація влади) – право на повстання в такій концепції виглядає цілком природнім.
//www.zgroup.com.ua/print.php?articleid=7

Олег Романчук. Природне право
Суспільство також має природне право на захист від узурпації влади. Найдієвішим механізмом такого захисту є право відкликання влади народом. Коли ж немає реальних механізмів відкликання або зміни влади, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Про це право писали ще перші філософи-енциклопедисти напередодні Великої французької революції.
//www.pravda.com.ua/articles/2007/08/17/3271782/

Олексій Толкачов. Через терни до громадянського суспільства
Проект Конституції від 26 жовтня 1993 року надавав настільки широку свободу і настільки відверто утверджував пріоритет громадянського суспільства над державою, що в статті 12 закріпив право громадян «чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого цією Конституцією, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади». Фактично за суспільством закріплювалося право на повстання.
//www.radiosvoboda.org/content/article/1840348.html

Свобода. Равенство. Права человека. Просветительская группа по правам человека «Мемориал»
Когда правительство нарушает права народа, восстание для народа и для каждой его части есть его священнейшее право и неотложнейшая обязанность. Декларация прав человека и гражданина. Из Конституции 24 июня 1793 г.
//www.memo.ru/about/biblio/swoboda/chapt2.htm

Конституционное право зарубежных стран
Конституции, принятые в последние десятилетия, стали закреплять право на сопротивление, которое стало более «компактным» и потеряло свой революционный оттенок. Статья 21 Конституции Португалии 1976 г. установила: «Каждый пользуется правом оказывать сопротивление любому приказу, который наносит ущерб его правам и свободам и их гарантиям, а также применять силу для отпора любой агрессии, если невозможно обратиться к представителям власти.
//books.google.com.ua/books?id=zZXatjTp9NsC&pg=PA230&lpg=PA230&dq#v=onepage&q&f=false 

Джон Локк. Два трактата о государственном правлении
Если правитель не оправдывает доверия, люди имеют право и даже обязаны перестать ему подчиняться. Иначе говоря, люди имеют право на восстание.
//books.atheism.ru/gallery/Locke/

В. Речицкий. Эссе о политике 
С другой стороны, присутствие права на демократическое восстание в конституциях США, Германии, Чехии, Словакии, Литвы и некоторых других стран является впечатляющим свидетельством того, что главные приоритеты конституции на самом деле принадлежат не столько государству, как долгое время было принято считать в традиционной теории конституционного права, сколько гражданскому обществу и его характерным "хаотическим" субъектам.
//library.khpg.org/index.php?id=1080686571

В. В. Кудрявцев. Три понятия свободы
Осмысленность понятий «беззаконие» и «неправомерное использование власти» влечет за собой требование определенных политических прав. В случае, если лица, находящиеся у власти, используют ее незаконно или неправомерно, подданные (народ) имеют право взять верховную власть в свои руки и либо изменить форму правления, либо сохранить ее и передать власть в другие руки.
//hpsy.ru/authors/x1016.htm 

В. Середа. Мы имеем право на восстание 
Преступная деятельность государства предоставляет моральное и юридическое право народу на восстание, о чем сказано в Декларации прав человека, принятой ООН. Однако ни одна политическая партия Украины не поднимает проблем государственной важности — утверждения и обеспечения прав и свобод человека, необходимости административной реформы. Это характеризует уровень компетентности политиков.
//2000.net.ua/2000/forum/40257 

Сергей Гайдай. Мнение: право на восстание
Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным.

//constituanta.blogspot.com/2012/01/blog-post.html

Вадим Мурачов. Заява ВО "Народна Конституція" 
про право народу на повстання
Україна – на колінах. Українці – принижені і розгублені. Довіра до будь-якої влади розтоптана на роки вперед. Наскрізь по країні гуляє-розгулює беззаконня і свавілля нового українського "панства". Століттями омріяна Українська Держава вже давно нагадує м’ясорубку: людських життів, ідей, прагнень, сподівань, віри у справедливість і Закон.
//constituanta.blogspot.com/2011/02/blog-post_9078.html

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2 

ІМХО

Андрій Нечипоренко. Повстання - основний засіб захисту прав людини 

Юрій Кириченко. Щодо конституційного закріплення захисту прав і свобод людини і громадянина (право на захист)

Всеволод Речицький. Ідея обмеженого правління як політико-правова доктрина 

Олексій Курінний. Право народу на повстання у філософсько-правових концепціях європейської цивілізації 

Олександр Северин. Jus resistendi (Право на спротив) 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о праве народа на восстание 

Заявление Всеукраинского Объединения «Народная Конституция» о гарантиях для Украинского Народа

Паріс. Скитські воїни (зображення з кургану Куль-Оба)
//ru.wikipedia.org/wiki/Фригийский_колпак

Президентство в обмін на конституанту?

Який шлях у Конституційної реформи в Україні?

Сьогодні більшість політиків, аналітиків, громадських діячів та й просто розумних людей розуміють, що без здійснення комплексної демократичної конституційної реформи подальший розвиток держави Україна практично неможливий.

На жаль, на можливість проведення конституційної реформи сучасна українська політична еліта дивиться виключно під кутом зору власної політичної вигоди та доцільності політичного моменту. Події 2004 року стали негативним досвідом прийняття конституційних змін в українському парламенті.

Проблемою прийнятих змін стало те, що вони приймалися поспіхом, вносили в Конституцію розбалансованість у відносинах між гілками влади. Основне завдання політичної реформи її ініціатори бачили у збільшенні повноважень парламенту та уряду за рахунок обмеження повноважень президента.

За зразок була модель так званої "парламентської" республіки, коли уряд формується парламентом, а президент грає лише другорядну роль та призначається самим парламентом.

Однак, внаслідок гострої політичної боротьби, першочерговий задум реформи не було втілено у життя. Президент залишився досить сильною політичною фігурою: він і далі обирається всенародно і має достатні повноваження як щодо уряду, так і щодо Верховної Ради.

Та "модель" влади, яку ми отримали з прийняттям реформи, наразі не є схожою на більшість європейських аналогів. Український варіант більше має спільного з "напівпрезидентською" моделлю, яка є досить специфічною.

Через п'ять років її прийняття та застосування стає зрозуміло, що владний дуалізм згубно впливає на всі політичні процеси в державі.

Але чи можливо прийняття у Верховній Раді Конституції, що відображала б інтерес українського народу, а не тільки "організованих політичних груп", що представлені у парламенті?

Події літа 2009 року, коли Партія Регіонів та БЮТ продемонстрували готовність до зміни Конституції у своїх власних інтересах, брутально ігноруючи волю народу та демократичні цінності, стали яскравим прикладом ставлення політиків до Конституції та їх бачення конституційної реформи.

Взагалі можна поставити під сумнів розуміння політиків Основного закону, як інструменту гарантування демократичних засад державного ладу та стійкої правової основи для країни.

За допомогою зміни Конституції, політичні гравці намагаються переформовувати політичне поле собі на користь. Відповідно, будь-який варіант конституційних змін у виконанні чинних політиків буде віддзеркаленням тимчасового ситуативного консенсусу, а не стратегічно доцільної конституційної моделі.

Та й такий консенсус є практично недосяжним - з семи законопроектів різного змісту, що були внесені до Верховної Ради VI скликання, шість були відхиленні переважно з мотивів політичної доцільності, а не значення цих законопроектів для держави і суспільства.

На розгляді залишився тільки законопроект № 3251, яким пропонується обмежити недоторканність народних депутатів та президента. Але є сумніви щодо щирості народних обранців відносно цього законопроекту, тому що цілком ймовірним є негативне рішення щодо нього з боку Конституційного Суду в зв'язку з різною правової природою недоторканності цих посадових осіб.

Його прийняття у першому читанні здається передвиборчою політичною технологією а не щирим прагненням реалізації власних програмових засад всіх без виключення депутатських фракцій.

Який вихід з цієї ситуації?

Можливі два шляхи проведення конституційної реформи в Україні.

Кожен із кандидатів в президенти наголошує про необхідність прийняття або нової Конституції, або її нової редакції. Використовуючи існуючі механізми внесення змін до Конституції, їм нікому не обійти Верховну Раду.

Всі слова про те, що Конституцію може бути зразу схваленою на референдумі народом, є нічим іншим, ніж звичним українським популізмом.

Тому перший шлях - це прийняття змін до існуючої Конституції ВР. Але рівень недовіри в суспільстві до парламенту є надвисоким. Прийняття змін до Конституції або прийняття нової Конституції під тиском президентських погроз та залякувань існуючою Верховною Радою буде сприйматися більшістю громадян як ще одна політична технологія направлена на досягнення переваги однією політичною групою над іншою.

Перший шлях, в силу вище описаних причин, не призведе до прийняття дійсно збалансованої демократичної конституції, яка б сприймалась як "своя власна" більшістю громадян України.

Другий - прийняття нової Конституції українським народом. Цей шлях складний, але цілком ймовірний. Сьогодні в політичних та експертних колах все більш активно обговорюється ідея реалізації громадянами механізму установчої влади в Україні.

Чинна Конституція прямо вказує на наявність такого механізму. Відповідно до її статті 5, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в країні належить виключно народові і не може бути узурповане державою.

Ідея свого часу була розвинена та підкріплена Конституційним Судом, який в своєму рішенні від 11 липня 1997 дійшов висновку, що прийняття Конституції України Верховною Радою було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив ВР на її прийняття.

Це підтверджується пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції, яка не передбачає права Верховної Ради на прийняття Конституції, а також статтею 156, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді має затверджуватись всеукраїнським референдумом.

Право народу на прийняття Конституції КС підтвердив і у рішенні від 16 квітня 2008 року, встановивши: "що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізовувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, шляхом прийняття Конституції у порядку який має бути визначений Конституцією і законами України".

Сьогодні виходом з політико-правової кризи в країні може стати саме реалізація установчої влади українського народу шляхом розробки та прийняття нової Конституції у спеціально створеному для цього органі - Конституційній Асамблеї (Установчих Зборах). Можливість та ефективність такого механізму підтверджується багатовічним світовим досвідом.

Головною перепоною реалізації такого шляху є неприйняття його більшістю народних депутатів та відсутність законодавчого врегулювання.

У Верховній Раді з травня 2008 року знаходиться законопроект № 2245 "Про процедуру підготовки нової редакції Конституції України".

Завданням цього проекту і є забезпечення реалізації установчої влади, зокрема права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні, відповідно до Конституції та рішень Конституційного Суду; ввести в правове поле діяльність спеціально уповноваженого органу установчої влади - Конституційної Асамблеї, зокрема визначити організацію, порядок формування та діяльності Конституційної Асамблеї.

Рік тому важко було уявити що такий законопроект взагалі може бути розглянутий в парламенті. Але й вода камінь точить... 22 жовтня 2009 року відбулося засідання комітету ВР з питань правової політики, на якому розглядався цей проект закону.

Комітет не спромігся дійти рішення взагалі. Половина його складу підтримала законопроект і пропонувала винести його на перше читання, інша - зняти його з розгляду без винесення до сесійної зали, що суперечить парламентський процедурі.

Ба більше. Наприкінці грудня минулого року один з відомих та шанованих в Україні дослідницьких центрів провів соціологічне опитування, де окремими блоком стояли питання щодо сприйняття громадянами ідеї реалізації установчої влади. Результати вразили навіть тих людей хто замовляли його.

На питання "Чи потрібно приймати нову конституцію України?", 42,2% респондентів відповіло - " так потрібно". 26,6% висловилися негативно, 9,9% - заявили що їх це не цікавить, а 21,4% було важко відповісти на подібне питання.

Ще цікавіші відповіді були на два наступних питання. Так, на питання "Який шлях прийняття Конституції Ви вважаєте найкращим?" - всього 9,5% громадян довірили би прийняття Конституції Верховній Раді. Ще 18,8% підтримали би прийняття Конституції на всенародному референдумі. Ще 12,2% респондентів було важко відповісти на дане питання.

59,5% громадян України підтримують "обрання на всенародних виборах спеціального органу - Конституційних Зборів, - що розроблять проект Конституції, який буде винесений на всенародний референдум для затвердження".

І ще це "більшою мірою позитивно вплинуло б на наміри голосувати за кандидата в президенти України, що підтримував би ідею скликання Конституційних зборів" у 32,9% виборців в Україні.

Ось такий резерв позитиву серед виборців проґавили наші кандидати. Виникає питання, чи взагалі чують "vox populi" наші політики? Чи бавляться тільки у "власних пісочницях"?

(дослідження проводилося з 18 по 28 грудня 2009 року. Опитано 2009 респондентів у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки - 2,3%).

З огляду на те, що політична еліта в Україні неспроможна на реалізацію Конституційної реформи, в силу існуючої політичної недовіри до політичних союзників або опонентів, а проблеми Конституції роблять українську державу все більш неконкурентоспроможною, росте сподівання що "конституційний пат" змусить політиків відкрити шлях для реалізації установчої влади українського народу.

Принаймні для майбутнього президента, якщо "народ" та "демократія" для нього не пусті слова - це був би найкращий шлях подолання політико-правової кризи в державі.

01.02.2010 р.

Віктор Чумак, старший аналітик програми МЦПД 

"Демократизація та належне врядування", для УП

//www.pravda.com.ua/articles/2010/02/1/4641589/

Томас Маркерт. Закон про референдум може загрожувати стабільності України

Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв

Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму 

Венеціанський «карнавал» у Києві 

Томас Маркерт. Схоже, завдання Конституційної Асамблеї - затверджувати ідеї Банкової 

Конституційна реформа: нові реалії 

Конституционная Ассамблея второй свежести 

Сергій Грабовський. Бережіть Верховну Раду 

Андрій Дуда. Майже 40% українців підтримують ідею Конституанти