четвер, 6 грудня 2012 р.

Суди в Україні несамостійні, а судді залежні


Виступ Маляренка В.Т.,
голови Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя, на засідання круглого столу «Концептуальні питанням удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні»

Маляренко В.Т.:

- Дякую за надане слово. Перш за все хочу сказати, що я сьогодні майже більшості, яка тут присутня, уже виголосив свою промову, в якій виклав основну проблематику незалежності суддів.

Не хотілося б повторюватись і тому я постараюся акцентувати увагу лише на тих моментах, які або не були названі, або десь розширю ті проблеми, на які я вказав вранці.

Проблема, яка є предметом нашого обговорення, є надзвичайно важливою для будь-якої держави, що претендує іменуватися демократичною та правовою. Україна у своїй Конституції задекларувала, що вона є такою державою. І щоб відповідати критеріям демократично-правової держави, Україні необхідно утвердити незалежний та справедливий суд. Процес утвердження такого суду виявився тривалим і не таким успішним, як це бачилось на початку шляху.

На жаль, ми сьогодні ще не можемо констатувати, що суди в Україні є самостійними, а судді незалежними, про що я вже говорив. Водночас і політики і суспільство все більше розуміють важливість реального забезпечення незалежної судової влади, як і те, що проблема справедливого правосуддя є проблемою комплексною і системною. Такими ж системними і комплексними мають бути і заходи щодо її розв'язання. Точковими вузькопрофільними змінами законодавчого характеру, у тому числі на конституційному рівні, тут вочевидь не обійтися. І взагалі, як на мене, починати потрібно із змін іншого характеру - зміни ставлення до суду як найвищого правового арбітра, до Конституції та законів, які визначають базу для правосуддя. Треба навчитися їх поважати і треба навчитися їх виконувати. Поки що немає ні того, ні іншого.

Три моменти, які можуть кардинально змінити ситуацію у сфері правосуддя. Перший момент - це створення сприятливих загальних передумов для належного функціонування суду: соціальних, політичних, правових, економічних та інших чинників.

Другий - це наповнення реальним змістом чинних положень Конституції і забезпечення їх виконання.

Третій - удосконалення законодавчого, в тому числі конституційного регулювання судочинства. Сьогодні головні державні зусилля зосереджені на останньому моменті, на підготовці пропозицій щодо зміни Конституції України в частині регулювання діяльності судової влади, приведення українського законодавства у відповідність із міжнародними стандартами у сфері правосуддя.

Україна, як і будь-яка інша держава, повинна мати свою модель судової системи і судочинства, яка найбільше відповідає історичним традиціям, правовій системі адміністративно-територіального устрою, суспільному менталітету, фінансовим можливостям. Запровадження міжнародних стандартів у сфері правосуддя зовсім не означає їх схематичне перенесення в українську дійсність. Їх імплементація вимагає творчого підходу та врахування національних особливостей. Головне - це використати суть стандарту, а не намагатися відображати один до одного його форми.

Натомість у багатьох політиків, в тому числі законодавців, панує помилкова думка про те, що запровадження міжнародного стандарту у національне законодавство передбачає повне калькування. Взяти для прикладу призначення суддів вперше, яке розглядають як своєрідний випробувальний термін. Венеціанська Комісія неодноразово вказувала, що існування в Україні такого інституту може загрожувати незалежності суддів. Погоджуюсь. Дійсно може, але може і не загрожувати, а навпаки посилювати цю незалежність, бути потужним антикорупційним чинником.

Доповідаю Вам, що за радянського періоду суддів призначали через кожні 5 років, і це було важливим фактором, який стримував кожного суддю від спокус. Це був могутній антикорупційний механізм. Знищити цей механізм - це значить відпустити «джина с бутылки на вольные хлеба». Не можна з одного фрагмента цілого механізму добору суддівських кадрів робити загальні висновки. Потрібно оцінювати весь механізм у цілому. Якщо оцінювати саме так, то можна буде побачити ще й скасування цього випробувального терміну та призначення суддів відразу на посаду безстроково, що може не менше загрожувати незалежності суддів.

Тому Комісія з питань правосуддя Конституційної Асамблеї, яку я очолюю, пропонує дивитися на цю проблему дещо ширше. Тобто, при вирішенні цього питання виходити з того, чи будуть задіяні у механізмі формування суддівського корпусу політичні інститути, чи ні. Якщо будуть, то яким буде баланс політичного впливу на судову владу? Яким буде порядок звільнення суддів з посади і з яких підстав це робиться, і так далі.

До речі, коли ми говоримо про незалежність суддів як гарантію упередженості правового правосуддя, то маємо розуміти, що вона напряму кореспондується з відповідальністю суддів. Ці правові інститути також є органічно взаємопов'язаними. Адже відповідальність суддів є гарантією того, що їх незалежність буде використовуватись суддями виключно в інтересах правосуддя, а не на шкоду йому, відповідальність лише закону правосуддя суддів і суду. Незалежний суддя повинен знати, що за кожний його відступ від закону обов'язково доведеться відповідати.

Водночас відповідальність судді має ґрунтуватися на чітких і конкретних підставах. Це убезпечить суддю від неправомірного впливу шляхом безпідставного притягнення до відповідальності, від розправи над ним за його правову позицію. Чинне законодавство України містить розмиті і неконкретні підстави для відповідальності суддів. Зокрема, йдеться про таку підставу, як порушення суддею присяги.

Що таке присяга? Присяга - формула, під яку підпадають всі інші підстави відповідальності. Якщо є підстава відповідальності за порушення присяги, то, на мій погляд, не можна передбачати ніяких інших, якщо ж інші передбачаються, то це значить дублюються, входять в суперечку з формулою про порушення присяги. Наскільки я знаю, судді Європейського суду з прав людини теж приймають присягу, але за порушення присяги не відповідають. Присягу приймають і президенти, і народні депутати, і багато інших, але за порушення присяги вони не відповідають. Присягу приймають і в інших країнах світу судді, але я не знайшов в Європі країни, де б відповідали за порушення присяги. Там відповідають за конкретні, чіткі провини, а не за загальну якусь формулу, яку кожен може тлумачити так, як захоче. Бо під цю підставу можна підігнати багато різних неконкретних обставин, що дозволяє або свавільно звільняти суддю з посади, або тримати його, так би мовити, «на гачку» і неправомірно впливати на здійснення ним правосуддя.

Проблема ускладнюється тим, що вітчизняне законодавство не встановлює строків давності для притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги. На наш погляд, цей істотний недолік потрібно усунути, замінивши у Конституції України таку підставу звільнення судді, як порушення ним присяги, на звільнення судді з посади за чіткими і конкретними підставами.

До ключових проблем українського правосуддя, безперечно, відноситься нинішній статус Верховного Суду. Судова система в Україні сьогодні позбавлена повноцінного і авторитетного судового центру останньої інстанції. Вона просто обезголовлена. Зрештою, навіть незрозуміло, чи нинішній Верховний Суд це судова інстанція, чи ні. Водночас за своїм призначенням, за своїм процесуальним статусом Верховний Суд це більш ніж найвищий судовий орган, це більш ніж остання процесуальна інстанція.

Я з біллю сприймаю те становище Верховного Суду, в якому він зараз перебуває. Тому що я в Верховному Суді відпрацював 22 роки і пройшов шлях рядового судді Верховного Суду, секретаря пленуму, голови кримінальної палати і Голови Верховного Суду. І мені боляче дивитися на те, що на сьогодні представляє собою Верховний Суд. На мій погляд, Верховний Суд повинен бути водночас і головою, і серцевиною судової системи усього вітчизняного судочинства, бо він не просто ухвалює остаточне рішення, він формулює філософію правосуддя. Тому відновлення конституційного статусу Верховного Суду, його реанімація і посилення процесуальної ролі є питанням номер один подальшого реформування правосуддя. І щоб розв'язати цю проблему, навіть не потрібно вдаватися до конституційних змін.

Дуже важливим є правильне розв'язання питання щодо місця у системі судової влади і роль у формуванні суддівського корпусу Вищої ради юстиції. Те, що цей орган має відігравати визначальну роль у механізмі призначення суддів на посаду та їх звільнення, ні в кого сумнівів не викликає. Але два «але».

По-перше, це має бути насправді незалежний і абсолютно аполітичний орган. Чи можна сьогодні забезпечити такий його статус, змінивши лише конституційний порядок формування і забезпечуючи в його складі більшість суддів, як це передбачають європейські стандарти? Багато хто з фахівців, в тому числі і члени Конституційної Асамблеї, висловлюють сумніви в цьому.

По-друге, у механізмі формування суддівського корпусу необхідно ліквідувати дублювання і паралелізм, які мають сьогодні місце у зв'язку з наявністю двох органів, що опікуються питаннями добору суддівських кадрів та їх відповідальності. Це Вища рада юстиції і Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Тому Комісія з питань правосуддя після ґрунтовної роботи, ґрунтовного обговорення і дослідження цих проблем передбачила необхідність визначення єдиного державного органу, відповідального за формування суддівського корпусу.

Шановні колеги! Проблем у сфері правосуддя, які потребують свого розв'язання, дуже багато, але це не повинно когось лякати, бо ніколи в жодній сфері людського життя не буває без проблем. Усі ці проблеми можуть достатньо швидко і ефективно бути розв'язані за однієї умови, якщо діяльність з їх вирішення буде зорієнтована на інтереси правосуддя, суспільства і України в цілому. За такої спрямованості і міжнародні стандарти будуть оптимально використані, і національні особливості враховані, і потрібних результатів буде досягнуто.

Дякую Вам за увагу.

Київ, 06 грудня 2012 р.
//www.president.gov.ua/news/26731.html

Стенограма засідання круглого столу «Концептуальні питання удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні» 
Томас Маркерт. Щоб судова реформа була вагомою та успішною, необхідно також реформувати прокуратуру 
Ханна Сухоцька. 5 років випробувального терміну перебування на посаді судді - це неприйнятно 
Петро Пилипчук. Судова реформа має бути головною складовою більш широкої правової реформи 

Василь Маляренко: В Україні немає навіть натяків на диктатуру
//obozrevatel.com/politics/suddya-malyarenko-v-ukraini-nemae-navit-natyakiv-na-diktaturu.htm

Немає коментарів: