Вадим Карасев: Человека можно купить только свободой

Виктор Янукович - не просто новый президент Украины, сделавший ряд успешных шагов в начале своего руководства страной - от молниеносного формирования коалиции и назначения правительства до консолидации власти и успехов на международной арене. Еще мало кто заметил, что с победой Януковича в стране установился новый политический порядок. Изменив закон о регламенте, депутаты Рады по сути осуществили тихую революцию, освященную затем Конституционным судом.

Какими будут последствия парламентской революции? Чего ждать Украине от новой власти в отдаленной перспективе? Об этом «КП» беседовала с Вадимом Карасевым, директором Института глобальных стратегий.

ТИХАЯ ПАРЛАМЕНТСКАЯ РЕВОЛЮЦИЯ

- Вадим Юрьевич, даже после выборов многие политики были уверены, что приход к власти Виктора Януковича ничего не изменит. Не удастся сформировать коалицию без принципиальных для ПР компромиссов. Соответственно и правительство будет коалиционным, и шанс стать премьером есть чуть ли не у Ющенко. Но все вышло иначе, регионалы решили ни с кем не договариваться...

- Да, они отказались договариваться. Потому что договариваться с нынешним парламентом сложно. Много сторон, достаточно завышенные ставки и риски, которые невозможно оценить. Партия регионов на все это посмотрела - на толпы переговорщиков, желающих попасть в правительство - и приняла принципиально новое решение. Она вернула политическую систему к той форме, которая существовала в конце 90-х годов.

- Вы преувеличиваете? Полномочий у президента не прибавилось...

- Изменение порядка формирования коалиции привело к тому, что основной политической единицей в парламенте стала не фракция, а отдельный депутат. Как и в конце 90-х, Верховная Рада структурировалась не на основе коалиции власти и противостоящей ей оппозиции, а представляла собой некую корпорацию депутатов. И сейчас она, я бы сказал, откатилась от модели европейского политического представительства к Верховному Совету полусоветского типа.

И второе: основным в стране стал институт президентства, он подавил институт партий. Премьер-министр больше не политическая фигура, президент имеет полное влияние на исполнительную вертикаль, и в парламенте у президента тоже большинство.

ТИМОШЕНКО КАК ВТОРОЙ ПОЛЮС

- То есть даже без прежних полномочий президент сосредоточил в руках все рычаги управления страной? К чему это приведет в перспективе, как вы считаете?

- В перспективе это может привести к восстановлению Партии регионов как партии власти. Она, рассчитывая на депутатов-перебежчиков, уже не будет нуждаться в постоянной поддержке других фракций. Тех же коммунистов или Блока Литвина, которые часто завышали свои требования при формировании нового правительства.

Что для них важнее всего сейчас - это чтобы не дай бог Тимошенко не превратилась во второй полюс политической системы, который, как магнит, манил бы к себе разочарованных. Поэтому делается все, чтобы распорошить силы, группирующиеся вокруг Тимошенко.

В идеале модель для ПР следующая: сама Партия регионов - крупная мажоритарная фракция в парламенте и обществе, а вокруг - «миноритарные акционеры» - небольшие партийки, с которыми можно ситуативно договариваться, не зависеть на самом деле ни от кого...

- Хорошо это или плохо?

- Это политически целесообразно - быстро сформировать власть, восстановить президентскую вертикаль, восстановить управляемость государства. Потому что страна не выдержит новых парламентских выборов, не может ждать по полгода формирования коалиции и назначения правительства, равно как и выполнения предвыборной программы президента.

ВЛАСТЬ МОЖЕТ ПОПАСТЬ В ЛОВУШКУ СТАБИЛЬНОСТИ

- То есть все в порядке, никаких проблем не предвидится?

- Нет, все в порядке лишь в краткосрочном периоде. А если посмотреть на ситуацию шире? У нас экономические сложности - проблемы с налогами, бюджетом, региональная политика. Плюс настроения в обществе - у одних регионов завышены ожидания, у других, наоборот, полное разочарование. Прибавьте сюда перспективу непопулярных реформ, которые неизбежны и заденут и социальную сферу. Получается, что власть, которая уже взяла на себя всю ответственность за решение проблем, на фоне предстоящих проблем может попасть в ловушку стабильности. Власть будет стабильна, а общество - нет!

- Ну а разве это хуже ситуации времен Ющенко? Ведь общество тоже было нестабильно. Вдобавок была нестабильна и власть...

- Видите ли, тогда было коалиционное правительство, была дискуссия. Свобода слова давала возможность существующему недовольству выйти наружу, возникал эффект обсуждения, который гасил аффект страстей, недовольства и т.д.

Даже когда правительство было недружественным президенту, как в 2006 и 2007 годах, во времена премьерства Януковича и Тимошенко, - конфликты были между президентом и премьером, внутри парламента и даже внутри правительства. И это выражало общественные настроения. Конфликт в обществе передавался на плоскость власти, и каждое решение принималось после дискуссии - как компромисс.

Политика, особенно в такой специфической стране, как Украина, наверное, не может быть иной. Когда власть пытается подчинить все своему курсу и своим программным установкам, получается, что внутри власти никаких противоречий нет, но они же есть в обществе! А это опаснее, потому что это может вылиться в неконвенциональный, «немирный» конфликт.

Можно, конечно, сузить сферу свободы слова, но общественные конфликты от этого никуда не денутся. Только теперь эти конфликты не будут обсуждать, как раньше, в виде спора политиков на ток-шоу. Это будет спор одного региона Украины и другого. В одном регионе будут ставить памятники Сталину, а в другом - памятники Бандере. И это намного хуже. Стабильность в обществе не может быть обеспечена одной только дисциплинарной машиной власти.

10 ЛЕТ НАЗАД ЯНУКОВИЧУ БЫЛО БЫ ГОРАЗДО ЛЕГЧЕ

- Иными словами, как и раньше, требуется поиск компромиссов. Вы считаете, что нынешняя власть этого не понимает?

- Нынешняя власть неоднородна. Есть группы интересов, группы олигархов, у которых разные цели. Например, так называемая газовая группа («Фирташ и Ко») нацелена на то, чтобы получить сниженную цену на российский газ, восстановив рентабельность своих предприятий. Это, скажем так, экономически консервативная группа, и дешевый газ - все равно не прорыв для страны. Снизить цену на газ Россия может лишь в обмен на комплексные уступки. А это неизбежно ударит по интересам других влиятельных групп - как в окружении президента, так и в целом в стране.

Но есть и прогрессивные группы во власти, которые понимают, что без либеральных и экономических свобод не будет экономического роста. Ахметов, например, сказал: «Демократия входит в стоимость государства».

Но сейчас, очевидно, когда решаются конкретные конъюнктурные задачи, на первый план вышла группа газовиков, потому что эти задачи упираются в вопрос цен на газ. Януковичу сейчас важно любой ценой запустить мотор экономического роста, а не ждать, когда экономические реформы, например либерализация среднего и малого бизнеса, дадут отдачу (это произойдет в лучшем случае через год-два).

- Как, по-вашему, нужно действовать Партии регионов, чтобы закрепить успех и избежать всех прогнозируемых вами проблем?

- Успех у ПР будет в том случае, если у них стабильность во власти приведет к успехам в экономике. И нестабильность в обществе компенсируют успехами в социальной политике - ростом благосостояния, эффективной пенсионной системой, медициной...

Грубо говоря, с успехом в реформах можно будет купить лояльность людей, если они даже в чем-то не согласны в идеологическом смысле.

- А если реформы не принесут быстрого успеха?

- Тогда человека можно купить только свободой! Она ничего не стоит; сейчас говорят: мы создадим миллион рабочих мест... Не надо их создавать, дайте свободу - и люди сами создадут себе рабочие места. Они сгенерируют идею, найдут инвестора, организуют предприятие, правда, при этом люди станут экономически независимыми и влиять на них политикам будет сложнее. И функция власти в таком случае будет определяться контрактом с людьми, которые не ждут 200 гривен под выборы, а ждут разумной политики.

Если бы команда Януковича пришла к власти 10 лет назад, ей было бы намного легче реализовать свои планы. А сегодня истощение советского индустриального ресурса, помноженное на экономический кризис, приводит к тому, что уже не будет такого притока капитала, не будет низких цен на энергоносители и спроса такого на продукцию металлургического экспорта не будет. А это ворох проблем, который одна команда не сможет потянуть ни интеллектуально, ни морально, ни политически...

Политикам надо понять, что постсоветский мир с передавшейся по наследству от СССР рентной экономикой заканчивается. Нужно переходить к миру прибавочной стоимости, производить настоящий продукт, а не торговать сырьем. А для того чтобы создать реальную добавленную стоимость, нужно дать экономическую свободу людям. Чтобы они сами производили, включив мозги, чтобы креативный предпринимательский класс запустил мотор экономического роста. Это как раз и есть вопрос свободы - в данном случае экономической.

Записал Андрей Хрусталев.

Фото УНИАН. — 17.04.2010

//kp.ua/daily/170410/224178/

Марина Ставнійчук. За реальну судову реформу

Аксіомою є те, що справедливе, незалежне, професійне правосуддя стоїть на чолі всіх інших процесів у державі. Без нього громадяни є об’єктами, а не суб’єктами державотворення. Якщо ми прагнемо реформ, покращення добробуту, вільного пересування через європейські кордони, захищеності від свавілля влади, нам потрібна судово-правова реформа. Саме вона гарантує реалізацію решти реформ. Це матриця, на яку можна «нанизувати» інші трансформаційні зміни у суспільстві, економіці, політичній системі.

Втім, Українська держава давно вже є лідером за кількістю програних своїм громадянам справ у Європейському суді з прав людини. За показником довіри до суддів ми взагалі відірвалися від інших аутсайдерів на кілька пунктів униз.

В інавгураційній промові президент Віктор Янукович поставив амбітну мету — реформувати вітчизняну судову систему. Можливо, вперше за останні роки склалися об’єктивні передумови для здійснення цієї реформи. Новообраний президент має підтримку парламентської коаліції та уряду. Керівництво судів та суддівського самоврядування готове реформуватися. Міжнародна спільнота відкрита до співпраці. Отже, суспільна потреба, інтерес, політична і професійна воля як початкові елементи забезпечення здійснення реформи наявні.

Проте турбує, що ідея всебічної правової та судової реформи, зокрема, може бути «заговорена» політиканами і клановими лобістами, що візьме гору кон’юнктурний, «політичний» підхід. Однак не можна втратити основну мету подальшого розвитку правосуддя — утвердження верховенства права через забезпечення: доступності правосуддя, справедливої судової процедури, незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів, юридичної визначеності, однаковості судової практики, відкритості судових рішень, невідворотності юридичної (дисциплінарної) відповідальності суддів та, як результат, — забезпечення ефективності судового захисту.

Реальна реформа передбачає публічність обговорення, створення атмосфери відкритої дискусії. Реформування не можна досягнути за місяць чи два. За такий відтинок часу можна хіба що «освятити» ті законодавчі пропозиції, які підготовлені комітетом Верховної Ради з питань правосуддя і з ключових питань реформування отримали переважно не найкращі оцінки європейських фахівців. Як свідчить висновок Венеціанської комісії, швидке здійснення і завершення судової реформи в нашій державі неможливе, зокрема через певні конституційні перешкоди.

Суспільство осмислює реформи не тільки шляхом осягнення їхньої суті, а й значною мірою через особисте, політичне, професійне сприйняття у відповідному фаховому середовищі та серед окремих громадян носіїв, ідеологів цих реформ. З цієї позиції, кадрові призначення у даній сфері на теперішньому етапі не повинні бути такими, що викликають побоювання, недовіру, а навпаки: за здійснення реформи судочинства мають відповідати люди авторитетні, фахові, з бездоганною репутацією. Адже таким реформам потрібно забезпечити відповідний рівень суспільної довіри.

Минулого тижня в газеті вийшла стаття «Судова реформа: потрібні рішучі дії» («Дзеркало тижня» від 3 квітня 2010 року), автор якої (Сергій Ківалов - ред.), голова комітету з питань правосуддя, зокрема, стверджує, що європейські стандарти «насправді не пропонують рецепта побудови успішної судової системи. Ці стандарти — не таке вже точне, абсолютно неповне й інколи суперечливе узагальнення правил та порядків, які діють у ряді західноєвропейських країн. У європейських стандартів тільки одна функція: засвідчити, чи задоволені нашою судовою системою за кордоном; чи задоволені нею ті, хто ніколи не матиме з нею справи, жодного разу до неї не звернеться, ніколи не підпаде під її владу...». Ну що ж, кожен має право на власну думку та позицію.

Втім, повний набір норм, які належать до стандартів правосуддя, викладений у багатьох міжнародних документах. Міжнародні принципи й засади, на яких будується правосуддя, визнаються універсальними для всіх країн. Тож смішно, коли від європейських структур вимагають спеціальних рецептів для України. Це йде від нерозуміння європейського конституціоналізму, небажання враховувати міжнародні стандарти при формуванні відповідного українського законодавства. Водночас із заяв президента України випливає, що європейський вибір (а отже, адаптація українського законодавства до європейських стандартів) є пріоритетним для загальної стратегії реформ.

Оскільки у вищезгаданій статті йшлося, очевидно, про висновки Венеціанської комісії, варто нагадати, що їх уже давно сміливо можна розглядати як різновид міжнародних стандартів.

Універсальними на міжнародному рівні є: стаття 10 Загальної декларації прав людини, яка визначає, що кожен має право, на основі повної рівності, на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом у разі спору про його права та обов’язки і будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення; Основні принципи незалежності судових органів, схвалені Генасамблеєю ООН в 1985 році, і Бангалорські принципи поведінки суддів 2002 року.

На європейському рівні ключовою для правосуддя є стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім названої конвенції, діють Рекомендація (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи з питань незалежності, ефективності і ролі суддів 1998 року.

Поглиблені стандарти гарантій правосуддя містяться у висновках Консультативної ради європейських суддів про стандарти, які стосуються незалежності правосуддя і незмінюваності суддів, справедливого судового розгляду в розумні терміни, ради з питань правосуддя на службі суспільства, якості судових рішень.

Система міжнародних стандартів має комплексний характер. Вони повинні лежати в основі побудови і функціонування судової системи в будь-якій країні. Ефективність цих загальних принципів і засад доведена загальносвітовою практикою і не потребує доведення на українському тлі, однак абсолютно очевидно, що самі ці принципи й засади потребують утвердження і запровадження в Україні. Може, тому, що вони з самого початку не лягли в основу побудови національної системи правосуддя, ми й досі говоримо про необхідність її реформування, а наші люди поневіряються роками у судах.

Останнім часом у державно-правових процесах, пов’язаних із судочинством, активізувалися чинники забезпечення необмеженого особистого впливу окремих політиків, політичних сил та посадових осіб, фінансової мотивації як при прийнятті безпосередніх судових рішень, так і при реформуванні судової системи загалом. Суспільство, на жаль, має можливість спостерігати конфліктність позицій парламентаріїв, керівників верхнього «ешелону» судової влади, наміри за будь-яку ціну добитися свого, що, зрештою, призводить до відсутності консенсусу у питанні стратегії судової реформи, робить її непослідовною.

Названі обставини на тлі неналежного фінансування судочинства, високого рівня корупції в судах сьогодні є чинниками не просто консерватизму судівництва, а загрози національній безпеці, з огляду на відсутність системи гарантування судового захисту прав та свобод людини і громадянина.

Першу концепцію судово-правової реформи парламент прийняв ще 1992 року. Вона розглядала судову реформу як складову правової реформи і визначала засади, етапи та напрями реформування не лише судів, а й органів попереднього слідства, прокуратури, адвокатури, юстиції. На той час головна мета полягала в утвердженні судової влади як незалежної гілки в рамках системи поділу влади. Її називали «малою судовою реформою».

Наступні серйозні кроки були пов’язані з прийняттям Конституції України у червні 1996 року, яка визначила систему судових органів, принципи й засади судочинства, конституційно-правовий статус і гарантії незалежності суддів. Було започатковано конституційну юстицію, змінено процесуальне законодавство. З вересня 2005 року в країні почала функціонувати адміністративна юстиція.

Закон «Про судоустрій України» Верховна Рада прийняла лише у 2002 році. А вже через чотири роки — у травні 2006 року — президент України схвалив нову Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів і вніс до парламенту два законопроекти: про судочинство і про статус суддів. У квітні 2007 року вони були об’єднані парламентом в один проект, не прийнятий досі.

Венеціанська комісія спільно з Дирекцією з технічного співробітництва Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи у висновку щодо вищезазначеного законопроекту схвалює зведення двох проектів в один і врахування деяких із її попередніх рекомендацій. Зокрема що стосується загальних положень проекту, принципів судочинства, запровадження електронного розподілу справ у судах тощо. Водночас, на думку європейських експертів, у процесі підготовки законопроекту до другого читання розробники не звернули уваги на серйозні застереження щодо реформування судочинства, висловлені комісією упродовж останніх років.

Судова реформа повинна мати декілька напрямів із відповідними пріоритетами для кожного з них, що потребують відповідної консолідації.

Логіка головного напрямку судової реформи повинна насамперед полягати у створенні фундаментальних засад незалежності судової системи в цілому і незалежності суддів зокрема як основи справедливого судового розгляду неупередженим судом. Керівні принципи верховенства права вимагають рівноваги між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади, рівноваги, яка здатна забезпечити незалежний статус судочинства, з функціями реального неупередженого контролю щодо всіх правовідносин у державі. Тому Венеціанська комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних підвалин сучасної й ефективної судової системи у повній відповідності до європейських стандартів.

За цією рекомендацією Венеціанської комісії насправді стоїть повне переосмислення українським конституціоналізмом принципу розподілу влад, відносин між президентом України, законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади. Ідеться про нові для України, відмінні від теперішніх засади організації влади, про усунення «неналежних» зв’язків і впливів: політичних, особистих тощо.

Застереження й рекомендації Венеціанської комісії, хоч би як комусь хотілося знівелювати їхній зміст, мають комплексний характер, повертають українські реалії до належного функціонування судової влади. Ці рекомендації вимагають абсолютно іншого рівня політичної і правової культури. А незалежність суду завжди має бути пов’язана із системою відповідальності за неправомочні рішення, забезпеченням відкритості судових рішень, здійсненням антикорупційного моніторингу.

Звісно, це важко, майже неможливо сприйняти тим, хто звик, що саме від нього в судовій гілці влади залежить усе, від внесення часто лобістських змін до національного законодавства під конкретні завдання й цілі — до безкарної можливості, приміром, місяцями не розглядати питання призначення суддів на посади.

Очевидно, що конституційні зміни потребують тривалого часу. Проте вже сьогодні у процесі реформування українського законодавства як його першочергове завдання повинні створюватися правові механізми, котрі невідворотно стимулюватимуть незалежність судової влади.

Квінтесенцією зауважень європейських експертів є декілька ключових питань судочинства: надмірної політизації процесу призначення суддів на посади та їх звільнення, утворень і систем судоустрою, питання статусу суддів, гарантій їх діяльності і тісно пов’язане з цим питання суддівського самоврядування.

Найсерйозніші застереження викликає механізм реалізації саме повноважень парламенту в цій сфері. Роль, відведена Верховній Раді у процедурі безстрокового обрання суддів на посади і в порядку звільнення суддів, — несумісна з незалежністю судової системи.

У зв’язку з цим теперішні законодавчі ініціативи в цій частині потребують просто радикальних змін. Суди мають бути незалежні від законодавчої влади в усьому (до речі, як і від виконавчої), крім обов’язку дотримання ними Конституції та законів, що приймаються парламентом.

Надалі позбавлення парламентаріїв безпосереднього впливу на призначення та звільнення суддів об’єктивно може бути компенсоване насамперед за рахунок зміцнення статусу незалежних органів суддівського самоврядування, кваліфікаційних комісій суддів або зміною природи, засад формування та організації діяльності Вищої ради юстиції. До внесення відповідних змін у Конституцію саме органи суддівського самоврядування повинні визначати основні позиції щодо обрання суддів безстроково. На цьому етапі реформування судочинства такий самий підхід потрібно запровадити і при призначенні суддів президентом України вперше.

Венеціанська комісія зосередила свою увагу й на інших суттєвих проблемах, які безпосередньо стосуються судоустрою. Йдеться про порядок утворення та ліквідації судів, що має відбуватися виключно на підставі закону. Дискреційні повноваження президента України повинні бути обмежені.

Венеціанська комісія звертає увагу на складну структуру судової влади, що закладена на конституційному рівні і, здається, ще більше ускладнюється проектом закону України про судоустрій та статус суддів. Система судів в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності. У пропонованому законопроекті до місцевих судів (перша інстанція) включено дві ланки судів: дільничні (районні, районні в містах, міські, міськрайонні) та окружні суди. Як людині, котра звикла, що в її районі є лише один суд, де розглядаються спори з сусідом, колегою, розібратися з цими дільничними, що є районними судами, окружними судами, — які цивільні, кримінальні тощо. Для чого все це? Щоб ліквідувати як клас Верховний суд України за рахунок, наприклад, утворення Вищого кримінального та цивільного судів. І прем’єр-міністр країни, швидше за все, запитає: де взяти на це кошти? А пересічний громадянин запитає всіх нас: що це за судова реформа, яка не забезпечує йому реальної можливості для звернення до суду?

Комісія вважає, що занадто складною є також і структура суддівського самоврядування, яка підлягає спрощенню. Реальна незалежність судової влади може бути досягнута виключно шляхом наділення судової влади, суддівського самоврядування правом самостійно вирішувати основні питання її функціонування, як-то добір та підготовка суддівських кадрів, дисциплінарне провадження, формування пропозицій щодо державного бюджету.

На центральному рівні такі функції повинні бути передані одному органу, більшість у якому, відповідно до всіх міжнародних стандартів, мають становити судді, і який повинен мати гарантовану автономію, а не бути знаряддям стороннього впливу. Як зазначається у Висновку №10 Консультативної ради європейських суддів «Про раду з питань правосуддя на службі суспільства», «Рада з питань правосуддя може складатися або виключно з суддів, або мати змішаний склад із суддів та осіб, які не є суддями. В обох випадках слід уникати захисту власних інтересів, самозахисту і кумівства».

А тепер згадаймо, який у нас склад Вищої ради юстиції, яка б і мала по суті стати тим самим органом, і чи немає в ній чиїхось кумів, котрі як сатисфакцію розглядають свою присутність у керівництві цієї Ради.

Хоч як це дивно, головне питання судової реформи в Україні полягає не в тому, що робити. Як бачимо, міжнародні стандарти правосуддя дають відповідь на це запитання. Це, правда, не рецепт українського борщу, а універсальні принципи та засади. Головне питання — як і хто найкращі досягнення у сфері правосуддя зробить реальною українською реформою.

Марина Ставнійчук, «Дзеркало тижня» №14, 10 квітня 2010 р.

//dt.ua/LAW/za_realnu_sudovu_reformu-59796.html

15.03.2013 Микола Оніщук. «Правосуддя» потребує доопрацювання

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

23.11.2012 Микола Мельник. Підпорядкування судової влади: завершення процесу 

12.11.2012 Марина Ставнийчук. Что необходимо изменить в украинской системе правосудия 

19.10.2012 Микола Мельник. Як при Ющенку так і при Януковичу відбувається масштабна дискредитація судової влади 

09.07.2012 Сергей Кивалов. Население должно избирать всех судей 

27.06.2012 Виктор Мусияка. Юристы сегодня чаще всего решают вопросы, даже не ссылаясь на закон 

18.06.2012 Микола Оніщук. В процес відправлення правосуддя потрібно залучити безпосередньо народ 

01.04.2011 Микола Оніщук. Дилеми правової держави 

23.10.2010 Марина Ставнійчук. Судова реформа: крок вперед і два назад 

28.05.2010 Віктор Мусіяка. Закрита корпорація

Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради 2010

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про ліквідацію

Національної конституційної ради

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) постановляю:

1. Ліквідувати Національну конституційну раду.

У зв'язку з цим визнати такими, що втратили чинність:

Указ Президента України від 27 грудня 2007 року N 1294 (1294/2007) "Про Національну конституційну раду";

Указ Президента України від 18 лютого 2008 року N 139 (139/2008) "Про склад Національної конституційної ради".

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 02 квітня 2010 року

N 477/2010
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/477/2010

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко

Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 

26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 

17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 

31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 

16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 

23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 

18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 

27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

//obozrevatel.com/politics/yanukovich-pozdravil-yuschenko.htm

За окном День дураков. Как Дуся к Параске в гости ходила

Я так люблю девичники разноплановые,

но только меня туда почему-то не зовут. Зато позвала нас в гости Paraska.info на «посплетничать». Повод у нее был замечательный: 1 апреля как-никак и подведение итогов конкурса карикатур.

«Параска» и «Обоз» решили в один вечер в одном месте собрать политиков, политологов и журналистов. Пришли далеко не все, аргументируя задержку (а также отсутствие) пробками и заседанием Верховной Рады. Раньше всех явился Евгений Червоненко, что и немудрено: недаром человек гонками увлекается. Следом за ним поспел и Виталий Кулик - директор Центра исследований проблем гражданского общества, потом дамы ‑ Марина Ставнийчук и Лариса Мудрак. Поприветствовали друг друга, обнялись, поцеловались, уселись вместе и давай слухи обсуждать.

Дружеский цемик Виталия Кулика и Марины Ставнийчук

Тост за встречу?

За окном День дураков, а люди этому совсем не рады: никто не шутит, не смеется. Наверное, боятся Евгения Червоненко, который намекнул: «Со мной шутки плохи даже 1 апреля...». Помимо его огромных заслуг в отношении Евро-2012, разных навыков и способностей, Евгений похвастался одной мелочью:«Я ще й дітей умію робити...». Феноменальное умение:)

Но «Параска» не боится никого, поэтому и огласила народное мнение по поводу того, какой политик с чем ассоциируется, итак:

• Виктор Янукович - барабан, антибиотик, водка с перцем;
• Николай Азаров - фагот, закрепительный препарат, старый коньяк;
• Юля Тимошенко - флейта, клофелин, кальвадос...

Потом играли в детектор лжи: брали честного журналиста и прикладывали его к пульсу честного политика. Первой «честной» вызвалась Юлиана Паксюткина (Stat.ua) и приложилась не к кому-нибудь, а к Червоненко. От вопроса «Вы богатый человек?», Евгений уклонился весьма дипломатично: «Я... зажиточный человек!».

На «Бентли» он не ездит из-за наших отвратительных дорог, о внебрачных детях не распространяется «надеюсь, что они у меня есть». Ах да, еще господин гонщик прихвастнул еврейскими корнями: «Я никогда этого и не скрывал». Вот бы и вложили все эти зажиточные дяди деньги в дороги, чтоб и мы с Мусей могли на «Бентлях» кататься. Короче, подарили ему нимб распрекрасный за честность.

Мой самый честный политик Евгений Червоненко

Двойная честность: Юлиана Паксюткина и Евгений Червоненко

Следующим под прицел честности попал Олесь Доний, который радовался весне за дальним столиком в обществе политологов. На вопрос о наличии любовницы ответил весьма уклончиво: «эээ... ммм... у мене є кохана жінка...», как и на вопрос о еврейской крови: «ааа... еее...». Очень, просто даже очень, плодотворным диалог получился.

Олесь разгневал богов тонким намеком: «Я менш слизький за Червоненка...», чем и повлек ответный удар от Евгения Червоненко: «Ты за базар ответишь! Со мной шутки плохи даже 1 апреля!». И поведал нам Евгений повесть страшную, но поучительную: «Был один, который хотел государство Израиль уничтожить... царство ему небесное. Нет, убил его не я, а молния... так я его вывел за галстук в туалет, опустил и смыл в унитаз...». Мораль басни такова: не стоит ходить с Евгением по туалетам, обижать Израиль и навлекать молнию. Символичным подарком Олесю стал тюбик вазелина.

Ничто так не радовало Олеся, как тюбик вазелина

Ну, мальчики вроде утихли, так «Параска» снова подлила масла в огонь: устроила аукцион и продавала всякие нужные вещи. Например, симпатичные ушки, которые за 50 грн приобрела Ларисочка Мудрак, правда, не понравилось ей, что они без резиночки были. Для Марины Ставнийчук Евгений за 150 грн приобрел картину с политическим подтекстом, которая когда-то висела в Docker's на Оболони. На этом щедрость Червоненко не закончилась: за 53 грн он купил «кошачью шкурку» и попросил передать ее Донию, за что доплатил еще 50 грн.

Ушки-симпатюшки Ларисе Мудрак действительно к лицу

...

Лот номер 3 уходит...

... Марине Ставнийчук! За что благодарим Евгения Червоненко

Вот как-то так: поели, попили, посмеялись над колкостями Евгения Червоненко и шутками «Параски» и разошлись.

На выходе встретила Антошу Лирника в весьма меланхолическом настроении, который был совсем не рад Дню дураков и не шутил ни над кем: «Каждый день шутя, было бы странным подтрунивать и сегодня. Этот день вызывает у меня не те ассоциации... В юности шутки моих друзей постоянно заканчивались травматизмом...».

Антон Лирник сам в шоке от бывших шалостей. Дусечка...

Весьма аппетитная булочка господам-политикам...

... и не менее съедобный бутербродик для журналистов

Виталий Кулик с полным бокалом вина...

... и с пустым. А нарисован-то отменно:)

Люблю угадывать бренды часиков. Что носит Червоненко?

Ах, широка душа еврейская

Лариса Мудрак элегантно отмахивается от происходящего

Легкий пиар от «Параски», жаль, номер прошлогодний

Бурное голосование за самого честного политика

...

Всегда любила милые карикатурки

Сигары дорогие курят, а лотов не покупают, негодяи:)

Вчера стала богаче на 500 грн. Счастлива до безобразия

ДУСЯ, 02.04.2010

Фото Павла Старостенко

//dusia.telekritika.ua/grani_bytiia/13451

11.10.2012 Марина Ставнийчук. Молодежный формат реально отвечает стандартам Совета Европы 

05.04.2011 Віталій Кулик. Модернизация конституционного процесса 

04.04.2011 Александр Свириденко. От Президента звонят дважды

Указ Президента України №478/2010 Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права 2010

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про ліквідацію Національної комісії

із зміцнення демократії

та утвердження верховенства права

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) постановляю:

1. Ліквідувати Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

У зв'язку з цим визнати такими, що втратили чинність:

Указ Президента України від 5 липня 2005 року N 1049 (1049/2005) "Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права";

Указ Президента України від 31 жовтня 2006 року N 915 (915/2006) "Про внесення зміни до Указу Президента України від 5 липня 2005 року N 1049";

Указ Президента України від 20 серпня 2007 року N 719 (719/2007) "Питання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права";

Указ Президента України від 24 вересня 2007 року N 914 (914/2007) "Про новий склад Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права";

Указ Президента України від 21 травня 2008 року N 464 (464/2008) "Питання складу Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права";

Указ Президента України від 13 квітня 2009 року N 238 (238/2009 ) "Питання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права";

Указ Президента України від 13 жовтня 2009 року N 822 (822/2009) "Про зміни у складі Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права".

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 02 квітня 2010 року

N 478/2010

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/478/2010
//www.president.gov.ua/documents/10783.html

13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть

14.03.2012 Сергій Головатий. Конституція - це акт народу

06.03.2012 Спів… Головатий 

01.03.2012 Указ Президента України №168/2012 Про деякі питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого, Марини Ставнійчук)

06.03.2012 Комісія при Януковичу забракувала проект КПК Януковича

16.08.2011 Олександр Северин. Симулякр під венеціанським соусом

27.04.2011 Леонід Кравчук. Не поспішай, бо встигнеш

29.03.2011 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок «Про концепцію створення і функціонування Конституційної Асамблеї в Україні» (Сергія Головатого)

11.03.2011 Сергій Головатий. Конституція 1996 року - це українська цінність. Але...

10.03.2011 Виталий Червоненко. Схватка за Конституционную Ассамблею

16.02.2011 Концепція створення і функціонування Конституційної Асамблеї (Сергія Головатого) 

09.12.2010 Указ Президента України №1116/2010 Питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого /положення, склад)

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

//tsn.ua/ukrayina/politologi-ne-viryat-v-tayemnu-ugodu-yushchenka-yanukovicha.html Photo UNIAN

Олександр Турчинов: Через місяць-другий Віктор Федорович пробачить усім, кому заборгував

Бульдозерний наступ команди нового президента на Конституцію, виражений у взятті Віктором Януковичем під жорсткий контроль усієї владної вертикалі, перетворює опозицію на ключовий інструмент протидії формуванню «абсолютної монархії» в Україні. При цьому основною функцією демократичної опозиції в нових умовах має стати не лише контроль за діями влади, а й вироблення якісно іншої стратегії розвитку країни, прозорих принципів формування команд, а також усвідомлення крайньої необхідності повернути еліти і владу в лоно закону. Що згодом могло б стати реальною альтернативою обраному нинішньою владою шляху.

Лідер БЮТ Юлія Тимошенко, поступившись перемогою Віктору Януковичу, посилено прагне до ролі центральної постаті опозиції. Що, безумовно, виправдано з погляду її рейтингу. У тому, що команда Тимошенко може бути опозицією, — сумнівів немає, а ось у тому, що альтернативою, — є. Однак будьмо гуманними. На нашу думку, Юлія Тимошенко сьогодні як ніхто інший потребує паузи. Де ще має шанси переглянути якість своїх опозиційних метод.

Олександр Турчинов — людина менш емоційна. Ось до нього ми й звернулися по коментар. За великим рахунком, прагнучи зрозуміти: а) чи відбулася інвентаризація помилок, допущених БЮТ при владі і в період президентської кампанії, б) чи буде проведено роботу над цими помилками, в) опозицію якої якості ми побачимо найближчим часом.

ПРО УРОКИ, ГЕРОЇЗМ І ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ ЄВРОПИ

— Олександре Валентиновичу, скажіть чесно, після всього, що сталося, вам не хотілося б усе покинути й піти? Закінчити чергову книжку, наприклад?

— У житті нашої команди це не перша відставка. Ми пройшли досить складний шлях. І перемоги, і поразки. Зрештою, була відставка 2005 року. Ще більш прикра й алогічна після всього семи місяців роботи. Ну, а до опозиції нам не звикати. В Україні, напевно, немає іншої політичної сили, яка б так безкомпромісно, чесно, від дзвінка до дзвінка стояла на цій вахті. Тому для нас це, безумовно, не дуже радісна подія, але думки опускати руки, сховатися від проблем не було. Що стосується книжок, то можу абсолютно чесно сказати, що в опозиції часу на це точно більше. Нема мерзотної апаратної текучки, прийомів, паперів… До речі, всі свої книжки я написав саме в опозиції.

— Чому ви програли?

— Якщо не говорити про фальсифікації, про які вже сказано вдосталь, то основним противником, із яким довелося боротися, була, звісно, криза, а не Янукович і його команда. Слід визнати, що криза виявилася досить могутнім противником. З іншого боку, вибори показали, що немає моральних рамок для бруду і провокацій. Сфабрикована справа педофілів, лавина провокаційних випадів і брехні проти Тимошенко, тонни якоїсь поліграфічної макулатури...

Окремо слід виділити роз’єднаність демократичних сил. Адже 2004 року ситуація була не менш драматичною. Проте тоді жорсткому режиму Кучми, потужному силовому тиску й інформаційній блокаді протистояла єдина демократична опозиція. 2010-го, щоб відстояти свої п’ять відсотків, демократично обраний президент Ющенко не гребував нічим. По суті, конфлікт і війна на поразку в національно-демократичному таборі відіграли фатальну роль у цій виборчій кампанії. Навіть у другому турі Ющенко і Ко продовжували воювати проти Тимошенко на боці Януковича.

На жаль, частина наших громадян не встояла перед обіцянками Януковича. Брехлива тема швидкого підвищення соціальних стандартів в умовах кризи знайшла підтримку в багатьох. Реальні докази уряду не сприймалися. Вибори закінчилися. У наших опонентів повна влада, і вже сьогодні почалися затримки виплат пенсій і зарплат, при тому що ми собі цього жодного разу не дозволили. Навіть перебуваючи в самісінькому епіцентрі кризи.

— Тим часом Янукович певний період цілком справедливо може кивати на вас, озвучуючи утворені при уряді Тимошенко мільярдні діри в бюджеті та Пенсійному фонді.

— Утримавши ситуацію в умовах надзвичайно жорсткої кризи, ми вже в другому півріччі 2009 року забезпечили зростання обсягів виробництва. З початку 2010 року ця позитивна тенденція, в поєднанні зі збільшенням бюджетних надходжень, тільки посилилася. А те, що в усіх своїх сьогоднішніх проблемах легко звинуватити своїх попередників, — прийом не новий. Однак я все ж таки хочу озвучити ще одну проблему, котра стала, можливо, головною причиною нашої поразки. Це готовність людей продавати свій голос. Така безпринципність громадян може привести країну до будь-якої тоталітарної системи, завести в будь-який глухий кут. Це головне, з чим треба боротися і опозиції, і ЗМІ.

— Але хіба це не ваші політичні команди розбестили народ, намагаючись за будь-яку ціну здобути перемогу? Адже фальсифікації, Олександре Валентиновичу, були обопільні.

— Конкретизуйте.

— «Каруселі», які влаштовував БЮТ у Києві. Про це, до речі, повідомляли ЗМІ. Я вам можу передарувати папку, презентовану «ДТ» Лавриновичем.

— Я можу погодитися з тим, що говорити про продаж голосів, їх скуповуючи, було б аморально. Нас можна звинувачувати багато в чому. Але як керівник центрального штабу знаю, що ми не опускалися до таких технологій. А ці порожні обвинувачення — тільки димова завіса для приховування своїх брудних схем. До того ж підкуп — досить дороге задоволення, і такої статті в нашому бюджеті не було. Так, у нас досить великі ресурси пішли на вибори. Але ми скрупульозно відзвітували перед ЦВК. Чого, до речі, не зробив наш опонент. І навіть якщо ви зараз запитаєте про неофіційний бюджет, я скажу те ж саме.

— Повертаючись до вашого головного опонента на виборах, не вважаєте, що Тимошенко припустилася стратегічної помилки, залишившись на посаді в час кризи й не наважившись на дострокові вибори 2008 року?

— Дискусія з цього приводу велася довго. Буквально з моменту спроб відставки Кабміну. А потім і указів Ющенка про розпуск парламенту, який мав відбутися в листопаді 2008 року. Тоді ситуація була ще досить стабільною. Але вже було зрозуміло, що 2009 рік видасться дуже тяжким. І, з погляду політологічного аналізу, ви маєте цілковиту рацію. Я сам намагався переконати Юлію Володимирівну в тому, що оскільки наше завдання — перемогти на президентських виборах, то дати можливість Януковичу спільно з Ющенком сформувати уряд в умовах кризи — просто дар Божий. І треба ним скористатися. Але вона вирішила, що це може бути вигідно для виборчої кампанії, але не для країни. Вона була впевнена, що ніхто, окрім неї, не утримає ситуацію. Можна назвати це патерналізмом, можна — героїзмом. Але останнє слово було за нею. І вона прийняла рішення не проводити дострокових виборів…

— …і не виділяти грошей із бюджету на забезпечення указу президента, як того вимагав закон.

— Ну, це вже було технічне питання. І ми залишилися працювати, не маючи повної виконавчої вертикалі, стабільної більшості в парламенті, а також підтримки силових структур.

— А навіщо, Олександре Валентиновичу? Адже, не маючи ні того, ні іншого, ні третього, Кабмін об’єктивно не міг повноцінно здійснювати свої повноваження. Який тут уже патерналізм…

— Всі ці аргументи були озвучені. Але надзвичайно швидко йшла хвиля кризи! Візьміть, наприклад, тільки один проблемний блок: відкрита позиція з газових договорів, зрив Ющенком переговорів із «Газпромом», газова війна, аварійний реверс газотранспортної системи із Заходу на Схід... Ми все це витримали й достойно вийшли зі, здавалося б, безнадійної ситуації. При цьому в Юлії Володимирівни був завжди один аргумент: окрім мене, ніхто не утримає ситуацію. І, хоч як це парадоксально, ми тоді нічого не змогли протиставити цьому аргументу.

— У результаті за вас це зробили українські громадяни і Європа. Перші, віддавши перевагу Януковичу, остання, визнавши його перемогу, попри категоричну позицію Тимошенко, котра спробувала оскаржити в суді результати голосування. Більше того, Європа не тільки у спішному порядку запросила Україну в ЄС, а й вирішила не помічати неконституційного формування парламентської коаліції і створення Кабміну. Що сталося? Чому, на вашу думку, Юлію Володимирівну, котру нещодавно «випадково» оголосили майбутнім президентом, раптом так відверто проігнорували? Від вас настільки втомилися?

— Люди справді втомилися від постійної нестабільності в країні. Це правда. І в цьому, як я вже сказав, провина демократичних сил, які не витримали випробування мідними трубами. Що стосується позиції наших європейських партнерів, то тут, швидше, не втома, а страх від непрогнозованості наслідків перемоги Януковича. Європа побоюється, що Янукович жорстко піде у фарватері інтересів Російської Федерації. І Європа з погляду свого аналізу вважала і, напевно, вважає до цього часу: якщо вона почне жорстко вказувати на порушення, у тому числі конституційні, то рух нинішньої влади у бік, протилежний Європі, піде прискореними темпами. А так, узявши Януковича в обійми, вона все-таки має надію втримати Україну в зоні своїх інтересів. І не одержати єдиного газового та економічного фронту на сході. Я не хочу нікого скривдити, але давайте визнаємо, що Європа завжди виходила зі своїх власних інтересів, мало зважаючи на позицію третьої сторони.

— Ми повинні були прожити ці п’ять років саме таким чином, щоб зрозуміти це?

— Та що тут розуміти... Та й з чиїх інтересів, власне, Європа має виходити? Якщо вже зовсім відверто. Інша річ — не зовсім приємно, що інтереси мільйонів наших громадян цього разу не збіглися з інтересами Європи. Неприємно також і те, що використовуються подвійні стандарти. Теоретичні декларації про пріоритети прав людини, загальноєвропейські цінності дуже часто при практичному застосуванні відходять на задній план.

— Як Тимошенко переживає цю ситуацію?

— Вона дуже сильна людина. Тому мужньо терпить будь-які проблеми і ситуації. До того ж наша партія залишається членом Європейської народної партії. За тиждень відбудеться черговий з’їзд, і є висока частка ймовірності, що Юлія Володимирівна туди поїде. Аби обмінятися думками з приводу того, що відбувається, у тому числі й в Україні.

— Хочете сказати, що вона готова озвучити якісь неприємні речі на адресу європейської позиції?

— Не думаю. Все пройде в рамках дипломатії. Зрештою, наші внутрішні проблеми — це насамперед відповідальність наших громадян. Влада завжди продукт і відповідальність тих, хто за неї голосує. Час розставить крапки над «і». І з приводу ситуації в Україні, і з приводу нової влади.

ПРО ВЛАДУ, МІЖНАРОДНИЙ АУДИТ І ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ

— Як ви оцінюєте новий склад Кабміну? Чого очікуєте від влади Януковича і скільки, на вашу думку, вона протримається?

— Я думаю, що теза про професіональний уряд, висунута «Регіонами», віднедавна сприймається дуже скептично. Навіть усередині команди Януковича є більш професійні люди, ніж ті, хто за якимось абсолютно незрозумілим кастингом отримав портфель міністра. Тобто ключовий міф про команду професіоналів починає розвіюватися.

З іншого боку, головна проблема, до якої не можна ставитися поверхово і шапкозакидацьки, полягає в тому, що сьогодні в країні дуже швидкими темпами формується абсолютна влада Віктора Януковича. Безальтернативна влада. І це основний ризик нинішньої ситуації. Янукович особисто сформував Кабмін, особисто розставив силовиків, і в найближчі дні цілком замкне виконавчу вертикаль. У цьому плані досить показовий Крим, де в ПР не знайшлося жодного «професіонала», гідного зайняти посаду того ж таки прем’єра автономії. У результаті народний депутат Василь Джарти, котрий має донецьку, а не кримську прописку, обійняв цю почесну посаду. Я припускаю, що схожа ситуація буде і в інших областях. При цьому основний критерій відбору «професіоналів» — повна лояльність і готовність виконувати команди президента.

— Але якби перемогла Тимошенко, то ситуація була б ідентична. Прогноз був один: вона на Банковій, ви на Грушевського (коаліція ж де-юре існувала). Та ж таки абсолютна влада. У чому різниця?

— У підходах. Свобода слова, демократія, деполітизація силових відомств... Це чіткі позиції, на яких би Тимошенко формувала свою владу. Я переконаний також, що перемога Тимошенко не призвела б до домінування страху і терору. Не дозволила б у розріз із Конституцією скасувати вибори до місцевих органів влади. Не допустила б приватизації судової влади та девальвації права Верховного суду України (ВСУ за рішенням Конституційного суду втратив право переглядати рішення Вищих адміністративного і господарського судів). Не дозволила б корпоратизації влади економічним або регіональним угрупованням. Не допустила б кадрових чисток, які сьогодні вирують у силових структурах і в Кабміні. Невдовзі процес перекинеться в регіони. Тисячі держслужбовців втратять роботу.

— Але команда Януковича дублює кроки команди демократів — вашої команди.

— Кадрові чистки, організовані демократами, — це міф. У 2005 році з приходом Тимошенко секретаріат Кабміну практично не змінився. В СБУ я також спирався виключно на професіоналів. Залишив навіть тих, хто не зовсім коректно проводив оперативну роботу проти мене особисто. Більше того, у 2007 році в секретаріаті Кабміну ми не звільнили жодного заступника міністра Кабміну.

— Ну, дозвольте, називати 10 тисяч тільки офіційно звільнених чиновників у 2005 році міфом! Цю цифру, до речі, озвучив тоді в «ДТ» керівник Головдержслужби Мотренко.

— Тоді всі серйозні заміни робив Віктор Андрійович на регіональному рівні. Ми цього не робили. Ще приклад із життя. Я в 2007 році приймав справи в Миколи Яновича Азарова. Багато чиновників після того як він пішов з посади, залишилися працювати в службі першого віце-прем’єра. Зараз не тільки всю службу, а й ключових працівників секретаріату звільнено. Причому їм навіть не пояснили за що. Багато хто із цих держслужбовців усе життя пропрацював у Кабміні. Це носії інституціональної пам’яті. Але найсмішніше, що нова влада позбулася навіть тих, хто дістався нам у спадщину від Азарова в 2007 році. Очевидно, підозрюючи, що ми їх перевербували. Якщо ми повернемося, то ми зупинимося.

— Юрій Луценко теж з тих, хто зачистив наждаком МВС у 2007-му?

— Тоді досить жорстко формував свою політику в силових структурах президент. Тому, якщо це й було зроблено, то досить локально.

— Чого ви очікуєте від Хорошковського на посаді голови СБУ?

— Я поки що не коментуватиму цієї теми. Хотілося б подивитися на його реальні дії на цій посаді.

— Ви настільки лояльні тому, що олігарх Хорошковський колись керував митницею в команді Тимошенко?

— Не варто давати оцінок, не маючи для цього конкретної бази вчинених дій. Проте дуже б хотілося, щоб Службу не перетворили на інструмент політичного розшуку. І я думаю, що ми дуже скоро дізнаємося, який вибір зробить Валерій Іванович.

— Говорячи про домінування терору і страху, ви мали на увазі міжнародний аудит? На сьогодні це основна страшилка «Регіонів», яка пролунала на адресу вашого уряду.

— Я не вважаю, що це якась страшилка. Більше того, вам відомо, що поки Янукович обіцяє аудит, наш Кабмін на одному з останніх засідань ухвалив рішення звернутися до МВФ і Світового банку з проханням провести перевірку використання фінансових ресурсів, як уряду Тимошенко, так і Януковича в 2006—2007 рр. Притому не політичну перевірку, а фахову. Україна тривалий час співробітничає з МВФ, тому, гадаю, ця організація зацікавлена тільки в об’єктивних оцінках.

— Ірина Акімова вже заявила, що Україна звернеться саме до МВФ. Тому ваші побажання, схоже, врахували. Однак вам не здається дивним, що прийняли рішення перевірити Януковича на одному з останніх засідань уряду? А чому не на одному з перших? І на підставі яких професійних даних у такому разі Юлія Володимирівна визначила швидкість за секунду, з якою крала команда Януковича?

— У нас не було тоді часу гратися в аудит. Та й проблема полягала в іншому. Ну, проаналізувало ситуацію КРУ, знайшло мільярди нераціонально використаних коштів, і що далі? Куди цю інформацію подіти? Прокуратура ударно трудилася на Ющенка—Януковича. У нас не було механізмів довести до логічного завершення цю тему. Ми навіть не змогли покарати екс-керівників НАК «Нафтогаз», які довели компанію, практично, до банкрутства. Тобтобудь-яка перевірка, окрім політичного месиджу, має нести в собі якісь серйозніші наслідки. Тим часом, гадаю, аудит від ПР має інше завдання — знайти міжнародну парасольку, яка прикриє початок репресій проти опозиції. Інших мотивів у їхніх діях я не бачу.

— Що ви розумієте під репресіями? Ви припускаєте, що прем’єр (яка, до речі, два роки розпоряджалася бюджетом у ручному режимі) може опинитися у в’язниці?

— Погрози, які останнім часом звучать із боку нової влади, свідчать, що присутність політичних опонентів вона сприймає як небезпеку для себе. Тому я цілком припускаю й такий розвиток подій.

— Але як ви прокоментуєте недавню заяву глави Рахункової палати про те, що ви особисто і прем’єр, підписуючи незаконні розпорядження, котрі стосувалися тендерних закупівель, завдали державі збитків на 20 мільярдів? «Те, що скоєно злочин, — це стовідсотково, — заявив Симоненко. — Тепер, аби рухатися вперед, треба, щоб було й покарання за результатами злочину».

— Я думаю, що пан Симоненко, який отримав Героя України від Ющенка, дуже хоче стати двічі героєм. Що для цього потрібно? Ногами бити опонентів Януковича і плювати в їхній бік. Це єдине пояснення таких заяв. І Юлія Володимирівна, і я завжди діяли тільки в рамках закону та регламенту Кабінету міністрів. І повірте мені, що ні до функцій прем’єра, ні до обов’язків віце-прем’єра не входять питання організації тендерних закупівель. Мені не соромно за жоден підпис, поставлений на будь-якому документі.

— А як щодо підписів ваших підлеглих? Історія з відчуженням земельних ділянок Чернечого лісу по сусідству зі Змієвими валами, в якій була помічена компанія родичів пп. Крупка, Чеботаря та сестри вашої дружини, вже стала надбанням громадськості.

— Я сьогодні переглянув цю публікацію. Але, ви знаєте, я давно не бачив сестри своєї дружини. Це дуже розумна, вихована, реалізована людина. І я впевнений, що вона діяла за законом. А він, як відомо, не забороняє нікому з громадян отримати 25 соток для ведення господарства.

— Там більше, ніж 25 соток. Ідеться також про підставних осіб і фальсифікацію документів працівниками Кабміну.

— Я обіцяю вам, що не полінуюся й дізнаюся, що там і до чого. Але, якщо чесно, поки що я так і не зрозумів, що там, власне, порушували сестра моєї дружини і працівники Кабміну.

— Прокоментуйте тоді історію з таємним призначенням заступником міністра транспорту і зв’язку Олександра Черпицького, брата вашого депутата Олега Черпицького. Його дружина — суддя Вищого адміністративного суду, куди БЮТ подавав свій позов. Оперативне призначення було дуже схоже на плату за сприяння в суді. (Подробиці в матеріалі «Коротка історія одного призначення». — Авт.)

— Я не знаю жодної таємниці, з цим пов’язаної. Але знаю точно, що пан Черпицький звільнений, його брат, зрадивши, увійшов у коаліцію «тушок», а БЮТ перейшов в опозицію.

ПРО ОПОЗИЦІЮ, АЛЬТЕРНАТИВУ І СПІВЧУТЛИВИХ ОЛІГАРХІВ

— Олександре Валентиновичу, чому момент переходу в опозицію став для лідера БЮТ таким важким? Чому Юлія Тимошенко видавалася розгубленою, а її послідовність полягала тільки в бажанні продовжувати війну. Без перепочинку й необхідної роботи над помилками. У вас справді не було плану «Б» на випадок поразки?

— Юлія Володимирівна — справді той лідер, який ніколи й за жодних обставин не готується до поразки. Тому жодних запасних планів у нас не було. Ми взагалі не обговорювали цю тему.

— Ви вважаєте, це раціонально?

— Можна довго розмірковувати про раціональність і передбачливість, але суть залишиться незмінною: ми не готували запасних аеродромів і резервних шляхів відступу. Такий наш лідер, така наша політична команда...

— І все ж вашу заяву, яка прозвучала після другого туру, про те, що Юлія Тимошенко задля збереження коаліції може піти у відставку, теж до розряду послідовних не зарахуєш. Ви ж знали, що вона ніколи цього не зробить. На які її рішення ви намагалися впливати таким чином?

— Я не намагався впливати на Тимошенко. Таким чином я всього лише намагався припинити спекуляції деяких депутатів «НУ—НС» на цю тему. Адже своїми тезами про можливість зберегти демократичну коаліцію на чолі з їхнім прем’єром вони всього лише прикривали розгортання переговорів із регіоналами. Після моєї заяви у них були всі можливості скликати фракцію й ухвалити таке рішення більшістю голосів, потім ініціювати питання в коаліції і в рамках закону визначитися з кандидатурою прем’єра. Зрозуміло, що більшість НУ—НС не підтримала цей блеф, і лицемірство перемовників із ПР стало очевидним.

— У вас складні стосунки з Юлією Володимирівною. Відомо, що ви були проти судового процесу, а також бажання Тимошенко за всяку ціну утриматися при владі. Чому вона вас не послухалася?

— Наші стосунки перевірені роками і досить непростими, я навіть сказав би — трагічними обставинами. Тому я ніколи не коментував і не буду коментувати свої стосунки чи дискусії з Юлією Володимирівною. Ми одна команда. І цим усе сказано.

— Можна погодитися з тим, що Кабмін Януковича нафталіновий. Але, по суті, таку ж нафталінову опозицію Юлія Тимошенко запропонувала країні на відомому мітингу біля підніжжя пам’ятника Шевченку. Більше того, на цей мітинг майбутні члени коаліції й опозиції прийшли прямо з кабінетів Сівковича і Клюєва, де намагалися виторгувати для себе «Рибгосп» або «Держліс». Не боїтеся поповнити лави маргіналів?

— Стосовно присутніх на мітингу. Ми не маємо повноважень на якусь селекцію опозиції. Це не наше право і не наша відповідальність. Якщо людина в якийсь момент знайшла в собі сміливість прийти на мітинг і публічно заявити про свою опозиційність, то вже тільки за це її можна поважати. Це по-перше.

По-друге, БЮТ абсолютно не має наміру займати якісь радикальні ніші. Ми маємо другу за чисельністю фракцію у Верховній Раді, яка, відповідно до всіх норм регламенту, вже чітко заявила про свою опозиційність і на сьогодні є єдиною офіційною парламентською опозицією. «НУ—НС» ще не озвучив із парламентської трибуни такого рішення. Однак частина лідерів «НУ—НС», які мають тверду громадянську позицію, також оголосили про перехід в опозицію. Ви знаєте, що в результаті було створено раду парламентських опозиційних партій, лідером якої стала Юлія Тимошенко. На сьогодні, фактично, сформована основна частина опозиційного уряду. Ми діємо в рамках закону і Конституції, і те, що комусь це не подобається, є виключно їхньою проблемою. Водночас ми будемо раді всім, хто готовий разом із нами нести тяжку ношу опозиції.

— Олександре Валентиновичу, ви тримали руку на пульсі кампанії, бачили низький ККД, брехню, дворушництво, роботу на різні штаби. Ви також працювали в Кабміні і, маючи достатні теоретичні знання про боротьбу з корупцією, на практиці виявилися безсилі. Ви розумієте, що присутність у ваших лавах таких людей, як Губський, Осика, Яценко, хоч і не завадить тому, щоб бути опозицією, але не дасть змоги стати альтернативою цій владі. Селекція опозиції критично необхідна! Інакше ви — такі самі.

— Давайте все-таки не будемо робити з прізвищ якісь фетиші. Це не завжди виглядає коректно. Тим більше що завдяки виходу з влади, ми зараз автоматично підійшли до етапу очищення команди. Опозиція в умовах монопольної і жорсткої влади і є головним чистильником. Зрадники і перебіжчики зникнуть з поля зору дуже швидко. Всі випадкові люди, котрі приєдналися в надії урвати щось від влади, відпадуть самі собою. Для цього навіть не треба проводити переклички і ставити позначки навпроти прізвищ. Життя та опозиційна робота завжди проводять кращу чистку, ніж будь-який навіть найдосвідченіший партійний функціонер.

— Не завжди. Ваші 50 депутатів, які проголосували разом із ПР за закон про тендерні закупівлі буквально наступного дня після другого туру, теж входять до ради парламентських опозиційних партій. Професійні хамелеони досить успішно можуть виживати в умовах нашого політичного клімату.

— Я непогано знаю наших опонентів, тому впевнений, що вони навряд чи дадуть розгулятися бізнесменам, котрі не йдуть у фарватері їхніх інтересів.

— Хочете сказати, що саме тому Янукович ветував тендерний закон?

— Тут складніше. Справа в тому, що за цей закон голосувала практично вся фракція ПР, а курирувала його перший заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова. Вона ж — головний фахівець з економічних питань у команді Януковича. Що там у результаті відбулося і чому раптом конкуруючі за портфелі і потоки регіонали переграли самих себе, тільки їм самим і відомо. Тому я ще раз кажу, що опозиційна робота — найкращий чистильник і лікар команд.

— А ви хіба не переграли самих себе, запропонувавши суспільству такий сірий опозиційний Кабмін? До Кабінету Азарова, приміром, увійшло аж дев’ять міністрів тіньового уряду Януковича. А скільком міністрам вашого опозиційного Кабміну ви б особисто довірили міністерство в разі повернення у владу? Двом? Трьом?

— Проблема в тому, що ми не схотіли, щоб нас, як і наших опонентів, звинуватили в неповазі до законів, і виявилися затиснутими в рамки парламентської фракції. Тому в уряд увійшли тільки чинні народні депутати. Головним його завданням буде контроль за діями влади і чинного Кабінету міністрів.

— Але контролювати й озвучувати порушення влади (а Тимошенко в цьому справді не має рівних) не означає запропонувати суспільству альтернативу. Йдеться про виразну, а головне підкріплену проектами законів, стратегію розвитку держави і галузей, професіональну команду, прозорі принципи формування цієї команди. Тоді не буде хаосу, політичних зачисток, а буде компетентна робота на державу. Інакше ви більше не потрібні у владі.

— Гадаю, що паралельно буде створено стратегічну раду на чолі з лідером опозиції Тимошенко. Куди ми обов’язково підтягнемо професіоналів, які залишилися за стінами парламенту. Причому не тільки від БЮТ. Ми думаємо над форматом такої роботи. Проте я не став би настільки нівелювати роль контролю за діяльністю влади. Особливо в контексті окреслених вище ризиків.

— Але ви маєте хороших помічників у цій справі. Українські олігархи навряд чи зацікавлені в тому, щоб Янукович «виріс» до «розмірів» Кучми. Тому в їхніх інтересах допомогти опозиції відстояти Конституцію. В тому числі й матеріально. За нашими даними, добродії Ахметов і Коломойський у цьому бачать свою альтернативу. Як ви це прокоментуєте?

— Як анекдот. У чому насправді проблема абсолютної влади? У тому, що з якогось моменту людина, яка користується владою, перестає цікавитися думкою власних команд, у тому числі й олігархів, які привели її за руку на цей олімп. Я думаю, що через місяць-другий Віктор Федорович пробачить усім, кому заборгував. У нас є приклад сусідньої країни. Там бізнес теж вважав, що затіяв свою гру. Схоже, багато здатних логічно мислити олігархів нашої країни вже почали це розуміти. Проте думати треба було раніше.

Інна Ведернікова, «Дзеркало тижня» №11, 20 березня 2010 р.

//dt.ua/POLITICS/oleksandr_turchinov_meta_auditu__mizhnarodnoyu_parasolkoyu_prikriti_represiyi_proti_opozitsiyi-59579.html