пʼятниця, 24 червня 2011 р.

До нашої Конституції – ЧОМУ? Або політичні сумніви щодо її досконалості

Попри всі та скрізь заяви авторів нашого Основного Закону щодо його досконалості, знайомлячись з його проектами, починаючи від винесеного на всенародне обговорення у липні 1992 року і до оприлюдненого перед першим читанням та доопрацьованого всіма можливими комісіями, проглядаючи стенограми парламентських засідань, на яких постатейно, а то й дослівно готувався остаточний текст нашої Конституції, не знаходжу відповіді на ці питання. Вони збиралися роками ще відтоді, як у мене появилися сумніви щодо цієї "досконалості". Але, правду кажуть, навіть найдосконаліший закон опускається до вершків свого виконання.

Отож...

Не зрозуміло,

чому у більшості цивілізованих країн Конституції приймаються народом на загальнодержавному референдумі з тим, щоби кожен мав право своєї прямої участі в договорі громадянин-суспільство-держава, а у нас це вирішилося за посередництвом неупевненого у своїх діях парламенту;

чому у нас не так: "державна влада ґрунтується на довір’ї народу, її авторитет виходить від народу, її повноваження та функції здійснюються представниками народу, а благами її користується народ" (з інших конституцій);

чому незалежні, поділені за Конституцією гілки влади, насправді так переплітаються, що депутати з міністрами, міняючись навипередки місцями, безперешкодно перелазять з гілки на гілку, спотворюючи дерево влади;

чому строки владних повноважень президента і парламенту не надаються відповідно до рівня підтримки їхнього представництва за народним волевиявленням: скажімо, підтримка більше половини народу – п’ять років представництва, менше половини від тих, хто прийшов до дільниць, – три роки;

чому президент не несе відповідальності за зменшення чисельності народу, державою якого йому доручено правити;

чому щирий українець за кордоном не може бути ще й громадянином своєї неньки-України за другим громадянством, якщо воно там дозволене;

чому Україна насправді не дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами країни, – і не має за її межами власних шкіл, бібліотек, театрів;

чому за такої гучної боротьби з корупцією в Конституції немає жодної про це прямої засади;

чому чиновники і судді при своїх скромних заробітках, геть не соромлячись, вибудовують собі котеджі-палаци та вільно роз’їжджають на наддорогих власних автомобілях;

чому бізнес рідні президента процвітає та множиться за часів його правління;

чому забуто, що Україна – споконвіку аграрна сторона, а держава Україна нині не знає, як бути з цілющим для економіки чорноземом та що робити з селом і селянами;

чому не внесено до Основного Закону окремо особливу важливість для нас землі, води, повітря, лісу, Карпат, Чорного та Азовського морів;

чому безперечне право на житло у нас таке, що коли воно навіть є єдиним засобом для проживання, все одно може бути примусово відчудженим або закладеним у заставу, а спадкове право на таке житло оподатковується та обкладається зборами;

чому таємне голосування – основна умова проведення демократичних виборів – запроваджується лише на виборчих дільницях, якщо виборчий процес починається з дня оголошення виборів, а висування кандидатів – це вже вибори;

чому конституційні засади щодо політичних партій такі, що їх у нас аж під дві сотні, через що виборчі бюлетені стають несприйнятними для свідомого голосування;

чому фізичну культуру – основу забезпечення здоров’я громадян – в Конституції записали в одне речення із санітарно-епідемічним благополуччям;

чому влада така безвідповідальна перед народом, що депутата-неробу не можна відкликати, а депутата-вбивцю не можна одразу ж заарештувати;

чому Конституцією не затверджено, що недоторканність не є привілеєм і встановлюється виключно для належного та незалежного виконання представницьких і посадових повноважень, і будь-хто у разі скоєння злочину відповідає перед законом нарівні з іншими;

чому Конституція допустила виборчий закон таким, що у парламенті сидять невідомі народові його "представники", а вибори відбуваються за будь-якої явки виборців (хоча би й геть за їх неявки) та за будь-якою фальсифікацією;

чому депутатів у нашому парламенті саме 450, як і в тій же Держдумі Росії, де виборців утричі більше, і чому представництво не співставлено з певною достатньою кількістю виборців чи населення, як це робиться в цивілізованому світі;

чому серед безпосередніх форм народного волевиявлення не значаться народна ініціатива, всенародне обговорення, а особливо забуто про народний контроль;

чому куценький у шість статей розділ про вибори та референдум не забезпечив конституційними положеннями незалежність виборчих комісій – від Центральної до дільничних;

чому всеукраїнський референдум неможливо провести за народною ініціативою, ба, навіть і проведені у нас референдуми не мають жодних правових наслідків;

чому дароване Конституцією рівне для всіх виборців право бути обраним здійснюється за виборчим законом опосередковано – через політичні партії, яким немає довіри, і безпартійному громадянинові треба бути крутим підприємцем, банкіром чи популярним народним артистом, щоб попасти у виборчий список;

чому ті, кого обирають, самі собі й визначають, у який спосіб їх обирати, і роблять це, як їм за політичною доцільністю заманеться, щоразу до кожних виборів;

чому депутатські мандати розподіляються у такий спосіб, що залишаються мільйони неврахованих виборчих голосів;

чому наобіцяне народові у передвиборних програмах не має правової відповідальності чи хоча б оцінки;

чому Конституцією не забезпечена відповідальність набутого депутатами представництва за вибором народу і його позбавлення за народною ініціативою;

чому держава байдужа до єдності сімей, соціального забезпечення громадян України, які працюють за кордоном, не сприяє їх зв’язку з Україною і не допомагає їм при поверненні в Україну;

чому поза волею народу йде сварка між політиками про НАТО, другу державну мову, російський чорноморський флот у Севастополі;

чому військовий об’єкт, що стоїть на бойовім чергуванні, можна відключити від світла, а головнокомандувачу "голова не болить";

чому країну "посадили на доларову голку", а можновладці знущаються над народом, час від часу лаштуючи йому "ломку";

чому президентові у нас дозволено не представляти більшості бодай тих виборців, які прийшли на виборчі дільниці, не кажучи про більшість народу;

чому ані президент, ані Верховна Рада не несуть відповідальності за прийняті укази чи закони, які Конституційним судом визнаються неконституційними;

чому знята судимість сама по собі нічого не значить, наче відпущений навіки гріх, бо ніби всі ми грішні;

чому політичні сили, винні у розпуску парламенту, за це ніяк не караються;

чому безкарно блокується трибуна вищого законодавчого органу і ведуться показові на весь світ бої у стінах парламенту;

чому парламентові дозволено самовільно не збиратися протягом 29 днів однієї чергової сесії, і він не розпускається, якщо не сформував уряд – вищий орган у системі органів виконавчої влади;

чому парламент є повноважним за умови обрання не менш як двох третин від його конституційного складу, а рішення про усунення президента з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою не менш як трьома четвертими того ж таки її складу; у кого тут проблеми з арифметикою?

чому прописане особисте голосування депутатом безцеремонно ними ігнорується, і в сесійній залі голова парламенту щоранку звикло відмічає: "зареєструвалися картками";

чому у наших сусідів – румунів, поляків, росіян та білорусів парламенти двопалатні та діючі, а ми однопалатній Раді ради не дамо – може, друга палата пригамовувала би першу;

чому законодавчою ініціативою позбавлено сам Український народ, і нею не володіють представники судової гілки влади, Уповноважений з прав людини, як це робиться у переважній кількості цивілізованих країн світу;

чому судді призначаються та ще й довіку, і ці кощії правосуддя не беруться за роботу, поки не посієш у їх кабінеті;

чому бюджетні кошти місцевого самоврядування повертаються громадам милостинею з Києва;

чому нарізаний радянським часом адміністративний поділ України так і залишився нам у спадок – всупереч надбаному віками історичному поділу її територій;

чому в такій за Конституцією завзято унітарній державі Україна існує автономна республіка, якій окремим розділом виділено місце в Основному Законі;

чому немає в Конституції положення щодо обов’язку вищого законодавчого органу відповідного скликання, за якого стала чинною Конституція, прийняти всі закони, зазначені в Основному Законі. Чому донині, на п’ятнадцятому році чинності Конституції, ще не прийняті передбачені нею закони про парламентський контроль, про центральні органи виконавчої влади;

чому високими фахівцями слова (нині класиками нашої літератури, а на час прийняття Конституції запеклими депутатами) допустилися в основному юридичному документі і блукають від того законами дошкульні тавтології "забезпечення безпеки" і "відшкодування шкоди".

ЧОМУ?!

Нарешті,

чому автори нашої Конституції не заклали можливості її перегляду за участю незалежних від влади представників народу – Конституційної Асамблеї? Чи, може, й справді вважали її такою досконалою і неперевершеною?..

Сергій Каденюк, 24 червня 2011 р.
//pravda.com.ua/columns/2011/06/24/6324361/

Немає коментарів: