Количество судей, проголосовавших за отмену Конституции, засекретили

Конституционный Суд отказался сообщать данные о количестве судей, проголосовавших за возвращение «старой» Конституции образца 1996 года. 

Недоступной оказалась даже информация о числе судей, проголосовавших за Анатолия Головина на выборах председателя КС, сообщает портал Дело.

Украинцы никогда не узнают имена нескольких человек в судейских мантиях, отдавших всю власть в стране в одни руки – президента Виктора Януковича. Мало того, навсегда останется тайной даже точное количество членов Конституционного Суда, которые год назад проголосовали за отмену политреформы 2004 года, превратив Украину из парламентской республики в президентскую.

Скрываем, чтобы сохранить авторитет

На информационный запрос «Дела», в котором издание просило сообщить о количестве судей, проголосовавших 30 сентября 2010 года либо «за», либо «против» отмены политреформы 2004 года, в главном конституционном органе государства ответили, что это закрытая информация.

Таким образом, Конституционный Суд Украины официально отказался разглашать информацию о результатах голосования годичной давности, которым он вернул Конституцию образца 1996 года.

«Поименное голосование путем опроса и процедура подписания судьями Конституционного Суда Украины являются стадиями принятия решения. Согласно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закона Украины «О доступе к публичной информации», информация, связанная с процессом принятия решений, относится к категории служебной информации. Доступ к этой информации ограничен, что в данном случае обусловлено потребностью обеспечения авторитета и беспристрастности правосудия, обеспечением выполнения норм Конституции Украины, исключающих любое воздействие на судей. Согласно пункту 2 части первой статьи 22 Закона «О Доступе к публичной информации», информация о голосовании при принятии решений Конституционного Суда Украины (в том числе решения Конституционного Суда Украины № 20-рп от 30.09.2010) не может быть предоставлена», - сообщили в секретариате Конституционного суда.

Иными словами, Конституционный Суд пришел к выводу, что данные о количестве судей, которые с легкой руки поменяли политическое устройство государства с 46-миллионным населением, называются «служебной информацией».

Если действующая власть возьмет на вооружение такую юридическую матрицу Конституционного суда, то будет неудивительно, когда под статус «служебной информации» чиновники подведут и количественные результаты голосования на всеукраинских выборах. В этом случае вместо оглашения количественных данных Центризбирком, следуя аналогичной логике, может сообщить лишь сухой факт: в Верховную Раду прошли: Партия регионов, «ВО «Батькивщина», Коммунистическая партия и т. д.

Единственное, что решили все-таки сообщить в Конституционном Суде Украины: во время голосования по политреформе двое судей – Виктор Шишкин и Павел Стецюк – высказали особое мнение. Оба эти мнения были предоставлены «Делу» Конституционным Cудом.

Еще один главный секрет государства

Одновременно с отказом предоставить данные о результатах голосования судей КС по политреформе Конституционный Суд отказался информировать «Дело» о том, сколько членов суда в 2010 году отдали свои голоса за избрание председателем Анатолия Головина.

Пояснения оказались довольно сомнительными. «Закон Украины «О Конституционном Суде Украины» устанавливает тайный режим избрания председателя Конституционного Суда Украины, поэтому информация о голосовании во время его избрания является тайной и не подлежит разглашению… информация о рейтинговом голосовании при избрании Председателем Конституционного Суда Украины Головина Анатолия Сергеевича не может быть предоставлена», - сказано в ответе КС на запрос «Дела».

Такой ответ Конституционного Суда звучит довольно неубедительно. Дело в том, что согласно Конституции Украины, тайным голосованием избирается не только глава Конституционного Суда, но и глава Верховного Суда Украины, где из избирательной процедуры не делают тайны. Так, на выборах главы Верховного Суда Украины в 2006 году, когда это кресло занял Василий Онопенко, были объявлены результаты голосования. Тогдашний председатель счетной комиссии судья Игорь Самсин объявил, что за Василия Онопенко проголосовали 58 из 84 судей, а за его конкурента Петра Пилипчука — 25.

Справка:

Как известно, 30 сентября 2010 года Конституционный Суд своим решением признал неконституционным закон №2222 от 2004 года (так называемая политреформа, по которой центр принятия политический решений в государстве переместился от президента к парламенту). В связи с нарушением процедуры при рассмотрении и принятии этого закона в 2004 году члены КС признали его утратившим силу и одновременно вернули предыдущую редакцию Конституции от 1996 года.

Из 18 членов КС проголосовало более 10 человек. Десять голосов – это минимум, необходимый для принятия того или иного решения в главном конституционном органе государства.

Председатель Конституционного Суда Анатолий Головин был избран на эту должность 12 июня 2010 года, сменив Андрея Стрижака.

Федор Орищук, "Дело", 01 ноября 2011 года

//delo.ua/ukraine/kolichestvo-sudej-progolosovavshih-za-otmenu-konstitucii-zasekre-167055/

//www.ccu.gov.ua/ru/index

17.08.2012 Сергій Головатий. У Конституційному Суді сидять не судді, а підприємці 

26.06.2012 Асоціація суддів Конституційного Суду: Нова Конституція має бути прийнята на референдумі народом України 

27.01.2012 Володимир Шаповал. У деяких суддів Конституційного Суду, якщо вони не отримують інструкцій, в очах з’являється собача туга за палкою 

04.10.2010 Томас Маркерт. Рішення Конституційного Суду створило проблему легітимності влади в Україні 

04.10.2010 Марина Ставнійчук. Конституційний Суд здивував Європу

07.08.2006 Павло Євграфов. У конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом

Московський патріархат заповзявся переписати Конституцію й закони – задля православної освіти

УПЦ МП хоче запровадити у школах… православну освіту і відкрити у Києві університет. Про це заявив голова синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП Георгій Коваленко, повідомляє Радіо Свобода.

За його словами, Московський патріархат ініціює запровадження православних освітніх проектів у загальноосвітніх навчальних закладах України та заснування у Києві Українського православного університету імені Святого Володимира.

З цією метою УПЦ МП ініціює… зміни до Конституції України та Закону України "Про освіту", а також хоче внести поправки до закону "Про свободу совісті та релігійні організації" та низки інших законодавчих актів, "пов’язаних з життям релігійних організацій і громад".

За словами Георгія Коваленка, "Конституція України дає можливість вільно сповідувати свою віру, розповсюджувати про неї знання". Проте, наголосив він, церква досі не має можливості засновувати учбові заклади.

На думку Георгія Коваленка, розмежування церкви з державою та школами, записане у Конституції, тлумачиться неправильно. "Ми намагаємося не змінити Конституцію, а привернути увагу. Частина про відокремлення школи від держави до сих пір розуміється в радянсько-атеїстичному сенсі, коли це повна заборона церкві мати власні вузи, школи, повноцінно співпрацювати з державою над вихованням і освітою людини", – зазначив Георгій Коваленко.

25.10.2011

//www.expres.ua/news/2011/10/25/52666

//rambler.ru //public.fotki.com/hazva/174a5/5eae.html

Координаційна рада з питань захисту української мови. Висновок щодо законопроекту Про засади державної мовної політики 2011

Висновок щодо законопроекту

народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка "Про засади державної мовної політики" (№9073 від 26.08.2011)

1. Законопроект "Про засади державної мовної політики" майже повністю дублює поданий рік тому законопроект N1015-3 "Про мови в Україні" Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.

2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту "Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність". Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. N10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, "за умови, якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення" (п. 3 статті 7).

Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: "зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим" (п. 2 частини другої статті 5).

Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова "використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України", то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект "Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України" (N9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов'язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.

4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію "Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов". В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін "регіональних або міноритарних мов" не включає діалекти офіційної мови держави".

5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що "основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом". Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як "регіональна мова або мова меншини", "мовна група", "мовна меншина", "регіональна мовна група", "мовне самовизначення", "носії регіональної мови" (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).

По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України.

6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття "конституційний лад". Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.

Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.

7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій "право мовного самовизначення" сформульоване поза контекстом статусу української мови як єдиної державної мови, обов'язкової відповідно до статті 10 Конституції України для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.

Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов'язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.

Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов'язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень.

8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним.

9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін "регіональні або міноритарні мови", відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.

10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.

Узагальнений висновок

Законопроект Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики" майже повністю відтворює проект закону "Про мови в Україні", внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в "Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону "Про мови в Україні" (N1015-3), так і у Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону "Про мови в Україні" від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.

Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.

Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.

Координаційна рада з питань захисту української мови

при Київській міській організації товариства "Меморіал"

ім. В.Стуса

11 жовтня 2011 року

//blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4e940fe88e526/view_print/

//www.memorial.kiev.ua/pro-nas/pro-kyjivskyj-memorial.html

05.07.2012 Правовий висновок Центру політико-правових реформ щодо закону Про засади державної мовної політики 

19.12.2011 Висновок щодо проекту закону Про засади державної мовної політики. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 

30.03.2011 Висновок щодо проекту закону Про мови в Україні. Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія)

//dusia.telekritika.ua/novosti/18434

Окупуй Україну - Оккупируй Украину

Свобода! Довіра! Справедливість!

Окупуй Америку, окупуй свою країну, окупуй своє місто, окупуй свою вулицю, окупуй своє серце... 

Це не проект, це – процес.

Нас 99% проти жадібності і 
корупції 1%.

Occupy Together (Окупуємо Разом, Окупуймо Разом, Захопимо Разом, Візьмемо Разом) - є центром усіх подій, які виникають у світі на знак солідарності з акцією Окупуй Волл-Стріт. Акція Окупуй Волл-Стріт вперше була проведена 17 вересня 2011 року //www.occupytogether.org/

Свобода! Доверие! Справедливость!

Оккупируй Америку, оккупируй свою страну, оккупируй свой город, оккупируй свою улицу, оккупируй свое сердце...

Это не проект, это - процесс.

Нас 99% против жадности и коррупции 1%.

Occupy Together (Оккупируем Вместе, Захватим Вместе, Возьмем Вместе, Взыщем Вместе) – является центром всех событий, которые возникают в мире в знак солидарности с акцией Оккупируй Уолл-Стрит. Акция Оккупируй Уолл-Стрит впервые была проведена 17 сентября 2011 года //www.occupytogether.org/

Криза і революція
Внутренняя оккупация

О правовом государстве и юридическом сообществе в наше время и в будущем

Первые 20 лет в жизни государства – это много или мало? И много и мало одновременно. Все зависит от того, с какой "колокольни" смотреть. Если с точки зрения всеобщей истории мировой цивилизации, то и говорить не о чем. Если же с точки зрения истории жизни трех поколений, живущих теперь в этой стране, то это достаточно значительный период, определяющий не только сегодняшнее их состояние, но и предопределяющий их развитие или упадок на многие годы и даже, возможно, десятилетия вперед…

Можно, безусловно, попытаться соединить эти ДВЕ точки зрения и тогда мы получим обобщение происшедших за 20 лет событий и явлений из жизни конкретного человека и общества в целом…

Как гражданина и правоведа, меня, в первую очередь, интересует проблема реализации в нашей жизни конституционного положения о том, что Украина является правовым государством, в котором признается и действует принцип верховенства права, а соблюдение конституционных прав, свобод и обязанностей человека и гражданина гарантируется всеми механизмами и инструментами государственной власти.

Так ли это на самом деле? Мой ответ на этот вопрос однозначный – НЕТ!

Аргументов тому – бесчисленное множество. Но я не стану утомлять читателя перечислением общеизвестных фактов.

На пороге нового 20-летия моего государства меня интересуют следующие, по логике, за предыдущим вопросы: "почему? когда ЭТО закончится? что надо делать для того, чтобы ЭТО закончилось еще при моей жизни на Земле?".

По моему мнению, ТАК происходит по ряду причин.

Человек по своей природе очень корыстное и эгоистическое биосоциальное существо, желающее, в первую очередь, удовлетворить свои личные потребности и желания, а потом уже попытаться подумать и, возможно, помочь другому человеку в удовлетворении его потребностей и желаний.

Для достижения этой цели мы используем все свои (часто и не свои) ресурсы, способности и возможности. При этом наши потребности и желания не всегда соотносятся с нашими ресурсами, способностями и возможностями и тогда…

Часть, пусть даже относительно небольшая, нашего сообщества старается овладеть теми механизмами и инструментами, которые позволяют искусственно расширить (умножить, увеличить) собственные ресурсы, способности и возможности для достижения все той же цели.

Одним из таких способов является приход у власти – законодательной, исполнительной, судебной.

Мировая цивилизация за годы своего развития смогла сконструировать единственный более или менее демократический механизм прихода во власть – выборы.

Естественно, тот, кто рвется во власть, легко овладевает всеми возможными инструментами влияния на избирательный процесс.

Включая создание политических партий, участие в избирательных процедурах, фальсификацию результатов голосования, подкуп избирателей и организаторов выборов, дачу заведомо ложных обещаний, как то улучшения жизни, расширения гражданских и политических прав и свобод, обеспечения общественного порядка, борьбу с преступностью и коррупцией и так далее.

Учитывая, что функционирование этих инструментов требует материальных и организационных ресурсов, кандидатами в публичные органы власти становятся те, кто обладает такими ресурсами, или может привлечь их.

Так формируются "команды" идущих во власть, которые после прихода в эту самую власть начинают реализовывать свои истинные цели и задачи на фоне исполнения лишь тех публичных программ и обещаний, которые не мешают им удовлетворять собственные потребности и желания и предоставляют очередную возможность оставаться во власти как можно дольше.

"Команды" же стараются максимально полно воспользоваться, опять же в личных целях, властными полномочиями своих лидеров, нередко помимо их воли и без их ведома.

Ответ на второй поставленный мной вопрос: "Когда ЭТО закончится?" – достаточно пессимистичен: боюсь, что эти механизмы и инструменты вечны!

Человеческие сообщества могут лишь пытаться управлять ими, сводя к минимуму риски разбалансировки общественного и государственного устройства.

Это доказывает опыт других государств с устойчивыми демократическими и политическим режимами, в которых функционирует высокоразвитая правовая и политическая культура, основанная на личной ответственности тех, кто приходит во власть, перед собой и теми, кто эту власть им доверяет.

Ответ на третий вопрос сводится к проблеме функционирования юридического сообщества и соответственно уровню развития правовой культуры в нашем государстве.

Необходимо констатировать: в нашей стране традиции глубоко нравственной правовой культуры отсутствуют не только среди всех слоев граждан, но, в первую очередь, среди юристов.

К этому следует добавить, что изменчивое и противоречивое "правовое поле" (нормативно-правовая база регулирования общественных отношений) не способствует развитию и укреплению этой культуры.

Быстротечное и бурное развитие частной собственности на землю, движимое и недвижимое имущество, доставшиеся своим собственникам, как правило, путем незаконного перераспределения, а то и просто силового захвата, развал системы государственного управления и правосудия – все это лишь обрушило и без того хрупкую систему моральных и материальных ценностей общества и конкретного человека.

Все и вся, включая честь, совесть и справедливость, перешло в подчинение "золотого тельца"!

А особенности украинской ментальности послужили причиной того, что в Украине действует добрый десяток "самостійних і незалежних" юридических общественных организаций: два "союза юристов", два "адвокатских объединения", ассоциации прокуроров, криминологов, процессуалистов, цивилистов, конституционалистов, юристов-финансистов, юристов-ученых и преподавателей и так далее и тому подобное…

И в каждом из них есть свой "президент (гетьман)", правление ("козацька рада"), бухгалтер ("скарбник") и прочие, использующие свои "посади" в личных целях, а то и в услужение политическим партиям, которым они симпатизируют или под эгидой которых были созданы…

Добавьте к этому такие государственные или полугосударственные структуры как Высший совет юстиции, Академия правовых наук, Комиссия при президенте по утверждению верховенства права, Квалификационные комиссии судей и адвокатов – и получите весь разношерстный спектр украинского юридического сообщества.

В нем, увы, некому провозгласить анафему непрофессионализму значительной части действующих судей, прокуроров, адвокатов, юрисконсультов и восстать в своем ЕДИНСТВЕ против попрания Конституции, проявляя ответственность в отстаивании безусловного исполнения конституционных принципов законности и верховенства права.

Посему лишь изредка слышны голоса отдельных юристов-профессионалов (не академиков, не политиков, не "гетьманов" от правоведения) в самом глубоком и лучшем понимании смысла этого определения в защиту Человека и Конституции.

Когда же мы – юристы Украины – наконец-то объединимся в одну корпорацию профессионалов, отстаивающих права и интересы не только отдельных физических и юридических лиц, но и общества и государства в целом?!

С означенной проблемой напрямую связана проблема подготовки юридических кадров в наших вузах. Немалая часть студентов-первокурсников юридических факультетов к 3-4 курсу своего обучения разочаровываются в выборе профессии, поскольку встречается с двойными стандартами нашей действительности.

С одной стороны, преподаватели учат их как должна функционировать правовая система государства, а с другой стороны, реальная жизнь показывает, как она функционирует на самом деле…

И перед студентом-выпускником предстает дилемма в поиске ответа на вопрос "как быть?".

Поступать так, как учили преподаватели и учебники по правоведению, или как учит жизнь.

Большинство молодых юристов выбирают второй вариант – учатся у реальной жизни… Вывод неутешителен – мы, старшие поколения, продуцируем стагнацию и загнивание общества и государства.

А сами мечтаем эволюционным путем построить в Украине Европу... Но, увы, "…жить в эту пору прекрасную уж не придется ни мне, ни тебе...".

29 августа 2011 г.
Владимир Сущенко, заслуженный юрист Украины

//www.pravda.com.ua/columns/2011/08/29/6529553/
//www.mk.ru/merinov/

01.02.2013 Олег Несинов. Мыльный пузырь реформы правосудия 

24.12.2012 Наталья Мамченко. План правовых реформ 2013 

21.12.2012 Звернення Ради суддів України до органів державної влади щодо необхідності забезпечення державного захисту суддів та працівників апарату судів 

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

30.08.2012 Ігор Темкіжев. Головне - відійти від звичного фінансування судових органів… 

11.04.2012 Семен Глузман. Мы живем в стране имитации права 

16.06.2011 Александр Мучник. Порядочность - источник Права 

10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо»

Юлія Тимошенко. Декларація принципів 2011

Вітання Юлії Тимошенко українському народу з Днем Незалежності

Дорогі мої співвітчизники!

Вітаю Вас з головним святом нашої держави – Днем Незалежності. Сьогодні в день 20-ї річниці Незалежності України ми схиляємо голови перед героями, що поклали свої життя для того, що ми мали можливість відзначати це Велике Свято!

Саме в таки дні нація повинна відчувати свою відповідальність за долю та майбутнє власної країни.

Натомість чинна влада пропонує сумнівні політичні видовища, показові судилища, перемивання брудної білизни, інспіровані ідеологічні конфлікти.

Як правило, в усьому світі такими методами користуються політичні сили, які прийнято називати п’ятою колоною. Україна стала унікальною країною, в якій антидержавні справи робляться самою владою.

Всіх нас цікавить лише одне питання: коли в країні відновляться справжні орієнтири та чітка стратегія національного розвитку?

Власне для того, щоб дати свою відповідь на це питання, я і звертаюся сьогодні до вас, шановні й дорогі мої співвітчизники.

Закінчиться правління «п’ятої колони» лише тоді, коли ми разом з вами сформуємо альтернативу нинішній владі. Ми мусимо разом виробити образ сильної та справді незалежної держави, яка постане на українській землі не колись в далекому майбутньому, а будувати яку ми продовжимо, одразу після того як скинемо владу орди.

Зробити це ми можемо лише об’єднавшись навколо принципів, що визначають орієнтири національного розвитку, навколо яких незалежно від можливих політичних і ідеологічних відмінностей повинна бути цілковита і безумовна згода.

Цими принципами визначаються також етичні і світоглядні рамки, за які, на мою думку, не повинен переступати жоден політик в Україні. Без визначення таких рамок, а також чіткого їх дотримання всіма відповідальними політичними силами в Україні, неможливо буде повернути довіру людей до держави, а також взаємну повагу і взаєморозуміння з нашими зарубіжними партнерами.

Наш народ і світове співтовариство чекають від України визначеності у базових питаннях. Після цього народ і держава отримають перспективу, а політичні спекулянти втратять ґрунт для провокацій і маніпуляцій.

Отже, такими принципами є:

1. Українська держава – це результат і продукт самовизначення українського народу. Тому повага і державний захист усіх культурних та історичних надбань українського народу є святим обов’язком усіх відповідальних політиків в Україні. До цих надбань українського народу належать його мова, культура, традиції, пам’ять про національних героїв та всі визвольні рухи, що ставили за мету незалежність України, свободу людини і соціальну справедливість. Це – ті цінності, які впродовж сторіч утверджував український народ на власній землі.

2. Державний суверенітет і територіальна цілісність України є недоторканими. Будь-які зазіхання на право України здійснювати повний контроль на всій території держави та спроби втручатися у наші внутрішні справи повинні отримувати негайну і категоричну реакцію. Положення Конституції про відсутність іноземних військових баз на території України є нормою прямої дії, яку політики повинні не обговорювати, а виконувати – усіма доступними їм засобами.

3. Свобода слова та свобода переконань, вільна конкуренція ідей і програм є запорукою духовного і морального здоров’я нашого суспільства, сили і дієвості нашої держави. Український народ і український громадянин не повинен жертвувати своєю свободою на користь вождів, партій чи державного апарату.

4. У зовнішній політиці ми дотримуємося принципу європейського вибору України, що реалізовується на основі національної гідності, прагматизму і взаємної поваги.

5. Спільна мова потрібна людям для того, щоб розуміти один одного. Коли ми спілкуємося між собою на побутовому рівні, то таке взаєморозуміння можливе й при наявності багатьох мов. Але тоді, коли справа торкається управління державою, судочинства, науки, політики, спільноті потрібна єдина мова. І такою мовою в Україні може бути тільки українська.

6. Наші внутрішні регіональні, культурні та мовні відмінності – це не привід для конфліктів ідентичностей, а ресурс нашого зростання і взаємного збагачення. Культурне багатоманіття є дуже сприятливим чинником для творення сильної і гармонійної української політичної нації, що входить в коло європейської цивілізації на правах її органічної і рівноправної складової частини.

7. Вся державна система мусить бути сконструйована та підлаштована під головну мету – створення таких правил та порядків, які дадуть кожному громадянину України повністю реалізувати свій потенціал, свої можливості, свою персональну місію у своїй власній країні.

8. Основною перешкодою для оздоровлення українського суспільства, політики та економіки є сьогодні диктатура олігократії, що діє в Україні. За допомогою грошей, підконтрольних мас-медіа і прямого насильства, що прикривається правоохоронною системою, цей монстр душить усе живе й незалежне. Олігократія перетворила на своїх рабів і прислужників не лише мільйони робітників, селян, але й інтелігенцію, політиків, державних службовців. Тому першочерговим політичним завданням є повалення диктатури олігократії. Це означає – прибрати її представників з органів влади, обмежити їх вплив на мас-медіа, забезпечити відкритість і громадський контроль їхньої діяльності, припинити розподіл державної власності між представниками олігархії, примусити їх жити і працювати по законам єдиним для всіх підприємців, повернути вкрадене та незаконно привласнене.

9. Інструмент, за допомогою якого олігархія править країною – це корупція. На корупційному податку багатіють десяток мафіозних родин, на ньому живе продажна армія чиновників, правоохоронців, суддів, політиків та обслуговуючий їх кримінал. Усі інші громадяни в нашій країні є платниками цього ганебного корупційного податку. Ми повинні збудувати іншу Україну – Україну без корупції. Для цього нам потрібно дати суспільству прозорі й справедливі закони, виховати і привести в органи влади порядних і професійних управлінців, а також здолати силу звички, свідомість мільйонів людей, які звикли давати і брати.

10. Влада Януковича створила, централізувала та взяла під контроль існуючі в країні корупційні потоки, вона на них тримається, ними живиться і заради їх збереження піде на будь-які злочини. Усі, хто в цю систему не включиться, будуть просто викинуті на смітник. Тому для всіх порядних людей в Україні постає вибір – або боротьба, або шлях у нікуди. Повалення режиму Януковича конституційним шляхом – це перша і невідкладна умова для реалізації усіх інших принципів оздоровлення суспільства і національного розвитку України.

Консолідація суспільства і більшості здорових політичних сил в Україні на основі чітких і зрозумілих принципів нашої внутрішньої і зовнішньої політики можлива і життєво необхідна. Вона відкриє шлях для поступальної і цілеспрямованої роботи, створить умови для творчого самовираження і вільної конкуренції ідей, програм, персональних і колективних політичних амбіцій.

Треба не тільки об’єднатися навколо таких принципів, але й керуватися ними при розробці й ухваленні своїх рішень, майбутній законодавчій та адміністративній роботі в органах влади, відповідно до наданих Українським народом повноважень.

Вірю в нашу спільну перемогу! Нехай Господь благословить всіх вас.

Слава Україні!

Юлія Тимошенко, 24 червня 2011 р.

//byut.com.ua/news/7636.html

//progolovne.ck.ua/archives/530

Фото EPA, AP

http://rbcdaily.ru/photo/562949981703960

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

24.08.2013 Виступ Президента на урочистому зібранні з нагоди Дня Незалежності 

24.08.2012 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» 

23.08.2011 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна» 

31.08.2010 Віктор Чивокуня. Віктор Янукович зіграє картами Юлії Тимошенко 

24.08.2010 Звернення лідера партії «Батьківщина» до народу України в День Незалежності 

24.08.2010 Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності України на Майдані Незалежності 

14.01.2010 Юлія Тимошенко і новий шлях України: система реформ - система модернізації

Останнє спілкування Юлії Тимошенко з пресою перед арештом.

Київ, 05 серпня 2011 р.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/25066185.html

Юлія Тимошенко в залі суду. Київ, 15 серпня 2011 р.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24297794.html

Юлія Тимошенко з дочкою Євгенією та чоловіком Олександром під час судового засідання в жовтні 2011 р. RIA Novosti

http://www.rferl.org/content/tymoshenko_needs_surgery/24409869.html

11 жовтня 2011 р. Юлію Тимошенко, обурену рішенням судді Родіона Кірєєва, намагаються заспокоїти в залі суду. Юлія Тимошенко засуджена до 7 років ув'язнення, 3 років позбавлення права перебування на посаді у владі.

Крім того, Тимошенко повинна відшкодувати 1,5 мільярди гривень збитків «Нафтогазу», а також кілька тисяч гривень витрат на експертизи та видатки суду. Родіон Кірєєв зачитував рішення з 9.00 до 13.00.

Sergei Supinsky / AFP - Getty Images

http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html

04 листопада 2011 р. Юля Тимошенко посміхається журналістам зі своєї камери ув'язнення в СІЗО, Київ.

Фотографія опублікована прес-службою Юлії Тимошенко.

AFP PHOTO / POOL / TYMOSHENKO PRESS-SERVICE / STRINGER

http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html

04 листопада 2011 р. Юля Тимошенко посміхається журналістам зі своєї камери ув'язнення в СІЗО, Київ. 

Фотографія опублікована прес-службою Юлії Тимошенко.

AFP PHOTO / POOL / TYMOSHENKO PRESS-SERVICE / STRINGER

http://pixanews.com/politics/kak-timoshenko-izbivali-v-tyurme.html