понеділок, 15 листопада 2004 р.

Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918




УНІВЕРСАЛ СИМОНА ПЕТЛЮРИ*
[Уривок [15 листопада 1918 p.]

По наказу Директорії Української Республіки, я, яко верховний главнокомандуючий, закликаю всіх українських солдат і козаків боротися за державну самостійність України, проти зрадника, бувшого царського наймита, генерала Скоропадського, самочинно присвоївшого собі права гетьмана України. По постанові Директорії, Скоропадський оголошений поза законом за утворені ним злочинства проти самостійности Української Республіки, за знищення її вільностей, за переповнення тюрем найкращими синами українського народу, за розстріл селян, за руйнування сіл і за насильства над робітниками і селянами. Всім громадянам, мешкаючим на Україні, забороняється під загрозою військового суду допомагати кровопивцеві генералові Скоропадському в тіканні, подавати йому споживання і захисток. Обов’язок кожного громадянина, мешкаючого на Вкраїні, арештувати Скоропадського і передати його в руки республіканських властей.

Гетьманські розпорядження і накази по військах касуються; військові частини гетьмана Скоропадського, аби усунути даремного кровопролиття і розрухів, повинні перейти до лав військ Республіки, вслід за тими, які вже перейшли.

Війська Республіки мають на мєті дощенту знищити лад, заведений гетьманським урядом, знищити нагайку, на яку він спирався до останнього моменту. В цю велику годину, коли на всьому світі падають царські трони, визволяються народи, коли на всьому світі селяни і робітники стали панами, в цю хвилину ми, брати козаки, хіба дозволимо собі піти з поміщиками, з гетьманським урядом проти своїх батьків? В цю велику годину ви, брати козаки, хіба осмілитеся служити запроданцям, котрі самі продавались і хотять Україну продати недавнім царським міністрам Росії, її пануючій клясі — безробітному російському офіцерству і мародерам, що скупчились у контрреволюційне кубло на Дону?

____________
*Павло Христюк, «Замітки і матеріяли до історії української революції 1917-1920 pp.», Відень, 1921 p., том III, ст. 133. П. Христюк наводить уривок «Універсалу» з публікації «Известия Центр. Исп. Ком.» ч.256(520), 23.XI.1918. Він пише, що цей «Універсал» Петлюра оголосив у Білій Церкві майже одночасно з відозвою Директорії, без згоди решти членів Директорії.
//poltava-repres.narod.ru/petlura/tvor/tom_2/61.htm



Заклик Головного Командування Революційних 
військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині
Без дати

Дорогі браття!!!

Війська Петлюри перші підняли повстання проти московсько-поміщицько-фабрикантського контр-революціонера і провокатора, колись так-званого «гетьмана», царського охранника, генерала Скоропадського.

Вони перші винесли найтяжчі, з його мизерної руки удари.

Вони може найбільше відчули кривду і неволю, в яку запріг всіх нас сей другий Азеф, Іуда,– підкуплений поміщицькими та фабрикантськими міліонами.

Вони може найкраще відчувають, як стогне Українська земля, увесь Український Нарід у неволі, стікаючи кров’ю під ножем черносотенних, царсько-гетьманських бандитів і кровопийць...

На наказ Українського Республіканського Діректоріяту, який знаходиться під проводом славних наших борців за землю, правду і волю народу,– Винниченка і Петлюри, ми підняли повстання проти царсько-поміщицько-фабрикантськочорносотенних провокаторів, котрі ідуть проти нас з генералом Скоропадським прозваного народом Іудою.

Війська Української Народньої Республіки женуть і тиснуть Народнього ворога; – одначе ворог, за гроші старого німецького уряду, накупив і так загарбав багато зброї та гармат, озброїв все ледаче офіцерство і нам приходиться дуже тяжко.

І ми, товариші, в сей скрутний час для нас в борбі за соціялизм протягуємо Вам братню руку, звертаємося до Вас як до вірних синів України і борців за долю свого народу, дайте нам допомогу, і станьте в ряди війська Української Народної Республіки.

Станьте під команду Начальника революційних військ на Чернигівщині та Полтавщині Української Народньої Республіки Полковника Палія.

Бережіть же права Української Народньої Республіки і хороніть свій Рідній многострадальний народ, свою рідну землю напоєну кров’ю предків наших, які полягали за волю народу від грабіжу і руїни ворожих нам сил.

Підтримуйте всюди повний порядок, спокій і справедливість щоб не було у нас так, як у Московських сусідів, щоб не посміялися і не покивали головами инші народи.

До праці ж!!!

Головне Командування Революційних військ 
на Чернигівщині і Полтавщині.

____________
ДАСО. Листівки. – № 2674 – С. 16



Звернення дивізії «Сірожупанників»
із закликом повстати проти Скоропадського
Листопад 1918 року

Товариші, сини України і її народу. Настав для України історичний мент. Для Українського народу бє 12 година! 

Узурпатор Скоропадський продавав нас і Рідну Україну Московським і Донським жироїдам-кулакам!

Сини України! Каїна Скоропадського можливо спинити тілько зброєю!

За нас цього ніхто не зробить! Озброїтись повинні самі ми, і самі-ж врятувати Рідний наш край Україну і себе.

Товариші!!! 1-а Стрілецька, Козацька піша дівізія поставила собі метою і за щастя, постояти за Вільну Незалежну Україну, за її добробут, за її кращу долю і за її демократичний трудящій народ.

Всі, кому минуло 20 років, у кого ще б’ється і болить серце за Рідну Неньку Україну, за Український Народ, всі, – як один, кидайте свою працю, свої хати, і ідіть до нас.

Ворог підняв голову. Ворог не спить. Він іде на нас, він хоче разорити, обкрасти Україну, нас матерів, батьків, братів, сестер і дітей наших.

Єднаймось! Всі ідіть до нас, ми видамо вам зброю, одяг, будемо годувати і разом визволяти Рідний Край!

Коли ми тепер не дамо опіру ворогу, ворог сам прийде до нас і примусить нас робити те, що він захоче.

Дорогі браття! Цьому не бути! Не будемо ждати ми, щоб попустити до сього. Пам’ятаймо, що наш найзліший, найклятіщий ворог іде на нас!

Селяне і робітники!!! Кидайте ваші плуги, сокири, машини, ходім всі разом кувати собі кращу долю й щастє!!!

Мати Україна зтікає кров’ю.

Вона, наша Рідна Мати, кличе нас, може в останне, постояти за НЕЇ вирвати ЇЇ з пазурів кота, кличе нас, взиває,– рішуче сказати наше слово.

Браття! Ходім же всі разом! Зіллемося в міцну стальну лаву і тоді ніхто нас не переможе.

Побіда за нами. З нами Бог Святий Віра і Свята правда!

Вперед же. До зброї!

Записуватись в козацтво біля станції Конотоп, Штаб Стрілецької дівізії, помешканні залізничного комісаріяту.

Начальник Штабу Командуючого
Республіканськими Військами Полтавщини і Чернигівщини
Військовий Старшина Калюжний.

____________
ДАСО. Ф. Р. 2674, оп. 1, спр. 1, арк. 47. Копія. Машинопис.
//shron.chtyvo.org.ua/Ivanuschenko_HM/Ukrainske_vidrodzhennia_1917-1920_na_Sumschyni_t1.pdf
Хто зібрав для Петлюри "петлюрівців"? Отаман і його армія
//www.istpravda.com.ua/articles/2012/09/28/95309/


ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ (10(23).5.1879 - 25.5.1926) - визначний укр. громад.-політ, і держ. діяч, публіцист. Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси 1895-1901 навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв рев.-нац. настроїв і запрошення до семінарії композитора М.Лисенка. З 1900 - член Революційної української партії (1905 реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію). Під загрозою арешту восени 1902 виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом, був членом Чорноморської вільної громади РУП у Катеринодарі. У грудні 1904 на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Кілька місяців навчався на ун-тських курсах українознавства у Львові, якими керував М.Грушевський. На поч. 1906 редагував у Петербурзі парт, орган «Вільна Україна». З липня 1906 - секретар київ, щоденника «Рада», а від літа 1907 до 1908 - співредактор легального соц.-дем. часопису «Слово». З 1912 - редактор російськомовного журн. про Україну «Украинская жизнь» у Москві, в якому публікувались М.Грушевський, Д.Донцов, С.Русова, Є.Єфремов, М.Торький. У роки Першої світової війни 1914-1918 - працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Зх. фронту у Мінську(...) 

Був одним із провідних діячів укр. нац.-дем. революції: з березня 1917 - член Української Центральної Ради, з травня - голова Українського військового генерального комітету, з червня - генеральний секретар військових справ (у грудні 1917, не погоджуючись із соціалістичною орієнтацією глави уряду В.Винниченка, пішов у відставку). У січні-лютому 1918 сформував Гайдамацький кіш Слобідської України і брав активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. За Гетьманату очолював Київське губ. земство і Всеукр. союз земств, організував упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 звільнений з в'язниці і обраний до складу Директорії Української Народньої Республіки. З листопада 1918 - Головний отаман Армії УНР. У лютому 1919 вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об'єднаних укр. збройних сил 30.8.1919 здобув Київ. 5.12.1919 виїхав у Варшаву для орг-ції військ.-політ, союзу з Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативи укр. і польськ. уряди підписали у квітні 1920 Варшавський договір 1920. З Листопада 1920 керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнові, Ченстохові, Варшаві). 31.12.1923 виїхав до Австрії, а згодом —до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбартом 25.5.1926 Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

____________
М. Литвин. Довідник з історії України. - К. - 2001.
//poltava-repres.narod.ru/petlura/biogr.htm

Симон Петлюра, Кам'янець-Подільський, 1919 р.
//uk.wikipedia.org/wiki/Петлюра_Симон_Васильович




Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

3 коментарі:

Вадим Мурачов сказав...

В.Винниченко став політичним керівником повстання. Військові сили Директорії, які отримали назву «Республіканська армія», очолив С.Петлюра. Про те, що Директорія від початку мала двох лідерів, які не завжди узгоджували свої дії, свідчила майже одночасна поява двох відозв про початок повстання. 14 листопада з’явилася відозва до населення, підписана В.Винниченком. В ній Директорія оголошувала всенародне повстання проти «антинародного, антиукраїнського режиму гетьмана П. Скоропадського» і закликала всіх чесних громадян, як українців, так і не українців, «стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу».

Днем пізніше з’явився Універсал С. Петлюри до вояків і козаків, де він повідомляв, що став на чолі Республіканського війська як його головний отаман (головнокомандувач). В Універсалі більше наголошувалося на воєнному аспекті: гетьманські накази по війську скасовувалися, армійським частинам пропонувалося перейти до лав Республіканських військ. За змістом і стилем універсал, як і відозва, являв типовий зразок лівої революційної демагогії, але ставив питання більш рішучо:

«Скоропадський, з постанови Діректоріату, ставиться поза законом за головний державний злочин проти самостійної Української Народної Республіки... Військо Української Народної Республіки має своєю метою дощенту знищити безладдя, заведене гетьманським урядом, і ту силу, на яку вони спирались».

Як вважають правознавці, суворі формулювання «зрадник і узурпатор», «поза закону», «дощенту знищити», вживані в Універсалі, відкривали шлях беззаконню і сваволі. Проте В.Винниченко не був щирим, коли згодом скаржився, що своїм Універсалом, виданим самочинно з метою перехопити провід повстання, С.Петлюра зіпсував справу, спрямував боротьбу проти гетьмана на шлях анархії та отаманщини. На масові виступи, піднесення народної стихії розраховували й Винниченко з однодумцями, коли оголошували повстання.
____________
О.Д.Бойко. Директорія у боротьбі за владу: хід протигетьманського повстання, фактори перемоги
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pviu/2009_4/7.pdf

Вадим Мурачов сказав...

ПОЧАТОК ПЕТЛЮРІВЩИНИ.
Але на великий жаль і шкоду всьому дальшому розвиткові української революції цей перший акт Н. Союзу й Директорії було попсовано й майже унеможливлено С. Петлюрою.
В той час, як усі представники партій з таким риском одбували останнє засідання, намічали й виробляли план спільної акції, С. Петлюра виїхав у Білу Церкву й тут поспішив видати від свого імени Універсал до народу з закликом до повстання. Коли останні члени Директорії з'їхались, щоб виконати той намічений і ухвалений усіми партіями перший акт, було вже пізно: петлюрівський Універсал уже розходився по руках, розвозився по селах, розносився по всій околиці в чутках і оповіданнях. З тої околиці чутки й Універсал покотились далі, розкотились по всій Україні. А за тих часів, коли все чогось ждало, коли увага напружена була до крику, всякі чутки хапалися з жадностю й електрично проносились далі.
І таким чином уся акція, весь рух зразу, з самого ж початку було поставлено під марку одної, окремої особи, офарблено персональним характером, звужено, збіднено й затуманено. Всі повстанці, які почали стікатися до революційних центрів, стали називатися "петлюрівцями", "Петлюра йде на Гетьмана", "Петлюра кличе проти німців". Часто серед селянства, яке до сього не чуло імени Петлюри, чулись такі поголоски: "Ага, ось іде Петлюра на Гетьмана, вона йому покаже; слава Богу, не буде вже більше отої України". Словом, зразу було внесено цим як раз усе те, чого хотіли уникнути партії: персональний характер справи, неясність цілей, безпрограмність, відсутність коллективности, навіть відсутність республіканського характеру руху.
До цього треба додати, що назва "петлюрівець" під час боротьби з большевиками мала спеціфичний, контрреволюційний характер, а ім'я С. Петлюри славилось серед революційних елементів, а надто серед пролетаріату, як ім'я відомого контрреволюціонера. І це примушувало найбільш свідомі й революційні елементи ставитись до нашого руху з великою обережностю й настороженостю.
Крім того гетьманці, бажаючи діскредітувати перед Европою й Україною українську революцію й повстання, старались роз'яснити весь рух, як авантюру окремої особи, а не як рух широких мас. Тут "Універсал" С. Петлюри дуже придався гетьманцям і вони, не згадуючи про Н. Союз, про партії, про Директорію, весь час виставляли весь рух, як операцію одного чоловіка, що сидів у тюрмі, був випущений гетьманом і в помсту підняв бандитів і робив заворушення. Вони так пильно старались дати іменно це пояснення, так роздували ім'я Петлюри, що хутко й самі повірили в те, що вся справа, дійсно, була задумана, орґанізована й проваджена С. Петлюрою, та й других, навіть тих, що ближче стояли до справи, встигли цею галасливою рекламою в цьому переконати.

Вадим Мурачов сказав...

Члени Директорії, заставши в Білій Церкві вже випущений і поширюваний Універсал С. Петлюри, знаючи вже С. Петлюру, пам'ятаючи, як він приймав на себе всю честь "визволення" Київа й України від большевиків, не потребували багато часу думати над тим, що саме керувало цим чоловіком, коли він, замісць того, щоб явитися на засідання, спішив у Білу Церкву й поперед усіх, не знаючи навіть, що саме вирішено, який напрям усієї акції ухвалено коллективом, не уповноважений ніким, від свого власного імени виступав перед народом. Члени Директорії розуміли, яку зразу велику, навіть передбачену шкоду зроблено цим учинком.
Але вернути назад уже неможливо було. Тон уже задано; всьому рухові вже надано фірму й фарбу. Хто перший крикнув, того й почуто найбільше в тій мертвій тиші, що була тоді. Знали це й партії, коли давали дірективи Директорії, розумів це й С. Петлюра, поспішаючи в Білу Церкву.
Директорія потім робила всі заходи, щоб виправити цю шкоду, щоб надати всій справі повстання й революції не "геройський" а соціальний і національно-республіканський характер, щоб викликати в масах ідею народньої й української боротьби з експлуататорськими клясами, навмисно підкреслювала скрізь назву "республіканські війська", "революційно-республіканська армія", а не "петлюрівці". Укр. Військовий Революційний Комітет у Київі з свого боку також силкувався збити гетьманські роз'яснення й вияснити, що не якийсь один чоловік С. Петлюра з своїми "петлюрівцями" робить бунт, а все свідоме українське революційне громадянство виступило проти руської буржуазії й увесь український працюючий люд повстав проти гнобительських кляс.
Але, розуміється, перше вражіння, перший крик разураз найбільш сильні й найлегче приймаються псіхікою. Ім'я С. Петлюри стало маркою всього руху.
І звідси почалась петлюрівщина, яка стільки шкоди принесла українській революції й за яку стільки сорому довелось зазнати щиро демократичним елементам українства.

Володимир Винниченко. Відродження нації.
http://exlibris.org.ua/vinnichenko/vin305.html