Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності України на Майдані Незалежності 2010

Співвітчизники!

Україна відзначає День Незалежності.

Щиро вітаю Вас з ним як Президент і громадянин України.

Звертаючись до вас, хочу підкреслити, що в моєму розумінні бути Главою Української держави означає, в першу чергу, бути одним з вас – мільйонів громадян України, чия доля нерозривно зв’язана з моєю.

Йдучи у Президенти, я звертався до вас із гаслом «Почую кожного!». Сьогодні це гасло залишається для мене головним кредо на посту Глави держави. Тому мої слова до вас будуть такими ж відвертими, як і тоді, коли ми спільно йшли до перемоги.

Більшість наших громадян повірили в мою спроможність вивести Україну на шлях розвитку і процвітання. Сьогодні, у день головного національного свята, я готовий доповісти вам, моїм виборцям, і усім співвітчизникам про те, яку Україну ми з вами будуємо.

Це буде нова країна, не схожа на ту, в якій ми жили раніше.

Головною причиною хаосу і регресу, що тривали останні п’ять років, була політична нестабільність. Саме вона, помножена на популізм, загравання з виборцями заради збереження влади будь-якою ціною, призвела до того, що Україна з її величезним потенціалом опинилася в числі найбільш відсталих держав континенту.

Тому моїм першим завданням на посту Президента було припинити вакханалію у вищих ешелонах керівництва, налагодити тісну взаємодію з парламентською більшістю і на цій основі вибудувати вертикаль виконавчої влади. Це була свого роду перша невідкладна допомога державі, яка потерпала не з вини своєї неспроможності успішно конкурувати в сучасному світі, а виключно через егоїзм тодішніх можновладців.

Даний процес триває, але проблему вже вирішено. Ми ліквідували політичний і адміністративний хаос як явище, у короткий термін створили стійку парламентсько-урядову коаліцію, відновили керованість системи державного управління в центрі і на місцях.

Справжня незалежність ґрунтується на фундаменті економічної свободи, свободи людини як громадянина, свободи слова. Незалежність без свободи – це не справжня незалежність.

Наші перші кроки були успішними, але їх слід розглядати лише як передумову для початку глибинних реформ. Мета цих реформ – зробити незалежність реальністю, а не просто красивим словом...

Справжня робота щойно розпочинається. Мої реформи мають системний характер. Вони охоплюють всі сфери життя країни. Їх метою є перетворення України в демократичну, економічно розвинену соціальну державу, в якій кожен громадянин має умови для самореалізації та розвитку. Гуманізація суспільства, модернізація економіки, досягнення європейських стандартів життя – ось ті завдання, які ми ставимо перед собою у найближчій перспективі.

На цьому шляху ми забезпечили швидке ухвалення Закону «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», який є керівництвом до дії для усіх гілок влади, починаючи з Президента. Я особисто ініціював його підготовку і розгляд у стінах парламенту, оскільки розумів, що без цього документа в Україні можливі рецидиви так званої політичної доцільності, яку хтось із керівництва держави може поставити вище Конституції.

Сьогодні, коли цей закон працює, ми досягли головного – кожен громадянин України знає напрямки розвитку нашої держави. Україна стала передбачуваним партнером для усього світу.

Я працюю з багатьма міжнародними експертами та організаціями, щоб провести реальну реформу системи державного управління.

Ми врешті-решт запровадили судову реформу європейського рівня, що забезпечить незалежність суддів, щоб всі люди могли розраховувати на чесне та неупереджене судочинство. Щоб наріжним каменем українського правосуддя були Закон і права людини, а не політика та гроші. Мета судової реформи – утвердження в Україні справедливого судочинства, формування прозорої та відповідальної перед громадянами судової системи.

Йде робота з міністерствами та відомствами, правоохоронними органами над створенням нової культури правосуддя. Це стане суттєвим фактором створення справедливого суспільства.

Для досягнення цієї мети я ініціював реформу системи кримінальної юстиції. Ми консультуємося з європейськими експертами і співпрацюємо з Венеціанською комісією у сфері експертизи нових законів, щоб правочинство стало тим, що ми цінуємо, а не тим, чого ми боїмося.

Ці завдання непрості, але їх необхідно виконати, аби Україна стала по-справжньому вільною, незалежною, справедливою державою.

Ми затвердили програму економічних реформ. Вона пройшла широке обговорення в науково-експертному і фаховому середовищі. За висновками міжнародних організацій, сьогодні це – одна з найкращих програм виходу з кризи та структурної перебудови економіки. Ми створили координаційний центр впровадження реформ; розроблені детальні програми з визначенням конкретних дат виконання по кожному напрямку реформ, системи їх моніторингу та контролю.

Започатковано зміни в державних фінансах. Прийнято новий Бюджетний кодекс. Це дасть змогу посилити відповідальність за використання бюджетних коштів, створить нові стимули для розвитку регіонів. Бюджетна політика стане інструментом стимулювання економічного зростання, підвищення добробуту населення та фінансової потужності держави.

Ми зробили перші кроки зі скасування драконівської дозвільної системи, яка є магнітом для корупції, яка давить малий і середній бізнес, відлякує інвестора.

Я гарантую європейські стандарти дозвільної системи, які будуть сприятливими для підприємців та інвестицій. Ми скасуємо усі зайві заборони і обмеження для бізнесу.

На часі – докорінна реформа податкової та адміністративної систем. Невід'ємна складова цього процесу – новий Податковий кодекс, робота над яким завершується. Новий Податковий кодекс буде захищати бідних і працювати на підприємця, а не на чиновника. Кожна раціональна пропозиція буде почута і врахована. Всі норми, що стримують розвиток підприємництва в Україні, будуть відкинуті.

Зроблено черговий крок на шляху політичної реформи – ухвалено Закон про вибори депутатів місцевих рад. Деякі з його положень викликали багато нарікань та протиріч. Я неодноразово повторював, що ми маємо вдосконалюватись. Виборчі процедури мають ставати демократичнішими.

Тому я вирішив звернутися до парламенту з внесенням змін до цього закону. Я зроблю все, щоб забезпечити вільні, демократичні і прозорі місцеві вибори в Україні. Ми повинні отримати нову якість влади, яка дійсно представляє місцеві громади і керується їх інтересами.

Ми відновили в короткий термін програму співробітництва з МВФ, яка була перервана внаслідок невиконання попереднім урядом своїх зобов’язань. Потреба у програмі з МВФ полягає не лише в необхідності позитивного сигналу для інвестора, а й в тому, що ми, успадкувавши від попередників величезні борги, які ставили Україну на межу банкрутства, мусимо тепер витягнути Україну з цієї прірви.

Ми вимушені йти на непопулярні кроки заради закладення основ для глибоких соціально-економічних перетворень.

Разом з тим, я ставлю завдання, щоб тягар від тих кроків, які мусить вживати уряд на цьому шляху, не ліг на плечі малоімущих громадян. Я завжди буду на боці бідних людей, бо переконаний – жоден кредит, навіть найбільш вигідний державі, не вартий того, щоб через нього страждали люди.

Як Гарант Конституції я обіцяю вам безумовне дотримання принципу соціальної справедливості в усіх чутливих питаннях. Як Президент буду контролювати виконання рішень щодо своєчасного й повного дотримання відповідних соціальних гарантій.

Ми маємо на меті приєднання до Європейського Союзу і тому вимушені рахуватися з його політикою у пенсійному забезпеченні. Важливо, щоб суттю пенсійної реформи стала така пенсія громадянина України, яка відповідала б середньостатистичним показникам ЄС і щоб зросла середня тривалість життя українців.

Нам вдалося повернути реальність проведення «Євро – 2012» в Україні. Зараз ми успішно готуємося до проведення цього великого свята європейського футболу, і я абсолютно переконаний у тому, що ми проведемо його на найвищому рівні.

Разом зі стратегічними, системними перетвореннями, Україні потрібні конкретні проекти, нові точки зростання економіки. Саме тому ми розпочали роботу над національними проектами. Мною визначені національні пріоритети, в рамках яких будуть реалізовуватися конкретні інвестиційні проекти зі статусом національних. Українські національні проекти – це понад 80% недержавних коштів. Саме в цьому полягає їх відмінність від інших світових аналогів. Це – також механізм реальної взаємодії між державою та бізнесом, приклад об’єднання зусиль для досягнення результату на користь країни і людей.

Дорогі співвітчизники!

Реформи, які ми проводимо, неминуче означають зміну старих, звичних шляхів.

На останніх президентських виборах люди чітко заявили, що не хочуть продовження курсу, яким йшла Україна в роки правління помаранчевої команди. Але зміни завжди болючі в короткостроковому вимірі, і часто сприймаються лише у контексті «тепер і тільки зараз».

Позитивний ефект реальних змін, які несуть із собою системні реформи, приходить лише через певний час – у середній та довгостроковій перспективі. Але без цього не можна. Я вважаю, що ви всі знаєте, що все це, як кажуть, не відбувається за одну ніч. Я переконаний – у нас вистачить сміливості посіяти зерно змін, і ми зможемо збирати врожай вже найближчими роками.

Я не дозволю Україні зійти зі шляху демократичних реформ, реформування економіки, рішучої боротьби з корупцією, забезпечення свободи слова і верховенства права. Це буде нелегкий шлях. Але переконаний: ми здолаємо його разом з вами, дорогі співвітчизники, з честю, і зробимо Україну сучасною, сильною, європейською державою.

Усе, про що йшлося – виконати непросто. Але я вважаю, що епоха популізму в нашій державі завершилася, і тому ми – влада і громадяни – маємо казати про всі наші проблеми відверто.

Успіх реформ, утвердження демократії неможливі без успішного гуманітарного розвитку. Ми повинні говорити про такі чутливі проблеми, як питання мови, історичних особливостей розвитку регіонів, свободи медіа.

Я знаю, що для цього доведеться докласти величезних зусиль і ресурсів. Впродовж наступних кількох тижнів я розпочну широкий діалог з народом України, аби допомогти людям зрозуміти мету нашої роботи, та які переваги принесуть наші реформи кожному. Я відвідаю всі регіони України, щоб пояснювати та, безумовно, слухати.

Ми зробимо постійно доступною інформацію про реформи та будемо надавати відповіді тим громадянам, у котрих виникатимуть запитання.

Діалог та відкритість стануть запорукою формування обізнаного суспільства, що, у свою чергу, зміцнить нашу демократію та забезпечить успіх перетворень у нашій країні – не для купки людей, а для всього народу.

Я роблю і робитиму усе від мене залежне, щоб Україна поступово перетворилася у державу, де культурне різноманіття регіонів не є перешкодою для того, щоб усі відчували себе патріотами своєї держави в рівній мірі.

У цьому зв'язку хочу в черговий раз підкреслити, що євроінтеграція залишається пріоритетним напрямком нашої зовнішньої політики. Уперше за всі роки Незалежності ми наблизилися до набуття асоційованого членства в Європейському Союзі, і я переконаний, що саміт «Україна – ЄС», який відбудеться восени цього року, стане визначальним кроком вперед на цьому шляху.

Очевидно, що нормалізація наших відносин з Російською Федерацією не лише не стоїть на заваді процесові європейської інтеграції, а навпаки – сприяє йому. Об'єднаній Європі потрібна економічно сильна, демократична Україна, яка спільно з Росією сприяє зміцненню стабільності не лише в регіоні Центрально-Східної Європи, а й на усьому Євразійському просторі. І такі відносини з нашим північним сусідом ми відновили у максимально стислі терміни.

Ми підняли на найвищий рівень двосторонній діалог із США. Відмовившись від високозбагаченого урану, ми не лише підтримали ініціативу нашого партнера. Ми зробили черговий вагомий внесок у створення без’ядерного світу. І цей крок знайшов підтримку і був позитивно сприйнятий нашими партнерами як у США, так і у всьому світі.

Наступного року Україна відзначатиме 25-у річницю Чорнобильської трагедії. Ми ініціювали в Україні міжнародну конференцію з питань ліквідації наслідків Чорнобиля та запобігання можливості подібних катастроф будь-де і будь-коли. Ми розраховуємо на підтримку наших міжнародних партнерів.

Ми активізували політичні контакти і торговельно-економічні відносини з країнами, що розвиваються. У першу чергу – з Китаєм, куди я вже найближчим часом вирушу з державним візитом, з нашими давніми друзями та надійними партнерами – країнами СНД, а також Індією, Бразилією, Південною Кореєю, країнами Близького Сходу. Саме ці країни сьогодні вириваються у лідери світової економіки, перетворюючись на нові центри росту, і саме у співробітництві з ними Україна зможе отримати значні економічні вигоди.

Демократичний світ позитивно і з великою увагою сприймає процеси, які відбуваються в Україні останнім часом. В тому числі і в таких важливих сферах, як свобода слова. Я не виключаю, що забезпечення фундаментального права громадянина чи журналіста вільно висловлювати свою позицію через засоби масової інформації може наткнутися на певні перешкоди в окремих мас-медіа. Але я хочу з повною відповідальністю заявити, що держава жодним чином не причетна до таких випадків. Тут йдеться швидше про конфлікти інтересів в бізнес-середовищі власників ЗМІ, які опозиційні сили намагаються представити міжнародному співтовариству як спроби обмежити свободу слова в Україні. Ми відкриті для будь-якої громадської чи іншої організації, яка захоче вивчити стан справ із збереженням свободи слова в нашій державі, і це є свідченням того, що нам тут нічого приховувати.

Зі свого боку як Гарант Конституції я зроблю усе можливе, щоб не допустити найменших проявів тиску на медіа, з чийого боку вони не чинилися б.

Шановні співвітчизники!

Я бачу оновлену Україну як державу зі стійкою політичною системою і готовий запропонувати суспільству її формулу.

Це – сильний Президент, у якого є практичні важелі координації і контролю над реалізацією ключових питань реформ та стратегічного курсу держави.

Це – компетентний і політично структурований парламент з сильною коаліцією і впливовою опозицією.

Це – відповідальна та професійна виконавча влада, в якій немає «недоторканих» міністрів чи глав адміністрацій.

Це – економічно забезпечене і відповідальне перед місцевими громадами самоврядування.

Це – незалежні, справедливі суди, яким вірять громадяни України.

Така політична система повинна запрацювати якомога швидше, а для цього нам усім разом слід ґрунтовно удосконалювати Конституцію.

За 19-ть років українська демократія пройшла складний шлях. Романтизм перших років незалежності і розбудови державності в останні роки пройшов іспит популізмом і безвідповідальністю. Та навіть цей іспит український народ склав гідно.

Сьогодні ми разом формуємо відповідальну і ефективну владу, яка вміє тримати слово і забезпечує справжній демократичний порядок. Я – за консолідацію усіх конструктивних сил суспільства, бо в нас одна спільна загроза – бідність. Її можна подолати лише шляхом глибоких радикальних змін. І такі зміни – попереду.

Можливо, вони не прийдуть так швидко, як цього хотілося б. Однак повороту до старих часів не буде однозначно.

Ми повинні бути мудрими та долати небезпечні виклики часу обережно, але впевнено. Щоб мрія про справжню незалежність стала реальністю у щоденному житті наших дітей та онуків.

Як Президент, я буду докладати усіх зусиль, щоб побудувати таку Україну.

Обіцяю вам це як Президент і як громадянин України. Ви побачите нову Україну. Ви обов’язково будете жити в ній.

Зі святом вас, дорогі співвітчизники!

24 серпня 2010 р.

//www.president.gov.ua/news/17881.html
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2136368.html
http://www.liveinternet.ru/users/hecate_in_ua/post133328560/
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2136640.html
https://www.youtube.com/watch?v=kN5w65cZxm0
https://www.youtube.com/watch?v=EvEC0502PhE
https://www.youtube.com/watch?v=3TdHozQTo30

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

24.08.2013 Виступ Президента на урочистому зібранні з нагоди Дня Незалежності 

24.08.2012 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» 

24.08.2011 Вітання Юлії Тимошенко українському народу з Днем Незалежності 

23.08.2011 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна» 

31.08.2010 Віктор Чивокуня. Віктор Янукович зіграє картами Юлії Тимошенко 

24.08.2010 Звернення лідера партії «Батьківщина» до народу України в День Незалежності 

14.01.2010 Юлія Тимошенко і новий шлях України: система реформ - система модернізації

На злобу дня нинішнього і завтрашнього

З одного боку, здається, в Україні на 19-ому році її незалежності ніби нічого страшного не сталося. Одна з політичних сил перемогла на президентських виборах; зрозуміло, що до перемоги її привело розчарування виборців діяльністю попередньої влади. 

Так само зрозуміло, що розчарування новою владою в майбутньому теж неминуче, бо до перемоги вона прийшла на хвилі соціального популізму, брехні і проросійських гасел. Тому, здається, що майбутній електоральний результат цієї влади на виборах є цілком прогнозованим.

Виглядає: сиди, кури бамбук і чекай, коли вони програють.

Чому ж насправді в суспільстві стільки тривоги?

Перша відповідь лежить на поверхні: "поки сонце зійде - роса очі виїсть". Оборудки Партії Регіонів у міжнародній сфері (політикою це назвати язик не повертається) можуть призвести Україну до беззастережної васальної залежності від Росії; а рішення в сфері економічній ставлять її перед реальною загрозою втрати суверенності, або остаточно закріплять кланово-олігархічну модель влади, яка не дає країні жодної позитивної перспективи. Це дуже реальний результат, і через це - потужне джерело тривоги. Але не єдине.

Бо "оптичний" обман полягає в ілюзії щодо того, що нові демократичні вибори їх виженуть з влади. Тому що нових демократичних виборів нинішньою владою не передбачається. Тобто, обман полягає в тому, що Партія Регіонів прийшла до влади завдяки демократичному процесу, користуючись чи навіть зловживаючи правами опозиції, а перше, що вони роблять при владі - це нищать той самий демократичний процес. Вони плюють на Конституцію і закон, вони підминають під себе суди і пресу, вони нищать опозицію і громадянські свободи. А потім, зламавши опір, вони щораз дужче залазять в нашу кишеню: збільшують податки, штрафи і тарифи. Тобто проблема полягає в тому, що ми будували - і не могли інакше - демократичний процес, в якому опозиція потрібна як інструмент. А новій владі демократичний процес не потрібен - він "мешает жить".

Обман полягає в тому, що вони брутально зупинили еволюцію політичної системи України в європейському напрямку, тобто в напрямку цивілізованості в первинному значенні цього слова - коли електоральна конкуренція партій як зародок конкуренції ідеологій (архаїчно - поки що - уособлених в партійних лідерах як протагоністах цих ідей). Нова влада хоче установити в Україні одне єдине правило, майже як у генералісимуса Франко: своїм друзям - все, а ворогам - написаний ними Закон.

Мусимо чітко усвідомити: в Україні будується авторитарна модель управління. Отже (як наслідок, бо так за своєю природою передбачає авторитарна модель), основний політичний конфлікт відбувається не в площині партій, а знову постає у формі протистояння влади (гримучої, у нас, суміші бюрократії та вузької групи олігархів) і суспільства.

На жаль, демократичний політикум за інерцією продовжує псевдо-політичне протистояння, імітуючи бурхливу діяльність. Виникають нові партії, точніше, нові "персональні проекти", йде запекла боротьба за опозицію, без розуміння того, що при авторитаризмі нема місця опозиції. Опозиція - це явище виключно політичної демократії, натомість в авторитарних режимах є дисиденти, а серед нинішнього політикуму бажаючих зайняти цю вакантну нішу щось не видно.

Що робити?

Треба вольовим зусиллям перебороти апатію. Домінуючим нині суспільним настроєм є якраз апатія ("пропало все": тобто не варто старатися, бо все одно з цього нічого не вийде); суспільство розгублене: не ясно, що робиться - припомаджений американськими політтехнологами свіжий президент, що, будучи в якості кандидата, виглядав на одного з політичних лідерів, обійнявши посаду, кардинально змінив образ. Дехто і далі пасивно очікує - а, може, пронесе, а, може, це якесь непорозуміння, що само по собі розсмокчеться. І цей настрій апатії і очікування (іншими словами - страху і злості) є дуже на руку нинішній владі, і вона всіляко старається його посилити. Наше завдання - шляхом соціальної активності людей на найнижчому рівні, шляхом маленьких перемог цю апатію подолати.

Друге. Відмовитися від ілюзій. Ілюзій того, що збережеться демократичний процес, міжпартійна конкуренція, що опозиція може бути дієвим інструментом зміни влади. Ілюзії того, що шляхом політичної конкуренції наших партій чи блоків ми зможемо взяти владу і змінити напрям розвитку Україну.

Авторитаризм долається тільки "посполитим рушенням" всього народу: потрібна критична маса людей, що активно не приймають авторитарний режим, і нова якість цих людей. Це мають бути дієві та спроможні люди, що усвідомлюють свої інтереси - і особисті (власні), і групові (інтереси своїх спільнот), і політичні (в тому числі на державному рівні). Приклади таких "посполитих рушень" усі пам'ятають - і це не тільки Майдан, це і масовий народний рух на зламі 80-х і 90-х, який зробив вирішальний внесок у здобуття незалежності. І це не тільки Україна - це і оксамитові революції Східної Європи, і повалення ГКЧП в Москві і багато інших прикладів.

Чи такі люди, спільноти, ініціативи можливі в Україні? Не тільки можливі, вони вже є. І кожен їх знає: це, наприклад, харківські зелені активісти і студенти "антитабачної" кампанії, акція проти недемократичного Закону «Про збори громадян» і кампанія «Стоп цензурі». Це і тисячі інших: байкери, і кондомініуми, сільський самозахист і ситуативна спілка мешканців одного під'їзду для встановлення кодового замка.

Проблема в тому, що учасники цього соціального мережива не пов'язані вищою загальною ідеєю, не свідомі того, який небезпечним для авторитарної влади потенціалом творення вони володіють. Бо своєю самореалізацією вони невпинно витісняють владу з цілих сегментів суспільного життя - авторитарна влада живиться ідеєю незамінимості не лише в політиці, а й у готуванні борщу чи зачатті дітей.

Проблема в тому, що нема взаємної довіри між цими активістами, немає досвіду взаємодопомоги, зате є негативний досвід використання громадських активностей в політичних цілях. Як долати цей негативний досвід? Рецепт простий - творити горизонтальні мережі за принципом полілідерства. Творити саме мережі, а не альтернативну владній піраміду. Творити громадянське суспільство, а не його бутафорний сурогат. Іншими словами, треба творити живильний розчин спонтанної соціальної активності, множити самоорганізацію. Зрештою, це ж нам властиво - бо така природа українського народу, природа цивілізованої людини загалом.

Зрозуміло, що рано чи пізно цей рух мусить отримати і політичний вектор, і своїх лідерів. Але це будуть інші лідери, бо нова еліта прийде саме знизу, спонтанно вибрана конкуренцією соціальної дії і успішністю такої дії. Горизонтальні мережі, як трава крізь асфальт, зсередини зруйнують вертикальну піраміду авторитарної влади. Ці мережі, що охоплять країну від Ужгорода до Луганська, надійно зшиють її проти всякого розколу. Такий процес спільної громадянської діяльності витворить з населення модерну націю, витворить з електорату народ.

Самоорганізація стане основою нового процесу: боротьби за встановлення народом як єдиним джерелом влади обов'язкових для всіх правил співіснування в державі. 

Кульмінаційним етапом цього процесу стане скликання установчих зборів - Конституційної Асамблеї, яка напише нову Конституцію України, де знайдуть закріплення нові відносини, що складуться у суспільстві. 

І треба зазначити, що своїми діями - спробами відмінити політреформу, неконституційним узаконенням коаліції "тушок" тощо - нинішня влада, максимально делегітимізуючи себе як правову систему, робить все, щоб цей кульмінаційний момент наблизити.

Вибори до Конституційної Асамблеї будуть позапартійними, партіям буде заборонено брати участь у виборчому процесі, політикам та чиновникам - заборонено обиратися до неї, а її делегатам - заборонено протягом десяти років брати участь у будь-яких гілках влади. До такої Асамблеї народ до неї обере найдостойніших - справжню і жертовну еліту, яка напише правила для всіх і змусить владу їх дотримуватися.

Саме у цьому: самоорганізації, встановленні правил і, відповідно, встановленні влади народу полягає нині українська справа.

23 серпня 2010 р.

Тарас Стецьків, народний депутат України

//www.pravda.com.ua/columns/2010/08/23/5323440/

Олег Романчук. Перезаснування України: ретросистемні загрози державності 

Степан Гавриш. Сверху или снизу?

Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 

Сергій Дацюк. Перезаснування країни

Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 

Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»

Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 

Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//k-maler.livejournal.com/

Прості питання

Років п’ять тому знайомий депутат, помітивши на моєму робочому столі затертий примірник Конституції 1996 року, пожартував: «Полюбляєте бібліографічні раритети?». Згаданий дотепник нині змінив ідеологічні уподобання разом з політичними орієнтирами. І сьогодні він є ревним поборником ідеї повернення до конституційних витоків.

Хто?

Його нинішні колеги по партійному стійлу, регіонали, давно не приховують свого наміру «обнулити» політреформу. Вони відкрито почали говорити про необхідність конституційної реставрації відразу після перемоги свого вождя на президентських виборах. Ухвалена 14 років тому Конституція, завдяки зусиллям Януковича і його команди, може перетворитися з правового артефакту на повноцінний Основний Закон.

Для тих, хто не в курсі (або призабув) — короткий лікнеп. Вітчизняну Конституцію, ухвалену 28 червня 1996 року, піддали «ремонту» 8 грудня 2004 року, між другим і третім туром президентських виборів. Зміна тексту головного державного документа стала частиною складних домовленостей між владою і опозицією. Новації послаблювали позиції глави держави й розширювали повноваження Ради, конституювавши парламентську коаліцію. Депутатська більшість перетворилася на суб’єкта висування прем’єра і головний інструмент формування виконавчої влади. Втім, реформа вийшла дещо кострубатою. У нервово напружених умовах політичного протистояння нову модель коригували на ходу, спотворивши непогану ідею двозначностями і суперечностями. На довершення до всього не було дотримано суворих правил коригування Основного Закону. Кілька новацій не пройшли обов’язкової перевірки Конституційного суду, що категорично заборонялося.

Пам’ятаючи про це, противники реформи заходилися кричати про її нелегітимність. Порушення процедури давало привід звернутися до Конституційного суду. КС гіпотетично міг винести вердикт про неконституційність закону №2222, яким було введено в дію нову редакцію Основного Закону. Якби таке сталося, Конституція-04 втратила б юридичну силу, а Конституція-96 отримала б нове життя. Чутки про реалізацію подібного сценарію з’явилися, щойно нога Віктора Ющенка ступила на Банкову. Сам Віктор Андрійович, як і слід було очікувати, почав завзято гудити реформи. І неодноразово погрожував стати її катом. Але гарант пішов, а Конституція залишилася.

Настала черга Віктора Федоровича. 28 червня цього року, в день народження Основного Закону, змінник Ющенка недобрим словом озвався про нинішню версію Конституції, яка стала «причиною розбалансування та серйозної кризи влади». Заразом він похвалив редакцію початкову, що, за його словами, «пройшла випробування часом».

Не дивно, що невдовзі було здійснено першу спробу повторно ввійти в ту саму правову річку. У проекті нового закону про загальнонаціональний референдум було передбачено: народ на плебісциті має право скасувати закон про внесення конституційних змін. Не склалося. 10 липня партнери регіоналів по коаліції — «Блок Литвина» і комуністи поставили перед витонченою ініціативою шлагбаум. Відповідну норму було вилучено із законопроекту.

Проте вже через чотири дні у КС з’явилося подання 252 депутатів, які просили суддів розглянути питання про конституційність закону №2222. Ініціаторами звернення виступили парламентарії-регіонали, що не залишало сумнівів стосовно кінцевої мети наміру. Опоненти влади звернули увагу на дві симптоматичні обставини. По-перше, за два дні до появи депутатського послання головою Конституційного суду було обрано Анатолія Головіна, котрого ще до голосування називали явним фаворитом Банкової. По-друге, суддею-доповідачем у «справі» про закон №2222 призначили Сергія Вдовиченка. Обидва — уродженці Донбасу, обидва (за неофіційною, але абсолютно надійною інформацією) з’явилися у вищому суддівському зібранні з легкої руки регіоналів. Обидва, напевно, не можуть вважатися тонкими знавцями конституційного права. У Головіна за плечима — більш як чверть століття служби в органах держбезпеки, у Вдовиченка — десять років роботи у «внутрішніх органах» Донецька. Просто-таки готові кадри для Венеціанської комісії.

Словом, численні злостивці стверджують, що цей дует ухвалить таке рішення, яке потрібне владі. Точніше, навіть не так: один озвучить, а інший проведе те рішення, яке напишуть на Банковій і надішлють їм з оказією.

Ми, звісно, відмовляємося вірити в упередженість достойників — носіїв мантій. А тому вперто ігноруємо чутки про те, що над проектом рішення у справі про конституційну реформу трудяться люди, які жодного стосунку до КС не мають.

Візьмемо до уваги тільки дані, що надійшли від джерел у Конституційному суді. Вони стверджують, що вердикту суддів можна очікувати вже на початку осені. За припущенням — не пізніше першої декади жовтня.

Про те, який вигляд може мати це рішення, — трохи згодом. А поки що про те, навіщо це Віктору Федоровичу.

Навіщо?

Здавалося б, дурне запитання — хто ж не хоче горезвісних «повноважень Кучми»? Але де-факто Янукович і так перебрав на себе всю повноту влади в країні. Щоб переконатися в цьому, достатньо ознайомитися із заявами гаранта і висловлюваннями його численних клевретів. Не тільки Віктор Федорович особисто, а й чиновники президентської адміністрації щодня дають доручення, роздають завдання, віддають накази, видають розпорядження. Зовсім не переймаючись тим, що більшість ініціатив перебувають за межами їхньої компетенції.

Єдиною, дуже млявою, правовою підпіркою для такої кипучої діяльності може слугувати хіба що свіжозліплений Закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики». У ньому міститься уточнене визначення поняття «національна безпека». Відтепер, було б бажання, «безпековий» компонент можна відшукати в будь-якому питанні і в будь-якому процесі. А отже, Янукович, як глава Радбезу, має право втручатися в усі мислимі сфери політичного, економічного та громадського життя. Принаймні його лоєри, схоже, вважають саме так.

Однак закон про «основи» набув чинності недавно. Та й відсутність юридичної «милиці» нітрохи не заважала повелителю робити розмашисті політичні рухи.

Лояльний прем’єр, згідливий спікер, слухняна коаліція, ручний уряд, догідлива прокуратура, віддані губернатори, безпорадна опозиція. Життя й так набуло досить нарядного вигляду. Навіщо Януковичу, який звик до простих рішень, складні трюки з трансформацією Конституції?

Спочатку слід пригадати, що чинний кермовий країни форму цінує нітрохи не менше, ніж зміст. Якщо висловлюватися суворо по-народному, для нього «шашечки» важливі так само, як і їзда. Особливо якщо шашечки позолочені. Головний квартирант Банкової надзвичайно трепетно ставиться до будь-якої ясновельможної атрибутики. Для нього однаково важливо і бути, і здаватися.

Але прагнення до додаткової статусності — аж ніяк не головна і вже ж точно не єдина причина. Є й прагматичніші резони, які спонукають владу добиватися реставрації первинної Конституції. Серед них слід відзначити як мінімум два. По-перше, прагнення голови АП повернути президентській канцелярії ту вагу, той вплив, які були в адміністрації часів Леоніда Даниловича. Льовочкін добре пам’ятає часи, коли консильєрі вождя стояв на неформальній ієрархічній драбині значно вище за прем’єра та спікера. По-друге, на Банковій є бажання трохи відвернути увагу суспільства від стрімкого наростання соціально-економічних проблем. Як засвідчила практика, метушня навколо Конституції чудово підходить для таких потреб. Вона бере на себе принаймні частину народу хоч на певний час. Проте й ці мотиви — з розряду допоміжних.

Є причини значно вагоміші. Є бажання розширити можливості у сфері кадрової політики. Є прагнення покласти край будь-якій формі залежності від парламенту.

Повернення до Конституції 1996 року знижує загрозу, яку таїть у собі будь-який нелояльний прем’єр і будь-який незговірливий спікер. Першого можна буде зняти, другого — ігнорувати. Зникне страх перед можливими демаршами олігархів та гіпотетичним розширенням лав парламентської опозиції. Відпаде потреба постійно потакати дедалі сильнішій жадібності ситуативних союзників. Якби в Януковича були повноваження Кучми, для нього не був би таким важливим Литвин, таким потрібним Симоненко. Не був би таким дорогим і таким небезпечним Ахметов.

Певна, досить значна, частина населення, яка не голосувала за Януковича, все ще перебуває в режимі настороженого очікування. Коли природна слабка надія зміниться таким же природним глибоким розчаруванням, владу доведеться відстоювати. Щоб завоювати престол, достатньо обіцянок, щоб його захистити — потрібні повноваження.

Що?

Як зміниться політико-правова конфігурація, якщо чудесним чином станеться ренесанс Конституції 1996-го? Розпочнемо з президента. Спочатку відзначимо, що зникнуть суперечки з приводу дати проведення чергових президентських виборів. За чинним Основним Законом, день голосування прив’язаний до терміну повноважень (і термін цей наші політики та юристи примудрялися обраховувати в різні способи). За колишніми правилами, переобирати гаранта належить в останню неділю жовтня п’ятого року каденції.

Президент, згідно з буквою «дореформеної» Конституції, знову отримає право призначати прем’єра (за згодою ВР), членів уряду та керівників центральних органів виконавчої влади (за поданням глави Кабінету), а також керівників СБУ, Антимонопольного комітету, Фонду держмайна, Держкомітету з телебачення. Він зможе звільнити першого міністра і главу ГПУ, не чекаючи згоди Ради. До його компетенції будуть віднесені створення, реорганізація та ліквідація ключових структур виконавчої влади, включно з міністерствами. КМ буде відповідальний тільки перед главою держави. Уряд стане складати повноваження після виборів гаранта, а не за підсумками парламентської кампанії. Важлива деталь: у господаря Банкової буде можливість накладати вето на закон про внесення змін до Конституції. І ще: президент зможе скільки завгодно зволікати з візуванням законів. Тепер, якщо очільник держави «забуває» скріпити нормативний акт своїм автографом, документ вводиться в дію за підписом спікера. Крім того, голова ВР втратить право заміщати президента у разі дочасного припинення його повноважень. Виконувати обов’язки лідера країни (якщо, не дай Боже, щось станеться) доведеться прем’єрові. У президента залишиться тільки один привід розпустити Раду — якщо депутати не зможуть розпочати пленарні засідання впродовж тридцяти днів однієї чергової сесії. Зате буде зняте обмеження про заборону розгону ВР в останніх півроку її повноважень.

Паліативне право президента зупиняти дію актів Кабміну, які не відповідають Конституції (з обов’язковим зверненням у КС), буде замінене імперативним правом скасовувати будь-які урядові рішення.

Переходимо до парламенту. Повноваження Ради скорочуються з п’яти років до чотирьох. Коаліція зникає як клас. Невходження депутата до фракції тієї політичної сили, за списками якої він потрапив у ВР, не призводить до втрати мандата. Легко припустити, що з поверненням Конституції-96, по суті, втрачає своє значення нинішня пропорційна виборча модель. З Конституції зникне норма про обов’язкове позбавлення мандата депутатів-сумісників, які впродовж 20 днів не визначилися зі своїм майбутнім. Утім, наявність цієї норми не перешкоджала окремим громадянам подовгу сидіти на двох, а то й трьох стільцях одночасно.

Необрання прем’єра і неформування Кабінету у встановлені терміни до дострокового припинення повноважень законодавчого органу не призведуть. Але й вплинути на урядові призначення Рада зможе мінімально. З Конституції будуть вилучені норми про право ВР встановлювати державні символи України. Конституція Криму затверджуватиметься не законом, а постановою. І для її легалізації знадобляться не 226, а 225 голосів нардепів.

Зазначимо також, що Генпрокуратура буде звільнена від функцій нагляду за дотриманням законності органами держвлади та місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Що, ймовірно, ослабить впливовість прокуратури та посилить вагу МВС.

Не доводиться сумніватися, що така модель, попри всі її переваги та вади, посилить позиції Януковича і зменшить шанси появи сильної антипрезидентської опозиції, зокрема парламентської.

Як?

Але залишається відкритим питання, як повернути юридичну силу дочасно сконалій Конституції-96. І знову напрошується проста відповідь: рішенням Конституційного суду. Він може визнати неконституційним закон №2222. Той почиє в бозі й забере з собою в могилу реформований Основний Закон. За логікою, саме тоді, саме так і запанує нагло похована.

Та чи можливе таке? Наведу авторитетну точку зору.

«Неможливо цього зробити, і не тільки стосовно закону з чотирма двійками, а й стосовно будь-якого закону про внесення змін до закону, тому що цей акт живе лише до моменту набрання чинності, після цього він стає складовою єдиного закону. Це стосується не тільки Конституції, а й усіх законів без винятку.

З правової точки зору, це питання, яке взагалі не повинно виникати. Можна навести масу аналогій: ви можете собі зробити пластичну операцію, внести зміни у свою зовнішність, потім передумали й сказали, що ці зміни вважати не дійсними, але автоматично нічого не станеться, — треба робити наступну пластичну операцію (...) Залишається сподіватися, що Конституційний суд також не виступить знаряддям у таких суто політичних кроках (...) Хотілося, щоб ми мали орган конституційної юрисдикції, який керуватиметься нормами права і вивчатиме закони, укази та постанови на відповідність Конституції, а не намагатиметься змінювати норми самої Конституції...»

Перепрошуємо за розлогий уривок. На виправдання наводимо прізвище автора. Олександр Лавринович. 2006 рік, інтерв’ю «Главреду». І тоді й тепер — міністр юстиції. На сьогодні — чи не головний адепт повернення до Конституції-96. І ще цитата: «Олександр Лавринович підтримав позицію про неможливість відкоту політреформи шляхом скасування закону №2222: «Повернути попередній текст Конституції можна тільки шляхом внесення нових змін до Основного Закону. А скасування конституційної реформи — це юридичний нонсенс» («Коммерсантъ-Украина», листопад 2009).

Ще раз просимо вибачення, але цим екскурс у недавнє минуле не обмежиться. У серпні 2006-го депутатський корпус, внісши зміни в Закон «Про Конституційний Суд України», заборонив КС розглядати закон №2222. У січні 2007-гообгрунтованість цієї заборони стала предметом розгляду самим Конституційним судом. Постійний представник Кабінету міністрів у КС Павло Євграфов доніс до громадськості позицію керівника уряду Віктора Януковича. Цитуємо «Обком»: «Позиція прем’єр-міністра полягає в тому, що, оскільки питання лежить не в правовій, а в політичній площині, необхідно припинити конституційне провадження з цієї справи», — сказав П. Євграфов (...) В. Янукович, за словами його представника, переконаний, що Закон «Про внесення змін у Закон України «Про Конституційний Суд України», прийнятий 4 серпня 2006 року, відповідає Основному Закону (...) Норми закону про внесення змін у Конституцію стали тілом Конституції, і самого закону вже немає». Заголовок до матеріалу був промовистий «Янукович вимагає від КС: руки геть від Конституції».

Однак сам Конституційний вирішив інакше. 26 червня 2008 року депутатську заборону на розгляд закону №2222 було визнано неконституційною. Через два роки це рішення зіграло на руку Віктору Федоровичу. Те, що заважало йому у 2008-му (і проти чого він виступав), має допомогти у 2010-му.

Але як? Багато юристів — згадані вже Павло Євграфов і Олександр Лавринович, Іван Тимченко, Віктор Мусіяка, Марина Ставнійчук, Віктор Швець, представники різних шкіл і носії різних поглядів — сходилися на думці: смертьКонституції-04 автоматично не пробудить до життя Конституцію-96.

Просто скасувати закон №2222 можна було тільки до введення його в дію, тобто до 1 січня 2006-го. Тепер є лише один шлях — заново вносити зміни. Відповідно до процедури, передбаченої Основним Законом. Тобто з допомогою депутатського корпусу.

Але навряд чи цей шлях влаштовує Януковича та його команду. Він потребує часу, коштів, зусиль. І жодних гарантій. Навряд чи опозиція Януковича, як непримиренна, так і латентна, ось так запросто віддасть Віктору Федоровичу ключі від власної камери. Перед обличчям спільної загрози комуністи, БЮТ і олігархи можуть виявитися союзниками.

Чи може підказати рішення Конституційний суд? Якщо його рішенням закон №2222 буде скасований, чи має право він підказати подальший алгоритм дій? Першим таку пропозицію ще у 2005-му в інтерв’ю нашій газеті висловив Володимир Литвин. Наприкінці минулого року цю думку спробували розвинути представники Тимошенко. З їхньої подачі в парламенті був зареєстрований законопроект про внесення змін у закон про Конституційний суд, який би зобов’язував КС давати додаткові роз’яснення щодо порядку втрати чинності нормативними актами. Депутати наполягали, щоб у своїх рішеннях суд зазначав, «які правові норми мають застосовуватися із дня ухвалення рішення про неконституційність правового акта або його частини».

Однак ця ініціатива не зустріла належного розуміння. Тому що КС покликаний тлумачити норми, а не створювати їх. Як випливає з рішення самого суду: «Зміна визначених Конституцією України повноважень Конституційного суду України може здійснюватися тільки шляхом внесення змін до Конституції України».

Тобто нести відсебеньки судді КС не мають права. Усе, що вони можуть, — скасувати закон №2222. Чи готові вони до цього? Як версію відповіді наведу кілька недавніх цитат Андрія Стрижака, донедавна голови суду.

«Конституційний суд розглядав цю ситуацію не як конституційно-правовий конфлікт, він виходив із реалій нашого життя, про які не завжди можна прочитати в книжках і законах...»

«Розмови про тіло Конституції — це все тлумачення політиків і юристів. Немає ніякого тіла Конституції. Є текст Конституції...»

Крім того, як повідомляв УНІАН у липні, «Стрижак вважає, що для скасування політреформи необхідно вносити зміни до Конституції шляхом скасування закону №2222, яким до Основного Закону в 2004 році було внесено зміни, що стосуються політреформи...»

Спробуємо підсумувати. Принаймні один із судів КС (і не останній) вважає, що цей орган може при розгляді справ керуватися «реаліями», а не законами. Переконаний, що закон №2222 не є тілом Конституції. Вважає, що для скасування політреформи необхідно просто скасувати закон №2222.

Можна припустити, що в КС набереться достатньо «реалістів». І що їхніми зусиллями закон №2222 буде скасовано. Навряд чи суд ризикне давати поради, як це рішення виконати. Чи ризикне?

Процедура відсутня. Як бути із законодавчою базою, створеною на чинній конституційній основі, не ясно. Як можна наділити Януковича, Раду і Кабмін новими повноваженнями заднім числом — тим паче.

Та Банкову це навряд чи має бентежити. Там теж уміють «виходити з реалій». Це — найпростіший шлях до вирішення складних проблем. Президентська команда напевне сприйме очікуване рішення КС як керівництво до дії. Подальше залежатиме від фантазії Банкової. І від зговірливості депутатського корпусу. Яка, Бог дасть, не межуватиме із самогубством.

Сергій Рахманін, 14 серпня 2010 р.

//dt.ua/POLITICS/prosti_pitannya-60869.html

//www.yorkcollege.ac.uk/equalityanddiversity/faqs/

Степан Хмара: Тимошенко взагалі повинна зникнути

Циклічність політичної боротьби в Україні нікого не дивує. 

У нашої опозиції давно склалася традиція декларувати солодкі нереальні обіцянки, а, отримавши владу, про них швидко забувати. 

На цих «гойдалках» побував уже кожен з наших політиків-важкоатлетів. 

Про своє бачення причин і наслідків процесів у державі та про інше розповів в інтерв'ю ForUm'у український політик, правозахисник, політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України I, II і IV скликань Степан Хмара.

- Степане Ільковичу, Конституційний Суд України вже відкрив провадження у справі скасування політреформи-2004. На Ваш погляд, питання посилення президентської вертикалі зараз піднімається задля збалансування міжвладних стосунків чи чогось іншого?

- Важко сказати. Я не мав розмови з жодним з ініціаторів справи. Але, безперечно, Віктор Янукович хоче повернути собі всі повноваження Леоніда Кучми, які були передбачені Конституцією 1996 року.

Та зміни від 8 грудня 2004 року були абсолютно незаконними. То була наруга, не політичне, а політиканське рішення. У цій справі тут зіграли свою «велику» роль і Литвин, і всі, хто голосували. А тоді жодне питання окремо не голосувалося: змішали все і вся і прийняли скопом. Іншими словами, то був неконституційний фарс.

І знаєте що? Ось у мене виникає питання, чому Партія регіонів, яка має найбільшу фракцію у Верховній Раді, тільки зараз вперше підняла цю тему перед Конституційним Судом, якщо насправді все мало бути скасовано ще у 2005 році. Відповідь очевидна: те, що відбувається сьогодні, це не що інше як боротьба за узаконення вже узурпованих повноважень в одних руках. І ні про які благі наміри тут взагалі не йдеться.

- Часто можна почути, що повернення Президенту всіх повноважень, дозволить Віктору Януковичу цілком і повністю узурпувати владу і буде повторення «кучмізму». Скажіть, якщо все буде в одних руках - це може сколихнути народ, чи після подій 2004-го люди зневірені, розчаровані і збайдужілі?

- Людям не байдуже. Але ніколи не буває так, що революція триває постійно – вона хвилеподібна. Є певна амплітуда. Розумієте, має набиратися потенційна сила. І як буде поштовх – отримаємо вибух.

Завжди і всюди дії влади мають бути чітко відстеженні, бо як тільки-но їм захочеться перейти «червону лінію» - відразу треба зупиняти. У протидії владним зловживанням, насамперед, має бути активною та частина суспільства, яка себе вважає політичною, громадянською елітою. Тут також багато залежить від журналістського корпусу. І правники не мають стояти осторонь.

- Хто ця «політична еліта»?

- Це ті люди, які є активними в політиці. Вони є і у ВРУ, і поза парламентом. Якщо кожна група буде висловлювати свої позицію і зауваження, то можновладці мусять прислухатися. Це тільки дурна влада не рахується з громадською думкою.

- Було б логічно, якби зараз Віктор Ющенко займав активну політичну і громадянську позицію. Натомість, він, м’яко кажучи, то з’явиться, то зникне…

- Знаєте, не хочеться робити критичних зауважень. Так, якщо ви запитали…

… Однією з величезних помилок Віктора Ющенка було те, що він відразу після того, як став Президентом, не відмінив ту конституційну реформу, хоча йому нічого не заважало це зробити. Ющенко повинен був звернутися до КСУ, аби той розглянув на предмет законності внесення змін. І КСУ стовідсотково визнав би їх незаконними.

Ще одне. Наприкінці лютого 2005 року група народних депутатів (понад 80 чоловік, у тому числі всі, крім одного, бютівці) підготувала звернення до КСУ. Але, як тільки Юлія Володимирівна Тимошенко стала прем’єр-міністром, відразу дала розпорядження своїй правій руці Турчинову, заховати і не направляти його.

Я за своєю ініціативою почав збирати підписи, аби завершити процес, незалежно від кон’юнктури. Та депутати від БЮТ уже боялися підписуватися, бо не хотіли впасти в неласку до керівництва партії – через рік мали бути вибори.

Що стосується інших депутатів, то з комуністами я взагалі говорити не хотів і не хочу, бо це покидьки, які брутально і цинічно борються проти держави. «Регіони» ж тоді мали за ціль максимально обмежити права та повноваження Президента. Одним словом, всі керувалися власними інтересами. Мені так і не вдалося назбирати 45 необхідних підписів. Ось така була ситуація.

- Виходить, Ющенко міг уникнути подальшої війни Президент/прем’єр?

- Люди ж досі не розуміють, що і чому тоді відбувалося. Кажуть: «О, були вічні чвари між Президентом і прем’єром».

Після реформи більше влади було у прем’єр-міністра, тобто у Тимошенко. Вона робила дурниці та дуже небезпечні для України дії на кожному кроці. Звичайно, що Ющенко виступав тільки з критикою, бо з тими повноваженнями він не міг більше зробити.

Та згадайте, як прем’єр реагувала на зауваження! Який відразу був ґвалт! Який хай піднімала частина продажної преси, завданням якої було зомбувати людей: «Президент не дає працювати прем’єр-міністру».

Це ж абсолютно не відповідало дійсності. Прем’єр хотіла працювати тільки так, як сама собі уявляла. В її кабінеті більше як по року не було таких важливих людей як міністр фінансів, міністр оборони, міністр закордонних справ. Ось до цього й привели ті зміни Конституції, за які, до речі, голосувала і ПР.

Ось такий у нас парадокс. Усі керуються займаним кріслом і політичною доцільністю, а не буквою закону…

- І це вже традиція: незалежно від прізвищ, наші політики-важковаговики спочатку «на ура» щось відстоюють, а при владі – забувають…

- Так. Це дрібні люди. Така вже в нас якість політичного істеблішменту.

Знаєте, у нас величезний дефіцит політиків. А ті, хто себе вважають політиками, є простими політиканами, які живуть виключно сьогоднішнім днем, і керуються особистими або груповими вигодами. Хоча ця сьогоднішня вигода, завтра їм вилізе боком.

- Скажіть, а такі люди, як Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Давид Жванія та інші колишні соратники ще мають політичну перспективу, чи власноруч зруйнували себе?

- Жоден з тих, кого ви назвали, не може бути чиїмось політичним соратником. Ці люди не знають, що таке дружба, честь і гідність. Це політичні авантюристи, які зовсім не про Україну думають. Про Жванію я взагалі не хочу говорити, бо він заїда. Луценкові я також знаю ціну.

А Тимошенко взагалі повинна зникнути з політичної арени України. Юлія Володимирівна в політиці – це пряма перешкода до консолідації українських патріотичних сил. Вона для колотнечі має медійні та фінансові ресурси і можливості.

Тимошенко заманює до себе політиканів і створює ілюзію наявності якоїсь сили – лідера, який буцімто бореться за інтереси держави. Насправді її боротьбу за інтересі України нам доведеться ще довго кров’ю відхаркувати.

Ось згадайте хоча б газові угоди, якими Тимошенко підставила країну під ризик банкрутства. Їх потім вдало використали промосковські сили, щоб розвивати свою лінію. Здавалося б парадокс, та насправді дві ворогуючі сили, БЮТ і ПР, послідовно працювали проти держави: від одних мали кабальні газові угоди, від інших – «харківські домовленості».

- Цими днями в Україні було дуже багато гостей з РФ. Зокрема, Патріарх Московський і всієї Русі Кирило довго гостював і багато заявляв. Також був у нас Юрій Лужков…

- Я до них не маю жодних претензій. Вони відстоюють свої російські імперські інтереси і діють на шкоду Україні, яка для них не є рідною державою.

Натомість, до української влади в мене є величезні претензії. Обурюють її антиукраїнські дії, і те, що такі покидьки, як Лужков, приїздять до нас, і дозволяють собі говорити все, що заманеться.

Та хіба не зрозуміло, що згідно закону України, Лужков після тих провокаційних виступів мав бути негайно затриманий, і проти нього мала бути порушена кримінальна справа?! Ніякого імунітету він не має. Його можна було видворити в Росію і довічно заборонити ставати ногою на землю України.

Та для того, щоб це було зроблено, має бути українська влада, а її в нас немає. Нема в нас і СБУ. Тому і Кирило солов’єм співає, підводить до того, що ми слов’яно-християнська цивілізація, української культури нема, є тільки православна традиція. Зрозуміло, для чого ці пісеньки. Це боротьба проти української ідентичності, культури та історії. Кирило робить своє діло професійно і з допомогою нашої влади. Це взагалі ні в які рамки не входить.

До того ж, держава не мала права фінансувати його візит. Кирило релігійний діяч. У нас церква відділена від держави. Якщо ж він приїхав, як політичний діяч, то ви мені вибачте, та як це називається?..

І тут питання, де наші народні депутати-слуги народу, де Генпрокуратура?! Та копійки на тих міліціонерів, на трансляції та на заходи, на транспорт не мало піти! Це відверте зловживання – використання державного бюджету не за призначенням. Всі затрати мала фінансувати православна церква Московського патріархату.

А ось журналістський цех має дуже жорстко ці питання контролювати, бо на наших політиків, які більше думають про шкурні інтереси, надії мало.

- Не райдужно…

- Може й так. Але процес, який відбувається – цікавий.

- Тобто?

- Ми з вами можемо про все це говорити, і згодом ви опублікуєте це інтерв’ю у вашому ЗМІ. Для мене це щастя. Двадцять п’ять років тому я був за такими ґратами! А сьогодні я можу висловити свою думку, яка буде оприлюднена порядними ЗМІ, які є в Україні. Це вже дуже добре.

Кожен, хто дивиться, бачить і розуміє, повинен відчувати свою відповідальність та бути суспільно активним. Можливості для боротьби є. Просто нам треба більше організованості і сили волі.

Юлія Артамощенко, 02 серпня 2010 р.

//ua.for-ua.com/interview/2010/08/02/070402.html
Віталій Тарасенко. Український календар
//veselahata.com/2011/11/01/karikaturist-valerij-tarasenko/

Концепция государственной языковой политики в Украине (проект Валерия Говгаленко, Василия Зеленчука) 2010

По мнению активистов ОД Севастополь Без Коррупции, для того что бы решить актуальную языковую проблему в Украине, необходимо прежде всего отказаться от спекуляций всем противоборствующим сторонам и принять то решение, которое будет моральным и справедливым по отношению ко всем жителям страны. Предлагаем вашему вниманию проект закона «О Концепции государственной языковой политики в Украине», авторы: Валерий Говгаленко, Василий Зеленчук

I. Общие положения

Статья 1. Нравственные и законодательные принципы языковой политики

С первого момента существования Украины как нового полноценного государства украинский народ еще до принятия новой Конституции придерживался главного нравственного принципа неущемления прав ни одной национальности на территории Украины, бережного и осторожного отношения к вопросам межэтнических отношений. Именно эта позиция помогла избежать многих конфликтов. Испытав на себе печальный опыт насильственного уничтожения украинского языка, что нанесло значительный урон украинской культуре, Украина берет на себя не только правовое, но и моральное, нравственное обязательство никогда не допускать притеснения других языков и наций в Украине ни в период возрождения языков после постсоветских культурных разрушений, ни в последующий период. Прилагать все усилия по сохранению и развитию языков и культур коренных народов Украины, а также поддержание исторически сложившихся в стране различных языковых сред.

Принцип мягкой концепции. В отношении решения всех сложных проблем межэтнических отношений использовать исключительно путь переговоров, путь консенсуса, поиска взаимоприемлемых решений.

Руководствоваться во всех действиях исключительно Конституцией, настоящим Законом, Европейской хартией о региональных языках или языках меньшинств. Рассматривать Концепцию государственной языковой политики Украины как основу для принятия Законов Украины о языках в Украине и как составную часть общей Концепции государственной этнонациональной политики Украины после ее принятия Верховной Радой Украины соответствующим Законом.

Если действующим международным договором Украины, согласие на обязательность которого дано Верховной Радой, содержатся иные правила, чем те, которые содержатся в Концепции, то используются положения международного договора. В частности, в результате возможного присоединения Украины к Конвенции ЮНЕСКО «О нематериальном культурном наследии».

Статья 2. Перечень понятий, которые используются в Концепции

1. Этническая общность – постоянная совокупность людей, объединенных общими идентифицирующими признаками – происхождением, языком, культурой, религией, способная к демографическому самовоспроизведению. Этническими сообществами, которые являются объектами государственной языковой политики Украины, определяются национальное большинство, коренные народы, национальные меньшинства, украинская диаспора.

Национальное большинство – совокупность граждан Украины, которые относят себя к численно доминирующему украинскому этносу (титульной украинской этнической нации) – ведущего субъекта создания государства.

Национальное большинство включает в себя традиционный этнический массив украинцев, очерченное этническими границами, и его субэтничные (этнографические) группы, которые отличаются некоторыми чертами культурной и диалектной самобытности.

Национальное меньшинство – постоянная группа граждан Украины не украинского этнического происхождения, которая традиционно (не меньше 100 лет) проживает на территории Украины в ее современных государственных границах, является численно меньшей совокупности этнических украинцев, имеет общие этнические, языковые, культурные, религиозные характеристики, которые отличают ее от остального населения, и изъявляет желание сохранять и развивать свою етнокультурную идентичность.

Коренной народ – автохтонное этническое сообщество, этногенез которого состоялся на территории в границах современных границ Украины, составляет этническое меньшинство в составе ее населения и не имеет собственного государственного образования за пределами Украинского государства. Коренными народами в Украине являются крымские татары, караимы, крымчаки.

Украинская диаспора – многочисленные этнические группы заграничных украинцев, которые являются гражданами других государств или лицами без гражданства, имеют украинское этническое происхождение или имеют происхождение из Украины.

2. Языковая и культурная среда для существования каждой национальности - это такой набор гарантируемых законом культурных условий, включающих возможность бытового, образовательного, научного, художественного и иного общения, которые позволяют АВТОМАТИЧЕСКИ без дополнительных платных курсов обучаться, поддерживать и творчески развивать язык и культуру национальности. Таким образом, языковая среда - это практический механизм существования языка и культуры.

3. Коммуникативные языки - языки, обеспечивающие расширение информационных и коммуникативных возможностей личности для связей с другими сообществами и информационного обмена. Это могут быть официальные международные языки различных сообществ, а также технические и иные языки, обеспечивающие информационный обмен не только непосредственно между людьми, но и через технические, физико-, химико-биологические и иные искусственно созданные устройства.

II. Языковая ситуация в Украине

Украине, как и остальным странам бывшего СССР, досталось тяжкое историческое наследие ассимиляционной насильственной языковой политики бывшей Российской империи, которая русифицировала народы, подавляя их культурное развитие, а также наследие так называемой «ленинской национальной политики». Это не только сами результаты такого наследия, приведшие к полному исчезновению десятков малых народов, физическому уничтожению и культурной ассимиляции представителей значительной части еще существующих этносов, но и укоренившиеся традиции и представления в отношении способов решения межэтнических проблем. Например, предложения узаконить нынешнюю языковую ситуацию как статус-кво или не предпринимать государственных усилий по возрождению исчезающих языков и культур, если сохранившаяся часть этих народов не проявляет стремления к своему возрождению.

Согласно научным данным за период 1926-1959гг. только в СССР «исчезли» почти 90 этнических общностей (некоторые из них насчитывали более чем по 200 тыс. человек. Значительно пострадала украинская этническая общность. В Украине согласно данным Всеукраинской переписи 2001 года украинцы составляют 77,8% населения, однако украинский язык как родной указало только 67,5%, а владеют родным языком лишь около 50% украинцев. В ряде районов Украины, в частности, Севастополе, на 84 тысячи украинцев имеется лишь одна украиноязычная школа. Продолжают исчезать малые народы. В Крыму из 1000 еще существующих представителей исчезающего коренного народа караимов только 70 человек пока еще владеют родным языком. В тяжелом положении находится культура крымских татар, вынужденных решать проблемы репатриации после насильственной депортации.

В то же время остается неурегулированым положение около половины населения Украины, владеющее русским языком и использующие его для общения, а также положение представителей русского народа, составляющих около 20% населения, и не имеющих четкого представления о перспективах и реальных гарантированных способах защиты русского языка и культуры.

Данная языковая ситуация свидетельствует о глубокой гуманитарной катастрофе, а также о том, что, несмотря на отсутствие в Украине государственной политики ассимиляции и подавления других народов, запущенный ранее маховик культурного нивелирования народов сохраняет свою разрушительную силу. Поэтому необходимы специальные меры для устранения языковых деформаций и восстановления языкового и культурного баланса.

III. Принципы языковой политики в Украине

1. Принцип «соединяться не сливаясь» и принцип гарантии равновесия

Статья 3. Принцип «соединяться, не сливаясь» является самым главным в языковой, этнической, культурной и вообще любой политики развития Украины. Он является основой общенациональной идеи государства. Поскольку он заложен в самой Природе и вытекает из нее. В языковой политике должно быть как объединяющее начало - государственный язык, сохраняющее возможность существования общества, государства, природы как единого целого, так и условия сохранения разнообразия языков, культур, наполняющих мир неповторимыми красками и оттенками.

Реализацию этих принципов в языковой политике государства обеспечивает равновесное сочетание государственного языка и языков различных этнических сообществ в государстве, их языковых сред как механизмов функционирования языков.

Статья. 4. Государственным языком в Украине является украинский язык - язык украинской общности, национального большинства, а также язык межнационального общения.

Государство Украина является единственным местом на Земле, где культура, язык, обычаи и другое нематериальное культурное наследие украинской общности могут быть защищены и воспроизводиться в полной мере.

Обязанностью государства является формирование и поддержка языковой среды украинского языка, создание условий и возможностей для изучения государственного языка каждым гражданином.

Статья. 5. Каждый гражданин Украины обладает правом получения образования на родном языке. Государство в пределах своих возможностей должно оказывать содействие и помощь в получении такого образования.

Статья 6. Языком функционирования и управления в административной сфере, армии, милиции и других силовых структурах является государственный язык. Государство также обеспечивает возможность государственному служащему, военнослужащему, сотруднику милиции и других силовых структур в получении общественной информации на родном языке и поддержания его культурных потребностей. В условиях контракта на государственную, военную и иную специальную государственную службу определяется как обязанность госслужащего, военнослужащего, сотрудника иных госорганов в овладении государственным языком, так и обязательства государства по поддержке культуры и родного языка государственного служащего.

2. Разноуровневый принцип государственного языка

Статья 7. Обязательность и уровень владения государственным языком определяется перечнем должностей, сфер государственного и общественного функционирования и управления, на которых невозможно осуществлять должностные обязанности без овладения государственным языком, не нарушая права остальных граждан Украины на использование государственного языка как средства межнационального общения. Предполагается три уровня владения государственным языком - высший, средний и минимальный. Перечень требований к соответствующему уровню владения государственным языком разрабатывается правительством и утверждается Верховной Радой Украины. Экзамен на знание государственного языка может быть сдан автоматически, одновременно с получением образования в школах и вузах, а также в специальных центрах, в которых, в том числе, на коммерческой основе может сдать экзамен на любой уровень в любое время любой гражданин Украины, а также нерезидент Украины.

Каждый гражданин обязан владеть государственным языком не ниже минимального уровня.

3. Принцип обеспечения среды существования языка

Статья 8. Наличие языковой среды является одним из важнейших условий жизни языка. В противном случае язык следует считать мертвым.

Государство гарантирует законом создание таких механизмов и культурных условий, включающих возможность бытового, образовательного, научного, художественного и иного общения, которые позволяют автоматически без дополнительных платных курсов обучаться, поддерживать и творчески развивать язык и культуру национальности.

В качестве составных элементов языковой среды могут быть: минимальное количество периодических, книжных изданий на душу населения (представителя этнической общности), минимальное количество информационного вещания электронных СМИ, обеспечение языковой среды в сфере обслуживания, здравоохранении, образовании, воспитании. Обеспечение квалифицированным переводом процессуальных действий в судопроизводстве.

Государство обеспечивает поддержание, защиту и развитие среды для государственного языка в полном, умеренном или минимальном объеме, которые бы обеспечили каждому гражданину Украины овладение и поддержку уровня знания государственного языка без дополнительных усилий и специальных курсов - как реализацию прямого конституционного права каждого гражданина.

4. Принцип функционирования языков национальных меньшинств и коренных народов

Статья 9. В районах компактного проживания представителей соответствующего национального меньшинства или в районах проживания коренного народа может быть введен дополнительный местный язык этого национального меньшинства или язык коренного народа.

Государство Украина является единственным местом на Земле, где культура, язык, обычаи и другое нематериальное культурное наследие коренной общности могут быть защищены и воспроизводиться в полной мере.

Перечень региональных и местных языков в Украине определяется после изучения уполномоченным органом особенностей, распространенности, степени уязвимости языка и других характеристик для определения способов его защиты, и утверждается законом.

Введение и использование дополнительных местных языков, с учетом Европейской хартии о региональных языках национальных меньшинств, не должно наносить ущерба изучению и использованию государственного официального языка. Решение о введении дополнительного местного языка принимается соответствующим законом Верховной Рады Украины по представлению представительных органов местной власти на основании процедуры, в которой содержатся основания для введения местного языка, механизмы введения, использования и поддержки языка, а также механизмы поддержки государственного языка и его сосуществования наряду с местным языком во всех сферах общения, включая сферы административного управления, коммунальной милиции, сферы обслуживания, образования, здравоохранения и судопроизводства.

При наличии в данной местности более одного дополнительного местного языка каждому гражданину обеспечивается право выбора в изучении не более двух языков этнических сообществ в Украине: только родного языка и государственного языка.

Поощрение коммуникативного полиязычия

Статья 10. С целью повышения уровня коммуникаций и обмена информацией с внешним миром допускается создание двух-, трехязычных и более сред общения в научных, студенческих городках, технополисах и пр. Факультативное чтение одних и тех же курсов лекций на разных языках. Это могут быть в сочетаниях «русскоязычные», «англоязычные», «франкоязычные» и другие среды. Создание коммуникативной среды не является аналогом или заменителем полноценной языковой среды, носит чисто вспомогательный характер и не может служить основанием для полноценной государственной поддержки как культурного, языкового и другого нематериального наследия.

5. Неотвратимость ответственности за нарушение языкового законодательства

Статья 11. Препятствование осуществлению языковых и культурных прав граждан Украины, а также использование языковых, этнических различий как средства для разжигания межнациональной вражды в Украине являются конституционным преступлением и караются в соответствии с уголовным кодексом. За неумышленное нарушение языкового законодательства на виновного могут быть наложены административная ответственность, штраф или иное взыскание, определенное Законом.

IV. Переходный период восстановления языкового баланса

Статья. 12. Для восстановления языкового баланса в Украине и преодоления последствий гуманитарной катастрофы вводится период продолжительностью 20 лет (примерный период полного образования человека от рождения) для введения и реализации специальных восстановительных мер, которые действуют только в этот период, и после восстановления языкового баланса, определяемого как соответствие количества представителей этнических общностей, количеству владеющих родным языком в каждой из этнических общностей.

Статья 13. В перечень восстановительных мер включаются: воссоздание языковой среды для поддержки функционирования соответствующего языка, введение стимулирующих мер для поощрения владения родным языком; введения стимулирующих мер для поддержания книгоиздания, периодической печати и электронных средств массовой информации до уровня паритетного среднего обеспечения на душу населения каждой из этнических общностей; поощрение развития искусств, народного творчества и другого нематериального культурного наследия; поощрение языкового баланса в сферах обслуживания, здравоохранения, образования, обеспечения судопроизводства с учетом введения практики перевода и др.

V. Механизмы реализации государственной языковой политика

Статья 14. Решение поставленных Концепцией задач на основе изложенных в ней принципов требует объединения мер правового, организационного, финансово-экономического, научного и другого обеспечения. Государство обеспечивает научные исследования в сфере мониторинга, анализа и прогнозирования процессов в языковой и культурной среде Украины, обеспечивает разработку и внедрение соответствующих механизмов для реализации сбалансированной государственной языковой политики.

VI. Заключительные положения

Статья 15. Концепция государственной языковой политики является документом, обязательным для учета при подготовке и принятии законов, подзаконных актов, правительственных и региональных программ по вопросам, касающихся языковой сферы общества.

Концепция может быть изменена с учетом динамики демографических и миграционных процессов, изменений в общественном развитии и уровня реализации прав и свобод этнических сообществ.

Использованная литература и комментарии к Концепции:

Говгаленко В.П. Концепция единства. Концепция решения языковой проблемы в Украине. //Севастополь, 2005. - 42 с., на русском языке. В мае 2005 года на множительной технике отпечатан тираж брошюры в 200 экз., в сентябре 2005 года разослан в Кабмин, Верховную Раду, Администрацию президента Украины и в другие адреса. (Полные комментарии).

Говгаленко В.П. К концепции решения языковой проблемы в Украине. //Газета «Абсолютно все», №9, 8 марта 2006 года. (Краткие комментарии).

Говгаленко В.П. Язык в поствыборном соусе. Каковы перспективы решения одной из важнейших проблем. //Международный общественно-политический еженедельник «Зеркало недели», № 21 (600) Суббота, 3-9 Июня 2006 года. (Краткие комментарии).

2010-07-21

Василий Васильевич Зеленчук

//www.podrobnosti.biz/article/288

//www.podrobnosti.biz/od/structure

16.07.2012 Валерий Говгаленко. Закон совести 

03.07.2012 Закон України Про засади державної мовної політики 

15.02.2010 Концепція державної мовної політики (Віктора Ющенка) 2010

В очікуванні урочистостей. Севастополь. День Конституції України 2012 року

//sevsou.io.ua/s205509/arhiv