Олег Романчук. Перезаснування України: ретросистемні загрози державності

Народні депутати з Верховної Ради, українські політики й політологи, журналісти раз у раз наголошують на потребі "перезавантаження держави". Тим часом спеціалісти з комп’ютерних технологій добре знають справжню суть терміна "перезавантаження" – reboot – перезапуск.

Йдеться про рестарт, перезапуск комп’ютера через перезавантаження операційної системи. При цьому сама операційна система жодних змін не зазнає. Висновок: лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи в жодному разі не поліпшить її якості.

Ті, хто в політичній риториці вдається до сентенцій на кшталт "перезавантаження держави", мають чітко усвідомити, що реальність потребує не "перезавантаження" Української держави, а її ПЕРЕЗАСНУВАННЯ – кардинальної заміни "операційної системи".

Бракує "елементарного" – ВІДПОВІДАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОВОДУ, бракує ВІДПОВІДАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ.

Більшість наших проблем є наслідком існуючої системи влади, яка створила умови, коли високі пости в державі займають не професіонали, а пристосуванці. Основні критерії виживання в такій системі: лицемірство, аморальність, підлість, зрадливість, боягузтво, покірність.

Має рацію відомий публіцист Леонід Капелюшний: "Ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України й ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна.

Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей".

Отже, йдеться про перезаснування.

Українцям чимскоріш треба запропонувати цікавий, реалістичний, амбітний Проект держави, який би згуртував націю, виробив би для неї спільне бачення майбутнього.

Тільки хто запропонує українську дієву модерну альтернативу? Адже для цього насамперед потрібен Провідник-патріот, патріотична Влада, котрий/котра власним прикладом переконає/заохотить громадян до якнайскорішого втілення Проекту в життя.

Натомість по-державницьки налаштованої української еліти, яка б мала ще й економічну вагу та авторитет, катастрофічно бракує. Як може організувати ефективний спротив "пєрвопрєстольной" український провід, коли, приміром, один із його представників, йдеться про Леоніда Кучму, щиро був переконаний, що "історично Україна є частиною євразійського економічного та культурного простору", що "на сьогодні саме на цій території колишнього Радянського Союзу зосереджені життєво важливі національні інтереси України".

Метким адептам Системи вдалося вкрасти в України шанс стати успішною державою.

"Хлопці з Дніпропетровська та Донецька зрозуміли, що їм нічого не варто обміняти свої антикварні серпи та молоти на новенькі тризуби.

Як тільки російські брати прийняли ділового двоголового імперського орла, можна було більше не боятися, що за носіння тризуба потрапиш до в’язниці. Ідея корпорації була порятунком для них, і вони народилися наново.

Створюєш незалежне ТОВ "Україна" і доїш з нього все, що в ньому є цінного…

З їхнього погляду, Україна – не національна держава, а великий шматок нерухомості, що належить їм. Частини її вони можуть здавати у винайм, частини – перетворювати на фіктивні кримінальні "автономні республіки", і ніхто – ані американці, ані росіяни, ані будь-хто не може диктувати їм свою волю.

…ТОВ "Україна" – це аномалія. Хаотична суміш національної свідомості та нігілізму. Країна, в якій вибірково застосовуються закони, де її національний зміст вивітрився під впливом корпоративної культури полювання за вигодою" – писав Роман Купчинський.

Що ж робити? Найперш треба визначитись з пріоритетами, цінностями й принципами. Чого не було зроблено за останні два десятиліття. Чи прийнятні для Української держави у XXI столітті совєтські/імперські/російські цінності?

Історія засвідчує: ні російські, ні совєтські цінності – світоглядні, науково-технічні, ментальні, цивілізаційні – ніколи не були конкурентоспроможними на світовому ринку життя, окремі прориви, досягнення у тих чи інших галузях знань на загальну оцінку не впливали. У всепланетарному масштабі російська імперія, СССР перебували на задвірках цивілізації.

Нинішня РФ, правонаступниця совєтської імперії, як би ентузіастично не надували щоки її адепти, також продовжує пасти задніх у світовому вимірі – за рівнем життя, освіти, науки й техніки, культури, охорони здоров’я тощо.

Тож українцям немає жодного сенсу вдаватися до спільних з росіянами сумнівних політичних експериментів: заходити в небезпечний для Української державності Митний союз чи Євразійський простір, ставати частиною "русского міра".

Тим паче, що українські традиційні національні цінності помітно відрізняються від російських. Щоправда, їх значною мірою деформувало довготривале перебування в російсько-совєтській імперії.

Ментально українцям значно ближчі цінності польські й словацькі, чеські й хорватські. Бо українці ІНШІ, ніж "россіянє".

Навіть лихої для українців пам’яті Пьотр Столипін у циркулярі – "письме губернаторам" від 20 січня 1910 року українців прирівнював до "інородців" [див. коментар]. Тому політика русифікації українців, зміни їхньої ментальності упродовж століть не втрачала актуальності для Москви.

Ми все ще є підросійською колонією в царині ідеології та культури. Тим часом культура – це стратегічний ресурс нації, одна з форм її існування, її фундамент, її майбутнє. А сьогодні українська культура по суті перебуває в інформаційному гетто. Тобто титульну націю позбавляють майбутнього.

Всесвітньо відомий філолог Олександр Потебня наголошував, що мова та ментальність народу однозначно пов’язані між собою. Недаремно в післявоєнній Японії програму з вивчення рідної мови збільшили вдвічі.

Тим часом традиційну українську ідентичність наша північно-східна сусідка спільно зі своєю креатурою в Києві наполегливо й вперто намагається розмити та спотворити, заохочуючи до запровадження в Україні офіційної двомовності, торпедуючи найменші ініціативи, спрямовані на захист української мови.

"Білінгвінізм – це чистої води форма асиміляції, шлях до монолінгвінізму, тобто, у випадку України, русифікації. Насаджується те, що називаємо мовною шизофренією, тобто хаотичне, штучно нав’язане всім українцям вживання своєї та сусідської мови у межах однієї хвилини ефірного часу…

Мовна шизофренія призводить до того, що питомий носій української не може залишитися хоч на п’ять хвилин зі своєю рідною мамою. Відбувається її знекровлення – коли носії втрачають здатність думати лише нею, так як це має місце з кожною іншою вільною мовною спільнотою" – упевнений філолог Юрій Шевчук.

Саме з метою зміни/деформації української ментальності проти неї ведеться брутальна психологічна війна. 2012 року вперше за двадцятилітній період незалежності України в державі зафіксовано зменшення кількості учнів, які навчаються українською мовою.

Натомість підростаючому поколінню нав’язується залежалий колоніальний товар – проведення Всеукраїнського учнівського конкурсу з російської мови "Лукомор’є", який аж ніяк не сприяє формуванню українського патріотизму.

І це коли в усьому світі мовою міжнародного спілкування є англійська, коли знання англійської мови – ознака освіченості.

Вже зараз помітно, на прикладі мовних конструкцій теле -і радіоведучих, сурдоперекладів, інформаційних рухомих рядків, як у систему української мови – в її граматику, фонетику, синтаксис й лексику – вторглися й спотворили її чужинецькі слова, насамперед російські, та мовні конструкції – кримінальний жаргон героїв російських телесеріалів брутально увірвався в молодіжну лексику.

Але ж мова – це одна з найяскравіших ознак самоідентифікації. Тобто маємо конкретне підтвердження того, що Росія конче прагне асимілювати людський та інтелектуальний потенціал України з метою інкорпорування його в "русскій мір". Нам хочуть нав’язати облудний стереотип спільності долі, спільних уподобань.

Андрій Куликов, відомий тележурналіст, констатує, що маємо "закупівлю великої кількості низькопробної продукції, насамперед російської, хоча і американської також.

Російська продукція – небезпечніша. Вона показує майже таких людей, як ми, тому і впливає на глядача більше, ніж, скажімо, американська з таким же сюжетом. Українська аудиторія швидше асоціюватиме себе з росіянами, аніж з американцями чи навіть поляками".

Українську молодь (насамперед молодь!) хочуть переконати, що Росія для них психологічно ближча, ніж, приміром, Польща чи Словаччина. Такий міф відчутно підриває здатність до опору – і психологічного, і мілітарного.

Наприкінці грудня 2012 року керівництво Національної телекомпанії закупило права на показ майже півсотні совєтських кінофільмів на суму 734 тисячі гривень. Зрозуміло, що призначені вони не лише "совкам" і малоросам, які продовжують ностальгувати за СССР, але й для української молоді. Насамперед.

За умов відсутності національної інформаційної політики в окупованому чужою державою українському інформаційному просторі вирішальне слово може сказати тільки народ.

Все залежить від сукупного інтелекту нації, від IQ індивіда, його бажання та вміння ДУМАТИ й АНАЛІЗУВАТИ, не дозволяти собою маніпулювати.

Світ не чекатиме, поки українці оговтаються. Бо якщо пацієнт не хоче лікуватися, то жоден лікар йому не допоможе.

Іншими словами, чимало українців мають пережити катарсис самоідентифікації. Успішну, самодостатню Українську державу здатні збудувати лише ті громадяни, які зможуть себе ідентифікувати з українством.

Треба діяти так, щоб УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ опанувала масами.

Нинішнім опозиціонерам у Верховній Раді можна лише порадити якомога ретельніше вивчати матчасть, енергійніше й ефективніше відвойовувати інформаційний простір, наполегливо консолідуватися самим і консолідувати націю.

Tertium non datur – третього не дано.

Нинішню Українську державу треба перезасновувати. Перезасновувати реальними діями, не теревенячи на кухнях, сидячи за столом, чи блукаючи електронними хащами інтернету, відважно критикуючи на сайтах зловорожу Систему.

Кожен українець має починати з індивідуальної делімітації культурного кордону з Росією, створюючи в суспільній свідомості узгоджену систему цінностей, відтак формуючи новітню українську ідентичність. Прийнятну для українського Сходу й Заходу, для української Півночі й українського Півдня.

Треба навчитись створювати індивідуальну ефективну систему самозахисту від московської інформаційної агресії. Громадянський націоналізм має сказати своє слово.

"Нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює еліта, наснажена філософією націоналізму" – казав італійський революціонер Джузеппе Мацціні.

20 лютого 2013 року
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП

//www.pravda.com.ua/columns/2013/02/20/6983904/

Степан Гавриш. Сверху или снизу? 
Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 

Сергій Дацюк. Перезаснування країни
Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 

Тарас Стецьків. На злобу дня нинішнього і завтрашнього
Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»
Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 

Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//www.malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=35789

Любомир Гузар. Про свободу

Господь Бог дав нам Україну.

Ми самі її не здобули, крови не пролили. Ніхто з людей нам її не дарував. То була воля Господня, ласка Божа. Обставини мусять описувати історики. Але Україна постала, вона є. Я переконаний, що інакше бути не могло.

Проте чи всім нам подобається нинішня Україна? Кого слід картати, що вона не є такою, якою ми воліли б її бачити? Як сталося, що Україна не стала осідком достатньої кількості вільних людей, що є неодмінною ознакою справді вільної держави?

Багато хто все ще боїться свободи. Хтось давно відзвичаєний від неї, хтось, навпаки, досі не призвичаєний. Більшість людей про свободу не думають. Бо виховані в іншому світогляді.

Багато разів я чув з різних вуст, що ми, українці, є колосальними індивідуалістами. Маєш свій хутір, маєш родину, землю, сад — власне, що ще потрібно, аби не думати про те, що за парканом, про тих, хто за парканом? Земля така багатюща, що добрий господар ладен самотужки розбудувати щось на кшталт власного самодостатнього світу. Це створювало хитку ілюзію свободи для кожного й не примушувало змагатися за свободу для всіх. Мрії про волю не заважали кожному ставати невільником власного клаптика землі.

Історики кажуть: українці поставали насамперед як рільники, тому їхня звичка до колективної співпраці є недостатньо природною. Світ змінював обставини й характери, проте закладена традиція все одно давалася взнаки.

Після Другої світової війни я жив у таборах біженців на території Австрії. Дуже повчально було спостерігати, як поводилися українці, а як — литовці. Литовці вміли свої справи розв'язувати спільно, українцям це давалося тяжче. Звісно, вихідці з Литви, на відміну від нас, мали за плечима щонайменше 20 років незалежності. Але чи тільки в тому була причина?

Часом ми добре працюємо гуртом. З історії відомо, що українські військові формації в різні часи були досить вправними. Проте, коли йдеться про життєві проблеми, нас напрочуд важко переконати, що треба співпрацювати. Життя призвичаїло мешканців нашої землі боронитися, але не навчило спільно розбудовувати навколишній світ, коли загрози немає. Складно відчувати себе спільнотою, коли відсутній спільний ворог. То невже нам неодмінно треба ворогів, аби відчути себе справжньою родиною, не роз'єднаною парканами особистих прагнень, дрібних острахів та нісенітних забобонів?

Українців на певний час може об'єднати шляхетна ідея, прекрасна мета, велика боротьба. Заради цього багато хто спроможний віддавати останнє, йти до в'язниці, ризикувати здоров'ям, жертвувати життям. Натомість речі не менш важливі, але зовні більш буденні, марудні, не в змозі пробудити таку ж пристрасть, такий же запал, таку ж схильність до жертовності. Ми здатні боротися за чітко окреслену героїчну мету, але нам не властиво налаштувати себе на копітку, щоденну спільну працю.

Наведу приклад із власного досвіду: дуже легко розбудовувати парохію, особливо коли зводиться Храм Божий. Тою справою опікується ціла громада, кожна людина щиро намагається бути дотичною до здійснення мети. Та коли храм збудовано, то стимул зникає. Нащо зайво турбуватися, як воно вже постало? Але ж життя парохії не припиняється відтоді, як Храм Божий зведено. Воно, власне, тільки починається.

Який зв'язок я вбачаю між спільною працею та свободою? Дуже простий. Свобода не є сама в собі цінністю. Свобода — це обставина бути людиною. Свобода — це лишень право творити добро. Свобода не в тому, щоби робити що заманеться. Свобода — то змога служити людям. Чим більше людей усвідомлять таку свободу як природну потребу, тим більше добра вони здатні спільно створити одне для одного, а отже, для цілої країни. Свобода є умовою, вона не є ціллю. Держава може почуватися вільною лише тоді, коли вона спирається на людей, які почуваються справді вільними. Водночас тільки у вільній державі народ може почуватися свобідним. Ми спільно повинні збудувати державу, де вільна людина має бути на першому місці. Повна свобода цілої України має складатися з частинок свободи кожного з нас.

Якби мене запитали, що означає бути свобідним, я би не відповів одразу, хоча вважаю себе вільною людиною. Але ж не почуваюся захищеним. Бо живу в країні, де завтра мене можуть заарештувати. Або влаштувати мені дорожньо-транспортну пригоду, буцімто випадкову. Раптом хтось на високих щаблях влади подумає, що нижчепідписаний заважає владі, що він говорить дурниці, що псує людей? Раптом хтось вирішить, що варто такої людини позбутися? Бути вільним і наражатися через те на небезпеку — доказ того, що живеш у країні, яка не є вільною.

Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним. Але брак таких людей не давав змоги цілому народові стати вільним. Ми справедливо пишаємося часами козацької держави, але надто ідеалізуємо той період, який не був аж таким беззастережно світлим. Невільники-кріпаки ставали вільними козаками, тікаючи до свободи. Але вони її не втримали.

Ми час від часу отримували можливість ствердити свою незалежність, але завше цю можливість марнували. Напевно, не варто виправдовувати хиби тільки зовнішніми чинниками та несприятливими обставинами. Якби весь народ був справді волелюбним, то чому він не підтримав вільного духом Івана Мазепу? Хіба в Україні на кожного Мазепу не знаходився свій Кочубей? Не варто боятися ставити неприємні запитання, не слід боятися шукати відповіді на них. Подібна властивість є ознакою вільної людини.

Наш шлях до свободи виявився довшим, аніж мріялося декому, на те воля Господня. Зрештою, кожна зупинка на тому шляху — це Божа підказка, варто тільки навчитися тими підказками керуватися. Господь завжди випробовує тих, кого любить.

Знову пошлюся на поширену думку — мовляв, українцям не властивий природний потяг до демократії. Буцім ми ладні підкорюватися комусь, хто спроможний обдарувати нас добром, здатний зробити за нас нашу спільну роботу. Чи направду то є так?

Вочевидь, фахову відповідь на це запитання мають дати знавці — соціологи, історики, філософи. Та в Україні, певно, існує потяг до твердої руки, до мудрого диктатора. Одвіку ми прагнули доброго князя, гетьмана чи президента, який узяв би на себе тягар всеохопної опіки, який робив би добро для нас за нас. Нам легше, коли знаходиться вправний провідник, що вміє зорганізувати, розв'язати, настановити, навернути. Це з одного боку. З іншого — ми мріємо про ідеального очільника, тому далеко не кожен, хто на подібну місію претендує, нас цілковито влаштовує. Суперечливість людської природи: ми не користаємося правом розв'язувати проблеми власноруч, але, зазвичай, відмовляємо в цьому праві іншому, допоки його зверхність достеменно не доведена. Що це, як не наочний вияв внутрішньої несвободи?

Зрозуміла симпатія певної частини суспільства до опозиції: той, що при владі, не впорався, він не гідний, то, може, його наступник впорається із завданням? Світ Божий не є чорно-білим. Не всі, хто при владі, — чорти, але, й не всі, хто в опозиції, — янголи. Особисто я не бачу нині суттєвої різниці між ними. Опозиція поки що виглядає надто слабкою, аби відчувати до неї довіру. Є серед опозиціонерів достойні люди, але, на жаль, їх одиниці. Часто чуємо закид, що люди при владі — злодії. Здавалося б, що так. Але кожен має поставити собі запитання, а що він зробив, аби влада була іншою, а країна була вільною. В усіх смислах того слова: вільною від злодіїв, від бідності, від упереджень, від острахів, від легкодухості.

Ми стоїмо перед поважною проблемою. Мусимо зупинитися і добре подумати, що нам робити, окрім як нарікати. Позбувшись чинної влади, Україна не стане вільнішою.

Навіть мудрішим з провідників складно встояти перед спокусою всевладдя. Пастир може перетворитися на фарисея, коли паства німа. Властолюбець не буде виховувати свободолюбних людей. Він мудрий і досвідчений, він воліє думати за всіх. Він є початок і кінець усього. Він може щиро втішатися тим, що він для них робить. Він може зажадати від людей вдячності, аби йому співали славу, а може робити свою справу безкорисливо. Але в кожному разі він, свідомо чи несвідомо, спокушає людей, позбавляючи їх віри у власні сили. А зневірені люди не в змозі побудувати вільну державу. Мусимо сходитися, аби разом думати, як будувати країну, яку ми хочемо. А не покладатися на когось, хто її буцімто збудує за нас. Не збудує.

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити.

Невже потрібен тільки батіг? Чому задля згуртування необхідний або спільний ворог, або батіг провідника? Нам іще належить навчитися співпрацювати без примусу. Інколи свобода народжується як відсіч примусові, але побудувати свободу під примусом не можна.

Поважний дисидентський рух був відважною боротьбою "проти". Люди любили Україну, терпіли за неї, змагалися за неї. Та що сталося, коли після повалення Радянського Союзу до влади прийшли люди, що потерпіли від радянського режиму? Сталася справжня людська трагедія. Багато хто з тих людей, направду гідних пошани за свою боротьбу, не витримав випробування. Одні не витримали випробування працею, спричинивши своїми діями великий хаос. Інші не витримали випробування владою і почали наслідувати своїх переслідувачів, заходилися будувати собі палаци, захопилася різноманітними вигодами. Люди, зіпсовані школою радянського життя, здебільшого поранені духовно. То є гірка правда.

Ми не маємо усталеної традиції любові до свободи, тож мусимо її творити разом просто зараз. Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну, підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути.

То є колосальним викликом. З Божою поміччю маємо впоратися з тим. В Україні є достатньо людей, що не тільки почуваються вільними а й усвідомлюють необхідність побудови вільної країни. Треба лишень переступити через власні лінощі, острахи, легкодухість. Треба йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи. Цьому, безумовно, мають зарадити церква, школа та науковці. Я вважаю, що всі ми, кому не байдуже майбуття України, покликані розпочати велику кампанію, провідниками якої слугуватимуть люди, що мають достатній суспільний авторитет. Мають бути взірці — ті, хто здатен власним життям довести, що таке бути вільним.

Нехай цих людей буде стільки, скільки є. Нехай сотня, нехай навіть менше. Треба робити це просто зараз. Завтра буде більше. Не варто чекати доброї нагоди, ліпших обставин. Якщо шукати привід для зволікань, то кращі часи не настануть ніколи.

Не слід складати розлогі плани, як хутко змінити одразу всю Україну. Слід змінювати людей, повсякденно й наполегливо. Власним прикладом, переконливим словом. Не треба лякатися, що це триватиме довго. То політики обіцяють облагодіяти всіх і негайно. А от пастир Божий дорожить кожною спасенною душею. Ми не змагаємося за мільйони, ми боремося за кожну душу. Кожний, хто ще вчора не думав про те, нащо йому свобода, але замислився над тим сьогодні, є кроком до великої перемоги.

Не погоджуюся з тим, що нинішня молодь уже необоротно зіпсована байдужістю, інертністю, індивідуалізмом, що їх отримала в спадок від попередніх поколінь. То не є правдою, молодь поранена, але вона жива. Вона втомилася від штучного, облудного, несправжнього, їй бракує щирого й правдивого. Якщо знайдеться достатня кількість людей, чия віра в свободу виявиться справжньою і твердою, — віра ця неодмінно знайде відклик у серцях багатьох із тих, кому розбудовувати Україну майбутнього.

Любомир Гузар 15 лютого 2013 року

//gazeta.dt.ua/internal/pro-svobodu.html

Владимир Марус. Мертвая политика

Олександр Мінович. Царство брехні

Александр Мучник. Государство или квазигосударство

Сергей Дибров. Феодальная Украина для чайников?

Василь Капкан. Камо грядеши, земле моя?

Україна - храм, відданий на розкрадання фарисеям

Владимир Скачко. Внутренняя оккупация

Ваше серце вільне. Майте сміливість слідувати йому

//positiveasilee.wordpress.com/2012/09/11/your-heart-is-free/

(V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади 2013

[голова - Андрій Єрмолаєв,

секретар - Володимир Богатир]

У приміщенні Національного інституту стратегічних досліджень 15 лютого 2013 року відбулося чергове засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади (далі – Комісія).

На розгляд Комісії було винесено питання щодо концептуальних засад змін до Конституції України щодо організації державної влади. Як зазначив голова Комісії, директор НІСД А.Єрмолаєв, серед основоположних завдань конституційної реформи є створення збалансованої та ефективної системи державного управління, що відповідає демократичним стандартам; забезпечення стабільності політичної системи України.

Члени Комісії підтримали тезу про те, конституційна реформа в частині організації державної влади має бути послідовна реалізація принципу поділу влади та конструювання ефективної системи стримувань і противаг як на центральному рівні організації державної влади, так і на рівні взаємодії органів центральної влади з органами місцевого самоврядування.

Комісія планує завершити роботу над пропозиціями до Концепції змін до Конституції України в частині організації державної влади до початку березня 2013 року.

Комісія також розглянула організаційні питання своєї діяльності.

15.02.2013

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/26894.html

12.03.2013 (VI) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади

05.12.2012 (ІV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади 

15.11.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади 

25.10.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади 

02.07.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади 

26.06.2012 Науково-практична конференція «Конституційні засади модернізації України»

(IV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України

[голова - Олександр Скрипнюк,

секретар - Наталія Пархоменко]

Відбулося чергове засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України

У приміщенні Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України 15 лютого 2013 року за участі наукових експертів відбулося чергове засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України.

На розгляд Комісії головою підкомісії з питань конституційного ладу, провідним науковим співробітником відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, доктором юридичних наук О.Ющиком та головою підкомісії з питань порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України, заступником Керівника Апарату Верховної Ради України – Керівником Головного юридичного управління,  кандидатом юридичних наук М.Теплюком внесено аналітичні записки щодо розділу I «Загальні засади» Конституції України та щодо розділу XIII «Внесення змін до Конституції України». У цих записках на основі рішень Конституційного Суду України, конституцій зарубіжних країн на концептуальному рівні пропонуються загальні підходи та напрями конституційно-правової модернізації розділів I, XIII Основного Закону України.

Прийнято рішення доопрацювати відповідний розділ Концепції внесення змін до Конституції України та найближчим часом внести на засідання координаційного бюро Конституційної Асамблеї.

Комісія також розглянула організаційні питання своєї діяльності.

15.02.2013

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/26889.html

03.04.2013 (V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України 

08.11.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України

24.10.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введенню в дію змін до Конституції України  

19.10.2012 Доповідь Комісії з питань конституційного ладу та порядку прийняття і внесення змін до Конституції України: «Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні: досвід і перспективи»  

03.07.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України

Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв

Україна вийшла на перше місце в Європі за рівнем недовіри громадян до інститутів державної влади.

Люди з тривогою говорять про власне майбутнє, побоюючись зниження рівня життя. І при цьому негативно ставляться до багатіїв, пов’язаних з політиками і які роблять вплив на політику. Проведені нещодавно опитування громадської думки показують: страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв.

Цього тижня в Києві оприлюднені результати декількох соцопитувань, що характеризують стан суспільства. Про ставлення громадян до влади розповів заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха. За його словами, рівень довіри українців до державних органів, політиків, партій - найнижчий в Європі, він не перевищує 1,99 [середній бал за шкалою: 0 - «зовсім не довіряю», 10 - «повністю довіряю»].

Тільки за окремими пунктами ситуація гірша в деяких країнах, що переживають гостру кризу, - наприклад, у Греції. Головаха зазначив, що недовіра до влади стає традиційною для України, вона не пов’язана з конкретними рішеннями або ситуаціями. Громадяни звикли довіряти астрологам більше, ніж політикам.

Цю ситуацію частково прояснили відповіді громадян на інший блок питань - про ставлення до багатих. З’ясувалося, що 87% українців не вірять в чесне накопичення капіталів тими, кого звикли іменувати олігархами. 14% упевнені, що багатії, незалежно від імен, «повинні сидіти у в’язниці». Правда, більшість - 70% - вважають достатнім, щоб держава змусила багатьох сплачувати податки, інвестувати в економіку і створювати нові робочі місця. І лише 2% підтримують ідею делегування олігархів в систему влади.

Особливо дратують громадян новини про те, як з року в рік збільшуються капітали найбагатших українців. У 2012-му в країні збільшилася кількість мільйонерів і мільярдерів, а «старі олігархи» вперше очолили список найбагатших громадян СНД. При цьому пенсії та зарплата бюджетників збільшилися на кілька доларів. Вже кілька років економісти і політологи застерігають владу, що зростання розриву між доходами найбагатших і найбідніших громадян стає серйозною політичною проблемою. Минулого літа президент Віктор Янукович згадав про це, сказавши в ході зустрічі з представниками вертикалі виконавчої влади: «Нам треба скоротити той величезний розрив, який існує між багатими і бідними. Піти назустріч бідним. Створити умови, щоб у здорових людей була можливість працювати, а тим, хто вже не здатний це робити, надати надійний соціальний захист».

Експерт Центру Разумкова Віктор Замятін зазначив, що слова президента пролунали в період парламентської передвиборчої кампанії, але відтоді ситуація погіршилася. «Ми бачимо, що відбувається в економіці, - спад виробництва, дефіцит держбюджету, період пікових виплат за зовнішніми боргами і невирішена ситуація з новими стабілізаційними запозиченнями. Другий місяць року, а окремим категоріям бюджетників вже затримують зарплату. В цій ситуації зрозуміла тривога громадян про своє майбутнє. Якщо влада спробує ще тугіше затягнути пояси найбідніших, то людей просто заженуть в кут», - сказав він «НГ».

За даними Інституту соціології НАНУ, в кінці минулого року половина громадян країни висловлювала різке невдоволення ситуацією, в якій вони перебувають. Про відсутність впевненості у завтрашньому дні заявили 72%, про зростання тривоги - 29%, про свої почуття розгубленості і страху - 33%. Водночас опитування, проведене Центром Разумкова, підтвердив найвищий рівень недовіри до влади і визначив, кому ж довіряють українці. Найвищий рейтинг довіри у церкві (незалежно від конфесії) - 67%, майже стільки ж - у ЗМІ, у громадських організацій - 40%.

Що відбувається в суспільстві, намагається з’ясувати й Інститут Горшеніна, який проводить власний експертний форум. Його учасники, аналізуючи ситуацію, дійшли висновку, що протестні настрої в Україні потроху трансформуються в стан прихованої злості: люди не довіряють ані владі, ані опозиції, не бачать нових політичних лідерів, не вірять в чесність суду, бояться корумпованої системи силових відомств. Тобто хочуть змін і відчувають власне безсилля.

«Я б назвав цей стан агресивною апатією суспільства. Думаю, агресія буде наростати, а рівень апатії знижуватися», - уточнив «НГ» керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. Він пояснив, що зовні спокійна ситуація збережеться доти, доки, як зараз, влада не буде провокувати суспільство, хоча й не буде намагатися вступити в діалог з ним. «Але коли, де і чому ситуація вибухне - ніхто не скаже. Такою іскрою може стати начебто рядова ситуація: скажімо, несправедливість по відношенню не до політика чи громадського діяча, а до нікому доти не відомої людини, пересічного громадянина», - зазначив він. Подібним чином, як відомо, почалася арабська весна.

Експерти кажуть, що локальні акції протесту проти свавілля чиновників або несправедливості судових рішень в Україні відбуваються регулярно, їх кількість збільшується, хоча ці акції і не привертають уваги ЗМІ, збираючи по декілька сотень чоловік. «Маленькі струмочки протестів можуть рано чи пізно злитися воєдино», - прогнозує відомий громадський діяч Володимир Чемерис.

Політологи вважають, що політики уловили частину цієї тенденції. Протистояння у Верховній Раді, яке триває другий тиждень, вже породжує заклики провести дострокові парламентські і президентські вибори. Політолог Віталій Бала вважає, що це поки тільки політична бравада: «Як тільки лідери партій уважно придивляться до результатів соцопитувань, так відразу ж відмовляться від ідеї перевиборів. Адже менш ніж за півроку після голосування думка виборців дуже сильно змінилося: голоси зараз втратила б і Партія регіонів, і «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Стабільний електорат тільки в комуністів, УДАРу Віталія Кличка і «Свободи» Олега Тягнибока. І це значить, що суспільні настрої дуже швидко радикалізуються, українці стають дедалі більш рішучими, нетерплячими». Ситуація, мабуть, буде посилюватися до президентської кампанії 2015 року.

Тетяна Івженко, 14.02.2013 року

//www.ng.ru/cis/2013-02-14/1_yanukovich.html

//news.finance.ua/ua/toplist/~/1/2/296724

Томас Маркерт. Закон про референдум може загрожувати стабільності України

Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму 

Венеціанський «карнавал» у Києві 

Томас Маркерт. Схоже, завдання Конституційної Асамблеї - затверджувати ідеї Банкової 

Конституційна реформа: нові реалії 

Конституционная Ассамблея второй свежести

Сергій Грабовський. Бережіть Верховну Раду 

Андрій Дуда. Майже 40% українців підтримують ідею Конституанти 

Віктор Чумак. Президентство в обмін на конституанту?

Круглий стіл "Перспективи модернізації в Україні і тенденції змін суспільної свідомості" //www.dif.org.ua/ua/events/perspekizaclnoi-svidomosti.htm

Дослідження "Україна - 2013: між виборами і перед вибором"

//www.razumkov.org.ua/upload/Ukraine-2013_ukr.pdf

(VІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина 2013

12 лютого у Будинку спілок відбулося 8-е засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов'язків людини та громадянина. У роботі взяли участь заступник Голови ФПУ С.Я.Українець, радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України М.І. Ставнійчук, Голова комісії, суддя Європейського суду з прав людини у відставці, доктор юридичних наук, професор В.Г.Буткевич, Омбудсмен Нідерландів з питань захисту прав людини Сімон Маттейссен, представники громадськості та журналісти.

Під час засідання обговорювалося питання про концепцію змін до Конституції України у частині закріплення та гарантування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. У ході дискусії зазначалося, що конституційні права і свободи мають бути реальними, а не декларативними – це серцевина правового статусу особи, найвища юридична сила й основа життєдіяльності людини.

Метою модернізації Конституції України у цьому напрямку є розширення, змістовне збагачення й посилення реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні рівня гуманістичності Основного Закону. Таку модернізацію належить здійснювати за наступним напрямами:

• посилення природно-правової обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод;
• виклад стислої інтерпретації змісту основних конституційних принципів функціонування вітчизняної правової системи;
• конкретизація змісту деяких прав;
• оптимізація правообмежень;
• забезпечення системності та обґрунтованої послідовності у конституційному викладі прав і свобод;
• посилення гарантованості прав та ін.

Учасники дискусії дійшли спільної думки про необхідність розширення конституційних можливостей організацій громадянського суспільства (насамперед найбільш представницьких об'єднань профспілок і об'єднань правозахисних організацій) впливати на дотримання прав і свобод, а також контролювати реалізацію і притягнення державних посадовців до відповідальності за їх порушення.

На переконання членів комісії, підвищення рівня гуманістичності Основного Закону дозволить:

• розширити і змістовно збагатити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні;
• підвищити реалістичність таких прав і свобод;
• привести рівень захищеності людини до європейських стандартів;
• посилити формування і розвиток громадянського суспільства в контексті зростання його відповідальності за забезпечення прав і свобод людини; підвищити ефективність механізмів забезпечення та контролю за дотриманням прав і свобод людини;
• зобов'язати державу, її органи створювати належне ресурсне забезпечення дотримання таких прав і свобод;
• створити умови для прозорого і більш відповідального ставлення держави до її головного обов'язку − утвердження і забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності.

//www.fpsu.org.ua/2012-12-10-12-42-52/zagalni-novini/524-zasidannya-komisiji-konstitutsijnoji-asambleji-z-pitan-prav-svobod-ta-obov-yazkiv-lyudini-ta-gromadyanina

12 лютого 2013 року в приміщенні Федерації профспілок України відбулося восьме засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, секретарем якої є ректор Київського університету права НАН України, професор Бошицький Ю.Л.

В засіданні Комісії взяли участь її члени: голова Комісії – суддя Європейського суду з прав людини (у відставці), доктор юридичних наук, професор Буткевич В.Г., секретар Комісії – ректор Київського університету права, професор, Бошицький Ю.Л., члени Комісії – доцент кафедри конституційного права України Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», конституційний експерт Української Гельсінської спілки з прав людини Речицький В.В., заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук, професор Шульга М.О., заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України, доктор історичних наук, професор Майборода О.М., віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління Попок А.А., завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету «Київо-Могилянська Академія», суддя Конституційного суду у відставці, професор, Козюбра М.І., виконавчий директор Всеукраїнського громадського соціально-політичного об”єднання «Національна Асамблея інвалідів України» Скрипка Н.С.

Крім цього, в роботі Комісії взяла участь секретар Конституційної Асамблеї, радник Президента України – керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, член Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), Ставнійчук М. І.

Почесним гостем засідання був Сімон Маттейссен, омбудсман м. Роттердам, Нідерланди, який перебуває в Україні на запрошення ректора Київського університету права НАН України, професора Бошицького Ю. Л.

У роботі засідання також взяли участь експерт Комісії, професор Національного університету «Київо-Могилянська Академія» Шевчук С.В., заступник Голови Федерації профспілок України Українець С.Я., начальник відділу правового захисту Сидоряк І.Г., спеціалісти Медіа – Центру Федерації профспілок України Корецький О.М. та Заря В.П., письменник, головний редактор часопису «Народознавство» Дмитренко М.К., представники громадськості Лантух П.В. та Моторина Т.І.

В ході засіданні було розглянуто ряд питань, зокрема: затверджено протокол засідання Комісії від 29 січня 2013 року; заслухано та обговорено доповідь голови Комісії Буткевича В.Г. щодо засідання координаційного бюро Конституційної Асамблеї та поточних справ, а також заслухано та обговорено проекти Концепції внесення змін до Конституції України (далі - Концепція).

Секретарем Комісії Бошицьким Ю.Л. було презентовано проект Концепції, розроблений робочою групою Київського університету права НАН України. Крім цього, на засіданні було представлено проект Концепції, запропонований членом Комісії Рабіновичем П.М., а також спільний проект Концепції, запропонований Головою Комісії Буткевичем В.Г. та членом Комісії Рабіновичем П.М.

Комісія прийняла рішення затвердити проект Концепції внесення змін до Конституції України з врахуванням пропозицій, поданих членами Комісії та направити її на розгляд координаційного бюро Конституційної Асамблеї.

Ухвалені рішення знайдуть своє відображення в подальшій роботі Комісії над підготовкою пропозицій щодо внесення змін до Конституції України.

12 лютого 2013 року

//kul.kiev.ua/novini/12-ljutogo-2013-roku-vidbulos-vosme-zasidannja-komisiji-konstituciynoji-asambleji-z-pitan-prav-svobod-ta-obov-jazkiv-ljudini-i-gromadjanina.html

19.03.2013 (Х) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина

25.02.2013 (IX) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина 

29.01.2013 (VІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина 

18.12.2012 (VІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов‘язків людини та громадянина  

10.09.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов’язків людини і громадянина  

04.07.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов'язків людини і громадянина