середа, 30 травня 2012 р.

Символічна політика


За відсутності особливих досягнень у царині реальної політики діюча влада на чолі з президентом Януковичем все більше вдається до експлуатації символів у своїй буденній роботі.

Наявність безпрецедентної повноти влади жодним чином не спонукає вище державне керівництво до впровадження успішних практик державного управління, подолання кризових явищ у суспільстві та економіці.

І навіть попри такі очевидні, здавалося, провали у сфері державного будівництва, рейтинги президента та очолюваної ним партії стабільно перевищують психологічну планку в 20%.

Відповідно до даних останніх соціологічних опитувань, якби вибори президента відбувалися на початку травня 2012 року, майже 22% виборців (з тих, хто готовий взяти участь у виборах) віддали б свої голоси діючому главі держави.

Ув’язнена лідерка опозиції Тимошенко могла б розраховувати лише на 16% голосів. З огляду на такі електоральні реалії, які жодною мірою не корелюють зі станом справ в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, виникає закономірне запитання: завдяки чому маятник суспільної підтримки такий поблажливий до нинішніх владоможців?

Відповідь на це питання, очевидно, лежить поза межами раціонального сприйняття дійсності.

Маючи засоби для тотального домінування в політичному дискурсі на тлі інтелектуального та ідеологічного примітивізму учасників опозиційного руху, партія влади вдало продукує смисли, засновані на традиційних політичних символах.

І не важливо, що використовувані владою політичні та ідеологічні маркери є пустою обгорткою, в яку можна загорнути будь-що, навіть тотальне обмеження громадянських прав і свобод, як це відбувається нині, – значна частина суспільства, в силу історичного досвіду та політичної інерції, звикла сприймати символи в якості елементів реальної політики.

В перекладі з грецької термін "символ" означає "об’єднання, з’єднання" і походить від грецького "symbolon" – умовний речовий розпізнавальний знак для членів певної групи людей, таємного товариства; речовий або умовний код, що позначає або нагадує певне поняття, образ, втілює якусь ідею.

Політичні символи, які впливають переважно на емоційну складову людської сутності, є потужним інструментом здійснення політичної влади через значний потенціал психологічного впливу, адже люди інстинктивно вірять в їх важливість.

Наприклад, в 1903 році завдяки виходу з 2-го об’єднавчого з’їзду РСДРП опозиційних до Леніна делегатів, "ленінці", які перебували в меншості, почали іменувати себе "більшовиками".

Від самого початку президентства Януковича його супроводжували не надто прихильні символи: то двері парламенту зачинилися прямо перед його носом в ході інавгурації, то вінок впав під час спільної з Медведєвим церемонії покладання квітів. Проте в подальшому президент та його оточення почали використовувати символи на свою користь.

Головним символом в діяльності президента став символ реформ – не самі реформи, але всього лише їх віртуальний образ. Спекуляції на термінології дозволили не лише переконати частину суспільства в проведенні якихось позитивних перетворень, але й повсякчас лякати чиновників невідворотністю відповідальності за провал цих же таємничих реформ.

Насправді ж, гучним словом "реформи" декорували будь-які законодавчі ініціативи незалежно від їх спрямування і отриманих результатів.

Це стосується так званих адміністративної (звільнення частини держслужбовців), пенсійної (підвищення пенсійного віку), судової (нівелювання ролі Верховного Суду) та низки інших "реформ".

Чільне місце в пантеоні символів діючої влади посідає конституційна реформа.

Під її прапором в Україні вже третій рік відбувається поступова трансформація конституційно закріпленої форми державного правління – чи не основної складової конституційного ладу, право на зміну якого, відповідно до 5 статті Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відбувається це шляхом революційних в масштабах світової правової доктрини рішень Конституційного суду, ординарних законів і підзаконних актів.

Символічна конституційна реформа ще на етапі формування складу уповноваженого на розробку проектів цієї самої реформи органу – конституційної асамблеї – зайшла так далеко, що незабаром, на підставі прийнятого 17 травня 2012 року закону, всі органи державної влади включно з парламентом зобов’язані будуть буквально ловити слова президента про напрями бюджетної політики і на їх основі готувати проекти бюджетів всіх рівнів.

Важко навіть уявити, яких масштабів набуде конституційна реформа після початку активної роботи конституційної асамблеї.

Вочевидь, навіть "трійки НКВС" видаватимуться дитячими пустощами у порівнянні з конституційними новелами, пропонованими членами конституційної асамблеї за результатами "узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму".

Маємо визнати, що провідні державні інститути (президент, парламент, Конституційний суд), які відповідають за правотворення, не розглядають право в якості санкціонованих державою загальнообов’язкових норм поведінки.

Вони маніпулятивно розширюють фокус праворозуміння за рахунок існуючих моделей суспільно-політичних відносин, наявного рівня правової культури в державі та практики вибіркового правозастосування.

Все це дозволяє не просто де-факто змінювати модель взаємодії органів державної влади, але й нав’язувати елементи російської моделі керованої (або фасадної) демократії з президентом-арбітром на чолі держави, формуючи символ всесильного батька-президента.

Не даремно в російській правовій науці вже давно дискутуються питання, пов’язані з необхідністю виокремлення в окремий вид президентської гілки влади. Не виключено, що на часі з’явитися схожим процесам й в Україні.

Не менш показовим символом, експлуатованим владою, є фінальна частина Чемпіонату Європи з футболу. Повторюючи словосполучення "Євро-2012" й граючи на європейських амбіціях частини українського суспільства, очільники держави вивели з економіки безпрецедентні кошти, не спромігшись натомість завершити навіть першочергові приготування.

Останні реляції віце-прем’єра Колеснікова про намір "доробити" трасу Київ-Житомир вже після футбольного чемпіонату не лише дисонують з попередніми бравурними запевняннями про нібито повну готовність України до зустрічі іноземних гостей, але й значно розширюють відомі горизонти чиновницького лицемірства.

Адже жодні "недопрацювання" не можуть перекрити собою ефект самого факту проведення Євро в Україні, завдяки чому кожен українець може не лише відчути себе трішки ближче до Європи, але й стати, нехай на місяць, цією самою Європою.

Неможливо не згадати й символічну "мовну реформу", яка стала чи не єдиною можливістю для кількох не обтяжених жодними позитивними почуттями до своєї країни регіоналів триматися в центрі суспільної уваги.

"Борці" за права всіх не україномовних громадян під акомпанемент підбадьорливих вигуків ідеологів формування "Русского мира" пропонують перетворити Україну на унікальну в світовому вимірі територію без будь-яких мовних обмежень – такий собі рай для космополіта.

І дарма, що Європейська хартія регіональних мов або мов меншин містить норму про те, що її положення не повинні шкодити офіційним мовам і необхідності вивчати їх. В Україні, нагадаємо, єдиною державною мовою, відповідно до статті 10-ї Конституції, є українська.

Що казати, якщо навіть боротьба з корупцією у виконанні представників правлячого режиму, носить суто символічний характер і подається громадянам так, ніби після "посадки" останнього члена уряду екс-прем’єра Тимошенко саме явище "корупція" зникне з політичного лексикону.

І якби не Інтернет, ЗМІ та поки ще наявна можливість подорожувати до більш розвинених країн, які, на превелике щастя, стараннями влади ще не перетворилися на символи, українці б ніколи не дізналися, що Україна посідає 152 місце з 183 в рейтингу сприйняття корупції (або 41 місце з 43 за опитуваннями топ-менеджерів, поступаючись лише Колумбії та Бразилії).

163 місце з 179 за рівнем економічної свободи, 145 місце (серед 183 країн) за сприятливістю умов для підприємницької діяльності, а податкова система України за витратами часу і ресурсів займає 181 місце з 183 (гірше тільки у Венесуелі і Білорусі).

Лише завдяки символам нинішні політичні лідери мають можливість створювати видимість роботи, повністю ігноруючи реальний стан справ в державі і суспільстві.

Адже самі по собі символи вже виступають сформованими феноменами політичної системи, які виконують свою функцію в силу смислового навантаження.

Інша річ, що використання символів у політичній діяльності має бути спрямоване на підвищення рівня власної легітимності та досягнення позитивних результатів.

А от з цим у влади суттєві проблеми: неподоланний когнітивний дисонанс, який виникає у більшості українців від споглядання прірви між дійсністю та офіційними рапортами українських чиновників, провокує не лише загострення психічних хвороб, але й відчуження влади від її суверенного джерела – народу. Символічна влада має символічну легітимність.

Сергій Балан, 30 травня 2012 р.
//www.pravda.com.ua/articles/2012/05/30/6965594/

Немає коментарів: