пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Володимир Полочанінов: Поганому чиновнику й Конституція заважає


Не треба соціологічних досліджень, щоб зрозуміти: другою, після футболу, темою, яка жваво обговорювалася у вітчизняному політикумі, цими днями стала доля вітчизняної Конституції. І хоча дата не “кругла” — сьогоднішньому Основному Закону, за яким живуть, чи, принаймні, мають жити українці всередині минулого тижня виповнилося шістнадцять — та підвищений інтерес до цієї теми цілком зрозумілий: у повітрі запахло осінніми парламентськими виборами. А тут ще напередодні сказала своє перше “а” освячена чинною владою Конституційна Асамблея...

Втім, перший публічний обмін думками на визначену тему представників різних політичних сил ясності у питання, які хвилюють багатьох співвітчизників не додав: чи потрібно взагалі змінювати Конституцію? А якщо потрібно, то як і хто, зрештою, повинен освячувати новий головний документ держави: парламент чи народ?

У голови Київської обласної організації Політичної Партії “Фронт Змін” Володимира Полочанінова газета поцікавилася думками про доцільність конституційної реформи та можливі варіанти її проведення.

ПЖ.: - Володимире Геннадійовичу, День Конституції — “червоний” день у нашому календарі. Як його сприймаєте ви — як всенародне свято чи просто додатковий вихідний?

- Для мене це, перш за все, день критичного усвідомлення: ані влада, ані народ не дотримуються, не знають і не поважають своєї Конституції.

ПЖ: - “Приклад”, як завжди, подає влада?

- Авжеж. Фактично, Конституція має бути своєрідною Біблією держави — і для тих, хто її сьогодні уособлює, — маю на увазі представників влади на різних щаблях, і громадян цієї держави. Тому дуже прикро, коли в цю Біблію намагаються внести зміни, дуже далекі від змісту і суті Основного закону.

Досі конституційні зміни здебільшого мали на меті задоволення політичних амбіцій тих чи інших політиків. Ті, хто втрачали владу, хотіли переписати Конституцію і відібрати повноваження у тих, хто цю владу отримували. Ті, хто отримували владу, вважали, що їм не вистачає конституційних повноважень і діяли відповідно до своїх побажань — робили все, щоб отримати ці повноваження, забувши при цьому, що народ України ними їх не наділяв. Прикро, що в питанні впровадження т.зв. конституційних змін і Верховна Рада — вищий законодавчий орган, і Конституційний Суд — орган конституційної юрисдикції, який, за логікою, повинен захищати Конституцію, насправді стали могильниками цієї Конституції.

ПЖ: - Вам відомі конкретні факти порушення Конституції?

- Конкретний приклад — передвиборна програма чинного президента «Україна для людей», яку на місцях мають реалізовувати його повпреди — голови обласних адміністрацій, але цього, на жаль, не відбувається. І всі задекларовані в ній обіцянки: про безкоштовну якісну медицину, доступну освіту, що є правами громадян згідно Конституції, так і залишаються ними лише на папері. Покажіть мені хоч одну область чи місто, де президентська програма реалізована.

ПЖ: - Одразу після прийняття в 1996 році наш Основний закон називали одним з найдосконаліших і найдемократичніших не тільки на пострадянському просторі, а й у Європі. Трохи пізніше і документ, і умови, в яких він приймався, стали мішенню для критики різними політичними силами. Спочатку його змінювали, потім повертали початковий вигляд — і те, й інше освячувалось Конституційним судом. Нині часто можна почути думки, що наша Конституція вичерпала себе. У чому причина: це в нас такий поганий Основний Закон, чи просто ми не вміємо за ним жити?

- Конституції США вже 230 років, і вона себе не вичерпала, а наша за 15 років вичерпала?! Зрозуміло, жити за нею влада не хоче, вона хоче писати та підлаштовувати закони під себе.

ПЖ: - Чому ж опозиція відмовилася від участі в роботі створеної Президентом Конституційної асамблеї?

- А давайте спробуємо відповісти: для чого взагалі сьогоднішня влада затіяла весь цей процес: з Конституційною асамблеєю, внесенням змін до Конституції? Хіба не для того, щоб втримати владу, яка вислизає з рук? Мова там йде про зміну порядку обрання президента, про перерозподіл повноважень різних гілок влади, про вірогідність федералізації країни, можливість введення другої державної мови (перший крок у напрямку розколу суспільства провладна коаліція вже зробила, проштовхнувши з великими порушеннями т.зв. мовний законопроект), зрештою, усунення народу України від процесу внесення змін до Конституції.

Об’єднана опозиція не має намірів брати участь у цій імітації демократії. Якщо в країні немає довіри до влади, як можна довіряти їй розробку змін до Конституції? Президент вже створив в країні Антикорупційне Бюро, членами якого є... чиновники різних рівнів. Борються самі проти себе?

ПЖ: - Часто можна почути, що конституція пишеться під ту чи іншу конкретну особу. Що потрібно зробити, щоб схвалений сьогодні документ не довелося переписувати завтра, коли в країні зміниться влада, або щоб він не перетворився на макулатуру, як т.зв. “Народна конституція В.Ющенка”, яку колишня владна команда намагалася провести в останні місяці його президентства?

- Життя триває і змінюється, тому і закони мають відповідати викликам сучасності. Можна змінювати певні технічні деталі, але тільки не основні принципи Конституції, які забезпечують рівні права наших громадян.

ПЖ: - У програмі дій об’єднаної опозиції теж є низка положень, реалізація яких потребує внесення змін до Конституції. Ви насправді розраховуєте мати конституційну більшість у новому парламенті чи це такий тактичний передвиборний хід?

- Об’єднана опозиція обов’язково матиме більшість у новому парламенті. А чи буде вона конституційною, дізнаємося 29 жовтня. У будь-якому разі, якщо опозиція покаже злагоджену, якісну роботу, вона зможе мати і конституційну більшість.

ПЖ: - Якщо все-таки приймати нову Конституцію, то як: в парламенті чи на референдумі?

- Тільки на референдумі, результати якого стали б обов’язковими для законодавців! Люди повинні розуміти, що голосують за своє майбутнє та майбутнє своїх дітей. Ніякі аргументи, на кшталт, велика за обсягом, важко розібратися і т.д., до уваги не беруться. Треба набратися терпіння і прочитати головний документ держави. Бо якщо у людей не знайдеться терпіння та часу на прочитання, якщо вони готові віддати іншим право вирішувати за них їхню долю, вони приречені.

ПЖ: - Конституційні зміни — все-таки тема, яка ділить країну. А хотілося б завершити цю розмову на мажорній ноті. З пам’яті ще не встигли “вивітритися” емоції від недавнього чемпіонату Європи з футболу. Якраз виступ національної збірної на Євро-2012, хай і не такий вдалий, об’єднав українців різних регіонів, різних політичних поглядів, віку, матеріального та соціального становища. Що ще, на Вашу думку, могло б об’єднувати, а не роз’єднувати країну?

- Футбольний чемпіонат Європи вкотре довів: ніщо так не гуртує націю, як протистояння зовнішньому супротивнику. А хочеться аби нас об’єднувало щось більше. Такою цілком може стати національна ідея — боротьба за гідне місце України в сучасному світі, як конкурентоспроможної, суверенної та демократичної держави.

Розмовляв Сергій ПАРАМОНЕНКО
«Київська правда» № 26 (22797), 06.07.2012
//kiev-pravda.info/26-22797/volodimir-polochanіnov-“poganomu-chinovniku-j-konstitutsіya-zavazhaє”

Немає коментарів: