четвер, 28 червня 2012 р.

Якби вона уміла говорити…


Свою чергову річницю багатостраждальна українська Конституція зустрічає у передопераційному стані. Не те що операція відбудеться "тут і зараз", але без хірургічного втручання вже не обійтися. Це – факт.

Не далі як тиждень тому розпочала роботу Конституційна асамблея (КА) - колегіальний орган, якому належить розробити текст змін до Основного закону. Опоненти чинної влади проігнорували дебютне засідання КА, заявивши що не прийматимуть участі в роботі асамблеї і в подальшому. Тим часом президент Янукович вкотре закликав опозиціонерів долучитися до процесу реформування Конституції. Зауважимо, що більшість в КА складають юристи-конституціоналісти, науковці та представники громадських організацій, а політики - лише невелику її частину.

Рішення про створення КА Віктор Янукович прийняв на початку минулого року. Тоді ж, у 2011-му був визначений і керманич цього дорадчого органу - перший президент України Леонід Кравчук. Радник президента Марина Ставнійчук, яка є секретарем КС в нещодавньому інтерв"ю "Комерсанту" зазначила, що перші підсумки роботи асамблеї можуть з"явитися вже в нинішньому році.

Керівник КА озвучив свої прогнози щодо строків роботи над реформуванням Основного закону країни. "Зараз говорити з точністю до якогось місяця дуже складно. Ми будемо діяти у такий спосіб: до кінця цього року ми сформулюємо концепцію конституційних змін, починаючи з 2013 року і весь 2013 рік будемо працювати над текстом змін, виносити його на обговорення експертами на українському і міжнародному рівні, а наприкінці 2013 і не пізніше початку 2014 року проект закону про внесення змін до Конституції України подамо президентові України", - зазначає пан Кравчук.

Як випливає з тексту президентського указу, свою роботу ассамблеісти повинні розпочати з узагальнення практики реалізації Конституції. На логічне запитання журналістів про те, чи будуть піддані аналізу численні порушення Основного закону, в тому числі і державними органами, секретар КА Марина Ставнійчук відповіла таким чином: "Має бути ретельний аналіз всієї практики застосування Конституції. Аналіз стану конституціоналізму в державі. Окремої уваги заслуговують рішення Конституційного суду. Якщо не все, то, в усякому разі, значна частина. Без цього аналізу розробка повноцінної концепції реформування, на мій погляд, неможлива".

Втім питання порушення норм Конституції з боку тих, хто навпаки - повинен самовіддано стежити за їх дотриманням - тема для окремого аналізу. До речі, подейкують, що деякі члени КА наполягають на створенні окремого розділу, який би захищав Конституцію. Йдеться зокрема про введення кримінальної відповідальності за порушення норм головного закону країни. Однак такі радикали в асамблеї – у меншості.

Експерти своєю чергою констатують: більшість наших громадян законослухняні, а головна загроза Конституції виходить від органів державної влади. Тож навряд чи депутатський корпус (а саме парламентарі схвалюватимуть оновлений Основний закон) підтримає ідею введення карної відповідальності за порушення конституційних норм.

Нова версія Основного закону з високим ступенем ймовірності буде винесена на референдум. Чому? Та тому хоча б, що в планах КА значиться уточнення розділів I ("Загальні положення"), III ("Вибори. Референдум") і XIII ("Внесення змін до Конституції України"). А корекція подібного роду передбачає обов"язкову згоду "єдиного джерела влади".

Варто зазначити, що у новітній історії країни спроби створити конституційну асамблею робилися неодноразово. У 2003-му Леонід Кучма висловив ідею скликання Конституційної асамблеї. Необхідність створення такого органу тодішній президент мотивував нездатністю парламенту реформувати політичну систему країни. Втім ідея Кучми так і залишилася ідеєю.

Через п"ять років, восени 2008-го нардепи Микола Томенко, Тарас Стецьків та Володимир Стретович розробили законопроект, який прописував процедуру підготовки нової редакції Основного закону. Парламентарі пропонували сформувати Конституційну асамблею з 300 депутатів ВР, обраних за змішаною схемою. Розроблену КА нову редакцію Конституції пропонувалося винести на всеукраїнський референдум. Однак ініціативу Томенка, Стецьківа та Стретовича їх колеги по депутатському цеху не підтримали.

Чинний наразі Основний закон був прийнятий 16 років тому. Над текстом три місяці працювала спеціально створена комісія під керівництвом покійного Михайла Сироти. 27-го червня у сесійній залі ВР розпочалися палкі конституційні дебати, які тривали добу. В результаті "За" проголосувало 315 парламентарів при мінімально необхідних трьохстах голосах.

Варто зауважити, що напередодні розгляду конституційного питання в парламенті було не ясно, чи вдасться затвердити Основний закон країни, адже в проекті Конституції значилося чимало спірних питань (мова, ЧФ РФ, тощо). Майже по кожній статті нардепи приймали поправки і голосували окремо. По символіці, наприклад, голосували аж 27 разів, а по мовній статті Конституції - 17.

Після прийняття Конституції президент отримав повний контроль над виконавчою владою, він призначав прем"єра, силовиків та губернаторів. Між тим конституційне затишшя тривало недовго.

В 2004-му з президентсько-парламентської Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. Кандидатуру прем"єра висувала парламентська коаліція, вона ж контролювала і призначення міністрів.

Всім відомо, з якою метою і в яких пожежних умовах вносилися поправки в Конституцію в бурхливому виборчому 2004-му, які "охрестили" політреформою. Голосно сказано, бо насправді правильніше було б говорити не про реформу, а про свідоме перекручування головного закону багатомільйонної країни, адже чимало норм Конституції були суперечливими по суті своїй, що призводило до обридлого всім "зіштовхування лобами" представників виконавчої гілки влади - президента і прем"єра.

Це - з одного боку. З іншого - загальновідомо, що безглузді закони в добрих руках виконавців доброчинні, і навпаки - найкращі закони в руках поганих виконавців шкідливі. Тому при великому бажанні навіть з тією, далеко, скажімо так, не ідеальною Конституцією вищому керівництву можна було б працювати без чвар, взаємних звинувачень і скандалів, відгомони яких часто виходили за межі Україні і, природно, били по іміджу нашої держави.

Хай там як, але саме Конституція вважалася джерелом всіх кризових політичних явищ помаранчевого періоду. Президент Ющенко, екс-прем"єр Янукович, і чинна на той момент глава уряду пані Тимошенко не втомлювалися говорити про необхідність проведення конституційної реформи. У кожного було індивідуальне бачення форми та змісту нової Конституції. Проте двоє з цього тріо, говорячи "А", повинні були говорити і "Б". Чому Ющенко, критикуючи Конституцію вздовж і поперек, не згадував про те, що помаранчева фракція і він особисто сказали "Так!" політреформі. Те ж саме повинен був сказати і Янукович. Лише БЮТ у 2004 році не підтримав внесення правок до Конституції.

Черговим кроком у напрямку конституційних змін стала спроба створення "конституційної" коаліції, більш відомої в народі як ПРиБЮТ. Довірені особи Тимошенко та Януковича за закритими дверима високих кабінетів довго і нудно домовлялися про ухвалення спільними зусиллями нової Конституції. Основного закону, який серед іншого передбачав обрання глави держави депутатським корпусом ВР. Втім, не так сталося як гадалося…

Невдовзі після перемоги Януковича на президентських виборах – 2010, Конституційний суд скасував політреформу та повернув країну до Основного закону зразка 96-го року. Переважна більшість експертів – конституціоналістів називає це рішення КСУ незаконним.

Чому Банкова, яку здавалося б, повністю влаштовують чинні норми Основного закону, виступила ініціатором процесу, в основі якого лежить реформування головного закону держави? По-перше, тому що діюча влада обіцяла і своїм виборцям, і Заходу, реформувати Конституцію. По-друге, таким чином, правляча еліта перехоплює ініціативу у опозиціонерів. Залучивши до конституційного процесу відомих юристів, науковців та громадських діячів, влада позбавила маневру своїх опонентів, які фактично залишилися біля розбитого конституційного корита.

Втім якщо це і можна назвати перемогою владної збірної, то лише персональною – не загальнодержавною. Чому? Тому що опозиція, яка не бере участі в роботі Конституційної асамблеї, завтра може стати владою. І сьогоднішня іменинниця знову опиниться на порозі операційної… Це логічно, оскільки там, де не має консенсусу еліт, говорити про крапку в конституційному питанні безглуздо. Проте і влада, і опозиція, продовжують грати кожен свою гру. Як там у Цоя: "Если есть шаг, должен быть след".

Яким буде черговий конституційний крок та його історичний відбиток – покаже час. Ну а ми? Нам - поки що лише глядачам чергового конституційного серіалу, за жодних умов не варто забувати про те, що головні та другорядні герої цієї стрічки такі, якими ми дозволяємо їм бути. Не більше і не менше.

Наталия Ромашова, 28 червня 2008 року
//obozrevatel.com/politics/12086-yakbi-vona-umila-govoriti.htm


1 коментар:

imho сказав...

"Песня без слов", КИНО.

Песня без слов, ночь без сна.
Все в свое время - зима и весна.
Каждой звезде - свой неба кусок,
Каждому морю - дождя глоток,
Каждому яблоку - место упасть,
Каждому вору - возможность украсть.
Каждой собаке - палку и кость,
Каждому волку - зубы и злость.

Снова за окнами белый день.
День вызывает меня на бой.
Я чувствую, закрывая глаза:
Весь мир идет на меня войной.

Если есть стадо - есть пастух.
Если есть тело - должен быть дух.
Если есть шаг - должен быть след.
Если есть тьма -должен быть свет.
Хочешь ли ты изменить этот мир?
Сможешь ли ты принять как есть?
Встать и выйти из ряда вон?
Сесть на электрический стул или трон?

Снова за окнами белый день.
День вызывает меня на бой.
Я чувствую, закрывая глаза:
Весь мир идет на меня войной.