Що святкуємо, братове?

Мабуть, коли на Першому національному в концерті на День Конституції Лобода виходить у сукенці «по саме нікуди» й співає про «Мішку», а солістка «Інді» оповідає, як вона «хотела твоё тело», це має символізувати конституційне право талантів на повну самореалізацію

Цього року День Конституції розтягли на цілих чотири вихідні, майже як новорічні чи травневі свята. Безумовно, аграрно стурбована частина працездатного населення країни такій оказії потрудитися на майбутній урожай дуже зраділа. Інша частина, не обтяжена глобальними проблемами кризи продовольства, наввипередки поскакала в зони відпочинку на шашлики. Ще інша скористалася нагодою й чкурнула перепочити від офісних буднів десь на заморських курортах.

Тим, що всі вони своїм тривалим відпочинком завдячують святу, яке мало би теоретично бути «завжди з тобою», а саме - Дню Конституції, ніхто з представників означених категорій не переймався. Ба більше, навряд чи хто з наших пересічних громадян бодай раз за 16 років (час існування Конституції України часів незалежності) розгортав синьо-жовтий томик. Проте від тих самих «пересічних» вимагати знання Основного Закону країни напам'ять просто смішно, адже вони чудово знають, що жодна, навіть найкраща Конституція не допоможе їм здобути якісну освіту чи вилікуватися в муніципальних лікарнях.

І бог би з ним, але проблема в тому, що навіть президент країни, вітаючи українців зі святом, виглядав чомусь дуже невпевнено. Віктор Янукович, регулярно з'являючись на екрані 28 червня зі своїм зверненням до українців, наголошував не стільки на тому, що в нас нині - День чинної Конституції, скільки на тому, що назріла необхідність її змінювати. Чому? Бо життя в нас, бачте, сильно модернізувалося, тож треба й Основний закон модернізувати.

Телеканали ж узагалі реагували на свято мляво. У святкових сітках комерційних телемовників не знайшлося жодної шпарини для згадки про те, чому в їхніх програмах на цілих чотири дні запанувала святкова верстка.

Чого не можна сказати про Перший національний, якому з огляду на статус сам бог велів щонайдокладніше розтлумачити нетямущому глядачеві, чому йому дали такі тривалі вихідні. Проте «на розігрів» телесвята Перший подав десерт у вигляді двогодинного концерту, присвяченого Дню Конституції (забувши при цьому в титрах поставити кому перед дієприкметниковим зворотом). Утім, перед концертом показали ще п'ятихвилинку про Пилипа Орлика з циклу «Обличчя української історії», а опісля показали історичні кадри ухвалення Конституції 28 червня 1996 року Верховною Радою України.

Кілька слів про сам концерт. Добір виконавців, серед яких, згідно з останніми трендами, не було жодного всесвітньовідомого митця з України (хоч таких у нас чимало і в опері, і в балеті, і в інструментальному мистецтві), не викликав ані особливого подиву, ні надмірного захвату. Дорогу дали як молодим (Матіас, гурт «Інді», Роман Полянський, Ірина Федишин та багато інших), так і «маститим» - Ніні Матвієнко, Світлані та Віталію Білоножкам, Степанові Гігі й навіть «нашому всьому» Іво Бобулу. Вийшла така собі збірна солянка, покликана задовольнити будь-які смаки всіх вікових категорій. Мабуть, коли Свєта Лобода виходить у сукенці «по саме нікуди» й співає про «Мішку», а солістка «Інді» оповідає, як вона «хотела твоё тело», це має символізувати конституційне право молодих і не надто талантів на повну самореалізацію. Принаймні з репертуару виконавців, за поодинокими винятками, можна було зрозуміти саме так.

Ведучі, Ольга Сумська та Віталій Борисюк, своїми коментарями не заважали насолоджуватися концертом, бо, як той Пилип із конопель, вигулькнули на екрані лише раз, привітавши всіх із Днем Конституції. На тому їхня місія скінчилася.

Після концерту й неминучого того дня чергового показу привітання президента Перший транслював спецвипуск програми Олеся Терещенка «Про головне». Героєм її став Леонід Кравчук, глава новоствореної Конституційної асамблеї, покликаної напрацювати зміни до Основного закону. «Ну, нарешті, з перших рук дізнаюся, що саме не так із нашою вистражданою 16 років тому Конституцією!» - подумала я і зручніше вмостилася в кріслі.

Однак ані в цьому спецвипуску, ні пізніше, в програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му, від першого президента України почути чітке і ясне, без жодних можливостей для кривотлумачень, пояснення, чому саме тепер знадобилося змінювати Конституцію, не вдалося.

Шановного Леоніда Макаровича, складається таке враження, просто «кинули під танк», а може, й спеціально призначили головою Конституційної асамблеї, щоби він вивчив правильні слова і грамотно роз'яснював особливо допитливим необхідність зміни Конституції. Тим паче, наразі з чинної влади фахово коментувати конституційний процес у країні може (чи просто погодилася під тиском?) лише радник президента, начальник ГУ з питань конституційно-правової модернізації АП Марина Ставнійчук. Відома, до речі, своєю колишньою відданістю президентові Ющенку, а отже, її теж можна «під танк»!

Тим часом, повертаючись до спецвипуску «Про головне» з Леонідом Кравчуком, зауважу: всі його відповіді на запитання ведучого Олеся Терещенка були дуже переконливими в історичній частині інтерв'ю і, навпаки, досить плутаними, коли йшлося про обґрунтування нового конституційного процесу. Скажімо, коли перший президент говорив про чвари між Ющенком та Тимошенко, ноги яких росли з Конституційної реформи 2004 року, а отже про необхідність повернутися до модернізації Основного закону задля зміцнення порядку в країні, це ще якось можна було проковтнути. Але коли Леонід Макарович обмовився, що лише народ, незалежно від влади, залишиться, стало зрозуміло: він сам не вірить в успіх такого безнадійного заходу, як новітній конституційний процес. Задля обґрунтування його необхідності шановний політик використовує ту саму мантру, що і його нинішній наступник - життя йде вперед дуже швидко, і саме тому нам треба модернізувати Конституцію.

Того ж вечора, в інтерв'ю одному з ведучих «Часу. Підсумків дня» Романові Чайці, Леонід Макарович був трохи відвертішим, висловивши крамольну думку про нелегітимність повернення країни до Конституції 1996 року і навіть про можливість покарання суддів КС за те, що вони ухвалили рішення, на яке не мали права. Проте це, спохватився екс-президент, може зробити лише закон, ухвалений ВРУ за поданням президента. Адже Конституцію, за законами України, може ухвалювати чи змінювати лише Верховна Рада. На запитання Романа Чайки про те, що, повернувшись до «старої» Конституції, чи не відмовили судді КС чинному президентові в його легітимності, пан Кравчук цілком казуїстично відповів, що в нас закон зворотної дії не має, тож президент може почуватися обраним абсолютно легітимно.

Під час цього інтерв'ю з'ясувалося: зміни до Основного закону знадобилися тому, що в «найкращій Конституції Європи» майже всі статті суто декларативні, а отже треба працювати не рік і не два, щоби їх докладно «виписати». Приміром, славнозвісні права на безкоштовні медичне обслуговування та освіту, а також на працю. Їх, заспокоїв патріарх українського політикуму, ліквідовувати не збираються, але асамблея «пропише» соціальні розділи так, щоби права громадян можна було реально виконувати. І насамкінець додав свою улюблену тезу про народ як єдине джерело влади.

У тій-таки програмі «Час. Підсумки дня» Марина Ставнійчук намагалася зробити акцент не на суті майбутніх змін до Основного закону, а на тому, щоб забезпечити їхню легітимність чіткою процедурою внесення.

Тож День Конституції на нашому телебаченні перетворився на щось дуже погано артикульоване й тому незрозуміле. Державний Перший національний явно відбував номер, а на 5-му так і не спромоглися розібратися, чим же така погана наша «найкраща» Конституція, що її терміново треба міняти.

То що ж ми все-таки святкували 28 червня? На думку спадає давній російський каламбур про їхнє свято 12 червня (тепер воно називається «День России»): «День независимости России от Конституции». Цей сумний жарт, на жаль, давно став правдою і в наших реаліях.

Інна Долженкова для «Телекритики» 30-06-2012

//www.telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2012-06-30/72972

//www.mk.ru/merinov/