Дмитро Качура. Криму замовили замовити бійню у парламенті

Днями на одному з провладних кримських сайтів з’явилася серія матеріалів, що стосуються теми розширення автономії Криму. В одному з них місцевий соціолог Наталія Кисельова наводить результати досліджень, згідно з якими 44,7% жителів півострова виступають за розширення повноважень АРК. 

«Повноваження Автономної Республіки Крим залишають бажати кращого, в той час як у багатьох європейських автономіях працює схема розширеного формату повноважень», – резюмує вона. Вже наступного дня голова ради Таврійського інституту регіонального розвитку Андрій Клименко повторює цю тезу, заявляючи про необхідність перегляду Конституції АРК. «Вважаю, що потрібно переосмислити всю 22-річну історію Кримської автономії заново і виходити на нову редакцію Конституції», – підкреслює він.

З одного боку, привід поговорити про автономію – наближається День АРК (20 січня), з іншого, розмови про її повноваження, а тим більше, про їх розширення – на руку кримській владі в особі місцевих регіоналів. Цією «рушницею» голові Радміну і КРОПартії регіонів Анатолію Могильову можна цілитися відразу в двох зайців (потрапити – навряд чи): приміряти на себе роль захисника Криму, яка після Василя Джарти йому так і не дісталася, і спробувати мобілізувати «біло-блакитний» електорат, який відзначився на минулих виборах найнижчою явкою (після Севастополя).

Правда, в самій Партії регіонів до ідеї розширення автономії АРК поставилися з побоюванням. Як повідомив «Коментарям» народний депутат V та VI скликань, кримчанин Василь Кисельов (№98 у виборчих списках Партії регіонів на останніх парламентських виборах), для схвалення нової редакції Конституції Криму в Верховній Раді необхідно мати 300 голосів, щоб внести зміни в 10-й розділ Конституції України, що стосується Криму. «Маючи досвід роботи в парламенті, вважаю, що нинішня Верховна Рада не проголосує за подібні зміни. У той же час є політичні сили, зокрема, «Свобода», які будуть використовувати дану тему, щоб піднімати питання про ліквідацію автономії як такої. Тому на даний момент я б не піднімав це питання. А то буде ще гірше, ніж є», – зазначив колишній народний депутат.

У «Свободі» ж «Коментарям» заявили, що тема розширення автономії безпосередньо пов’язана з провалом передвиборчої кампанії ПР в Криму. «Тепер вони знову намагаються «замилити» очі виборцям, витягаючи з шафи старі нафталінові одежинки автономізаторів», – підкреслив «свободівець» Едуард Леонов. І додав: ВО «Свобода» послідовно вимагає «підвищення адміністративного статусу Кримського півострова до рівня нормальної української області (включаючи Севастополь)». «А автономія потрібна тільки корумпованим чиновникам, щоб витрачати дотації з Держбюджету України на кабінети, автомобілі, надбавки до своїх астрономічних зарплат і пільг», – завершив свій коментар Леонов. Чим, власне, і підтвердив страхи «регіонала» Кисельова: краще кримським політикам взагалі не піднімати тему розширення автономії, а то можна втратити і те, що є.

У той же час, як повідомив «Коментарям» кримський народний депутат від Партії регіонів Борис Дейч, питання про переписування Конституції АРК не є необхідним. «На мою думку, потрібно виконувати ту Конституцію, яка є на даний момент. Вона дає необхідні права та обов’язки. Потрібно писати не нову Конституцію – не знаю, кому там неспокійно живеться – а домагатися, щоб чинна Конституція на даному етапі виконувалася всіма органами влади», – вважає Дейч.

На думку експертів, крім мобілізації електорату, керівництво автономії може переслідувати й інші цілі. Зокрема, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначив, що дані заяви – є спробою обережного тиску на Київ з метою дати трохи більшої самостійності. «Я спілкувався з Могильовим, і він висловлював незадоволення, що з дрібних питань йому доводиться їхати в Київ. Тому, як часто буває, треба попросити більшого, щоб отримати бажане. Я не вважаю, що мова йде про реанімацію якихось сепаратистських настроїв, оскільки в них місцева влада навряд чи має інтерес», – зазначив експерт.

Як би там не було, але законопроект про розширення повноважень автономії має всі шанси на народження. Є у нього навіть шанси на потрапляння до порядку денного. Особливо коли владі знадобиться влаштувати в парламенті чергові кулачні бої за участю «свободівців», щоб відвернути увагу від інших скандальних запитань і нишком проштовхнути потрібні їй закони. Правда, на повноваженнях автономії це ніяк не відіб’ється.

За матеріалами Коментарі

Дмитро Качура, 16 січня 2013 року

//news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2013/01/16/294857

//lalak.org.ua/?q=node/10562

Олесь Доній: Народна Рада має об’єднати не лише партійців, а й опозиційне суспільство

Створити надфракційне об'єднання — Народна Рада, пропонує опозиційним партіям позафракційний нардеп Олесь Доній, 43 роки. Подібне діяло в парламенті першого скликання.

— 1990-го Народна Рада налічувала близько 120 депутатів. Об'єднала різних опозиціонерів: демократів, націоналістів — опонентів комуністичного ладу, — розповідає нардеп. — Хоч і в меншості, але була активна і демократична. Це було єднання депутатів, а не лідерів. У багатьох випадках ця меншість спрямовувала роботу Верховної Ради. Фактично вона привела до проголошення Декларації про суверенітет, а в подальшому — незалежності.

Сьогодні з формальної точки зору опозиціонерів у Верховній Раді більшість — близько 180. Проте є проблема — у меншому рівні демократизму, в непрозорості і слабшому зв'язку з виборцями. Спочатку дії відбуваються начебто красиві, але потім голови фракцій ідуть на незрозумілі та непрозорі домовленості з владною більшістю. Щоб змінити ситуацію, необхідно створити структуру, куди б увійшли всі опозиційні депутати, а не лише ради фракцій, а також мажоритарники. Таким чином, можна чисельно збільшити опозицію. Така Народна Рада допомогла б зробити прозорішими стосунки всередині опозиції.

Питання виборів 2015 року зараз основне. Опозиційне середовище повинно бути максимально єдиним — щоб перемогти чинну владу, щоб унеможливити роз'єднання партбосів і загравання з можновладцями, імітування діяльності.

Говорили про це з лідерами опозиційних партій?

— Керівники фракцій мовчать. Хоча ця теза викликає підтримку в суспільства. Також мене підтримують багато депутатів, зокрема Олександр Бригинець, В'ячеслав Кириленко.

Наступним кроком має стати створення загальноопозиційного об'єднання за межами парламенту — за прикладом колишнього Народного Руху. Це ще важливіше. Аби могли об'єднатися не лише партійці, а й опозиційне суспільство: громадські рухи, люди, які не входять до жодної структури.

Навколо якої ідеї треба створити Народну Раду?

— Європейський вибір, підтримка української культури, мови, ринкова, а не олігархічна економіка, демократичні процедури... Слід учитися узгоджувати корпоративні інтереси, персональні амбіції. Для цього треба прозорість — менше шансів для агентури та підкупу лідерів.

Що буде, коли опозиція не об'єднається?

— Клан Януковича зацікавлений у довічному пануванні: другому терміні Януковича, а після того — у виведенні сина у президенти. Для цього вони розпорошуватимуть опозиційні сили. Натравлюватимуть їх одну на одну.

Інна ІВЕРШЕНЬ, 15.01.2013 р.

//gazeta.ua/articles/politics-newspaper/476931/

Історична довідка

Народна Рада - парламентська опозиція у ВРУ в 1990-1994 рр. Сформувалась із членів Демократичного блоку в українському парламенті у кінці травня 1990 р. До складу Народної Ради увійшло 125 депутатів. Найбільше представників було від Києва - 17, Львівщини - 24, Івано-Франківщини - 11, Харківщини - 10. Головою НР обрано І.Юхновського, заступниками - Л.Лук'яненка, Д.Павличка, О.Ємця, В.Філенка, секретарем - Л.Танюка.

НР у прийнятті політичних рішень протистояла консервативно-комуністичній парламентській більшості т. з. "групі 239" (група «За суверенну Радянську Україну», лідер - Олександр Мороз).

Виступаючи за здобуття Україною економічної і політичної самостійності, НР значною мірою, сприяла ухваленню Декларації про державний суверенітет України (16 липня1990 р.) та Акту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Народна_Рада

Народна Рада - політична організація галицьких народовців заснована 24.10.1885 року у Львові під проводом Ю. Романчука з метою продовжувати традиції Головної Руської Ради 1848 р.: на противагу опанованій москвофілами Руській Раді («Русская Рада»), яка від цих традицій відішла. Н.Р. випустила відозву до «русинів галицької землі», а перші її загальні збори відбулися 2 лютого 1888 р. Органами Народної Ради були частково «Батьківщина» і «Діло».

Народна Рада стояла на позиціях єдності галицьких українців з наддніпрянцями та окремішності від польского і російського народів, ставила своєю метою оборону конституційних прав галицьких українців і рівности з іншими народами Австро-Угорщини та вимагала поділу Галичини на українську і польську. Народна Рада не була партією, її члени були лише інтелегенти, і вона на практиці не мала філій. На її базі у 1899 р. постала Національно-Демократична Партія.

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Народна_Рада_(політична_організація)

Борис Беспалий. Замах на Конституцію

Під завісу минулий парламент спроворив найгірший з українських законів – «Про всеукраїнський референдум». Минула моя стаття була про знущання там над нашою Конституцією, ця – про її знищення.

Горе-узурпатори

Міна закладена у другій частині статті 15: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ … може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом ухвалення Конституції України … у порядку, який визначений цим Законом».

Отакої! Нову Конституцію їм подавай! За наявності Конституції чинної. Для такого конституційного двоєженства визначень поза Кримінальним кодексом годі й шукати.

Те, що ухваленню нової Конституції відведено окрему норму, свідчить, що це не помилка, а умисел. Те, що інші різновиди конституційного референдуму згадані у законі ще не раз, а про цей більше нічичирк, свідчить, що політичні шулери зумисно затасували краплену карту в середину колоди.

Горе-плагіатори

Ідея не нова: ще у президентському указі «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 27 березня 2000 року шостим питанням значилось: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?».

Конституційний Суд визнав це питання неконституційним, позаяк воно «виноситься на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності ухвалення нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».

Групування Януковича зайшло неконституційним шляхом куди далі за Кучму, і без жодного референдуму узаконило, що нова Конституція таки прийматиметься референдумом. Ще й уточнили: «за народною ініціативою».

Яку ж демократичну і компетентну конституційну процедуру вони нам нав’язали?

Горе-народники

У перекладі з нормопроектної на українську процедура така:

1. Організація двотисячних зборів виборців. Організатори – політичні партії, всеукраїнські громадські організації, або довільна група повнолітніх громадян.

Можливо, хтось із шановних читачів брав участь в організації зборів бодай не у 2000, а у 200 осіб. Це десятки організаційних позицій, а наразі ще й підготовка тексту нової Конституції. Справа не для аматорів.

2. Проведення зборів.

Від 25 травня 1989 до 5 вересня 1991 року пройшло п’ять багатоденних двотисячних з’їздів народних депутатів – найвищого законодавчого і владного органу СРСР. Було яскраве шоу, полум’яні промови, парад особистостей, не було лише ретельної законотворчої роботи. Воно й зрозуміло, двотисячне зібрання годиться не для такої роботи, а хіба що для штампування законів.

І ось пропонується на одному зібранні розглянути і затвердити не багато не мало – текст Конституції держави!

А ще скласти і затвердити список ініціативної групи не менш як у 500 осіб. Тож риторичне запитання: «кандидатури для такої важливої справи ретельно добираються і всебічно обговорюються чи проштамповується заздалегідь підготовлений список?».

3. Збирання підписів. Підписів треба багато – три мільйони, часу мало – сорок днів, збирати треба 75 000 підписів на день.

Збирає ініціативна група чисельністю від 500 осіб, тобто денна норма кожного – 150 підписів. Членів групи може бути більше, але й підписів треба більше, відбракування невідворотне. Та й не всі члени групи збиратимуть щоденно. Те на те і виходить.

Я бував причетним до збирання підписів як збирач, як учасник штабу і як член виборчої комісії. Такий темп для чесного збирання підписів є непосильним, а у даному випадку – неймовірним.

Чинна Конституція містить 161 статтю, а ще преамбулу, прикінцеві і перехідні положення. Останнє теж не дрібниця, приміром, саме там пришвартовано російський Чорноморський флот.

І коли, скажіть на милість, мають уважно розглянути подібний текст підписанти? А без цього яка ціна їхнього підпису?

4. Формальна перевірка. ЦВК перевіряє достовірність підписів, і, спільно з Президентом, – відповідність Конституції і законам України питань референдуму.

Знову не без шахрайства, адже питанням є лише щось на кшталт «Чи підтримуєте Ви нову Конституцію?», а її текст, то лише додаток. Втім, звіряти нову Конституцію на відповідність старій – це навіть не курйоз – абсурд.

5. Президент проголошує референдум за нібито народною ініціативою. А за чиєю насправді?

Ініціативної групи? Але ж вона похідна третього порядку від організаторів і учасників зборів.

Учасників зборів? Але ж вони лише штампують підготовлені організаторами проект Конституції та список ініціативної групи. Зображають народ, як хор у опері.

Справжні ініціатори – це організатори зборів, які готують текст нової Конституції, підбирають статистів і запускають процес.

Що цікаво: кожен з мільйонів підписантів має вказати свої установчі дані, аналогічно члени ініціативної групи та учасники зборів. А справжні заводії, організатори зборів, залишаються анонімними.

Отже, так званий «референдум за народною ініціативою» по честі має називатись «референдум за ініціативою політичних партій, громадських організацій або анонімної групи громадян». Розкрити анонімність ініціаторів і згубного закону про референдум, і руйнівних наслідків із нього, нескладно: досить ознайомитись з керівним складом Адміністрації Президента та Мін’юсту.

В СРСР референдуми не проводились, натомість практикувались два різновиди всенародного одобрямсу. Один у формі негативу: «Пастернака, Сахарова, Солженіцина не читав, але засуджую», другий – позитиву: «Рішень партійного з’їзду, пленуму, політбюро не читав, але підтримую». І цей ледь підрихтований совок нам підкидають як ініціативу народу!

14.01.2013

Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань

//www.radiosvoboda.org/content/article/24821773.html

//nctv.in.ua/news/read/yuliya-timoshenko-yanukovich-pokhozh-na-pozdnego-brezhneva

Микола Оніщук: Політики, які мають президентські амбіції зацікавлені в тому, щоб обсяг повноважень глави держави не зменшувався

Миколо Васильовичу, як Ви оцінюєте результати виборів 2012? Які висновки можна зробити на основі помилок, що були допущені під час їх проведення?

Варто звернути увагу є те, що за їх результатами у Верховній Раді України сформовано дві нові фракції: партій «Удар» та «Свобода», що змінило представницький склад та політичну структуру в цілому. Очевидно, що це вплине в майбутньому на політичний ландшафт в країні. Не тільки на розподіл впливу між політичними силами, а й на майбутній політичний процес в цілому.

Що стосується юридичної складової, то основний висновок, на якому варто з акцентувати увагу, - це остаточне переконання і суспільства, і політикуму в тому, що змішана виборча система, зокрема, запровадження мажоритарної складової у виборчому процесі (тобто обрання половини депутатів в одномандатних мажоритарних округах) по суті, дискредитувала виборчий процес і відкинула країну в досягнутих демократичних стандартах.

Як я неодноразово особисто про це говорив, повернення до змішаної системи (50% народних депутатів за якою обираються від політичних партій, а 50% - в одномандатних виборчих округах) законсервувало вади і недоліки, як пропорційної виборчої системи з закритими партійними списками так і всі негативні сторони мажоритарної системи.

Зокрема, йдеться про використання адміністративного ресурсу, тотальний підкуп виборців та інші зловживання, тощо. Йдеться також і про спотворення результатів виборів як таких, яке відбулось саме в мажоритарних округах. У цій же системі координат - невстановлення результатів виборів в 5 виборчих округах.

Як відомо, Центральна виборча комісія прийняла рішення про неможливість встановлення результатів виборів у цих округах. Між тим, Закон України «Про Центральну виборчу комісію», Закон України «Про вибори народних депутатів України» не містять такого способу дій, як неможливість встановлення результатів виборів. Натомість, ст.19 ч.2. Конституції України говорить про те, що органи державної влади та посадові особи зобов’язані діяти виключно не тільки у межах повноважень, а й у спосіб, визначений Конституцією і законами України. Такого способу дій Центральної виборчої комісії, як прийняття рішення про неможливість встановлення результатів виборів закон не містить. Таким чином, саме вади мажоритарної виборчої системи, що проявились в порушеннях під час виборів 2012 р., призвели до негативних висновків міжнародних спостерігачів.

Саме недосконалість змішаної виборчої системи ставить на порядок денний питання щодо переходу до системи виборів за відкритими регіональними партійними списками.

До речі, мене дещо здивувало, що серед пріоритетів діяльності об’єднаної опозиції, які були нещодавно оголошені, немає ухвалення нового виборчого закону (бажано, що б це був виборчий кодекс, хоча форма закону тут не є визначальною). Це наразі виглядає незрозумілим з огляду на те, що політичні процеси в Україні теоретично можуть привести до дочасних парламентських виборів. Відсутність зміненого закону, приведе ж до аналогічного політичного результату. Як людина, яка певний час займалася політикою, я вважаю помилкою опозиційних сил те, що наразі одним із пріоритетів законодавчої діяльності в парламенті вони не поставили питання ухвалення нового виборчого закону. Це дозволило б уберегти опозицію від участі у можливих дочасних виборах за старою, недосконалою виборчою системою, оскільки ухвалити виборчий закон у період, коли політична напруга буде дуже високою удвічі складніше, ніж тепер. Можливо, Ваша публікація спонукатиме аналітиків до того, щоб це питання було повернено в пріоритети законодавчої діяльності ВР нинішнього скликання. Насамперед, в цьому мають бути зацікавлені фракції, що представляють спектр опозиційних сил.

Наразі найголовнішим є те, що з цього можна зробити не тільки політичні, а й правові висновки, пов’язані з необхідністю негайного ухвалення нового виборчого закону, із запровадженням нової виборчої системи, пропорційною за своєю суттю, але з відкритими регіональними списками. Це дозволить з одного боку уникнути вад щодо спотвореності політичної структури парламенту, а з іншого – оминути низки негативних явищ, які себе проявили під час останніх виборів.

Чи потрібен Україні Закон про референдум? Чи зламає це пануючий серед українців правовий нігілізм та зневіру у державному ладі?

Як відомо, народовладдя здійснюється у двох формах: безпосередньо і через представницькі органи. Класичною формою демократії є творення парламенту, як представницького органу, та органів місцевого самоврядування. Другою формою народовладдя, яка гарантована Конституцією України, є пряма безпосередня демократія. На тлі сьогоднішньої справедливої критичності стосовно ухваленого закону про референдум, необхідно розуміти і зберігати чіткі уявлення про те, що недосконалий закон не має заперечувати саме право народу безпосереднього ухвалення рішень. Йдеться про загальнонаціональні чи місцеві референдуми. Тому сьогодні не повинно бути дискусій, чи потрібен Закон України «Про референдум», тому що, відсутність цього закону залишає народовладдя в частині безпосередніх форм його реалізації декларативним. Крім того, потрібен не тільки закон про всеукраїнський референдум, а й про місцевий референдум. Саме вони повинні забезпечити право громадянам України, не звертаючись до послуг своїх представників, чи то у парламенті, чи то у місцевих радах, безпосередньо вирішувати питання суверенітету або справ місцевих громад. Інша справа – якість цих законів.

Тут праві ті, хто виявляє стурбованість положеннями прийнятого закону про референдум, який містить очевидні ознаки неконституційності. Насамперед, йдеться про те, що всупереч положенням розділу 13 Конституції України, і всупереч низці рішень Конституційного суду, закон допускає, що на референдумі можуть ухвалюватися рішення щодо внесення змін до Конституції України чи ухвалення нової КУ. Розділ 13 КУ, який присвячений охороні Конституції (встановлює і виключно визначає порядок внесення змін до Основного закону), не містить бланкетних норм, тобто відсилань стосовно порядку внесення змін. Це означає що зміни до Основного закону вносяться виключно у порядку визначеному самою Конституцією. На цій же позиції ґрунтується і рішення КСУ, які визнають право народу на ухвалення змін до Конституції, чи ухвалення нової Конституції. Проте порядок реалізації народовладдя в частині основного закону має бути визначено самим Основним законом. Тобто, це не рівень законодавчого регулювання. У даному випадку парламент вийшов за межі правової позиції КСУ і однозначних приписів самої Конституції. Адже на рівні закону, а не акту вищої юридичної сили (яким є Конституція), встановив, що зміни до Конституції можуть вноситися на всеукраїнському референдумі. Оскільки глава держави не наклав вето на цей закон (а з моєї точки зору, він мав би це зробити), то останнє слово у вирішенні цієї конституційної суперечки має ухвалити КСУ. Проте очевидно, що КСУ за його нинішньою політичною анатомією, як правило, орієнтується на позицію глави держави. Звідси і сумніви, що КСУ визнає неконституційними положення цього закону і зобов’яже парламент привести його у відповідність з вимогами Конституції.

Серед іншого, закон містить цілу низку положень, які дозволяють припустити, що при організації проведення референдуму можуть бути численні зловживання. Наприклад, при формуванні комісій з проведення референдуму. За змістом Закону ці комісії формуються за поданням голови обласної ради. Зрозуміло, що референдум - це не парламентські вибори, тому і немає практики залучення участі політичних силу у проведенні референдуму, у тому числі формування комісій з референдуму. В той же час, якщо ми говоримо про те, що якщо участь у формуванні цих комісій мають брати органи місцевого самоврядування, то це означає, що має бути рішення саме Ради, а не подання голови. Голова – це лише спікер, завдання якого організувати роботу ради. Він не є ані суб’єктом владних повноважень, ані органом влади.

З процедури аналізу запитань чи положень, які виносяться на референдум, вилучений Конституційний суд. Натомість положення, щодо конституційності самих питань, які виносяться на референдум, має ухвалити Центральна виборча комісія, до цього залучається також Міністерство юстиції. Це виглядає, таким що не відповідає усталеній міжнародній практиці та нашому власному досвіду.

Відповідно до закону, лише президент і ВР мають висловлювати офіційну позицію з приводу предмету референдуму. Я не бачу, на чому ґрунтується ця виключність і не розумію мотивів, не кажучи вже про те, що ВР є органом законодавчої влади і завдання парламенту – творити законодавство. Невмотивованими виглядають і відповідні повноваження Глави держави, які, до речі, визначаються виключно Конституцією, а не законами.

Цей перелік можна продовжувати. Іншими словами, Закон України «Про всеукраїнський референдум» насичений положеннями, які не дозволяють стверджувати, що це якісний інструмент, що відповідає завданням демократичного правового суспільства. Це швидше засіб, який відображає волю і плани правлячої партії. З огляду на це, варто очікувати що новообрана Верховна Рада поставить собі за мету змінити цей закон. Хоча, звісна річ, для того, щоб домогтися зміни закону, необхідно мати більшість в парламенті. Нинішні опозиційні сили такої більшості не мають і це означає, що їм буде надзвичайно складно домогтися внесення змін до закону, якщо вони не будуть підтримані провладною більшістю. Відсутність зауважень Президента до цього закону політично не дає їм ніякого маневру для дій, з огляду на те, що ця ж правляча партія і ухвалювала цей закон. Таким чином, ситуація виглядає доволі песимістичною, незважаючи на те, що ціла низка вчених і фахівців критично оцінили зміст цього закону, як на предмет конституційності, так і на предмет демократичності, прозорості, неупередженості.

Як відбувається сьогодні робота Конституційної асамблеї?

Чи можна вже прогнозувати якість зміни до Конституції, виходячи з результатів таких обговорень?

Якщо результати роботи Асамблеї дійсно будуть покладені в основу конституційної модернізації, тобто вдосконалення Основного закону, то я переконаний що це буде корисна робота і для країни, для нації, для суспільства в цілому. На чому ґрунтуються ці переконання? Заради об’єктивності, варто зауважити, що до роботи в Конституційній асамблеї долучений кращий інтелектуальний потенціал. Нині Конституційна асамблея перебуває на стадії формулювання концептуальних бачень (кожна з комісій асамблеї охоплює основні розділи Конституції). Для прикладу, комісія з питань правосуддя сформулювала своє концептуальне бачення необхідних конституційних змін, які стосуються системи здійснення правосуддя в державі.

Беручи участь у роботі згаданої Комісії, мною підготовлений текст концепції та проект закону про внесення змін до Конституції до розділу «Правосуддя». Вони опубліковані в низці періодичних видань, а переважна частина з них знайшли своє відтворення в документі, який схвалений комісією. Ці зміни передбачають запровадження мирової юстиції та інституту виборних мирових суддів (мають обиратися безпосередньо громадами). Вона ж, громада, має забезпечувати їх утримання та фінансування. Це дозволить деполітизувати, зменшити вплив державних політичних інститутів на здійснення правосуддя, суттєво зменшити навантаження на державні суди, прискорити розгляд справ тощо. Йдеться також про усунення парламенту, президента, від процедури призначення, звільнення та кар’єрного просування суддівського корпусу. Ці повноваження мають бути передані органу суддівського управління - Вищій раді юстиції, порядок формування та склад якої будуть змінені. Крім того, я пропоную підвищити вимоги до кандидатів на посади суддів: підняття вікового цензу з 25 до 28 років, стажу роботи для зайняття посади судді з 3 до 5 років. Йдеться також про гарантії громадян на суд присяжних. До речі, хочу зауважити, що в чинній Конституції є поняття присяжних але відсутнє поняття суду присяжних. Все, на чому будується чинна доктрина суду присяжних опирається лише на конституційну норму, яка говорить про те , що народ України бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних. Інституту суду присяжних як такого в Конституції немає.

Зміни до Конституції на разі дійсно можуть суттєво вплинути на рівень забезпечення конституційних прав і свобод громадян. І насамперед - через посилення незалежності суддів в ухваленні рішень і контролю влади суспільством через суди.

Тому потенціал конституційної модернізації є суттєвим і якщо цей процес не буде на фінальному етапі заполітизований, то можна очікувати внесення змін до Конституції, які дійсно можуть слугувати засобом прогресу української нації та підвищити її конкурентоспроможність. Ефективна організація суспільства та всіх інститутів державної влади можуть дозволити нам домогтися кращого рівня правової організації суспільних відносин. Тому, я апологет необхідності внесення змін до Конституції. І використовую свій досвід та знання, працюючи в Конституційній асамблеї для того щоб домогтися цих конституційних удосконалень. Принаймні на цьому етапі є абсолютно очевидним, що Конституційна асамблея заслуговує на підтримку, оскільки на сьогодні підстави для того, аби мати сумніви в упередженості асамблеї, а тим більше у виконанні якогось замовлення – відсутні.

Відповідно до плану роботи, в 2013 році Конституційна асамблея вийде на відповідні текстові конституційні пропозиції стосовно усіх розділів Конституції. Завдання Конституційної асамблеї будуть вичерпані: вона підготує проект і передасть Главі держави. Президент цей проект змін до Конституції має внести до ВРУ. Іншого способу внесення змін до Конституції чинна КУ не містить. Як будуть розвиватися реальні політичні процеси зараз спрогнозувати складно. Значну роль буде відігравати і сама атмосфера в країні – політична, соціально-економічна, суспільна.

Варто відмітити, що органи Ради Європи, Європаламент категорично проти щоб зміни до Конституції ухвалювалися на референдумі. І представники європейських інституцій, які були присутні на останній конституційній асамблеї наголосили на тому, що вони пильно стежать за цим процесом і вважають, що єдиним легальним способом внесення змін до Конституції є дотримання вимог самої Конституції. Такою ж була їх позиція, коли зміни до Конституції ініціював Віктор Ющенко. Тоді глава держави обмежився виконанням конституційного імперативу, внісши відповідний проект до парламенту і не робив спроб скористатися референдними можливостями. Зараз ситуацію складно прогнозувати. Натомість, важливим на сьогоднішній день є напрацювання якісного матеріалу, який би мав консенсусну оцінку не тільки професійних кіл, але й суспільства та політиків. Хоча, тут варто враховувати, що відношення політиків, в тому числі опозиційних, наприклад, до теми організації влади, форми правління, може бути політично мотивованим. Я маю на увазі, що в новому парламенті є низка політиків, які напевно матимуть президентські амбіції. І звісна річ, що вони об’єктивно зацікавлені в тому, щоб обсяг повноважень глави держави не зменшувався. І якщо Конституція буде пропонувати перегляд цих положень, думаю, що варто буде очікувати на їх негативну реакцію. Між тим, це лише передбачення.

Як Ви оцінюєте статус України в Європейському Суді з прав людини? Прийняття нового КПК вирішить проблему негативного іміджу держави у цій установі через зменшення скарг, як гадаєте?

Новий КПК - це крок у правильному напрямку. Утім, яким би якісним не був закон, якщо органи, які його застосовують, не налаштовані діяти відповідно до гуманістичних стандартів, які цей закон закладає, можна очікувати будь якої девальвації цих положень в практиці застосування КПК. Надзвичайно важливе значення буде мати те, з якою практичною місією, в якому виконанні буде цей закон. Чи дійсно слідчі органи, органи прокуратури, суди будуть дотримуватися цих демократичних стандартів і гуманістичних вимог. Пройшло занадто мало часу дії нового КПК, щоб говорити про перші висновки. Проте очевидно, що обмеження застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою, забезпечення більшої змагальності судового процесу, підвищення статусу і ролі адвоката, покращення процесуального статусу потерпілого - все це можна віднести до позитивних нововведень нового КПК. Позитивною новелою є і підвищення судового контролю в кримінальному процесі, зокрема введення посади слідчого судді, лише з дозволу якого можуть здійснюватися будь-які процесуальні дії, якщо вони пов’язані з обмеженням прав і свобод.

Вперше у вітчизняній кримінальній юстиції введений розділ КПК «Негласні слідчі дії». Раніше це було виключно сферою підзаконного нормативного регулювання, недоступного для широкого кола громадян. Нині усі відносини у цій сфері, як окремого інституту у системі кримінального розслідування, врегульовані безпосередньо законом.

Я вважаю, що ухвалення нового КПК закладає гарні підвалини і потенціал для зміни ситуації у сфері кримінального переслідування, і як наслідок, зменшення кількості справ у ЄС з прав людини. Наприклад, за новим КПК, покази підозрюваного чи обвинуваченого, які даються ним у слідчому ізоляторі, не мають для суду жодного значення. До уваги суд буде брати тільки свідчення, які даються обвинуваченим безпосередньо у залі судового засідання. І це стосується усіх учасників судового процесу. Тому, між очікуваннями зменшення справ у ЄС і новим КПК, який закладає можливості для того, щоб домогтися зменшення кількості справ, - зв'язок безпосередній.

Як наслідок, це здатне вплинути і на імідж України у європейській спільноті, в тому числі щодо верховенства права в України, щодо забезпечення належних прав осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у скоєнні злочину.

Справа Юлії Тимошенко дуже негативно впливає на імідж України на міжнародній арені. Як мінімізувати негативні наслідки цього процесу? Які висновки можна зробити щодо стану сучасного законодавства в Україні з цієї справи?

Як на мій погляд ми маємо можливості і потребу декриміналізувати цілу низку статей чинного Кримінального кодексу України, які стосуються, зокрема, такого складу, як зловживання владою, зловживання службовим становищем, чи перевищення службового становища, оскільки названі статті ККУ не відповідають європейській практиці карного права. Не йдеться про те, щоб звільнити державного службовця чи особу яка наділена повноваженнями від відповідальності за зловживання. Але необхідно чітко відмежувати ці зловживання у випадках, коли йдеться про політичну діяльність від кримінально-караних діянь. Тому, якби навіть і справи Тимошенко не було, то потреба в гуманізації і перегляді цілої низки статей ККУ, зокрема, по статтях 364, 365 дійсно існує. Це закономірний продукт еволюції, нашого розуміння та переоцінки карних, адміністративних чи політичних відносин.

Не випадково, нова доктрина кримінальної юстиції передбачає поділ кримінально карних діянь на проступки і на злочини. Це надає певні можливості для того, щоб частину карних діянь перенести в проступки. Наголошую, що йдеться про гуманізацію системи кримінального права і резерви є тут очевидні. Я думаю, що це лише питання часу, коли ці рішення і законодавчі і політичні будуть ухвалені. Маю надію, що це буде складовою гармонізації нашого законодавства із законодавством ЄС.

Що очікуєте від Нового 2013 року?

Маю переконання, що саме 2013 рік, а не 2015 буде вирішальним для долі України.

По-перше, це внесення змін до Конституції України. По-друге, набуття асоційованого членства в Європейському Союзі. Це очікувані дві фундаментальні події, які можуть у вирішальній мірі вплинути на нашу політичну, соціально-економічну та еволюційну перспективу. Так, Конституція має закласти підвалини нового суспільства із європейськими прагненнями, а асоційоване членство має виступити засобом реалізації цих прагнень. Тому я щиро вірю в те, що саме в цьому році ми зробимо реальний якісний крок в нашому еволюційному розвитку, як нації, як держави. Хоча тло для цих очікувань надзвичайно складне. Я маю на увазі непрості процеси які відбуваються як в світі (фінансово-економічні, природно-кліматичні, політичні явища), так і в межах національної юрисдикції. Вихід один - стати більш конкурентно-спроможними. Тому наша доля насправді в руках українського народу, українських політиків, в руках тих, хто сьогодні намагається створити передумови для історичного прогресу. Я з оптимізмом дивлюся на 2013 рік.

Інтерв'ю Миколи Оніщука для "Юридичної газети", 14.01.2013

//www.radiosvoboda.org/content/article/24320625.html

//ilp.kiev.ua/node/647

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 

05.02.2013 Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму 

04.01.2013 Виктор Янукович. Вопрос о проведении конституционного референдума будет зависеть от характера предложенных изменений 

12.12.2012 Томас Маркерт. Микола Мельник. Леонід Кравчук. Народ перестав боятися влади 

11.12.2012 Всеволод Речицький. Декілька міркувань щодо нового закону про референдум 

06.12.2012 Томас Маркерт. Закон про референдум... дає шлях процесу, який є неконституційним і сіє розбрат 

04.12.2012 Віктор Мусіяка. Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт 

01.12.2012 Олександр Мороз. Закон про референдум - шлях до диктатури 

23.11.2012 Мирослав Попович. Леонид Кравчук. Даже президент не может решать судьбу закона 

21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 

26.06.2012 Леонід Кравчук. Якщо Верховна Рада не захоче прийняти нову Конституцію, тоді останнє слово за народом 

21.06.2012 Марина Ставнійчук. Очевидно, будет референдум по внесению изменений в Конституцию

Микола Оніщук: Наше завдання діяти і жити так, «чтоб донецкие стали большими украинцами, чем мы сами»

Російськомовним депутатам треба платити зарплату рублями

На сайті «Главред» відбувся чат із президентом Інституту правової політики, екс-міністром юстиції України Миколою Оніщуком. Спілкуючись із читачами, він розповів, чому Україна не приєднається до Митного союзу, яка ймовірність підписання у 2013 році Угоди про асоціацію з Євросоюзом, наскільки ефективно зможуть працювати новий уряд і новий парламент, а також чому і досі залишається членом партії «Наша Україна». Стенограма чату.

sidr: Коли, по-вашому, звільнять Тимошенко і Луценка? Чи є у них майбутнє у великій політиці?

Микола Оніщук: До цього часу не помічав за собою якостей віщуна. Можливо, на жаль. Тому не можу назвати Вам час, день, місяць і рік, коли будуть звільнені Тимошенко і Луценко. Очевидно, що ситуація стане більш зрозумілою з точки зору перспективи через підписання Угоди про асоціацію та винесення рішення по справі Тимошенко і Луценка Європейським судом. Як відомо, це очікується цього року.

sidr: Як, на ваш погляд, слід вчинити з «тушками» Табаловими? Як покарати? І як можна подолати «тушкізм» в українській політиці?

Микола Оніщук: Я вже говорив, у тому числі й публічно, що, на мою думку, народні депутати Табалови не набули повноважень, оскільки не склали присягу перед Верховною Радою, як того вимагає Конституція. Той факт, що в кулуарах парламенту секретаріат ВРУ дав їм можливість підписатися під текстом присяги, не створює правових наслідків за змістом Конституції. Наскільки мені відомо, з цього приводу регламентний комітет наразі проводить розслідування. Я мало вірю в його результативність, оскільки у тому розвитку подій, який мав місце, зацікавлена більшість.

monika: Опозиція заявляє про можливість запровадження процедури імпічмента президенту. Чи вважаєте Ви такі кроки реальними?

Микола Оніщук: Насправді такі кроки несуть швидше політичне, ніж юридичне навантаження, оскільки домогтися виконання ст. 111 Конституції (щодо імпічменту) в нинішніх українських реаліях навіть теоретично неможливо.

Skript: На цих виборах Ви йшли в Раду за списком «Нашої України», яка досі на виплатила борги своїм агітаторам і спостерігачам. Чи лишаєтесь Ви членом партії на сьогодні? Чи є у цієї партії майбутнє?

Микола Оніщук: Так, я залишаюся на сьогодні членом партії «Наша Україна». Лишаюся там, тому що програмні засади партії залишаються доленосними для України і не втратили актуальності (євроінтеграція, демократія, національне відродження, євроатлантична колективна система безпеки). У цих ідей є майбутнє. Відтак майбутнє є і у партії, яка має відповідати реальним умовам, в яких вона діє.

AnnGel: Азаров обещал, что соглашение с ЕС будет подписано в 2013 году, хотя нам не раз уже это обещали. Не думаете ли Вы, что в следующем году Украина присоединится к Таможенному союзу? Возможно, стоит, чтобы такие вопросы решал народ, а не отдельные чиновники? Не так давно был принят закон о референдуме, может ли теперь население само принимать такие решения?

Микола Оніщук: Впевнений, що у 2013 році Україна не приєднається до Митного Союзу, оскільки ст. 9 Конституції України забороняє укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції нашої країни. Для цього потрібні зміни до Конституції. Очікувати їх як реальність вже в цьому році – невиправдано. Вважаю, що за всіх умов рішення щодо цього має прийняти або народ, або кваліфікована більшість Верховної Ради, не менше двох третин складу. А ось що стосується Угоди про асоціацію з ЄС, то вірогідність її підписання у поточному році є дійсно високою. І, до речі, не тому, що це обіцяє Микола Азаров.

liza07: Вибори-2012 прославилися численними підкупами та фальсифікаціями, що відбулися вже під час підрахунку голосів. Який закон треба прийняти, щоб вибори в Україні проходили цивілізовано та спокійно? Як можна покарати тих, хто власне фальсифікував, підкупав виборців, адже до судів подавалися немало позовів, однак жодного рішення по гучних справах так і немає.

Микола Оніщук: Відповідь очевидна. Україні потрібен виборчий закон, що запровадить пропорційну систему виборів з відкритими регіональними партійними списками. Для того, щоб покарати тих, хто свідомо порушує виборчий закон, потрібні не лише заклики, в тому числі публічні, щодо притягнення до відповідальності порушників, але і реальна політична воля діяти саме в такому ключі. Це стосується як політиків, так і правоохоронців.

Lisk_NN: Сформований новий уряд. Яка Ваша оцінка його професійності та працездатності? Чи не запрошували Вас працювати на цю владу?

Микола Оніщук: Ні, не запрошували, принаймні до цього часу. Я доволі песимістично оцінюю можливості нового складу уряду, оскільки завдання, які стоять перед ним, значно складніші, ніж ті, які стояли перед попереднім, а умови, в яких їм доведеться працювати, стали значно скрутнішими. Утім, час покаже...

oleg_kor: После вступления в силу нового Уголовного Процессуального кодекса эксперты заговорили, что теперь нужно при себе носить паспорт, и задержать могут любого до выяснения обстоятельств. Не является ли это ограничением прав человека? Ведь Вы рассказывали, что новый кодекс будет их защищать.

Микола Оніщук: Впевнено Вам заявляю, що немає жодної потреби носити з собою щоденно (тобто без свідомої потреби) паспорт. За новим КПК ніхто не може бути затриманий безпідставно, в тому числі для з’ясування особи. До речі, КПК вже діє майже два місяці, зверніть увагу, жодної публічної скарги з цього приводу не прозвучало. Тому я залишаюся впевненим у тому, що новий КПК краще захищає права громадян у випадку, коли стосовно них розпочато досудове (кримінальне) розслідування. У моїх коментарях (зайдіть, будь ласка, на сайт Інституту правової політики) ця тема розвивалася.

Тарас_ГШ: Так хто же неправий у протистоянні Ющенка і Тимошенко? Чи є Ваша провина в укладанні невигідної для України «газової угоди», і чи винна у цьому Тимошенко? Чи повинні нести кримінальне покарання Тимошенко і Луценко, чи треба у суспільстві встановити подвійні стандарти для влади і народу? Чому у 2008 році вдвічі була знецінена гривня, до 2010 року були заморожені пенсії, зарплати бюджетників, а з 2010 року гривня стала стабільна, почали зростати пенсії, зарплати, як ніколи стали дешевими продукти харчування (Україна забула про цукрові, олійні, м’ясні кризи, немає лимонів по 30 гривень, часнику по 40 гривень, блюзнірства із свинячим грипом тощо)? Чи є Ваша провина у повному провалі «світлих ідей» Помаранчевої революції?

Микола Оніщук: Дійсно, угода асиметрична, невигідна і нервіноправна для України. Це очевидно. Чи можна було цього уникнути? Впевнений, що можна було. Хоча умови, за яких вона підписувалася дійсно були надзвичайно складними. Тодішній прем’єр-міністр пані Тимошенко не зверталася до мене, як міністра, з жодним питанням, дорученням, висновком тощо стосовно укладення цієї угоди. До цього процесу без мого відома був долучений мій перший заступник, що представляв фракцію «Батьківщина». Чи є моя провина у провалі ідей Помаранчевої революції? Я запитав себе, чи зробив я все, щоб уникнути цього. Мабуть, ні. Бо політика, і насамперед правова, проводиться через закони, а необхідні закони, які були підготовлені Міністерством, тоді прийняті не були через відсутність єдності у парламенті у лавах тодішньої більшості. Іронія долі полягає в тому, що багато з того, що було мною та колективом Міністерства напрацьовано, стало законами за нинішньої влади: і новий КПК, і закон про доступ до публічної інформації, і закон про безоплатну правову допомогу, і закон про виконавче провадження, про адміністративні процедури, перелік можна продовжувати.

запитання: Добрий день. Миколо Васильовичу, новий уряд знову очолив ваш тезка Азаров, який пообіцяв продовжувати неоліберальний курс в угоду відомої меншості. Його призначення не викликало в країні жодного обурення. Що тепер робити пересічним українцям, як зустрічати Новий Рік?

Микола Оніщук: Слава Богу, Новий рік ми вже зустріли без катаклізмів. Маємо розуміти, що уряд за нинішньою Конституцією є лише інструментом реалізації курсу Президента. Адже саме Президент формує склад уряду. Очевидно, саме тому призначення Миколи Азарова не викликало в Україні особливого резонансу.

shwiec: Мои друзья в Одессе знают о том, что «Свобода» вытолкала Табаловых из зала Рады, но того, что депутата побили ногами, они не знают – нет информации. Не кажется ли вам, что эта избирательность информации помогает манипулировать избирателями?

Микола Оніщук: Проблема вибірковості і не тільки в доступі до інформації в країні, дійсно, стає все гострішою. Це стосується в тому числі і системи правосуддя, кримінального переслідування, конкурентних війн тощо. Порушення фундаментального принципу рівності закону для всіх межує з порушенням конституційних засад існування суспільства та засад справедливості. Вважаю цю проблему однією з найактуальніших, навколо якої має розгорнутися широка і професійна дискусія.

Прихожанин: Господин Онищук, Россия категорически отрицает право на существование отдельной украинской нации, государства, культуры и языка. Они не понимают процессов, которые здесь происходят. Даже та довольно большая часть украинского общества, которая снисходительно относилась к соседям и была фактически пророссийской, в конце концов поймет, что это очень опасный сосед – враг всего украинского. Вопрос: арест Тимошенко как и орден Азарову от Путина – это смертный приговор евроинтеграции Украины и в целом независимости нашей страны?

Микола Оніщук: Впевнений, що Україна як держава за всіх умов, за всіх обставин, за всіх правителів збереже свій суверенітет. Підуть у нікуди політики, які на це замахнуться.

shahmatist09: Чому юридично не вдається притягнути до відповідальності народних депутатів, які порушують закони, які самі ж прийняли? Особисте голосування – це обов’язок депутата! Навколо цього навіть шуму не мало бути. Або житло для новообраних «слуг народу» – куди діваються квартири, які були надані безкоштовно колишнім депутатам? Чому жоден прокурор не порушив справу проти колишніх депутатів на підставі того, куди поділася надана в тимчасове користування квартира або машина? Причому хто б не був при владі – чи Кучма, чи Ющенко, чи Янукович. Ніхто не добивається виконання законів!

Микола Оніщук: У цій ситуації (щодо неособистого голосування) має діяти не прокурор. Насправді голова ВРУ має не підписувати закони, прийняті з порушенням встановлених Конституцією держави порядку і засад. Водночас маємо розуміти, що чинний Закон України про регламент Верховної Ради легітимізував систему «Рада», яка насправді і дозволяє «порушувати Конституцію». Адже на її табло висвічуються слова «Рішення прийнято», незалежно від того, чи було голосування особистим. Тому розпочинати необхідно саме з цього. А ось що стосується незаконного використання державного майна (якщо це має місце), то це, дійсно, справа правоохоронних органів.

shahmatist09: Ми живемо в Україні, а не в Росії чи ще десь. Є держава, яка визнана світом, у тому числі й Росією. Чому ж тоді ми не маємо права розвивати українську мову? Чому мусимо вводити російську як другу державну? Їй не загрожує вимирання! Можна робити регіональними ті мови, які під загрозою зникнення. Чому депутат отримує пільги і зарплату гривнями, а не хоче в робочий час розмовляти з українцями в Україні українською, тобто державною мовою?

Микола Оніщук: Маємо право і зобов’язані розвивати, захищати і оберігати українську мову. І не мусимо (хоч нам це і намагаються нав’язати) вводити російську як другу державну. Підтримую Ваш сарказм щодо депутатів, які говорять російською, але гроші отримують українські. Може, їм запропонувати в касі ВР отримувати рублі та вивісити список на дверях каси тих, хто хоче отримувати зарплату в російських рублях? Це було б доречно з виховної точки зору.

shahmatist09: Янукович, коли прийшов до влади, швидко встановив президентське правління. Хто заважав так само зробити Ющенку?

Микола Оніщук: Думаю, його моральні принципи та слово, дане європейським політикам у грудні 2004 року. Йдеться про політичну кризу в Україні після проведення другого туру президентських виборів та відоме рішення Верховного суду щодо переголосування.

Абросимов: Как Вы считаете, подделка документов – это политическое деяние или уголовное преступление?

Микола Оніщук: Складне питання, якщо Ви маєте на увазі справу Тимошенко. Зауважу, лише, що не всяка підробка документів тягне за собою кримінальну відповідальність.

gena.sergiencko@yandex.ua: 1) Пане Оніщук, чи Ви не відчуваєте долю відповідальності за ту ситуацію, що склалася за часів правління донецьких? 2) Я ставив це питання Вашій і Ющенківській соратниці Лесі Оробець. Ющенко спрямував свій підступний удар у спину Тимошенко, але цей підступний удар відчула на собі вся Україна. Чи готові Ви визнати особисто Ющенка ворогом української нації?

Микола Оніщук: Не готовий. Як говорить Біблія: не суди сам і судимим не будеш.

monika: Нинішній міністр юстиції Лавринович заявив, що Рада може працювати і без п’яти народних депутатів. Чи можна вважати такий парламент легітимним, якщо перевибори так і не пройдуть?

Микола Оніщук: Згідно з Конституцією, Рада може працювати навіть і без 149 депутатів. Але це не відповідь. Оскільки йдеться про інше, чи допускає Конституція, щоб залишалися нереалізованими фундаментальні політичні права громадян України обирати собі владу. Адже до цього часу в п’яти виборчих округах ці права громадян залишаються порушеними, і на державі, зокрема правлячій політичній силі, лежить відповідальність за допущені порушення.

monika: Чи є робота Конституційної асамблеї ефективною? Адже до її складу не увійшли представники опозиційних політичних сил, тож значна частина українського населення не представлена і її інтереси не будуть враховані. Чи матимуть такі зміни до конституції хоч якусь користь?

Микола Оніщук: На цей час залишаюся впевненим у тому, що робота Конституційної асамблеї принаймні є корисною, адже навіть без окремих представників опозиційних сил її потенціал залишається доволі містким. Асамблея здатна підготувати якісний проект оновленої Конституції, який би відповідав європейським прагненням української нації до верховенства права, демократії, політичного і економічного плюралізму, захищеності людини. З огляду на те, що глава держави розглядає Асамблею як єдиний орган конституційного творення, у якому немає місця апаратним ініціативам, можливість підготовки проекту змін до Конституції (без будь-якого політичного, адміністративного впливу) залишається доволі високою. Оновлена Конституція потрібна. У цілій низці суспільних відносин можливості законодавчого покращення практично вичерпані, і потрібні саме конституційні новації. Приклад тому – розділ 8 Конституції «Правосуддя». Адже запровадити виборних мирових суддів у країні, суд присяжних, змінити порядок формування Вищої ради юстиції, кваліфікаційні цензи та вимоги до суддів можна лише через внесення змін до Конституції.

monika: Після парламентських виборів до Ради пройшли нові партії «Удар» та «Свобода». На Вашу думку, чи зміниться робота парламенту від вливання новачків? Які загрози для українського суспільства несе радикальна «Свобода»?

Микола Оніщук: Для українського суспільства ніяких загроз радикальна «Свобода» не несе. Швидше, вона несе загрозу для тих народних депутатів, які звикли зневажати регламентні вимоги, визначені законом, та відчувати свою безкарність. Які загрози несуть українці для нас з вами, які проголосували за «Свободу», адже це такі ж громадяни, як і ми з Вами. І ми маємо поважати їх політичний вибір.

ystrelyanyj@mailru: Уважаемый Николай! «Свобода» проповедует идеи фашизма: «Украина для украинцев», «русский – язык оккупантов», «бей жидов и москалей» и т. п. Так «Свобода» – фашистская, нацистская партия? Или нет? Дайте определение.

Микола Оніщук: Маємо розуміти, що «Свобода» є націоналістичною партією. Ідеї націоналізму, якщо вони не ведуть до неконституційних закликів є такими, що знаходяться у правовому полі. Зауважу, що практично в кожній європейській країні, а в низці з них і в парламентах цих країн, присутні націоналістичні партії (Франція, Австрія, Естонія та в деяких інших). До того ж, «Свобода» в Верховній Раді не тому, що вони – «Свобода», а тому що за них проголосували такі самі українці, як і ми з Вами. До речі, в Києві 24%. Це ознака правової держави, коли саме громадяни визначають, хто представлятиме їх інтереси у єдиному законодавчому органі. Я особисто, звісно, проти фашизму, нацизму (прошу не плутати з націоналізмом). Адже націоналісти, у даному випадку «Свобода», виступають, зокрема, за українську мову як єдину державну, за європейський курс країни.

shahmatist09: Я маю переклеїти нову фотографію в паспорті, але принципово не хочу доплачувати зверх того, що потрібно! Новий паспорт не дають, обіцяють проблеми як особі без паспорта. Що порадите?

Микола Оніщук: Насправді рекомендую Вам погодитися з тим, щоб переклеїти фотографію у Ваш громадянський паспорт, якщо Вам виповнилося 45 років. Це – вимога закону, і якщо вона не буде виконана, це може ускладнити Вам реалізацію гарантованих законом Ваших прав, наприклад, отримати кредит у банку чи вступити в будь-які інші правовідносини, які потребують встановлення особи, насамперед вчинити будь-які нотаріальні дії. Насправді я впевнений, що доплата має бути за вклеювання фото в паспорт несуттєвою. Зверніться до керівника паспортного відділу, якщо від Вас вимагають щось додатково, окрім плати, визначеної законом.

zaec: Шановний пан Миколо, ви були министром юстиции при Президентові Ющенку. Що заважало вам повернути Конституцию 1996 року? Прийшов Янукович, дав вказівки Лавриновичу, і все змінили як «волшебний Аладдин». Дякую за відповідь.

Микола Оніщук: Я не підтримував ідеї повернутися до Конституції 1996 року при Президентові Ющенку, як і категорично засудив як правник таке повернення через рішення Конституційного суду 2010 року. Вважаю, що це той випадок, коли КС не охороняв Конституцію, що є його конституційним завданням, а навпаки припустився її нехтування, підмінивши волю народу в особі Верховної Ради як єдиних суб’єктів на творення чи зміну Конституції. Маніпулювання правом – не мій «коньок».

pavel.kachura: Прочитал все вопросы, которые Вам задали читатели, и заранее знаю, до деталей, все Ваши ответы. Они очень чёткие, взвешенные, юридически грамотные, но подобны тем, что отвечает автомат, запрограммированный на определённую тематику. Никакого человеческого чувства в ответах не будет, и никакой человеческой (не юридической) оценки тоже Вы не дадите ни одному событию или факту оценки с точки зрения морали или нравственности. Вы можете дать оценку действиям Ющенко по отношению к Тимошенко в рамках законов, но не выхолощенных книжными червями, а живых, основывающихся на человеческой морали и нравственности? А то когда я слушаю Вас, возникает чувство что Вы не человек, а компьютерный робот.

Микола Оніщук: Відверта думка. Дякую за це. Але дозвольте мені відповісти на Ваше запитання трьома своїми, хоч це й не прийнято. Ви говорите про те, що знаєте наперед всі мої відповіді. Скажіть, будь ласка, Ви також знали наперед, яку позицію я займу на публічних слуханнях справи Тимошенко у суді? Ви також знали наперед, що я буду єдиним із народних депутатів фракції Партії промисловців і підприємців, який не перейшов до більшості у 2006 році після відомої зради Мороза? Ви також знали наперед те, що я виступлю ініціатором (внесу ідею) здати депутатські мандати у 2007 році, щоб домогтися дочасних парламентських виборів? В демократичній і правовій державі мораль має співпадати з правом, бо право це є справедливість.

deddon: Я не собираюсь продавать свою квартиру (75 м2). Необходимо ли мне предпринимать какие-то действия по внесению данных о моей квартире в госреестр, или эти данные будут переданы туда органами БТИ?

Микола Оніщук: Вам не потрібно вживати жодних додаткових заходів щодо внесення вашої квартири в держреєстр. Потреба в цьому виникне лише у випадку, коли ви вирішите здійснити відчуження квартири. Дійсно, БТІ передадуть дані до держреєстру самостійно, планово і поступово.

adiga4708: Для каких целей при заходе в порт Феодосия корабля НАТО «Преимущество» на Украине было оставлено более 70 контейнеров, несколько десятков машин , стрелковое оружие и другое? Для чего это все, для кого предназначено и где это все сейчас находится? Только не говорите, что Вы ничего об этом не знаете! И законно ли это?

Микола Оніщук: Я дійсно не можу детально коментувати цю ситуацію, зауважу лише, що існує доволі стала міжнародна практика, принаймні коли йдеться про територію колишнього СРСР, що після проведення спільних навчань іноземні країни та їх військові залишають в користування безоплатно техніку, обладнання, рідше зброю країні, яка проводила навчання та приймала на своїй території. Яка доля цього майна – це запитання краще поставити представникам Міністерства оборони, у сфері відання яких ці питання знаходяться. Тому нічого надзвичайного у цьому немає: так було раніше, до речі, неодноразово, так, очевидно, буде й у майбутньому. Для іноземної держави часто дешевше залишити все на території країни, яка проводить навчання, ніж оплачувати транзит (доставку) цього обладнання за десятки тисяч кілометрів назад.

shahmatist09: Як можна звести до мінімуму аварії на дорогах за участю дуже відомих людей? Недавно Заяєв, тепер Меладзе. Скільки ще «недоторкані» будуть вбивати на дорогах простих людей?

Микола Оніщук: На жаль, і водії, і пішоходи стають учасниками пригод на дорогах, в тому числі й трагічних. Проте людей збурює не ця обставина, а випадки ухилення від відповідальності високопосадовців чи впливових людей. Моя позиція тут дуже чітка і відома: якщо така пригода, пов’язана з трагічними наслідками, стається внаслідок свідомого і грубого порушення правил дорожнього руху, має наступати відповідальність. Інша справа – саме коли пригоди трапляються з вини відомих людей, як правило, вони «відкуплюються», виплачуючи потерпілій стороні доволі великі суми як компенсацію. Це вже справа більше моралі, ніж права.

Лис Микита: Глубокоуважаемый Николай Васильевич, согласны ли Вы, что для Украины остался только один выход, чтобы покончить раз и навсегда с партией «покращувальников и проффесоров»? Нужно то, что произошло 11 сентября 1973 года в Сантьяго. Демографически так сложилось, что донецкая область всегда будет иметь козырную карту на выборах, и не лучше было бы по результатам выборов по партийным спискам в тех областях, где победила оппозиция объявить создание нового государства? Лично Вы, как правовед и юрист, готовы подготовить такие решения? И не надо бояться раскола страны, он уже произошел, и спасибо за это жителям Донбасса.

Микола Оніщук: Не хочу говорити банальні слова, але це наше завдання діяти і жити так, «чтоб донецкие стали большими украинцами, чем мы сами». Оце був би клас! Просто відрізати чи забути, чи відмовитися – це найпростіше рішення. Протилежне – значно складніше, але набагато продуктивніше і більш шляхетно. Це наша країна, така як вона є, з різними  людьми, традиціями, історією, прихильностями, навіть із різною мовою.

укр: Наприкінці минулого року ВР прийняла закон, а Президент підписав його – закон про біометричні паспорти. Як не дивно, це не викликало в суспільстві резонансу, хоча є небезпека перетворення держави в електронний концтабір. Ніякої реакції не було і від правозахисників, які більше переймаються болячками ув’язненого екс-міністра МВС. На Вашу думку, чим викликана така суспільна пасивність?

Микола Оніщук: Це той випадок, коли бізнес-інтереси співпали з необхідністю з точки зору вимог європейської системи ідентифікації та вимог ІКАО. У цьому немає трагедії, особливо беручи до уваги ту обставину, що всі видані сьогодні паспорти є чинними і обов’язку замінювати їх на біометричні не існує. Можливо, це більше турбує віруючих. Вихожу з того, що це може допомогти також швидшому розв’язанню проблеми безвізового режиму пересування українців.

джордано: Пане Миколо, за вашою оцінкою, наскільки ефективно зможе працювати парламент в цьому році, та й взагалі цей парламент з його новим складом? Дякую.

Микола Оніщук: Непросте запитання. Напевно можна сказати, що його робота ускладниться, якщо нинішня більшість буде стояти на тих самих принципах, як це було у попередньому скликанні. Ефективність законотворчого процесу залежатиме значною мірою від готовності більшості йти на компроміси, враховувати інтереси тих політичних сил, за яких у пропорційному вимірі проголосувала більшість народу України. Нерозуміння цієї нової політичної реальності може призвести не лише до позачергових парламентських виборів, але й затяжної політичної кризи.

джордано: Що ви думаєте про те, як розпочалися російсько-українські відносини в цьому році, про заяву представника російського МЗС? Чи доведеться Україні цього року обирати між Митним союзом та Євросоюзом?

Микола Оніщук: Україні необхідно вибрати свою власну долю, а не обирати чиюсь політику. Позиція керівництва Російської Федерації зрозуміла: вони намагаються діяти в інтересах свого народу, своєї нації, своєї перспективи. І їх за це не можна засуджувати. Інша справа, що українським керманичам варто думати про свій народ, свою країну, про те, що може забезпечити країні прогрес і перспективу. Тому у цих відносинах варто чітко розуміти свій власний інтерес та відповідно формулювати шляхи його досягнення. Як на мене, альтернативи тут немає. Ми маємо інтегрувати до націй і народів, які забезпечили для себе гідні умови та стандарти життя, а не відсталість. І такою є європейська сім’я народів.

анапест: Николай Васильевич, сегодня исполняется 140 лет со дня рождения известного еврейского поэта Х.Бялика, выходца из Волыни. Знакомы ли вы с его творчеством? И вообще, кто ваш любимый поэт? Спасибо.

Микола Оніщук: Буду відвертий: із творчістю Бяліка не знайомий. (Спонукали – зайду в Інтернет.) Поет №1 для мене – це наш пророк Тарас Шевченко.

10 січня 2013 р.

//www.glavred.info/archive/2013/01/10/093024-3.html

//www.ilp.kiev.ua/node/644