Конституция по-украински. Эффект калейдоскопа

Не прошло и два года, как перед Украиной опять замаячила конституционная реформа.

Как водится, инициатором выступил президент. Всенародно избранный Виктор Федорович Янукович.

Глава государства решил созвать Конституционную ассамблею.

В таком важном почине Виктор Федорович, конечно, не первый. Идея переписать Конституцию набело - это старая добрая традиция всех наших президентов.

Выпадает из нее только самый первый и незадачливый - Леонид Кравчук. Но первый президент даже до конца срока не досидел, где уж ему было Конституции рисовать?

Впрочем, и он вынашивал большие планы, но они так и остались нереализованными фантазиями. (Конституционная комиссия 1990, Концепция новой Конституции Украины 1991, Конституция Леонида Кравчука 1992 - ред.)

А вот второй, Леонид Кучма, мало того, что сначала написал Основной закон под себя, так потом еще и поправил для наследника. Так сказать, чтобы не расслаблялся, а шаг за шагом двигал страну в светлое будущее на пару с сильным премьером и парламентским большинством.

Со светлым будущим не заладилось, поскольку премьеры оказывались чересчур своевольными, парламентское большинство чудило, а президент огорошивал все более оригинальными инициативами.

Чтобы найти выход из запутанной ситуации уже ближе к концу срока Виктор Ющенко все же предложил поменять Конституцию и даже представил соответствующий проект.

Там было все.

И мощные полномочия президента, и двухпалатный парламент, и пожизненное представительство в сенате для бывших президентов, и даже что-то о местном самоуправлении, но ничего с проектом не получилось.

Не было к тому времени у президента большинства в Верховной Раде, а фракция его оказалась расколотой.

Вообще надо сказать, что конституционные дискуссии были очень популярны при нашем третьем президенте.

Кто кого должен назначать?

Какие должны быть полномочия у президента?

Какие у премьера?

Кто главнее?

Обсуждали все это дело не только яйцеголовые эксперты, но и простые обыватели украинской глубинки.

При этом каждый имел свое мнение.

В бурной дискуссии у Юлии Тимошенко возникала идея все-таки договориться с Виктором Януковичем и слепить проект Конституции на славу. Президента избирали в парламенте, исполнительная власть доставалась премьеру.

Тогда ничего не мешало Юлии Владимировне вести переговоры с ненавистным Виктором Федоровичем, только вот потом вдруг не сложилось и родилось легендарное «все пропало!».

С приходом Виктора Януковича на Банковую Конституция, которая, казалось, уже не устраивает никого, вдруг заработала. Оказалось, что премьер может быть не только лояльным к президенту, но еще и чувствовать себя всего лишь первым министром. И вообще, исполнительная власть может работать как часы, штампуя на пару с парламентом жизненно важные для страны решения.

Но идиллия продолжалась недолго.

Чего тебе надобно, старче?

К осени 2010 года оказалось, что все-таки Основной закон в своем изначальном виде, то есть, с гиперполномочиями президента, выглядит еще предпочтительнее, а посему Конституционный суд решил отменить все это баловство с политреформой, и вернуть все взад, как было изначально задумано в 1996 году.

Казалось бы, все хорошо, но можно сделать еще лучше, и потому Президент решил созвать Конституционную ассамблею.

И это, конечно, правильно.

Плохо только то, что внятных идей у политического класса, а тем более у гражданского общества, о том, каким быть Основному закону, нет.

Во всяком случае, пока.

Понятно, что и Европа поможет, эксперты там, и все такое прочее, но европейцам или тем же американцам было понятно, что они строят, еще в XVIII веке. В отличие от нас.

Французов в те времена замучил произвол короля, и они мечтали, чтобы правительство работало по закону, а сам закон устанавливался представителями податных сословий.

В общем, все просто - кто платит деньги, тот заказывает музыку и нарезает бюджет.

Не сразу, но постепенно все получилось. Правда, пришлось отрубить голову королю, пустить под нож гильотины кучу врагов народа, пережить диктатуру Бонапарта, 15 лет войн, но в конце концов новую Конституцию Франция таки получила.

У американцев пожелания были и того проще.

Им не нравилось, что английский парламент устанавливает им налоги без их участия. И поначалу разговор шел о том, чтобы пустили представителей, а уж когда британцы наотрез оказались, то делать было нечего, пришлось устраивать мордобой, созывать конгресс и сочинять документ, потом вносить правки. Но у американцев была идея. Ограничить произвол исполнительной власти, создать систему представительства и обеспечить независимость судов.

Даже при наличии понимания, что же вы хотите получить, установление правил дело непростое, и часто без драки не обходится.

Что же говорить об Украине, где никто понятия не имеет, что же он хочет получить в результате?

Подсмотренная в Европе модель разделения властей у нас не работает, а выливается в тотальное доминирование исполнительной власти над законодательной и судебной.

По большому счету, парламент и суды - это своеобразный аппендикс исполнительной власти. И «злочинна влада» тут не при чем, это не она придумала.

Всеобщее избирательное право, святой для каждого демократа принцип, дискредитирован продуктовыми наборами бабушкам и дедушкам накануне выборов. Килограмм гречки решает всё.

О том, чтобы Конституция стала сводом правил, по которым на самом деле живет общество, и говорить не приходится. Ну не приходит нашим соотечественникам в голову, что правила могут быть едиными для всех.

У нас для каждого, выделенного законом слоя населения, свои права, правила и привилегии.

Которые могут радикально друг от друга отличаться. И при этом, есть люди, которые вообще вне правил и именно они принимают важнейшие законы, по которым должно жить общество. Но их самих они не касаются.

Никак.

А уж когда дело доходит до распределения по закону материальных благ, вообще смешно получается.

Можно сколько угодно писать и говорить, что Конституция гарантирует право на бесплатное образование, бесплатную медицину и т.д. Однако любой украинец лет с 15 прекрасно знает, что бесплатно в школе не учат, а в больнице не лечат. О бесплатном правосудии лучше вообще не вспоминать.

При этом каждый понимает, как надо вести себя с врачом, учителем или милиционером.

Так что политическому классу стоит хорошенько подумать, что он хочет писать в Конституции и вообще, стоит ли ее трогать.

Особенно всю целиком.

Есть же опыт тех же американцев. Что-то не нравится, договорились и внесли правку, но не переписывает никто весь документ заново. Это ведь как разводом иногда у людей получается. Пока к новой жене привыкнешь, пока капризы разведаешь, то не раз подумаешь, может, от прежней лучше было не уходить?

В поисках содержания

Тем более, что на консенсус рассчитывать уже не приходится. Один из отцов Конституции 1996 года, дважды спикер Александр Мороз не задержался с приговором - затеянное дело незаконно.

Легендарный боксер, а по совместительству лидер партии «УДАР», Виталий Кличко уже заявил, что он и его сила (политическая) ни в какую ассамблею не пойдут и ничего менять не будут. Практически можно не сомневаться, что томящаяся в неволе Юлия Тимошенко займет еще куда более радикальную позицию.

Впрочем, легитимности ассамблеи это не уменьшит, хотя и не прибавит.

О легитимности в Украине переживать особо нечего. Если хотя бы краем глаза посмотреть учебник теории государства и права классика постсоветской юридической мысли, академика Владика Нерсесянца, то ставится понятно, что украинская юридическая традиция развивается в русле позитивистской школы, где источник права - государство, а любой формально принятый государством закон легитимен.

Любой.

Яркий пример - решение Конституционного суда вернуться от редакции Основного закона образца 2005 года к редакции 1996. Как говорит бывший судья КС, а ныне глава Центризбиркома Владимир Шаповал, «если исходить из принципа верховенства права, именно само решение КС не является правовым. Хоть и является легальным».

Ничего не скажешь, красиво...

Так что, Мороз, Кличко и прочие товарищи зря отказываются от участия в ассамблее.

Если решение будет принято, то оно будет вполне легитимным, хотя и неправовым. Только кого это удивит в нашей стране?

Впрочем, сомнительно, чтобы борьба за юридическую чистоту или правовое государство сильно волновала отечественных оппозиционеров.

Интерес другой и совершенно определенный - власть. Виктор Федорович, сознательно (или бессознательно), собрал все властные полномочия в один кулак, и заметьте, это не вызывает возмущения оппозиционеров. Другой вопрос, что им не нравится сама персона.

Как говаривали на Руси - рылом не вышел.

Выглядит не так, и говорит плохо, и политесу необучен. Куда лучше будут смотреться молодые (некоторые не совсем, но все же), физически и интеллектуально развитые ребята, которых Европа, да что там - весь цивилизованный мир будет носить на руках.

Так что, очень маловероятно, что кто-то из оппозиционеров примет участие в ассамблее.

Оно им надо?

Нет.

Интересно получить те же полномочия, которые есть сейчас. И порулить...

А вот мотив власти не понятен (кто говорит, что знает - почти наверняка врет).

Возвращение к модели с сильным премьером и большинством, которые формирует правительство? Возможно, но зачем было огород городить с отменой политреформы?

Избрание президента в парламенте? Но президент отмел подобные идеи, заявив, что главу государства надо избирать всенародно.

Политолог Кость Бондаренко уже не видит Виктору Януковичу альтернативы в 2015 году, а бывший политолог, а ныне вице-спикер парламента Николай Томенко еще в прошлом году высказывал опасения, что, меняя Конституцию, Янукович «кует третий срок».

Что в результате накуют, вопрос темный, но однозначно можно говорить о том, что изменения Конституции это всегда конфликт (и далеко не всегда холодный). В общем, приходится констатировать, что поменять Конституцию власти могут, но вопрос, зачем это надо, и может ли нынешнее поколение отечественных юристов с политиками на пару сотворить нечто получше предшественников, не просто открыт - зияет.

Петр Билян, 02 февраля 2012 г.

//polemika.com.ua/article-81715.html

«Наша чудова Конституція...»

Той факт, що проголошена нелегітимним «президентом» Януковичем «Конституційна Асамблея імені Льовочкіна» (дубль спочилої в Бозі «конституційної комісії імені Кравчука») є нічим іншим, ніж ПАРОДІЄЮ на народний суверенітет та справжнім ГЛУМОМ над народом України, який «гарант його прав» має намір «ощасливити» своєю новою «монархічною» Конституцією ні в кого вже, здається, не викликає найменшого сумніву.

В цьому пості я, тим не менше, хотів би трохи зупинитися на аргументах тих, хто «в пику Януковичу» називає нині чинну Конституцію «доброю» та навіть «однією з найкращих», стверджуючи, що її «треба лише виконувати». Це - щоб замість подання клопотань зі своїми кандидатурами в придворний «паханатський пітушиний хор» всіляким шукаючим собі тепленького містечка «громадським діячам» не повадно було йти у «припляс» до «фронди його величності» з так званого КОДу, захищаючи «святиню Конституції» від «небезпеки, що їй загрожує».

Гадаю, порядна людина точно повинна лишатися осторонь від усіх цих конюнктурно-опереткових вистав...

Передусім, хотів би чітко окреслити основну свою тезу: «нічна» Конституція 1996 року є типовим «компромісом політичних еліт», ОДНОЗНАЧНО орієнтованим саме на усунення «народу», від імені якого вона була прийнята, від абсолютно всяких реальних важелів впливу на владу. Це – «компроміс еліт за рахунок народу» і, більше того, СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ ЦИХ «ЕЛІТ» ПРОТИ НАРОДУ.

Цього, на жаль, ніякими засобами не можна було донести до «масової свідомості» того самого «народу» українців 15 років тому, коли «прийняття нової суверенної Конституції незалежної України» повсюдно вважалося неабияким «досягненням процесу державотворення».

Народ, на той час, «прийняв» (чи, пак, «сприйняв») Конституцію, орієнтовану на обмеження «елітою» його власновладних прав, бо був елементарно не готовий у більшому обсязі брати владу над самим собою до своїх власних рук. Усі раділи тому, що скінчилася «нестабільність» та «невизначеність», нехтуючи тим (або – «закриваючи очі на те»), що ця «визначеність» стала визначеністю олігархічного, а не реально-демократичного, по-факту, режиму, в якому «стабільність» є річчю дуже відносною. Бо ж усякий олігархічний режим є стабільно нестабільним ;-) у самих своїх підвалинах!

В наступних калейдоскопічних подіях, початок яким поклав «касетний скандал» 2001 року –від «Україні без Кучми» через Помаранчеву Революцію та аж до «третього пришестя Януковича» – ця органічно притаманна олігархічним формам правління перманентна нестабільність виявилася якнайповнішою мірою. Проте, ні одна з почергових змін влади та політичної ситуації, ніякого суттєвого покращення його становища народові не принесла. Швидше навпаки – правова захищеність «простих людей» постійно погіршувалася, їхній вплив на формування органів влади поступово звівся нанівець, після чого, починаючи з 2010 року, неминуче настав час і відповідних змін і на соціально-побутовому рівні, коли тим, хто нещодавно тішив себе ілюзіями приналежності до примарного «середнього класу», було відверто запропоновано працювати на «хазяїв» у буквальному сенсі «за хліб та дах над головою». Що «мовою фактів» підтверджує в принципі й так логічно-очевидну істину: верстви, які не беруть участь у владі (а зараз на Україні це - понад 90 % наявного населення) не можуть, в довгостроковій перспективі, мати й будь-яких «прав».

Потрібні були півтора десятки років поневірянь «мойсеєвим шляхом», щоб мати змогу в раціональних термінах говорити про це тепер.

КОМУ НАСПРАВДІ СЛУЖИТЬ КОНСТИТУЦІЯ 1996 РОКУ?

Що ця конституція є по-суті антидемократичною та чітко спрямованою на усунення «народу» (формально задекларованого як «верховний суверен» та джерело усіх та усяких прав і влади!) очевидно хоча б з кількох елементарних прикладів, які стосуються МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ (та захисту) «простими громадянами», того що проголошується даною Конституцією в якості їхніх прав.

Приклад 1

Передусім, Конституція-1996 формально проголошує, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст.6). «Вищим органом у системі органів виконавчої влади» є «Кабінет Міністрів України» (ст.113). Очільник цього Кабміну, «Прем’єр-міністр України» призначається «Президентом України» «за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України». Решта персонального складу Кабінету Міністрів України також призначається Президентом - за поданням призначеного ним же Прем’єр-міністра (ст.114).

Те саме стосується і голів обласних та навіть районних державних адміністрацій - їх усіх призначає Президент, котрий навіть з точки зору елементарного здорового глузду просто не може персонально знати усіх цих людей.

Постає питання: яке ж відношення «народ», названий у ст.5 «єдиним джерелом влади в Україні», має до формування персонального складу виконавчої влади, на яку, власне, й покладається забезпечення виконання всіх прийнятих від імені «народу» законодавчих актів? І перед ким вся вся «армія чиновників» є відповідальною в конкретній формі можливого звільнення із займаної посади - перед «народом», котрий не має на неї ніякого ПРЯМОГО впливу, чи все-таки ПЕРЕД ПРЕЗИДЕНТОМ!?

Так, можуть мені заперечити, але ж Президента-то обирає НАРОД! Спам так! Але в якості кого? Себто, представника якої «гілки влади»: законодавчої, виконавчої чи судової? ;-) Нібито ж «поділ» якийсь є задекларований...

Якщо весь Кабмін та всі обласні і районні державні адміністрації підпорядковуються саме Президенту, то чому він не називається прямо ГЛАВОЮ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ? Чи не для того, щоб мати можливість вести вічну архітипічну «московську гру» в «доброго царя і злих бояр»? ;-) ;-) ;-)

І навіщо нам, громадянам, такий «глава вищого органу виконавчої влади» (прем’єр-міністр), кандидатура якого абсолютно нами не визначається і який жодним чином перед НАМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО не відповідає? Нащо нам вся ця «маскарадна гра» з «Урядом» та «міністрами», коли ВСЯ політика «робиться» безпосередньо в «Адміністрації Президента» на вулиці Банковій?

Підемо далі. Хто призначає та, в разі потреби, ЗНІМАЄ, скажімо, ЗАСТУПНИКІВ міністрів? Самі міністри, як це логічно було б собі уявити, та як це наївно думає переважна більшість «простих українських громадян» (навіть із тих, які «з вищою освітою»)? - А от і дзуськи: усіх їх теж ПРИЗНАЧАЄ ПРЕЗИДЕНТ.

Тепер задамо собі питання: кого, врешті-решт, тоді СЛУХАЄТЬСЯ та чию ВОЛЮ ВИКОНУЄ кожен із заступників будь-якого міністра - свого формального «боса» чи того нікому не відомого чиновника АПУ, хто його призначення «пролобіював»? Або того «олігарха», хто таке «лобіювання» ПРОПЛАТИВ? І що тоді може зробити у своєму відомстві будь-який міністр, якщо він сам не добирає собі навіть власних заступників??? - Правильно, «потихеньку красти» ;-) ;-) ;-)...

Те саме, до речі, стосується і надзвичайно незалежних (в сенсі РЕАЛЬНО НЕЗАЛЕЖНИХ ВІД НАРОДУ). Див. ст.128 славної  «Конституції України» 1996 року: «Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково...».

На підставі цього ЩЕ РАЗ задамо собі риторичне питання: ЯКУ-ТАКУ «ВЛАДУ» В СУДАХ УКРАЇНИ ЗДІЙСНЮЄ «НАРОД»?? Що «народ» може зробити судді, який з цього «посполитого народу» відверто глузує???

Але й цього отцям-творцям «славної Конституції 1996 року» виявилось замало. Тому переходимо до прикладів 2 і 3...

Приклад 2

Отже, згідно ст.55 «Конституції України» 1996 року «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». Конкретний порядок такого оскарження визначає Кодекс адміністративного судочинства.

Конкретний перелік видів НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, розгляд справ про законність яких здійснюється судами, міститься у ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України. «Як не дивно» серед цих актів нема найочевиднішої категорії, а саме ЗАКОНІВ УКРАЇНИ, прийнятих Верховною Радою.

ПРАВО ГРОМАДЯНИНА ОСКАРЖИТИ ЗАКОН, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ЙОГО ПРАВА, НЕ ГАРАНТОВАНЕ КОНСТИТУЦІЄЮ 1996 РОКУ НІДЕ. Відповідно до цього, адміністративні суди законність самих законів і не розглядають, направляючи того, хто хоче оспорити правовий характер закону в Конституційний Суд. Роблять вони так, цілком виправдано, бо згідно ст.150 Конституції «вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України» здійснює Конституційний Суд.

Далі в ст.150-ій сказано, що «ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим».

Фактично, за «мережаною завісою гарних слів» приховується факт, що ОСКАРЖИТИ ЗАКОН, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ЙОГО ПРАВА, НІ ОДИН ГРОМАДЯНИН, НІ ЯКА ЗАВГОДНО ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ ГРОМАДЯН НЕ МАЄ, В «ПРАВОВОМУ ПОЛІ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА», НАЙМЕНШОЇ ЗМОГИ.

Предбачена ст.55 Конституції «гарантія» (як і більшість інших прописаних у цій Конституції «гарантій») - порожній звук, чи, точніше, - паперовий артефакт, «ціна» якого не перевищує цінності паперу, на якому надруковані ці словеса, в якості макулатури.

Тут вже можемо зробити висновок №2: «невиконання Конституції» 1996 року, КОЛИ В НІЙ ІДЕТЬСЯ ПРО ПРАВА «ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ», а не стосунки в середовищі «політичних еліт», обумовлюється самою цією Конституцією. Відповідні її положення є суто декларативними, завідомо нещирими, ВОНИ ПРОСТО НЕ ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ РЕАЛЬНОГО ВИКОНАННЯ.

Нарешті, приклад 3

Яку ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ згідно Конституції 1996 року несуть перед українським народом президент і депутати Верховної Ради за невиконання своїх передвиборчих обіцянок, призначення міністрів-крадіїв, судей-хабарників і т. д.? - Її годі шукати. Навпаки, сказано (не падай, будь ласка, зі стільця любий юридично необізнаний читачу) буквально так: «народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп» (ст.80).

Президента стосується... те саме. Згідно ст.111 нині чинної Конституції «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України».

Ні суди, ні прокуратура, які є нібито «незалежними», нічого зробити з президентом-явним-злочинцем за Конституцією не мають права: хоч ти вбивай, хоч ти державне майно розкрадай, хоч собак на вулиці гвалтуй...

Отже, маємо три висновки, котрі, на вашого, дорогі читачі, покірливого слугу підтверджують тезу, сформульовану на самому початку:

1. Конституція 1996 року має в центрі своєї уваги співвідношення інтересів лише двох суб’єктів і, так би мовити, «станів», реально причетних до її прийняття: тодішнього (і теперішнього) президента «держави Україна» (та бюрократично-олігархічної «комарільї» за його спиною) і її ж «Верховної Ради» (складеної з чотирьох з половиною сотень достатньо «багатеньких буратін», які були в змозі оплатити собі переможну виборчу епопею від етапу «роздачі гречки» до «підрахунку голосів» у виборчих комісіях»).

2. Всі «права людини і громадянина», викладені в ній мають суто декларативний характер, не будучи розрахованими на реальне застосування. «Прості люди» в «державі Україна» не мають ніяких прав.

3. Найголовнішим змістом Конституції 1996 року є політико-правове обґрунтування повної безвідповідальності «власть імущих» перед «підвладними».

«Констітутка», одним словом, як казав колись Пілсудський.

Звідси ЧЕТВЕРТИЙ ВИСНОВОК:

«Вставати грудьми на захист Конституції» так само не слід, як і «включатися у процес» її «оновлення». Змінювати слід не «конститутку», а РЕЖИМ.

Олексій Кляшторний, 01 лютого 2012 р.

//blogs.korrespondent.net/users/blog/olexiyklasztorny/a56309

//durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/4413.phtml

Юрій Пальчуковський: За порушення Конституції - кримінальну відповідальність

Голова Демократичного об’єднання «Українська Національна Рада» Юрій ПАЛЬЧУКОВСЬКИЙ дав для порталу Воля народу коментар щодо Указу Президента про формування та організацію діяльності Конституційної асамблеї.

– Президент України як гарант Конституції має право ініціювати зміни до Основного Закону. Проте ці зміни не повинні стати замахом на конституційні засади, а повинні стосуватися лише забезпечення виконання Конституції. Вдосконалення Конституції повинно спиратися лише на волю народу, а не стати актом волюнтаризму.

Можна здогадатися, задля чого затіваються зміни Основного Закону. Владі не подобаються і заважають деякі статті Конституції, наприклад: ст.5 про суверенітет народу, ст. 10 про єдину державну українську мову, ст. 8 про принцип верховенства права, ст.13 про загальнонародну власність та інші. Не важко передбачити, що фундаментальні статті Конституції будуть вилучені, а деякі будуть знівельовані.

Щоб приховати свої плани, Президент видає Указ про створення Конституційної асамблеї, що не передбачено Конституцією і є її порушенням.

Призначивши керівником цієї структури колишнього Президента Леоніда Кравчука (нібито як морального авторитета української нації), Янукович намагається замортизувати негативні наслідки цього процесу.

Нагадаю, як створювалася Конституція України. У жовтні 1990 р. Верховна Рада, спираючись на Декларацію про державний суверенітет, створила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції України. Комісію очолив Л. Кравчук. У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила Концепцію нової Конституції. Так розпочався конституційний процес — розробка й обговорення різних варіантів нової Конституції.

Таким чином, конституційний процес тоді йшов цивілізовано і прозоро, а прийнята після тривалого багаторічного всенародного обговорення та дискусій у 1996-му році Конституція України визнана однією з найкращих у Європі.

Один із Президентів про це, очевидно, забувся, а другий, напевно, не знає.

Щодо Резолюції ПАРЄ з цього питання, нагадаю: завдання ПАРЄ – не втручатися в Конституційні процеси, а лише відслідковувати виконання Конституції та вказувати на її порушення.

Потрібно віддати належне опозиційним силам, які відмовилися бути втягнутими в процес "конституційного перевороту".

Найголовніший обов’язок Президента України – забезпечити неухильне виконання чинної Конституції України. Необхідно внести в Кримінальний кодекс кримінальну відповідальність за порушення будь-якої статті Конституції.

01 лютого 2012 р.

//volianarodu.org.ua/uk/Polityka/Za-porushennya-Konstytutsiji-kryminalnu-vidpovidalnist-Uriy-Palchukovskyy

Перебивши опозицію, Янукович позбавився й визнання своєї влади

Головна проблема, що стоїть за запровадженням Януковичем Конституційної асамблеї - це криза визнання його Президентом з великої літери.

Про це RegioNews повідомив політолог АЦ Соцінтел (socintel.org) Руслан Павленко, коментуючи запровадження президентом Конституційної Асамблеї.

"Конституційна асамблея - це спосіб надати легітимності рішенням, коли усі інші способи вичерпались чи збанкрутували. Традиційно для скликання конституційної асамблеї потрібна конституційна криза, криза владних відносин, повноважень та рішень. Якраз такої зараз немає. Є інша криза – легітимності та довіри до чинної влади. Головна проблема, що стоїть за запровадженням Януковичем Конституційної асамблеї - це криза визнання його Президентом з великої літери. Опозиція та більшість суспільства в зв’язку з результатами реформ та низкою непопулярних політичних рішень не визнають його легітимність як достойника. Ніхто в країні не віддає йому того почету, вшанування та поваги, які автоматично заслуговує займана ним посада. Фактично, опозиція не веде діалогу з Януковичем, перейшовши з ним у жорсткий клінч. Годі апелювати і суспільству, громадській думці. Перебивши опозицію Янукович позбавився політичної конкуренції, але разом з цим позбавився і визнання своєї влади", - зазначив політолог.

"Справа в тому, що функція опозиції не просто критикувати владу. Опозиція, як і всякий переможений, визнаючи перемогу над собою, дає згоду на володарювання переможця. Тому, знищивши опозиційний опір неполітичними інструментами, Янукович потрапив у ситуацію кризи визнання. Опозиція ніколи не визнає таку поразку чесною та заслуженою, це бачить і суспільство. І не тільки та патріотична частина, яка змушена була погодитись з волевиявленням більшості. Втрачається легітимність і всередині виборців Партії Регіонів. По своїм соціально-психологічним установкам вони згодні з правом сильнішого робити «підсічки», проте заради загального результату. У результативності політики «регіоналів» наступила зневіра. Окрім того, конфлікт та протиріччя між особистим кричущо заможним життям та вимоги дотримуватись закону від інших - додатковий фактор кризи легітимності діючої влади", - підкреслив експерт.

"Позбавившись політичної дискусії, влада опинилась у вакуумі. Янукович виголошує промови, - проте з ким він спілкується? А говорити самому з собою - це не цікаво, і зрештою нагадує параною. Тому потрібно призначити когось на місце слухача, як колись тирани тримали при собі блазнів. Саме такою випадає бути Конституційній асамблеї. Причому в цьому рішенні видно мавпування Росії, де з власне схожих причин запровадили свого часу так званий «Общественный Совет», - додав Руслан Павленко.

"Інша, більш прозаїчна та зрозуміла владі причина скликати Конституційну асамблею – це запасний варіант на випадок програшних для Януковича президентських виборів. Йдеться не лише про запровадження конституційної реформи з метою добитись обрання президента в парламенті. Гра набагато тонша. У своїй заяві Янукович чітко вказав, що пов’язує конституційну реформу «з правами людини, з питаннями судової системи». Останні питання якраз і є основними вимогами до України з боку Ради Європи. Таким чином схема виникає наступна. Янукович увесь час повторюючи про неможливість зміни за своєї волі закону, за яким була ув’язнена Тимошенко, звісно лукавив. Закон приймався парламентською більшістю, сформованою під президента. Запроваджуючи Конституційну Асамблею, Янукович влаштовує законний майданчик, де певні закони можна розробити та прийняти пакетом. Таким чином, він випустить Тимошенко та дасть їй можливість взяти участь у виборах, лише якщо доб’ється гарантій збереження своєї особистої влади. Європа, визнаючи легітимність звільнення Тимошенко, змушена буде на думку «мозкового штабу юристів» Януковича визнати й інші зміни до Конституції. Передусім щодо обрання президента в контрольованому регіоналами парламенті", - підсумував політолог АЦ Соцінтел.

01.02.2012 //www.regionews.com.ua/node/30622

Віталій Кулик. Передвиборчі маніпуляції опозиції та Конституційна Асамблея

//prikolist.biz/humor/illustration/2580.htm

Заява Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з приводу Указу Президента України про Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї 2012

Конституція – це основні правила, що схвалюються й дотримуються суспільством, та на базі яких розвивається держава. Україна потребує нової Конституції – не компромісу еліт чи кланів, а справжнього нового суспільного договору.

Нова Конституція має реалізувати запит громадян на становлення й розвиток української держави. Саме тому Конституція має бути розроблена не секретаріатом Президента і ухвалена не Верховною Радою чи маніпулятивним референдумом, а виключно Конституційною Асамблеєю – установчим органом, який фактично засновує нову республіку, державу громадян.

Саме ця позиція об’єднала делегатів І-ї Громадянської Асамблеї України 24 липня 2007 року. З того часу абсолютна більшість організацій і інституцій громадянського суспільства України постійно наполягали на необхідності скликання Конституційної Асамблеї.

Указ Президента України «Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї» є підтвердженням того, що нова владна команда замість впровадження системних державотворчих реформ займається імітацією реформ перед зовнішніми партнерами, замість боротьби з корупцією – бореться зі своїми політичними опонентами, замість надання громадянам можливості реалізації їхнього права на установчу владу – грається з назвами органів установчої влади.

Громадянська Асамблея України змушена визнати, що указ президента спотворює саме поняття Конституційної асамблеї. А принципи делегування, зазначені в Указі, попри наявність в переліку дійсно провідних організацій громадянського суспільства, не дають змоги вважати цей орган незалежним.

Ми виступаємо за скликання Конституційної Асамблеї, як справжніх установчих зборів – для розробки та ухвалення нової Конституції України, делегати якої обиратимуться на прямих виборах та не матимуть права обиратись чи призначатись до вищих органів державної влади протягом 10 років.

01 лютого 2012 р. //gau.org.ua/node/558

Співкоординатори Оргкомітету

Діяльність в регіонах - Ганна Парфьонова, МГО "Розвиток" (Херсонська обл.)

Співпраця з експертним середовишем - Анатолій Пінчук, Громадський Форум України, ГКК

Експерти Оргкомітету

Віктор Гарбар, ГІМЦ «Всесвіт» Альянс «Майдан»

Ганна Голубовська-Онісімова, ВЕГО «Мама- 86»

Володимир Горбач, Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва

Ігор Когут, Лабораторія законодавчих ініціатив

Андрій Когут, Лабораторія законодавчих ініціатив

Анатолій Пінчук, Громадський Форум України, ГКК

Залучені експерти

Айвазовська Ольга, Архипська Олеся, Бистрицький Євген, Жукровський Ярослав, Заливна Лариса, Захаров Євген, Підлуська Інна, Рєпін Валерій, Родічєва Ольга, Свистович Михайло, Северин Олександр, Склярова Вікторія, Тополевський Руслан, Трацевич Тамара, Тютюнник Алла, Феськов Володимир, Чернов Сергій, Шелеп Михайло, Яцков Микола

Додано Чтв, 29/01/2009 - 13:51 користувачем Адміністратор сайту, Громадянська Асамблея України //gau.org.ua/committee

14.05.2014 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності

05.07.2012 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу подій навколо ухвалення законопроекту №9073 

22.03.2012 IV Форум Громадянської Асамблеї України «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства». Громадянська Конституційна Асамблея 

18.03.2012 Положення про Громадянську Конституційну Асамблею (проект) 

23.02.2012 Громадянська Асамблея України закликає надати право писати Конституцію народу 

29.12.2009 Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України 

09.04.2009 Резолюція ГАУ 2009: Дія громадянського суспільства в умовах державної кризи 

21.06.2008 Резолюція ГАУ 2008: Нова Конституція: позиції громадянського суспільства 

29.04.2008 Повернемо Україну народу! (звернення) 

24.07.2007 Резолюція ГАУ 2007: Політична криза: позиції громадянського суспільства

Тарас Стецькив: То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича

Почему оппозиция отказалась от участия в работе Конституционной ассамблеи?

Заместитель руководителя фракции НУНС в Верховной Раде Тарас Стецькив: «Оппозиция не будет участвовать в работе Конституционной ассамблеи потому что этот орган создан указом Януковича. Это придворный орган, состав которого он подбирает руководствуясь собственными симпатиями. Задача этого органа — легитимизировать Конституцию, написанную придворными юристами Януковича. Принимать в этом участие оппозиция по определению не имеет права. Мне кажется, что настоящая Конституционная ассамблея должна быть создана не Указом Президента и не Верховной Радой, как это предлагает Яценюк, а должны быть всенародно избранными. В таком собрании оппозиция будет принимать участие. Для этого Верховная Рада должна принять соответствующий закон либо вынести этот вопрос на референдум. Яценюк же предлагает Конституционную ассамблею принимать в парламенте. Но в существующем парламенте Конституционная Ассамблея будет такой же, как созданная указом Януковича. Ведь в Верховной Раде Партия Регионов имеет уверенное большинство. Поэтому то, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича. Выбирать членов Конституционной ассамблеи парламентом неправильно. Правильно их выбирать всем народом для написания новой Конституции Украины».

Заместитель руководителя фракции Партии Регионов в Верховной Раде Вадим Колесниченко: «Если проанализировать, о чем рассказывал господин Яценюк, мы увидим, что оппозиционеры утверждают, что в работе Конституционной ассамблеи должны принимать участие не политики, а те, кто не будет участвовать в избирательной кампании. Возможно, у оппозиции просто нет достаточно квалифицированных юристов, которые могут писать Конституцию. А возможно, оппозиционеры последовательны в своих действиях: так как они собираются участвовать в предвыборной кампании, им не следует принимать участие в конституционном процессе и вносить в Конституцию изменения «под себя». Это правильный государственниченский подход».

Народный депутат Украины (Народная партия) Олег Зарубинский: «Яценюк — выкормыш действующей власти. Он не имеет права говорить от имени всей оппозиции, потому что он санкционированный оппозиционер. Против таких оппозиционеров никакая власть не возражает. Яценюк пытается перебрать на себя нюсмейкерство в связи с тем, то Тимошенко не на свободе. Поддержки у него среди народа немного, но благодаря PR-активности он стремится это исправить. Поэтому он каждый день будет делать по 3-5 заявлений».

Политолог Михаил Погребинский: «Оппозиция использует все возможные инструменты для демонстрации того, что они не признают никаких позитивных инициатив действующей власти. Они предполагают, что в любой инициативе есть своя червоточинка. Они подробно не объясняют, что имеется в виду, но их аргументация выглядит разумно. В Конституции есть механизм того, как ее можно менять. При этом никакой Конституционной ассамблеи наш Основной Закон не предусматривает. Поэтому если есть добрая воля, можно устраивать неформальные собрания, чтобы сдвинуть с места конституционный процесс, который должен проходить в рамках, обусловленных действующей Конституцией. Но оппозиция демонстрирует готовность блокировать любые инициативы власти до тех пор, пока Тимошенко и Луценко в тюрьме».

Народный депутат Украины от БЮТ Андрей Шкиль: «Я думаю, что оппозиция должна контролировать действия власти. Принимать участие в работе Конституционной ассамблее с целью контроля я не вижу смысла. Зачем принимать участие в том, что мы осуждаем?».

Экспертный опрос был проведен 31 января,

ИА «Мост-Днепр» //arhivi.info/news/6970.shtml

Узурпация по-украински
Александр Мучник. Мы и Конституция: 20 лет порознь

Александр Мучник. Нация и Конституция
Тарас Стецьків. Первородний гріх української Конституції

//file.liga.net/person/349-taras-steckiv.html

//file.liga.net/person/567-vadim-kolesnichenko.html

//file.liga.net/person/595-oleg-zarybinskii.html

//file.liga.net/person/670-mihail-pogrebinskii.html

//file.liga.net/person/305-andrei-shkil.html