четвер, 6 грудня 2012 р.

Петро Пилипчук: Судова реформа має бути головною складовою більш широкої правової реформи


Виступ Пилипчука П.П.,
Голови Верховного Суду України, на засідання круглого столу «Концептуальні питанням удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні»

Пилипчук П.П.:

- Дякую, Марино Іванівно.

Шановні учасники круглого столу! Насамперед я хотів би подякувати організаторам цього заходу за можливість виступити перед Вами, поділитися думками щодо вдосконалення тих положень Конституції України, які стосуються діяльності судової влади.

Я хочу зазначити, що суддівська спільнота неодноразово протягом багатьох років, обговорюючи питання про ідеологію, стратегію, тактику судової реформи, заявила, що реформа може бути ефективною лише за умови внесення істотних змін до Конституції України. У зв’язку з цим можу відповідально заявити, що суддями в Україні позитивно було сприйнято повідомлення про створення Конституційної Асамблеї як дорадчого органу при Президентові України і в її складі Комісії з питань правосуддя.

Я не ставив за мету наводити критику на напрацьовані робочою групою, створеною в Адміністрації Президента України, пропозицій щодо змісту і характеру змін до Конституції, напрацювань Комісії з питань правосуддя з цього питання. Зрозуміло, що ці пропозиції носять поки що попередній характер, вони мають стати підґрунтям для напрацювання остаточних пропозицій стосовно змін до Конституції. Тим більше, що більшість цих пропозицій є слушними, конструктивними, спрямованими на подолання реально існуючих проблем.

Водночас, деякими міркуваннями стосовно тих змін, які пропонуються, я хотів би з Вами поділитися.

Насамперед із того, що ми бачили, можна зробити висновок, що не всі пропозиції носять системний, комплексний характер. Здебільшого вони вибіркові і спрямовані лише на подолання окремих кризових явищ у правосудді. У той же час очевидно, що лише повне і всебічне уявлення про глибинні причини негараздів у сьогоднішньому правосудді дозволить вийти на ефективні пропозиції, які призведуть до позитивних і невідворотних зрушень і подолання негативних тенденцій у правосудді та якісного удосконалення судової системи і судочинства. Це також унеможливить реалізацію пропозицій, які носять деструктурний характер, а таких останнім часом було багато, які не ґрунтуються на позитивному вітчизняному досвіді, на фінансових можливостях держави, можуть призвести до подальшої руйнації судової системи або її окремих частин, погіршення функціонування судової влади, послаблення принципу єдності судової влади, людей, громадян від правосуддя, неадекватного збільшення фінансових витрат на утримання судів.

Звісно, я не можу претендувати на повноту висвітлення цього питання. Врешті-решт це питання Конституційної Асамблеї, політиків і науковців. Водночас певні міркування з цього приводу є, і на них я коротко зупинюся. При цьому прошу мати на увазі, що це не тільки мої думки, а думки і багаторічні напрацювання органів суддівського самоврядування, зокрема з’їздів суддів України, суддів Верховного Суду України, усього суддівського корпусу.

Перше. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу: на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до Закону України. Неважко переконатися, погортавши Конституцію, що чинною Конституцією чітко визначено, які державні органи віднесено до законодавчої і які органі віднесено до виконавчої влади. Виняток становить лише судова влада, оскільки в Конституції, практично, не міститься визначення, які саме органи відносяться до судової влади. Ця обставина стала однією з основних причин непослідовних і суперечливих кроків під час розбудови судової системи та судоустрою. Саме в Конституції України, з нашої точки зору, потрібно визначити як органи судової влади, так і нижчі органи покликані забезпечувати діяльність судів, які входять до складу судової системи. Можливо до таких органів слід віднести суди, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів, органи суддівського самоврядування, Державну судову адміністрацію України, судову міліцію. Звідси випливає, що розділ VIII «Правосуддя» названий неправильно. Його варто назвати «Судова влада», і тоді назва розділу відповідала б тому змісту, який має в ньому знаходитися.

Часто можна почути, а ці думки ми висловлювали не один раз, що такі зміни до Конституції не матимуть принципового значення, що вони носять суто теоретичний характер і не зможуть практично вплинути на законодавче забезпечення судової діяльності і насамперед правосуддя в державі. Ми вважаємо, що це не так. На наш погляд, визначення саме в Конституції переліку органів судової влади та органів, які забезпечують діяльність судів, матиме визначальне, консолідуюче значення для системної і науково обґрунтованої розбудови всього нашого законодавства, що дасть можливість у законотворчому процесі чітко бачити стратегію і тактику подальших кроків судової реформи, шляхи подолання негативних тенденцій у правосудді.

Друге. Загальновідомо, що правильно організована система судів та органів, що забезпечують функціонування судової влади є однією з гарантій справедливого і ефективного правосуддя в Україні, всебічного і повного судового захисту прав і свобод громадян. Існуюча система судів загальної юрисдикції, без сумніву, потребує вдосконалення з метою реалізації засад судочинства, які визначені чинною Конституцією, і, дай Бог, майбутньою Конституцією.

Для забезпечення права особи на розгляд справи в розумний строк, а також інших прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини, її основоположних свобод, доцільно побудувати таку систему загальних судів, яка повністю відповідала б потребам суспільства, була б оптимальною і не була б надмірно дорогою для платників податків. З цього випливає, що саме в Конституції України мають міститися чіткі приписи щодо основних засад побудови системи судів загальної юрисдикції держави. Такі приписи дуже загального характеру містяться в статті 125 Конституції. І наскільки я розумію, пропозиції щодо внесення змін до цієї частини, цієї статті поки що не пропонуються. Але, на наше переконання, саме в цій статті містяться ті норми, які зіграють деструктивну роль при розбудові судової системи.

Наприклад, частиною 2 цієї статті передбачено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Жодного іншого слова про роль і місце Верховного Суду України у Конституції не сказано. Неважко переконатися, що чинною Конституцією приділяється особлива увага визначенню повноважень парламенту, Президента, Кабінету Міністрів України, навіть органів прокуратури, навіть Вищої ради юстиції. Водночас у Конституції не міститься жодної вказівки на те, яке ж призначення Верховного Суду в державі, які повноваження він має і які повинен мати для досягнення мети, що випливає з цього призначення.

Важко говорити про те, чому в 1996 році законодавець обійшов мовчанням ці принципові речі. Але саме ця обставина, з нашої точки зору, привела до того, як правильно говорив Василь Тимофійович Маляренко, що Верховний Суд було обезкровлено. Він був позбавлений практично всіх повноважень, усіх інструментів, за допомогою яких міг би забезпечувати однакове застосування законодавства всіма судами держави.

Ми вважаємо, що саме в Конституції, а не в інших законодавчих актах має бути чітко зазначено, що основним призначенням Верховного Суду України є забезпечення однакового застосування законодавства, причому як матеріального, так і процесуального. І всіма судами держави, а не тільки касаційних судів, як це передбачено чинним законодавством.

Одночасно мали б бути чітко прописані хоча б основні повноваження Верховного Суду, які дозволили б спрямовувати право застосовувати діяльність суддів у єдине русло. Напрацювання відповідних пропозицій під час внесення змін до Конституції України, з нашої точки зору, мало б принципове значення для посилення судової влади, посилення авторитету держави у світі, захисту прав і свобод громадян.

Судді України неодноразово висловлювали думку про те, що судова система в Україні має бути триланковою: місцеві суди, апеляційні суди і Верховний Суд України як єдиний суд касаційної інстанції. Таке бачення суддів неодноразово фіксувалося у рішеннях рад суддів, з’їзду суддів, зокрема в 2007 році. Водночас, ми ніколи не пропонували ліквідувати вищі спеціалізовані суди, розуміючи, що на даному етапі розвитку суспільства зробити це неможливо і, вважаючи, що можна знайти інші шляхи вирішення цієї проблеми.

Ми вважали, що конституційні положення про те, що вищі суди є вищими органами спеціалізованих судів у тому вигляді, в якому вони подані в Конституції, на сьогоднішній день носять деструктивний характер. Наприклад, конституційне положення про те, що вищі суди є вищими органами спеціалізованих судів, не дозволяє створити вкрай необхідні спеціалізовані суди тільки на рівні місцевих судів. Сімейні суди можуть створюватися лише на рівні судів першої інстанції. Якщо тільки-но створено такі суди на рівні суду першої інстанції, відразу відповідно до Конституції України виникає потреба створювати відповідні апеляційні суди, вищі - не потрібні в даному випадку суди. Це робити не тільки не потрібно, але завжди і надмірно дорого.

Зазначу, що це положення Конституції про вищі суди і призвело до розбудови нехарактерної [для унітарної] держави, чотириланкової судової системи, до суцільної спеціалізації всієї судової системи, що не узгоджується навіть із звичайною логікою. З нашої точки зору, було б надзвичайно важливим, щоб Конституційна Асамблея і Комісія з питань правосуддя чітко висловили свою думку щодо ролі і місця вищих спеціалізованих судів, напрацювали б такі пропозиції, які дозволили б кардинально усунути ті негаразди, які пов’язані з цією проблемою.

Третє. Думаю, що всім відомо, що однією з найбільш гострих і болючих проблем сьогоднішнього українського правосуддя є стан незалежності судів і суддів. Про це дещо говорили, але для наших гостей я декілька слів скажу. Протягом останніх 10-ти років ми неодноразово ставали свідками системного і безпрецедентного втручання в діяльність судів і суддів. Серед них неправомірне використання представниками влади наданих їм повноважень для посилення незалежності судових органів, тиску на суддів, втягування їх у політичну боротьбу, нав’язування неправових підходів до вирішення спорів і конфліктів.

Ми були свідками неодноразових спроб руйнації судової системи, політизації судів, намагання перетворити їх з органів правосуддя у знаряддя для виконання політичних та особистих замовлень, зробити придатком тієї чи іншої політичної сили, засобом задоволення політичних, корпоративних чи приватних інтересів. Одним із розповсюджених фактів втручання в розгляд конкретних судових справ, тиску на суди з метою добитися прийняття бажаного рішення за допомогою мітингів, демонстрацій, засобів масової інформації, всяких концертів. Власне всі засоби впливу на суди, які використовуються, важко перерахувати. Я думаю, що співвітчизники про них дуже добре знають. Крім того, забезпечення функціонування органу судової влади на визначених Конституцією України засадах є обов’язковою умовою належного захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, розвитку демократичного суспільства, розбудови правової держави.

З нашої точки зору, такому стану речей сприяє надзвичайно поверхове врегулювання Конституцією України цього питання. Я маю на увазі статтю 126, яка говорить, що суди в Україні є незалежними. Загальновідомо, що судова влада не тільки в Україні, а й у всьому світі є найбільш слабкою серед інших гілок влади і найменш захищеною. Це зумовлено правовою природою судової влади тим, що вона має право лише вирішувати конфлікти, які виникають у державі, і не має дієвих інструментів для того, щоб відстоювати свою незалежність, крім імунітету самих суддів від втручання в їх діяльність.

У зв’язку з цим гарантії незалежності суду і суддів мали б бути чітко виписані у Конституції України з тим, щоб вони знайшли розвиток у законодавстві. Також було б бажано, щоб і Конституційна Асамблея, і Комісія з питань правосуддя ще раз повернулися до змісту статті 126 Конституції і підготували такі пропозиції щодо змін до неї, які дозволили б реально захистити суддівську незалежність.

Четверте. Необхідно удосконалити положення частини 2 статті 130 Конституції України щодо повноважень органів суддівського самоврядування, способу їх формування, системи цих органів, організації їх діяльності. Лише в цьому випадку ми зможемо підвищити ефективність судового самоврядування, привести його діяльність у відповідність з європейськими і світовими стандартами і забути про практику, коли політиками органи суддівського самоврядування сприймаються як дещо непотрібне, декоративне і таке, що заважає справі.

П’яте. Необхідно удосконалити положення частини 1 статті 130 щодо фінансування судів, щоб унеможливити виділення коштів на потреби судів на рівні, нижчому за фактичні потреби на процесуальну діяльність, унеможливити фінансування в ручному режимі. Передбачити реальну участь органів суддівського самоврядування в бюджетному процесі. Передбачити, що бюджет судової системи не може бути меншим від певних відсотків ВВП. Для наших гостей хочу повідомити, що протягом багатьох років не тільки діяльність судів, я маю на увазі заробітну плату, капітальні видатки, будівництво, недофінансовується, а недофінансовуються процесуальні потреби, тобто ті потреби, без яких неможливе здійснення правосуддя. Судді не мають кабінетів, судді не мають паперу, судді не мають залів судового засідання і т.ін. Техніка, як правило, застаріла. Це для наших гостей я повідомляю, чому ми піднімаємо це питання. Що хоча б у тих межах, які вимагає процесуальна діяльність суду, держава зобов’язана профінансувати цю діяльність.

І, нарешті, шосте. Вивчення, узагальнення судової практики місцевих судів, ретельний аналіз даних судової статистики нерідко сигналізують про гостру потребу внесення змін до законодавства, про наявність суперечностей нормам права. Однак за новою Конституцією право законодавчої ініціативи найвищому органу судової влади, який він мав раніше, не належить. Разом з тим Верховний Суд повинен використовувати негативну і позитивну інформацію, яка накопичується в ньому, для практичного здійснення впливу на удосконалення суспільних відносин. Не маючи права законодавчої ініціативи, Верховний Суд і зараз розробляє та вносить законопроекти. Але не безпосередньо, а через інших суб’єктів законодавчої ініціативи, випрошуючи у них фактично, щоб зареєстрували відповідний проект, який, як правило, залишається під сукном. Ці наші можливості не можуть призвести до ефективної участі Верховного Суду у законотворчому процесі. На нашу думку, на сучасному етапі, саме на сучасному етапі створення правової держави все-таки є потреба повернутися до цього питання і надати Верховному Суду України, внісши відповідні зміни до Конституції, право законодавчої ініціативи.

Ще одне питання, можливо воно і виходить за межі предмету сьогоднішнього обговорення, але воно в тій чи іншій мірі звучало у виступах, які я прослухав. З нашої точки зору, з точки зору суддівського корпусу, воно має принципове значення. На наше переконання, зміни до Конституції не будуть ефективними, якщо ця конституційна реформа буде проводитися окремо від заходів, спрямованих на розбудову України як демократичної, соціальної, правової держави. Судова реформа має бути головною складовою більш широкої правової реформи. Завданнями цієї правової реформи мали б вирішуватися такі питання, надзвичайно важливі для правильного функціонування суду. Удосконалення законотворчого процесу, підвищення якості законів, приведення їх у повну відповідність із Конституцією України, міжнародного законодавства, системно і концептуально зважений підхід до внесення змін до законодавства, оперативне реагування законодавства на рішення Конституційного і Європейського суду, удосконалення законодавства, яке регулює економічне життя країни, створення громадянського суспільства, підвищення якості юридичної освіти, подолання правового нігілізму у представників влади, повага до закону і судових рішень має бути нормою у поведінці посадових, а тим більше вищих посадових осіб.

Юридична освіта населення, виховання законослухняності і повага до закону та суду, реформа державних і недержавних інституцій, які забезпечують правопорядок, захист прав і свобод людини. Я думаю, що і без особливих коментарів зрозуміло, наскільки важливо для досягнення мети конституційної реформи, навіть конституційної реформи розділу VIII «Правосуддя», було б здійснення заходів щодо проведення правової реформи.

Я дякую за увагу і бажаю Вам плідної праці.

Київ, 06 грудня 2012 р.
//www.president.gov.ua/news/26731.html

Стенограма засідання круглого столу «Концептуальні питання удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні» 
Томас Маркерт. Щоб судова реформа була вагомою та успішною, необхідно також реформувати прокуратуру 
Василь Маляренко. Я з біллю сприймаю те становище Верховного Суду, в якому він зараз перебуває 
Ханна Сухоцька. 5 років випробувального терміну перебування на посаді судді - це неприйнятно 
Лорена Бахмайер Вінтер. В Конституції України слід віддзеркалити заборону смертної кари 
Володимир Колесниченко. Хотів би, щоб у Вищій раді юстиції були представники громадянського суспільства 
Василь Маляренко. Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

Петро Пилипчук: Саме на сучасному етапі створення правової держави є потреба надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи
//argumentua.com/novosti/predsedatel-verkhovnogo-suda-petr-pilipchuk-reshil-uiti-na-pensiyu

Немає коментарів: