понеділок, 15 листопада 2004 р.

Відозва Директорії Української Народної Республіки 1918




ВІДОЗВА ДИРЕКТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

Громадяне!

Генерал російської служби П. Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами, штиками німецьких, - тоді ще не вільних, підлеглих їм салдатів, - назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народню Республіку.

З того менту зачалось нищення всіх народніх прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Клясова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим.

І що більше панування генерала-гетьмана посувало Україну до єдиної неділимої Росії, то лютіще, отвертіще й ціничніще ставало топтання прав народу й глузування пануючих кляс над усіма здобутками революції, як політично-соціальними, так і національними.

Останнім зрадницьким актом генерала-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійности Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицько-бюрократичній реакції та на цілковите поневолення. Сформований новий Уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли він не встане рішуче й до останнього чоловіка в оборону свого життя.

Український Національний Союз, яко найвище представництво організованої української демократії, вживав до останнього дня всіх заходів, щоб мирно без пролиття крови й дезорганізації громадського життя захистить і одстояти права народу. Але всі мирні заходи української демократії весь час зустрічали лютий опір з боку поміщиків, бюрократії та буржуазії.

Отже настав час залишити мирні заходи.

Од імени організованої української демократії, від усього активного народнього громадянства, яке обрало нас, ми, Директорія Української Народньої Республіки, сим оповіщаємо:

Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народньої влади. Все Правительство його, як протинародне, проти-національне, оповіщаємо недійсним.

Пропонуємо генералу П. Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади.

В ім'я спокою, порядку в Республіці пропонуємо зробити це негайно, без пролиття крови.

Офіцерським руським організаціям пропонуємо мирно скласти зброю й виїхати з меж України, куди хто схоче. В противному разі місце висилки їх буде призначено Урядом Української Народньої Республіки.

Застерігаємо генерала Скоропадського, його міністрів, руських офіцерів і всіх, хто з ними, що всякі насильства, утиски, образи й пошкодження українцям, а також демократичним особам і організаціям якої будь національности викличуть помсту, вибух якої ніхто не зможе спинити. В інтересах цих груп і осіб пропонуємо утриматись від агресивних заходів проти демократії.

Німецьке вояцтво демократичної Германської Республіки оповіщаємо, що українська демократія більш не може терпіти насильств, знущання й злочинного для всього краю панування монархічно-поміщицької реакції й з зброєю в руках буде обстоювати права поневоленого народу. Ми віримо, що салдати германського визволеного народу поставляться до боротьби пригніченого українського народу відповідно до своєї гідности.

Всім громадянам заявляємо:

Хто стоїть за утиск та експлуатацію селянства та робітництва; хто хоче панування жандармів і охранок; хто може спокійно дивитись на розстріл мирних студентів озвірілими руськими офіцерами, - той нехай виступає разом з гетьманом і його урядом за єдину неділиму гетьмансько-монархічну Росію проти волі демократії Української Народньої Республіки.

Всі останні чесні громадяне, як українці так і не-українці, повинні разом з нами стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу й тоді всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські Установчі Збори твердо й непохитно закріплять їх на вільній Українській землі.

Разом з тим Директорія Української Народньої Республіки закликає всіх борців стежити за порядком і рішуче та безпощадно припиняти грабіжи.

Українські народньо-республіканські війська підходять до Київа. Для ворогів народу вони несуть заслужену ними кару, для демократії всіх націй України визволення.

До зброї, громадяне, й до порядку.

Голова Директорії Української Народньої Республіки В. Винниченко.
Члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський.

У Київі, 15 листопаду 1918.

____________
Володимир Винниченко. Відродження нації.
//exlibris.org.ua/vinnichenko/vin304.html




Постанова Директорії УНР
про заборону всякої агітації і підбурювання
проти влади Української Народньої Республіки
та її державної незалежності
[26 листопаду 1918 р.]

м. Фастів

Директорії Української Народньої Республіки подаються відомості, що прислужники бувшого гетьманського поміщицького правительства, які були на службі у панів у карательних отрядах і державній варті, яких розбили та розігнали республіканські війська, тепер поодиноко ведуть протинародню і протиреспубліканську провокаційну роботу. 

Вони називають себе більшовиками або лівими есерами і під цею назвою намагаються внести дезорганізацію і безладдя в те велике діло визволення українського народу з-під влади панів, яке веде тепер українська демократія. 

Ці потайні друзі поміщиків та гетьмана, підшившісь під більшовиків, піддурюють народ на грабіжі, щоб тим заплямувати нове народне правительство Республіки і утруднить йому перемінити гетьманські порядки і закріпить народню владу; вони кличуть не слухати Директорії, що б’ється тепер з гетьманом, кличуть закладати совіт депутатів, вносити безладдя і забирати владу в свої руки. 

Український народ в особі своїх соціалістичних і демократичних партій, вибрав своє тимчасове республіканське правительство Директорію і доручив їй знести панування гетьмана та поміщиків. 

Директорія, виконуючи волю свого народу, покликала до зброї вірних синів своєї нації і ними чистить Україну від усіх ворогів народу і працюючих класів його; скрізь виганяються гетьманські та поміщицькі наймити і вертаються до влади народні вибранці, але розігнані народні гнобитилі ще не знищені зовсім, вони ще намагаються та й довго ще будуть намагатися вернуть своє панування. 

Вони всякими способами будуть перешкоджать народові самому правити собою, всіляко силами будуть викликать темних людей на сварки між собою, на безчинства та всякі безладдя, щоб тим ослабити нову народню владу. 

Також Директорія Української Народньої Республіки постановляє: довести до відома всіх таку постанову: під страх кари військового часу, забороняється всяка агітація і підбурювання проти власті Української Народньої Республіки та її державної незалежності. 

Влада на місцях, по селах, по містечках та містах належить органам народнього самоврядування та комісарам народнього правительства Директорії. 

Комісарам Директорії твердо і під страхом наказується і прийняти всі засоби щодо захвату власті якими-небудь групами. 

Всіх, хто кликатиме до грабіжів, розбоїв, до знищення народнього добра, панські економії і цукроварні і т. і., то таких заарештовувати і віддавати до військового суду. 

Всякий, хто в сей мент перешкоджає народові боротись з гетьманськими поміщиками та капиталістами, що перешкоджає утворити народню владу Республіки, той є злочинець, і Директорія буде твердо і немилосердно бороти.

Голова Директорії Винниченко

____________
ЦДАВО України. Ф.1429. Оп.1. Спр.4. Арк.18-19 Рукопис.
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1229863&cat_id=661216

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

Центральне Інформаційне Бюро при Директорії Української Народньої Республіки. Афіша: Історія (протигетьманського) повстання листопада – грудня 1918 р. Ф.257, оп.2, спр.1389
//www.archive.lviv.ua/materials/exhibitions/image/28/

1 коментар:

Вадим Мурачов сказав...

"З кождим днем росте до нас любов наших любих, милих братів - руських. Палка, непереможна, надзвичайна любов! Вони тисячами кидають свій край, свою батьківщину; міняють призвища; з риском попастися в руки совітських властей перебіраються через українсько-російський кордон; записуються навіть в українське підданство, підроблюють пашпорти, все те роблять тільки для того, щоб добратися до України.
Іменно, "добратися", допастися, всмоктатись, вгризтись у тіло нашої молодої Держави. Цілі потоки братів-руських, братів-малоросів, братів підроблених, сфальшованих українців пливуть на нашу землю. Гемороїдальні, випробовані, патентовані знавці поліцейсько-жандармського режиму; забраковані кандидати в царські міністри; недорозстрілені недобитки імператорського двору; зажурені, висхлі від туги з торбосхожими черевами колишні поліцмейстри, ґубернатори, сенатори; тощі публіцісти всяких рептілій; поети з моноклями, з гнилятинкою; одставні лідери ріжних воздихающих за реакцією партій; жваві спекулянти з акулячими пащами.
Як висхлі з голоду, люті, пекучі блощиці, сунуть і обсипають нас ці виборні, кваліфіковані екземпляри найчорнійшої реакції. Одні, сласно плямкаючи голодними, слинявими, синіми губами, обсіли щердо розкладені перед ними казенні пироги й уминають їх з таким радісним гарчанням, що мороз іде по всій Україні. Другі, розставивши акулячі пащі, весело вирячивши нахабні очі, смачно глитають дурну українську рибку, велику й маленьку. Треті, набравшись сил, піджививши недокровні ноги, прожогом нишпорять по всіх закутках, винюхують революцію та українську свідомість, хапають їх, таскають, гризуть. Четверті, обснувавши по теплих, людних куточках чепурненькі редакційні павутиння, тихо поважно ловлять українських мушок. А лідери партій тим часом бігають по прийомних, через задні ходи зав'язують вузлики, протягують ниточки, мотуз'я, шворки, оплутують, забивають кілки - словом, жваво, заклопотано, з веселою надією в серці роблять підготовчу роботу.
Правда, вони всі роблять підготовчу роботу. Вони всі так жагуче, так неподільно люблять Україну, що ні за що не хотять відділити її від нєдєлімої. І в відповідний час, коли інтернаціональна банда чехо-словаків протопче шлях через трупи Совітської Республіки для обережної галантно-джентельменської Антанти на Україну, вони всі, ці любі брати, всі отсі акули, лідери, поліцмейстери, журналісти, міністри, всі разом, дружно, з співом "Боже, Царя храни!" і "Бей нємцев!", ухопившись за підготовані лідерами мотузочки, потягнуть підготовану, оплутану, безсилу, безпомічну Україну в обійми антанто-монархічної, єдіної, нєдєлімої тюрми. О, як вони жагуче, як нетерпляче, приставивши до чола руку дашком, вдивляються на північ і на схід, ждучи своєї Заступниці. Вони, правда, озираються й на захід (на німців), приємно, улесливо посміхаються, шопочуть на вушко, топчуться під ногами, вимахують хвостами й роблять вигляд цілком покірних, цілком відданих звірят. Але це так, на всякий випадок та для одводу очей.
А вся надія їхня на Антанту. Ах, як міцно здушать вони тоді нас у своїх братніх обіймах! Як сласно вони гатитимуть підкованими Антантою закаблуками оплутане, пошматоване, біле тіло молодої Рабині, яка посміла вирватись на волю. Коли вони вже тепер наступають немов ненавмисне їй на груди, коли тепер показують їй і язика й кулака, коли тепер часом любовно пальчиками натискають на горло, - то що ж буде тоді? Що тоді буде, коли за їхньою спиною стоятиме самовдоволений Джон-Буль, напрактикований з Ірляндцями, Бурами, Індійцями по части "опредєленія" націй?"

Володимир Винниченко. Відродження нації.
http://exlibris.org.ua/vinnichenko/vin303.html