Ігор Дебенко: Конституція втратила свій сакральний смисл

Загалом усім відомо, що в Конституції записано наші права, лише, на думку багатьох українців, від цього в реальному житті можемо хіба що втішатися тим, що маємо право мати право. А що дає вона звичайній людині? Про це ми й вирішили поговорити з молодим, але знаним івано-франківським політологом Ігорем Дебенком.

— Якщо ми ведемо мову про Конституцію як основоположний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, — розповідає п. Ігор, — що відображає волю народу, він є актом громадського консенсусу й своїм завданням покликаний регулювати суспільні взаємовідносини в межах держави.

Влада — це лише інструмент у руках народу. Ні більше, ні менше.

Інше питання, коли влада монополізує Конституцію, підміняючи волю народу, маніпулює нормами Основного Закону залежно від політичної кон’юнктури та власних корпоративних цілей. За таких умов Конституція стає лише іграшкою, єдине завдання якої — обслуговувати забаганки влади, служити їй. Саме таке, на жаль, часто ми й спостерігаємо в нашій країні.

— А як щодо спроб маніпуляції Конституцією? Чому, зокрема, нині виникла необхідність створення Конституційної асамблеї?

— Проблема маніпуляції Конституцією — це, за великим рахунком, проблема політичної і правової культури всього суспільства. Сьогодні Конституція не є безумовною цінністю ані для суспільства, ані для влади. В цьому, мабуть, і є її основна проблема. Конституція втратила свій сакральний смисл, перетворилася швидше на міф, аніж на визначальну детермінанту суспільного життя.

Водночас ті численні маніпуляції, що їх ми спостерігаємо останнім часом, зокрема в питанні мови, є безпосереднім свідченням «загравання з електоратом» напередодні виборів, свідомим підігруванням йому в бажанні здобути додаткові електоральні дивіденди й прикрити власні невдачі. Вони значною мірою лише відвертають суспільну увагу від тих питань, які мали б стояти на порядку денному першочергово. Маю на увазі незадовільну соціально-економічну політику, безпрецедентну розкіш перших осіб на тлі злиденності всього суспільства, яке у покращення життя змушують хіба що повірити, а не відчути реально, правовий хаос, політичні переслідування.

Разом з тим передумови для маніпуляції закладено і в тексті самої Конституції. Однозначно вона не досконала, в її положеннях достатньо білих плям й передумов для двозначних трактувань. З цієї точки зору Основний Закон і справді слід змінювати шляхом внесення необхідних поправок. Отож появу Конституційної асамблеї розцінюю як факт безумовно позитивний. Хочемо ми чи ні, однак зміни до Конституції мають напрацьовувати фахівці — компетентні люди з відповідним досвідом, авторитетом та професійними навиками. Лише після цього їх має затверджувати суспільство шляхом референдуму. Що буває, коли Конституцію змінюють політики, кожен з нас мав можливість переконатися на прикладі 2004 та 2010 років...

Попри це мене глибоко насторожує той факт, що Конституційну асамблею створено як спеціальний допоміжний орган при Президентові України. Більше того, сумніваюсь, що в умовах, коли чинна влада дедалі більшою мірою втрачає довіру, нова Конституція набуде суспільної легітимності.

— Чи не йде до того, що замість положення про всенародне обрання президента в текст нової Конституції буде закладено норми, відповідно до яких його обиратимуть у парламенті? і якщо у Верховній Раді після майбутніх виборів знову з’явиться пропрезидентська більшість, то чи не буде чинному «гарантові», вибачте за тавтологію, гарантовано ледь не пожиттєве правління?

— Це питання знову ж таки лежить у площині політичної доцільності. Певні тенденції до цього ми вже спостерігаємо, однак визначальними обіцяють стати результати парламентських виборів у жовтні цього року. Якщо Партії регіонів та її сателітам вдасться зберегти за собою більшість, тенденції до консервації режиму мають всі підстави посилитися. Окрім того, багато що залежатиме від характеру перебігу політичного процесу загалом. Хоча сама процедура обрання глави держави парламентом, безумовно, не є органічною для української національної традиції, значною мірою навіть суперечить їй. Проте, як я уже стверджував вище, з думкою народу влада не завжди рахується...

Ігор НИКОРОВИЧ, «Галичина», 27.06.2012

//www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews%5Btt_news%5D=19877&tx_ttnews%5BbackPid%5D=24&cHash=5e7af77d24