середа, 23 січня 2013 р.

Шлях до суспільного договору, а не інструмент для виборів


Започаткована торік Конституційна Асамблея стала дискусійним майданчиком з напрацювання змін до Основного Закону

Однією із знакових подій минулого року вчені-правники, громадські діячі, політики та політологи називають перехід від здебільшого безплідних розмов і різноманітних політичних закликів у практичну площину вітчизняного конституційного процесу, що має на меті оновити, відповідно до нинішніх реалій, та якісно поліпшити визначальний закон держави.

Форма, обрана для цього, не нова для цивілізованого світу. Це Конституційна Асамблея, яку називають не дорадчим органом, а саме радчим, тобто таким, що має допомогти владі, політикуму і суспільству досягти бажаного консенсусу щодо чіткого визначення шляхів поступу, а також загальноприйнятних правил співжиття великої європейської країни та її народу.

Спробуємо хоча б побіжно згадати торішні напрацювання наших конституційників і водночас зазирнути за лаштунки року нинішнього: що він нам готує?

Без директив і «паркетного» управління

Отже, навесні 2012-го Президент України запропонував майже ста найавторитетнішим вітчизняним правознавцям підготувати пропозиції для змін у чинній Конституції України з тим, щоб наступного 2014 року винести ці напрацювання на розгляд Верховної Ради. Це, за словами Віктора Януковича, має бути конкретний документ із конкретними пропозиціями і конкретними змінами.

Відразу після організаційного засідання Конституційної Асамблеї було визначено її головне завдання і призначення: шляхом дискусій та обговорення розглянути всі проблеми, пов’язані з реформуванням чинного Основного Закону, що накопилися останніми роками, і надати висновки та пропозиції.

Зокрема вже торік у вересні предметом такого обговорення стали зміни до статті 98: ішлося про відновлення парламентського контролю за надходженням та використанням бюджетних коштів — важливого завдання Верховної Ради. Необхідність цього підтримали 66 членів Асамблеї і за її ухвалою главі держави запропоновано підготувати відповідний законопроект.

За словами голови Конституційної Асамблеї першого президента незалежної України Леоніда Кравчука, його колеги водночас працюють над загальною концепцією Конституції та розробляють зміни до її складових частин. Це, завважив Леонід Макарович, «два паралельні процеси, які допомагають глибше і серйозніше бачити, що відбувається в Україні. Якщо Конституційна Асамблея відокремиться від життєвих процесів української дійсності, вона багато втратить».

Чинний Президент держави, продовжив Леонід Кравчук, із перших днів сказав ученим, що зголосилися попрацювати на майбутнє держави: «Не ходіть до мене за директивами, ви найкращі експерти України». І додав: «Ви — доктори, академіки саме з питань конституційного процесу, правового, юридичного. Залучайте будь-яких експертів світового масштабу. Отже, ми робитимемо те, що вважаємо за важливе, стратегічно важливе для українського народу, Української держави».

Феміді личить… справедливість

До проблем, що перебувають у конституційному полі, безперечно, належить доопрацювання правової системи та судоустрою. Останніми роками тут є про що говорити: ухвалено низку знакових законів, які тривалий час відтерміновувалися. Це закони «Про судоустрій та статус суддів», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів», новий Кримінально-процесуальний кодекс, які великою мірою відповідають демократичним європейським стандартам, отримали належну оцінку вітчизняних та закордонних експертів.

Водночас кардинально це ще не змінило ситуації в цій царині, й говорити про ефективне правосуддя в Україні ще зарано. Як справедливо зауважує член Конституційної Асамблеї доктор юридичних наук Микола Оніщук, недовіра до правової системи пов’язана передусім із тотальним дефіцитом справедливості в ній. Парадокс, зазначає він: правова система, у фундамент якої закладається справедливість, фактично працює всупереч власній природі.

Уже очевидно, що виправити стан справ лише ухваленням окремих законодавчих актів і розв’язати всі задавнені проблеми водночас буде важко. Про це зокрема йшлося на третьому пленарному засіданні Конституційної Асамблеї, яке відбулося торік у грудні. Темою його були визначені питання концептуальних засад конституційно-правової модернізації вітчизняного правосуддя, законопроекту «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» та визначення поняття і системи правоохоронних органів.

Доповідач, голова комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя Василь Маляренко, зосередивши увагу присутніх на проблемі недовіри українського суспільства до людей у суддівських мантіях, навів такі цифри: лише кожен п’ятий українець гадає, що суд у нас незалежний, натомість четверо із п’яти вважають суддівські органи залежними і несправедливими.

Дискусія за великим «круглим столом» залу засідань Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка, куди запросили широкий загал не лише науковців, а й представників Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія), була гострою та емоційною.

Зазначалося, що ресурс нормативно-конституційних змін щодо розширення впливу народу на процес правосуддя повною мірою ще не вичерпаний. З-поміж пропозицій, які внесли на обговорення колег члени Конституційної Асамблеї, — надання конституційних гарантій суду присяжних; запровадження виборчих мирових суддів; підняття вікового цензу на посаду судді до 29 років; відмова від призначення суддів уперше на п’ятирічний термін; зміна порядку формування та складу Вищої ради юстиції з метою її деполітизації; виведення кримінальної юстиції зі сфери політичного впливу тощо.

Учасники дискусії дійшли спільної думки, що судова реформа не буде результативною без зміни суспільного менталітету. Йшлося про нагальність розширення сфери правової культури та ліквідації правового нігілізму, реальної демонстрації однакового застосування закону для всіх і відмови від «телефонного права».

Оновлення потребує також концептуальне визначення місця і ролі судової влади в системі розподілу владних повноважень нашої держави, наголошували провідні українські вчені-правознавці.

Зокрема директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького, академік НАНУ, заступник голови Конституційної Асамблеї Юрій Шемшученко звернув увагу колег, що разом із посиленням гарантій незалежності суддів не менш важливо забезпечити належний доступ до правосуддя всім українським громадянам. Люди в суддівських мантіях мають суворо дотримуватися законності у відправленні правосуддя.

У багатьох виступах на засіданні йшлося про вироблення чітких і прозорих стандартів оцінки діяльності суддів, посилення відповідальності суддів за свою діяльність. А радник Президента України Андрій Портнов, окрім інших важливих питань, озвучив на загал пропозицію щодо скасування необхідності затверджувати суддів Верховною Радою.

Моделі змін потрібен консенсус

Як свідчить практика, будь-яка реформа вимагає публічного обговорення, створення належної атмосфери відкритої дискусії, а не приватних розмов у кулуарах. Тоді від неї можна очікувати ефективності та успішності.

За словами керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента, секретаря Конституційної Асамблеї Марини Ставнійчук, таке широке обговорення вже пройшла довгоочікувана реформа місцевого самоврядування. Більш того, в Україні вже сформувався громадський консенсус щодо необхідності її безвідкладного проведення, визначено і загальну модель реформи.

Ця тема стала провідною на міжнародному «круглому столі» з питань розвитку інституційних спроможностей асоціацій місцевого самоврядування, який наприкінці минулого року відбувся у Львові.

Зазначалося, що правове регулювання та практика місцевого самоврядування досі не відповідають сучасним вимогам демократичної держави, хоч Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування ще на зорі незалежності, в 1997-му. Навпаки, значна частина нормативно-правових новацій в цій царині суперечить визначеним Президентом України пріоритетам місцевої демократії, розбалансувала систему і певною мірою загрожує національним інтересам держави.

З липня 2011 року працює робоча група з підготовки проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, проводяться консультації з асоціаціями органів місцевого самоврядування, формується попит на експертний супровід ухвалення відповідних рішень. Найближчим часом це питання буде винесене на чергове засідання Конституційної Асамблеї. Тож є надія, що і ця проблема набере законодавчих обрисів, і зміни в організації регіональної та місцевої влади зрештою стануть реальністю.

КОМЕНТАРІ

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Національного Інституту стратегічних досліджень, голова комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади:

— Унікально, що у складі нашої Асамблеї зібралася правова еліта України. Від її досвіду і фахової позиції сьогодні залежить зміст і несуперечливість майбутньої версії Основного Закону. Великим успіхом стало винесення фахової дискусії щодо конституційних змін за межі партійних дебатів.

Політикам важко сперечатися з науковою елітою, простіше використовувати популістські аргументи. Та неідеальне законодавство не повинно ставати причиною для політичних демаршів. Асамблея розглядає експертну дискусію як шлях до суспільного договору, а не як інструмент для виборів. Її місія полягає не в напрацюванні якогось особливого документа, а в узгодженні позицій для досягнення компромісу.

Василь МАЛЯРЕНКО, голова комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя:

— Другий рік поспіль у суспільстві триває дискусія довкола реформи судової гілки влади.

Судова влада має стати самостійною, незалежною та економічно забезпеченою. І тому правові дебати не зупиняються на оптимізації законодавства, а просуваються далі до відповідних змін у положеннях Конституції.

Критично важливо окреслити повноваження Верховного суду. Він повинен бути інстанцією, яка забезпечуватиме єдину законність у державі. У кожного з трьох вищих судів може бути власний погляд на закон. Та хто зводитиме позиції до єдиної? На мою думку, лише Верховний суд країни через розгляд конкретних справ.

Можна назвати чимало прикладів, коли справи проходили всі інстанції, однак людей засуджували незаконно. Верховний суд повинен мати право розглянути справу в ревізійному порядку. Якщо ми прийдемо до цього, то наведемо лад у судовій системі.

Багато суперечок також довкола інституту присяжних. Люди сподіваються на зрушення з його введенням. На жаль, це ілюзії. Протягом тридцяти років моєї практики в радянські часи жодного разу народні засідателі не висловили думки, протилежної моїй як судді. Вважали за краще погоджуватися з фахівцем, оскільки не розумілися на судочинстві.

За кордоном суди присяжних розглядають дедалі менше справ. Водночас вони потребують значних видатків: на заробітну плату присяжним, виділення приміщень, процедуру підбору. Японія та Німеччина давно вирішили, що суди присяжних їм не по кишені. Невже Україна багатша?

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА, 23 січня 2012 року
Фото (засідання) Володимира ЗАЇКИ
//ukurier.gov.ua/uk/articles/shlyah-do-suspilnogo-dogovoru-ne-instrument-dlya-v/p/

13.03.2013 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея?
07.12.2012 Томас Маркерт. Схоже, завдання Конституційної Асамблеї - затверджувати ідеї Банкової 
06.12.2012 Марія Бровинська. Головні двері
06.12.2012 Леонід Кравчук. Конституційна Асамблея вам не швидка допомога! 
05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 
28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 
07.03.2012 Конституційна Асамблея другої свіжості

Немає коментарів: