пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Послання президентові


Прочитавши своє чергове багатосторінкове послання Верховній Раді, Віктор Федорович міг зазнати досить суперечливих почуттів.

З одного боку, вдячності своїй команді, яка (і це треба визнати) проробила серйозну роботу, досить компетентно проаналізувавши ситуацію (не в усіх, але в багатьох) сферах життєдіяльності держави, а також виклала можливу тактичну і стратегічну лінію поведінки президента, котрий має шанс довести, що він теоретично «почув кожного».

По суті, експерти (а в авторському колективі ми нарахували понад сто (!) прізвищ, включно з такими титанами, як Валерій Геєць, Володимир Горбулін, а також численними представниками Інституту стратегічних досліджень при президентові України на чолі з відомим політологом Андрієм Єрмолаєвим) хоч і з великим запізненням, але вклали гарантові в руки ту саму дорожню карту, про яку п’ять років розповідав «своїй нації» Ющенко, але, як виявилося, «написав» Янукович.

(До речі, за рівнем підготовки, аналізу процесів, які відбуваються, перспектив і ризиків послання залишає пасти задніх декларативну програму економічних реформ, підготовлену АП два роки тому.)

Тепер, як кажуть, і самому президентові погортати приємно, й опонентам носа утерти можна, та й Заходу показати не соромно. Словом, досить доречний текст… для інавгураційної промови в лютому 2010-го.

З іншого боку, Януковичу все-таки могло бути дуже ніяково від того, що рекомендована йому головастими консультантами і радниками лінія поведінки якось не зовсім збігається з його власною, реально проваджуваною політикою. Точніше, критично не збігається. Адже якщо документ, наприклад, стверджує, що Угоду про асоціацію буде підписано, попри будь-які «тимчасові труднощі», то і ми, і президент знаємо: це неправда. Констатує, що закінчили входження в Болонський процес? Теж дурниця. Проводимо децентралізацію влади? Цинічна брехня.

Але якщо ще місяць тому можна було б списати ці розбіжності на звичні подвійні стандарти, прийняті в місцевій політиці, то сьогодні історія набуває іншого повороту. В червні з легкої руки парламенту послання президента ВР набрало статусу закону, на підставі якого парламент зобов’язаний формувати бюджет. Отже, цей документ апріорі не може будуватися на прекраснодушних чи оманливих посиланнях, на умовчаннях і евфемізмах.

З огляду на цю обставину ми завдали собі праці прочитати весь документ, а не абзац (внаслідок чого деякі медіа оголосили, що ЄС випав із пріоритетів глави держави, що не відповідає дійсності), і звернути увагу на нестиковки з реальністю та випущені з поля зору проблеми.

Економіка: звідки зростання,
коли знехтувано основи?

Традиційно економічному розділу відведено найбільшу частину президентського послання до парламентаріїв — понад сто сторінок об’ємного, 250-сторінкового документа. Його ширшому аналізу присвячена окрема стаття у відповідному розділі нашої газети.

А в цих рядках ми згадаємо тільки один, але, безумовно, головний серед недоліків сповідуваної і реалізовуваної президентом економічної політики. Для цього доведеться повернутися «до азів і початків» і згадати, що основою ринкової економіки, яка начебто будується (чи вже побудована) у нашій країні, є інститут приватної власності, котрий, як стверджується у словниках і підручниках, підтримується правом її володіння, присвоєння, розпорядження і користування. Терміни «власність» і «приватна власність» склалися ще в римському праві (у II столітті), а Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року проголосила власність священним і недоторканним правом.

Втім, цю недоторканність було скасовано «експропріаторами експропріаторів», що побудували те саме радянське суспільство, родом з якого всі громадяни України віком більше 20 років. Родом з якого й усі провідні вітчизняні політики, і, звичайно ж, нинішній глава нашої держави. От і виходить, що шариковський принцип «забрати і поділити», користуючись владою і наданими її власникам повноваженнями, досі ще живе й перемагає в головах більшості мешканців вітчизняного політичного олімпу. Методи й засоби з 1917 року серйозно розвинулися та еволюціонували, але суть залишилася незмінною.

От тільки чомусь «небожителі» щоразу забувають, що приходять у владу не назавжди, хоч би як хотілося іншого. І якщо не почати з себе, то завтрашні змінники теж напевно не втримаються від спокуси відібрати чуже…

Згадування про те, що «підвищення правових гарантій інституту власності буде позитивним фактором залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій», міститься вже у вступному слові президента до послання. Більш того, у самому тексті документа теза про те, що забезпечення захисту і реалізації прав власності є одним із головних пріоритетів реформ в економічній сфері, наводиться мінімум двічі. Як і «посилення конкуренції, дерегуляція і поступове приведення регуляторних норм у відповідність із найкращою європейською практикою».

Містить послання і констатацію факту: основними чинниками негативних оцінок інвестиційного клімату в Україні, крім високого рівня корупції в усіх сферах економічної діяльності та нездатності судової системи належним чином виконувати свої функції, є і «недосконалість механізмів прав власності».

А ще — «слабка інституціональна структура і низька ефективність ринків товарів і послуг, які пригнічують конкуренцію і перешкоджають розвитку підприємництва в країні».

Однак ми не знайшли там опису конкретних рецептів, як ці проблеми будуть вирішуватися і що конкретно буде зроблено для того, щоб підприємець або інвестор почувався більш-менш захищеним від хабарництва чиновників, сваволі в судах, наїздів бандитів у погонах або захисних камуфляжах, і головне — міг бути впевненим, що завтра з такими зусиллями створюваний успішний бізнес не буде знищений/захоплений/відібраний або переплавлений якимось стоматологом на пару золотих коронок.

Про демонополізацію і розвиток конкуренції — є, хоча й небагато. Але теж переважно слова й декларації, а час уже і реально щось зробити.

В іншому разі нічого й говорити про повноцінну активізацію тієї самої підприємницької та інвестиційної активності, без якої економіка так і не одержить нормальних імпульсів для зростання і розвитку, хоч би скільки займатися дерегуляцією чи модернізацією державних фінансів і хоч би скільки реформувати соціальну, комунальну та решту сфер нашої багатостраждальної економіки.

Земля: продажна схема

Кожен хвалить своє болото, а ми — село. Якщо президентське послання читати через цю призму, то можна зробити висновок: Янукович має розумних радників із аграрної проблематики і не зовсім — міністра. Бо більшість прогалин в АПК, констатованих президентом, на рахунку вже нинішнього очільника галузевого відомства.

«Зібрано рекордний за всю історію України урожай зерна — 56,7 млн. тонн», — тішиться торішніми здобутками хліборобів Віктор Федорович. Радів цьому намолоту і міністр Микола Присяжнюк. Сипав цифрами: Україна — у трійці глобальних експортерів зерна. За обсягами експорту ячменю посідає перше місце, пшениці — шосте… А опинилися де?

Рекордний урожай відчув на собі небувалий адміністративний тиск. Квоти, експортне мито… А за ними тінню — корупція, монополія, офшори… Це та іржа, яка точить цілісність і прозорість ринку сільгосппродукції і з якою закликає боротися глава держави. Недолуга регуляторна політика МінАП призвела до того, що трейдери втратили на світовому ринку позиції, які зцементовували роками. Традиційні покупці українського зерна — Єгипет, Близький Схід і південь Європи — переорієнтувалися на російських постачальників.

Та й власні терени поснував кукіль, бо в результаті «фільтрованого» експорту фермери не змогли вигідно продати вирощене і втратили близько 3 млрд. грн. Наразі на ринок свіжого зерна тиснуть безпрецедентні перехідні залишки — 12 млн. тонн, що вдвічі перевищують нормативні. Додаткові витрати на їх зберігання, знезараження… А міністр знову обіцяє, що фермери не залишаться у програші.

Якщо президент каже, що в сільськогосподарських підприємствах обсяги вирощування свиней зросли на 9,3%, птиці — на 2,3%, відповідно активізувалася реалізація на забій, то на власному столі хотілося би бачити ці прирости, а не обрізки бразильської свинини. Очевидно, некоректно кваліфікувати «упровадженням в аграрному секторі системних реформ» ситуацію, коли за п’ять місяців поточного року імпорт свинини зріс у 3,3 разу проти відповідного періоду 2011 року, яловичини — удвічі, сала — на 50%.

Комплексність і системність реформ полягає в тому, щоби найуживаніший українцями продукт став конкурентоспроможним. Тоді не пастимемо задніх у рейтингу країн за кількістю спожитого м’яса: недобираємо до норми десь 40%. Як і молока — найгіршого за якістю в Європі. «Поліпшити» її хотіли прийнятим 7 червня 2012 року Законом «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко». Його віднесли до об’єктів державного цінового регулювання. Це зобов’язує Аграрний фонд формувати державний інтервенційний фонд сирого молока обсягом майже 2 млн. тонн. Зрозуміло, що президент наклав вето на цю «молочну» ахінею.

А скільки схожих, уже підписаних! Приміром, «епохальний» закон про заборону спалювати стерню. Завтра на національний рівень піднімуть проблему курячого посліду. І Верховна Рада проголосує. А через місяць — про коров’як… Не встиг закон потрапити на підпис до президента, депутати вже тиснуть кнопки за зміни до нього: «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін…».

В аграрному законодавстві, як і в профільній законотворчості, — суцільний розгардіяш. Президент застерігає, що подальший розвиток агрохолдингів — явище загрозливе насамперед через концентрацію ними великих земельних масивів в одній місцевості — регіональний монополізм, через вирощування експортоорієнтованих сільгоспкультур, що виснажують ґрунт, ігнорування розвитку соціальної інфраструктури на селі. Окремі з них розкошують на півмільйона гектарах, «слабші» — на 150—300 тис. га. Але ніхто — ні МінАП, ні Верхов­на Рада — не квапиться чітко регламентувати діяльність цих мегаструктур на законодавчому рівні.

Настав час створити звід аграрних законів, систематизувати їх чи то за галузевим принципом, чи за проблематикою. Тасуйте як хочете, але це мусить бути своєрідна аграрна конституція, зрозуміла як міністру, так і їздовому з фуражиром. Це ж стосується й ринку землі.

У торішньому посланні президент лише пунктирно окреслив цю проблему. Зате гарантував: «Жодна фермерська родина, що працює на землі, не буде дискримінована». Судячи з останніх «земельних» законів, ухвалених Верховною Радою, саме фермери першими й потраплять під ринковий леміш. Майже 85% господарюють на земельних ділянках площею до 100 га. А на більше немає коштів.

І жоден із двох покупців-продавців — держзембанк із Держземагентством, з ознаками монопольності, навряд чи позичить фермеру. Тому на полях домінуватимуть агрохолдинги. Те, чого так побоюється президент. Однак і накласти вето на «ринкові» закони — рука не підніметься. Це не молоко!

Начерків, завдань, як і обіцянок, у посланні надміру. Проте ми — лише читачі. А мають бути і сумлінні виконавці.

Парламент і Конституція:
в ручному режимі

Парламент і Конституція — дві улюблені цяцьки, якими любить гратися президент. Про те, як у результаті таких царських забав було скасовано політреформу, не нагадуватимемо (та й у посланні президента з цього приводу, звісно, ні слова. Більше про незаперечні переваги розвиненого авторитаризму), а ось про пропоновані нові батли — цілком.

Отож, президент сьогодні досить сильно стурбований «найбільшим викликом для розвитку парламентаризму в Україні — занепадом представницької ролі Верховної Ради». Йдеться про закриті списки, природно, «що призвело до підміни інтересів виборців корпоративними інтересами партійних верхівок». При цьому оратор не уточнює, чому, власне, намагаючись вирішити цю насущну проблему, треба було повертатися до змішаної системи, а не взяти й просто відкрити списки? І партії таким чином розбудовувати, і депутатів за округами закріпити. Та й яку, взагалі, роль може відігравати депутат, котрий голосує за помахом руки п. Чечетова? Справді, тільки представницьку. Як стіл або стілець.

Однак президент копає ще глибше, наполягаючи на тому, що «питання взаємодії парламенту, президента й уряду, відносин більшості та опозиції мають вирішуватися в рамках нового конституційного процесу».

Ось, власне, і всі на сьогодні мотивації, котрі надихнули президента демократично головувати (при явній більшості співчуваючих йому експертів, щоправда) у Конституційній асамблеї. Куди при цьому йде армія експертів, яку будуватиме політичну систему в країні — президентську, парламентсько-президентську, а може, взагалі парламентську, — не уточнюється. Тому напрошується низка висновків про бажання глави держави: а) тримати гарну міну перед Європою (створення такого органу є в рекомендаціях Венеціанської комісії), б) перехопити ініціативу в опозиції, в) мати кишеньковий демократичний орган, з допомогою якого в будь-який момент можна чи то чинний основний документ підправити, чи то новий прийняти. Виходячи з політичної доцільності, звісно.

Тим часом послання президента містить цілу низку досить показових деталей, котрі якось занадто виходять за рамки декларованого Януковичем «підвищення ролі парламенту та важливості відкритого конституційного процесу». Йдеться про ініціативу прийняття законів на референдумі. Зважаючи на нинішній рівень суспільної самосвідомості (не в образу громадянам сказано) і високоорганізовану технологічну хватку Банкової, глава держави може прямо зараз свої ж закони й підписувати. Взагалі позбавивши себе головного болю з приводу ВР. Далі гарант наполягає на впровадженні процедури промульгації (так вона ж діє всі роки незалежності — президент має право вето, а закон набуває чинності з моменту публікації), а також на контрасигнації (і без цього сьогодні не обходиться).Залишається тільки здогадуватися, що розуміє гарант під цими «новаціями».

І останнє. Янукович серед найближчих своїх кроків вирізняє: «встановлення норми про прийняття ВР законів та інших актів більшістю від присутніх на засіданні народних депутатів за умови присутності не менше половини конституційного складу ВР». Слід гадати — з метою зведення до нуля представницької ролі опозиції в парламенті? Ну якщо в залі є 225 депутатів і рішення ухвалюється більшістю…

Державне управління:
потьомкінська реформа

Адміністративна реформа, з якою президент стартував у грудні 2010-го, по суті, мала стати початком глибинної реформи системи державного управління. Йдеться не тільки про оптимізацію держапарату (кількість міністерств, чиновників, їхніх функцій та повноважень, виписаних у вже прийнятих законах про Кабмін, центральні органи виконавчої влади і держслужбу, про що справедливо зазначено в посланні), а й про децентралізацію влади (Європейську хартію Україна підписала ще 1996 року), негайне переформатування адміністративно-територіального устрою країни (щоб збалансувати економічно і соціально розвиток громад у регіонах), реформу місцевого самоврядування(яка здатна вибудувати чітке співвідношення між повноваженнями центру та регіонів).

Насправді не тільки президентові було зрозуміло, що без дійового інструменту в руках — збалансованої системи державного управління — жоден лідер не зможе претендувати на реалізацію своїх планів. Що, власне, й підтвердив сам президент, позначивши у своєму посланні причину гальмування (точніше — провалу) реформ — корумпований апарат бюрократів, які блокують усі починання високого політичного керівництва.

Більше того, експерти Віктора Федоровича, констатуючи зазначений сумний факт, ну прямо блискуче виписали необхідний алгоритм проведення цієї непростої горизонтальної реформи. Включно з усіма вище переліченими кроками і навіть вказавши на підготовлені законопроекти («Про адміністративно-територіальний устрій», «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Для того ж, аби максимально швидко розпочати необхідні перетворення, не чекаючи внесення змін до Конституції, мудрі автори справедливо наполягають на «законодавчому врегулюванні форм міжмуніципальної співпраці — об’єднань територіальних громад та міських агломерацій». І закликають у зв’язку з цим «прискорити роботу над проектом закону «Про об’єднання територіальних громад». Який (далі найцікавіше) провладна більшість у червні успішно провалила.

Тепер зворотний відлік. Від гарно прописаних планів до незгаданої реальності. Ключова, за словами самого Януковича і на думку його експертів, реформа державного управління не отримала навіть єдиного центру прийняття рішень. Отож якщо в Януковича щось і вийшло децентралізувати, то це саме проведення цієї реформи. Міністерства й досі у процесі оптимізації та добору кадрів. Профільні документи і законопроекти в кабінет на високий «одобрямс» несуть із Мін’юсту, Мінрегіонбуду, Комітету з реформ, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню... Тим часом як Віктор Федорович на радах регіонів вістить про дедалі ширші права місцевого самоврядування, а «контора пише» послання, місцеві бюджети підраховують жалюгідні копійки, кинуті з панського столу… А народні депутати штампують закони, що посилюють президентську вертикаль і повноваження її глави. Владні, фінансові…

То тепер що — інакше буде? Як у посланні написано?

Право: транзитом по законах

У частині правового розвитку України в загальноєвропейському просторі в документі все так добре написано, що краще й не скажеш. Перегини, звісно, є у вигляді очевидних евфемізмів та окремих безсоромних перебільшень, але зовсім уже відверта брехня рівномірно й густо розведена неочікувано тверезими думками. Викладено якісно, з глибоким розумінням теми, глобальним баченням насущних проблем. Ось тільки всі ці констатації були б дуже доречними невдовзі після вступу на посаду президента, який накреслив собі й представив народові, як казав його попередник, дорожню карту. А коли говорити про підсумки двох із половиною років діяльності нинішньої влади в контексті здійснення правової політики, то для цього потрібні вже зовсім інші слова.

Отож, звернемося до тексту доповіді.

«Викликає стурбованість процес безпрецедентної за масштабами криміналізації суспільних відносин, зростання багатьох видів злочинності». «Виник значний розрив між теорією і практикою належного дотримання прав людини, що проявилося в порушеннях основних прав особи». Особливу тривогу президента викликає проблема наркотизації в країні: «Україна потрапила у сферу дії міжнародного наркобізнесу і є транзитною країною на шляху героїну з Афганістану в Європу». Після констатації такої геополітичної засідки йде оптимістичне повідомлення: держава прагне «посилити контроль за обігом наркотичних засобів», створивши відповідну Держслужбу з контролю за наркотиками. Але дозвольте, куди ж посилювати? Більш або менш серйозна торгівля наркотою і «супутніми товарами», зокрема прекурсорами, не ведеться без «даху» в правоохоронних органах зрозуміло якого рівня. І час від часу викриття, наречені гіперболою «правоохоронцями перекрито наркотрафік», що мелькають в офіційних повідомленнях,— лише наслідки боротьби за сфери впливу на цьому ринку, не більше. «Масштабну соціальну хворобу» ніхто не лікує: наркотою торгують і в школах, зокрема, якщо не передусім, у престижних столичних ліцеях та гімназіях. Про це відомо всім, крім, очевидно, укладачів доповіді для президента та правоохоронних органів. І саме це «невідання» — головна проблема, пов’язана з розповсюдженням наркотиків у нашій країні, а не те, що нам з географією дуже не пощастило — опинилися на шляху транзиту.

Далі за текстом: «Процес реформування вітчизняної правової системи, а відповідно, і правоохоронної системи, відбувається безпланово і безсистемно. На державному рівні відсутній науково обґрунтований, зважений підхід до питань юридичної стратегії й тактики… хоча робота з експертизи проектів нормативно-правових актів організована досить ефективно, однак зазвичай результати таких експертиз розробниками проектів не враховуються, наслідком чого є прийняття законів, кон’юнктурно-корпоративних за змістом, які збільшують колізійність у процесі їх виконання». Ну все ж розуміють!

І зовсім зворушливо: «Надзвичайної актуальності набуває не доктринальне, а саме офіційне тлумачення таких понять: що ж таке міжнародний і європейський стандарти прав людини, їх сутність та суттєві ознаки». Наче послання Європі: «Що ти мала на увазі?!» «Ні, все зрозуміло, але що конкретно», як у пісеньці співається, мала на увазі світова спільнота, останні роки перманентно обвинувачуючи Україну в порушенні чогось такого, чого ми собі ще в «офіційний толк» не взяли, але потихеньку наближаємося до усвідомлення необхідності звірити їхні стандарти з нашими поняттями.

Ще одна «явка з повинною»: «Найближчим часом необхідно розробити і прийняти Концепцію правової політики України». Тобто ми будували-будували й нарешті побудували — то чи не час начеркати креслення хоч у чорновому варіанті? Як будували, так і вийшло, але головних цілей, схоже, досягнуто. Відреформовані до невпізнанності суди — на колінах і навіть звикли до цієї позиції: знайшли в ній свою зручність. У доповіді це названо «істотним підвищенням рівня незалежності суддів від впливу на них інших державних органів, інших посадових осіб». У житті рішення, спущеного згори, жодними аргументами тепер не перебити: ні правовими, ні неправовими. А Вища рада юстиції — для всіх судів страшний суд. Прийнятих за ці роки законів — незліченна кількість! Є навіть наріжний для правозастосовної системи документ — Кримінальний процесуальний кодекс. А тепер хочуть «найближчим часом» сісти й поміркувати про правову концепцію. Власне, вже можна й не квапитися…

Корупція: спіймай себе,
якщо зможеш…

«Головною перешкодою реформ» в Україні Віктор Янукович назвав «інерцію та опір корумпованої бюрократії. Протиріччя між намірами державного політичного керівництва та інтересами бюрократичних груп, сформованих за регіональним і галузево-корпоративним принципами, набувають дедалі конфліктнішого характеру». Важко не погодитися із цим убивчо точним для чинної влади формулюванням. Але хіба в нашій країні не всі кадри в руках президента? А що, хтось при цьому дозволяє собі крисятничати?

Однак у розкритті суті проблеми боротьби із цією самою корупцією президент разом зі співавторами-експертами все-таки припустився кількох... перебільшень. Що, власне, й не дивно в контексті «успіхів» влади на цьому ключовому напрямку.

Так, перераховуючи конвенції, які ратифікувала Україна, автори послання вказують на вступ нашої країни 2006 року до складу Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO). І оптимістично резюмують: «Сьогодні більшість зобов’язань щодо імплементації положень цих конвенцій у національне законодавство України вже виконано». Однак згідно з доповіддю місії GRECO від 23 березня 2012 року наша країна отримала зовсім невисоку оцінку. Україна до сьогодні повністю імплементувала 12 рекомендацій GRECO з 25-ти. Стосовно 13-ти зберігається моніторинг.

Ідемо далі. «Створено Національний антикорупційний комітет при президентові України, що дозволило підняти питання формування та реалізації державної антикорупційної політики на новий, вищий рівень і зосередити зусилля не тільки на боротьбі з корупцією, а й на запобіганні корупційним проявам». Ну яким конкретно «корупційним проявам» зміг «запобігти» створений 2010 року антикорупційний комітет, який провів за два роки всього два (!) робочі засідання?

Схоже, це неясно не тільки нам. Друга доповідь про імплементацію Україною Плану дій з візової лібералізації від 9 лютого 2012 року загальнодоступна в Інтернеті англійською мовою. В документі чітко сказано, що конкретно заважає лібералізації: «У боротьбі проти корупції досягнуто обмеженого прогресу… Не виконано важливих рекомендацій GRECO… Національну антикорупційну стратегію ухвалено в жовтні 2011 року. Однак вона містить доволі загальні вказівки щодо подальших дій і не стосується деяких ключових питань. Відповідний План дій (національний. — Авт.) відсутній. Він повинен містити точні цілі, деталізовані плани, конкретні результати, яких має бути досягнуто…». Народ 201 сторінку не подужає, а фахівці будуть здивовані.

Хоча ось і план: Державна програма із запобігання та протидії корупції в 2011—2015 роках. У доповіді визначено вісім завдань:

1. Реалізація закону «Про адмінпослуги». (Заветований президентом і заново, з урахуванням зауважень, проголосований закон очікує підпису Януковича. До цього дня закон ішов півтора року. Півроку до першого читання йшов молодший брат цього документа, що зобов’язує і муніципальні органи влади проводити свої рішення через призму дерегуляції. Друге читання — питання: профільний комітет проти закону.)

2. Ухвалення кодексу адміністративних процедур. (У чорновому варіанті блукає по урядових інстанціях.)

3. Інвентаризація об’єктів державної власності. (Мета — позбутися 90% об’єктів, що перебувають у власності держави. Перша черга не за горами. А хто проконтролює відсутність корупції під час розпродажу?)

4. Створення системи електронних держзакупівель. (Стидка історія, на жаль, яка вже стала бувальщиною.)

5. Запровадження відповідальності юрособ за корупцію. (Поки що кінь стоїть і не валяється.)

6. Запровадження процедур одержання компенсації від держави або від керівних органів у зв’язку із заподіянням шкоди від корупції чиновників. (Документ у роботі.)

7. Здійснення комплексу заходів для формування негативного ставлення до проявів корупції. (Влада надає перевагу висвітленню проблеми в рекламних роликах, а не в новинах.)

8. Запровадження системи національної оцінки корупції. (Ті, хто бере хабарі, мають намір увести в моду відмову від хабарництва?)

Нагадаємо, що доповідь присвячена планам і діям на 2012 рік. Низка ЗМІ —DT.UA, «Українська правда», ТВi, «Наші гроші», «Лівий берег», «Коментарі», «Агентство журналістських розслідувань» та інші — протягом нинішнього й попереднього років навели дуже яскраві, доведені приклади масштабної корупції. Охочим боротися з нею є чим займатися, поки задекларовані документи застрягли в пологових шляхах бюрократії. Але в цій країні капкани ставлять не на вовків, а на мисливців.

Освіта: не кажи ЄОП,
поки не перескочиш

«Це — як модно пошитий костюм, але він зовсім не до лиця людині, яка його приміряє», — так образно передав перше враження від розділу, що стосується гуманітарної сфери, освіти і науки, один із наших експертів. І зауважив при цьому, що у минулорічному посланні президента до ВР аналогічний розділ був більш раціональний і містив більше конкретики.

«У сув’язі з європейським контекстом повинна розвиватися національна система освіти. Приєднання Української держави до Болонського процесу обумовило…» Далі — констатація того, чого ми начебто досягли на шляху до європейського освітнього простору (ЄОП). І — ані найменшого натяку на повний провал роботи по впровадженню положень Болонського процесу.

Зрозуміло, що керівництво Міносвіти це замовчує, але ж автори послання не могли не знати про Бухарестський саміт міністрів європейських країн (26 —27 квітня 2012 р.), а також про те, що за реалізацію основних положень Болонського процесу Україна отримала «двійку» — 2,2 бала за 5-бальною шкалою. Навіть Казахстан, що приєднався до Болонського процесу тільки в 2010 році, має кращі результати. До речі, попередні оцінки України на саміті в Лондоні (2007 р.) — 3,8 і в Лувен-ля-Ньов (Бельгія, 2009 р.) — 3,6.

«Одним із першочергових завдань інтеграції в єдиний європейський освітній простір є створення сучасної Національної системи кваліфікацій як передумови формування єдиного вітчизняного освітнього простору, інтегрованого у європейський».

Цікава деталь: на сайті МОНМС наприкінці минулого року повідомлялося, що створення Національної рамки кваліфікацій є однією з десяти найважливіших подій міністерства 2011 р. Але ніде не обнародувалася інформація про те, що нашу Національну рамку кваліфікацій Болонський секретаріат у своєму звіті оцінив у… 0 (нуль) балів. У результаті із 47 країн — членів Болонського процесу, що брали участь у саміті, Україна посіла останнє місце, тобто зарекомендувала себе як повний аутсайдер. То хто там сміє просторікувати про ЄОП?!

У посланні фактично не знайшлося місця професійній освіті, за винятком однієї фрази про те, що «варто вивчити питання щодо створення професійних ліцеїв». Очевидно, на руїнах системи профтехосвіти, до чого немало доклала рук і нинішня влада.

Ані згадки також про зовнішнє незалежне тестування, тоді як у минулорічному посланні йшлося про те, що прийом у ВНЗ має здійснюватися за результатами ЗНО. Можливо це пов’язано з тим, що незалежне оцінювання знань випускників втратило своє принципове значення як головний чинник об’єктивного відбору під час вступу до навчального закладу і боротьбі з корупцією у ВНЗ? Або сама боротьба відміняється?

Впадає в очі фактично повна відсутність статистичних даних щодо теперішнього стану освіти. Більшість цифр, наведених у розділі, — це опис досягнень європейських країн. Напевне, наявні дані є надто малопривабливими, але без чіткого розуміння існуючої ситуації ефективна реалізація реформ не можлива. Винятком є хіба що вказаний фактичний провал програми «Наука в університетах на 2008 — 2012 роки», яка фінансувалася на 6% від запланованого рівня. Проте жодних висновків із цього в посланні не робиться.

Лише наприкінці розділу про реформування вищої освіти є згадка про необхідність прийняття «кардинально оновленого Закону України «Про вищу освіту», який сприятиме успішному реформуванню вищої освіти в Україні». А далі кілька сторінок добірного тексту. А як автори бачать ці «кардинальні засади»? Кращі уми ломають списи з цього приводу, а що думає президент — ніхто з доповіді не зрозумів.

Попри те, що загалом розділ про освіту значною мірою просто повторює штамповані дискусії останніх років, цікаво прочитати новий підхід до питання інтеграції освіти і науки. Президент виявив новий і неочікуваний аспект цієї проблеми: «Для України питання інтеграції науки і освіти є важливим також і внаслідок специфічних для нашої країни обставин: національна економіка (як приватний, так і державний сектори) не здатна повною мірою забезпечити попит на наукові дослідження і розробки вітчизняних фахівців, тому інтеграція з освітою є природним способом збереження і подальшого розвитку української науки».Чи значить це, що президент визнає, що всі політичні заяви про те, як за рахунок «соціального партнерства» з бізнесом має розвиватися наука, були просто фарсом?

Стосовно розрекламованої свого часу реформи системи охорони здоров’я, то у посланні президента їй відведено скромне, майже непримітне місце серед соціального блоку. Вочевидь, неспроста, бо навіть у «пілотних» регіонах похвалитися поки нічим.

І вже зовсім викликає подив таке: «Відпрацьовується проект Дорожньої карти реформи системи охорони здоров’я, до створення якого залучаються вітчизняні та міжнародні експерти». Отакої! Адже ще в лютому 2006 року на Всеукраїнській конференції працівників охорони здоров’я з участю президента України В.Ющенка широко обговорювався і був схвалений проект «Дорожньої карти реформи системи охорони здоров’я». Чи не готується цьому проекту дороговартісна реанімація?..

Культура: будівельники
і забудовники

Добротно виписані (лише одна граматична помилка) і переконливо вибудувані важливі суспільно-політичні послання завжди вирізняються однієї згубною особливістю... Укорінена вона в «жанровій специфіці» документа. І жанр цей — «утопічний романтизм».

«Пріоритетом гуманітарної та культурної політики має стати оновлення всієї сфери суспільних відносин, економічних практик, культурних настанов — без цього Україні буде складно вийти на траєкторію модернізації та уникнути колосальних потрясінь...» Ех, прокочу!

Тим часом сам документ (і в перших рядках, і між рядками) дає деякі цікаві «наводки» й навіть продукує чудесні здогади.

«У Євросоюзі культурний сектор дає більше додаткової вартості, ніж операції з нерухомістю, хімічна промисловість і т.п...», — сказано в тексті.

І з цього пріоритету слід шукати відповідь на недавнє тривожне запитання — чому в Україні повиганяли втришия керівників провідних музеїв-заповідників? Тому що орієнтир тепер — «європейський». А отже, вже пішла боротьба за «додаткову вартість», а зі сфери культури через нових «менеджерів» надалі спробують активно отримувати якісь «надприбутки»?

Ще один симптоматичний месидж у посланні — «Створення позитивного іміджу України у світі — це український культурний простір».

І з цього нарешті випливає, що «не футболом єдиним». Чітко зрозуміло — тепер політичний імідж країни енергійно почнуть «відмивати» з допомогою подальших масштабних міжнародних культурних проектів (на кшталт бієнале в «Арсеналі»і т.д.). І це, скажу я вам, ще не найгірший шлях.

Так, природно, не забуто й нинішню роль Гуманітарної ради при президентові країни. Цьому успішному проекту Ганни Герман відведено надзвичайно важливу функцію — хранителя культурної спадщини. Завдання вирішується шляхом добору членів Ради (практично всі вони — культурна спадщина) і «відповідними протокольними дорученнями» (за тим чи іншим проблемним напрямом).

І тут, знову-таки, мрії зіштовхуються з жорстокою реальністю. «Поки що не всі проблеми вдалося вирішити», — сказано чесно, відкрито. Адже «історична та культурна спадщина Українського народу виявилася залежною від порядності забудовників».

Само собою. Але як же бути з тим, що нинішня влада за покликанням своїм — будівельник і забудовник?

Одна рука робить неначебто добру справу. І в стахановському темпі будує в Україні потрібні театри (в центрі столиці) чи реактивно перебудовує старовинні музеї (Шевченківський комплекс у Каневі від Лариси Скорик не такий страшний, як його інколи «малюють»).

Друга рука спотворює вигляд міст, стирає рештки цінного минулого. Хто стоїть за скандалами навколо Гостиного двору або Андріївського узвозу? Марсіани чи забудовники з нинішньої влади?
Названо в документі й головну перешкоду для реалізації культурних мрій... Це —«соціокультурна інертність, характерна для сучасного українського суспільства». Вона, підла, виявляється, і «становить серйозну перепону на шляху до модернізації країни».

Ну ні, друзі-укладачі, тут ви вже якесь зовсім ніжне формулювання підібрали для президентських тез... Та це вже «здичавіння», а не «інертність»! Інформаційно-медійний простір зачищено від «решток культурної спадщини» — масово й ефективно. Двадцять олігархічних загальнонаціональних телеканалів — світочі тьми та вульгарності. Простір для медійно-культурного обміну стискується рік у рік — як шагренева шкіра. Цінності ніби апріорні — високі, духовні й цивілізаційні — здригнулися під тягарем системно насаджуваного «шансону» (у широкому сенсі цього актуального суспільного явища).

... Але про це в липневих тезах — ані слова.

І, мабуть, не тільки суспільство винне в тому, що воно «некультурне», «інертне». А й «пріоритети», які прищеплюють цьому суспільству.

Міжнародна політика: вітрина
без нюансів підсобки

Автори документа окреслили досить докладну й реальну картину нинішньої міжнародної ситуації, позначивши основні світові тенденції та окресливши головні виклики, які стоять сьогодні як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Висновок такий: «Рівень ризику дії нових і традиційних загроз у європейському просторі та у світі в цілому впродовж останнього року підвищився», а «географічне положення та геополітичне становище України обумовлює особливу її уразливість» щодо цих загроз і викликів. Але якою має бути відповідь нашої країни на них, чітких рекомендацій послання президента не дає.

Але… Це тільки нам здалося чи насправді документ готує громадськість до думки, що не таке страшне НАТО, як його малювали раніше? Дворазове цитування підсумкової декларації останнього — Чиказького — саміту альянсу, компліменти на його адресу з приводу успішної операції в Лівії, «що підтвердила здатність НАТО та ЄС діяти ефективно навіть за обмеженої участі США». А також попередження про те, що «сукупний ефект від дії нових загроз може мати для субконтиненту(європейського. — Ред.) руйнівні наслідки», і наступна констатація: «Жодна з європейських країн не здатна самостійно вирішувати стратегічні проблеми безпеки, що підвищує роль міжнародних структур із питань безпеки».

Визнання розділення континенту на дві частини — між НАТО/ЄС, з одного боку, і Росією «з афілійованими з нею структурами (ОДКБ, ЄврАзЕс, Митним союзом тощо)» — з іншого, та існування між ними «сірої зони», «в яку потрапляє Україна з її проголошеною позаблоковістю та Республіка Молдова з її невирішеним Придністровським питанням».

І, нарешті, пасаж про те, що, «прагнучи до забезпечення національної безпеки з позицій позаблоковості, Україна вимушена докладати значно більше зусиль для пошуку додаткових зовнішніх гарантій безпеки, а також для визначення способів підвищення ефективності власних Збройних сил».

Висновок, на наш погляд, напрошується сам собою: вихід у приєднанні до загальновизнаних структур колективної безпеки, які довели свою ефективність. Бо ні свіжа редакція Стратегії нацбезпеки, ні нова Воєнна доктрина, які з гордістю згадуються в посланні, не гарантують безпеки країні, керівництво якої оголосило про позаблоковість, але при цьому остаточно розвалило, деінтелектуалізувало й розікрало армію, звело до мінімуму військовий бюджет і практично не забезпечило наповнення спецфонду Міноборони…

Що ж до європейського вибору України, то він залишається незмінним і, згідно з посланням президента, це зумовлене «самим фактом цивілізаційної належності до співтовариства європейських народів». «Інтеграція в європейський політичний, економічний і гуманітарний простір є стратегічним орієнтиром і системоутворюючим фактором розвитку держави», — сказано в документі. «Угода про асоціацію має доленосне значення для України і формує дороговкази для життєво важливих внутрішніх реформ шляхом модернізації».

Проте, розмірковуючи про партнерство України і ЄС «в умовах європейської кризи», автори документа практично повністю ігнорують кризу у відносинах власне Києва і Євросоюзу і, отже, не аналізують ні причин, які її породили, ні способів виходу з неї. Президент не потрудився пояснити, чому зірвано підписання «доленосної» угоди. Лише легкий натяк на деякі труднощі у фразі, яка випромінює непробивну впевненість: «Підписання Угоди (про асоціацію. — Ред.) відбудеться, незважаючи на будь-які внутрішні чи зовнішні перешкоди політичного характеру, що мають виключно тимчасовий характер». І жодного слова про проблеми з демократією, про обмеження прав і свобод громадян, звуження свободи слова, про вибірковість правосуддя та політично мотивовані судові процеси, наявність яких в Україні підтвердив цього тижня вже і Європейський суд з прав людини.

«Європейський» розділ послання — це в сьогоднішніх умовах лише теорія, нехай багато в чому й правильна, але дуже далека від реалій. Бо навіть якщо не говорити про демократію і сконцентруватися на економіці, очевидно, що нинішня українська влада не має ані найменшого уявлення про те, що насправді означає «широкомасштабна адаптація» законодавства України до законодавства ЄС. І чергові новели, які ухвалені цього тижня в законодавстві про держзакупівлі і які відкривають неозорі для суспільного ока горизонти корупції, цьому яскраве підтвердження…

Зі значного числа стратегічних партнерів України у президентському документі особливе значення надається взаємодії з РФ, США та КНР. Розділ, присвячений Росії (який є посланням не стільки Раді, скільки В.Путіну), займає стільки ж місця, скільки розділи, відведені США і Китаю, разом узяті, і переповнений явним розчаруванням і невдоволенням.

«Завершення періоду напруженості в українсько-російських відносинах само по собі не вирішило наявних проблемних питань, хоча й створило сприятливіші умови для конструктивного діалогу та пошуку компромісів», — констатується в посланні президента.

Але й «сприятливіші умови», як далі випливає з документа, не розв’язали проблеми торговельних обмежень з російського боку, не вилучили вилучення з Угоди про зону вільної торгівлі СНД, не змінили формули ціни на газ, не збільшили транзиту і поставок на українські НПЗ російської нафти, не привели до завершення делімітації в Азовському та Чорному морях і Керченській протоці, гуманітарні питання, як і раніше, політизуються й «використовуються як важелі політичного впливу», а українсько-російський інформаційний простір «нерідко використовується для проведення відверто недружніх інформаційних кампаній». Тож постає запитання: у чому конструктивність цього діалогу, де тут принципи «взаємного партнерства» і в чому, власне, тоді полягає «нова модель стратегічного партнерства України з РФ»?

Що ж до російських інтеграційних устремлінь, автори послання констатують: Росія форсує створення Євразійського союзу, який «хоче використовувати для закріплення свого домінування на пострадянському просторі».

Рекомендація така: «Україні слід невідкладно розробити базові сценарії дій щодо інтеграційних ініціатив РФ на найближчу перспективу».

«Американський» і «китайський» розділи короткі, формальні й позитивні. В них немає згадок про проблеми, лише перелік пріоритетних сфер для співробітництва й досить у загальних рисах сформульовані плани на майбутнє. Деталями з нами ділитися не стали. Зате країна за бонуси поділиться надрами, а за кредити — в остаточному підсумку, землею?

Енергобезпека: біг по колу

Схоже, нічого нового В.Янукович на цей рахунок сказати не міг. Понад те, в основному про енергобезпеку йдеться в тій частині його послання, де говориться про наміри. Це безпечний для президента шлях: «Подання на розгляд ВРУ законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань енергетичної безпеки, зокрема щодо приведення визначення енергетичної безпеки у відповідність до сучасних підходів, актуалізації загроз енергетичній безпеці та основних напрямів державної політики з питань енергетичної безпеки, визначених Законом «Про основи національної безпеки України».

Власне, крім постійного згадування словосполучення «енергетична безпека» у розділі 7 президентського послання ВР нам не вдалося знайти нічого суттєвого. А хотілося б. Особливо на тлі енерговійн, у яких Україна вже давно, хоча й мимоволі, бере участь.

«Нафтогаз України». Це зона особливої небезпеки. А запитайте, чим НАК займається? Управляє дочірніми компаніями. То ж вони й без НАКу чудово впоралися б із цією функцією. І державі, і громадянам це обійшлося б дешевше. Чому про це не каже президент? Хіба це не стосується енергобезпеки?!

Енергозбереження. Це найактуальніше слово в тексті послання зустрічається лише кілька разів і зовсім не в очікуваному контексті, а лише в переліку майбутніх напрямів держполітики. Тобто за час президентства Януковича енергозберігаючі технології так і не стали основою модернізації економіки, як енергозбереження не стало пріоритетом політики держави. Але тоді навіщо Україні профільний «енергозберігаючий» комітет і держвидатки на нього? А ще — навіщо Україні альтернативна енергетика, якщо навіть в Енергостратегії до 2030 року пріоритет віддано вугіллю та сонячній енергії, хоча половину електроенергії генерують гнані АЕС?

Нафтовидобуток. З ним в Україні рік у рік дедалі гірше, навіть за офіційними даними. Мабуть, тут погодимося із президентом, який, посилаючись на Міненерговугільпром, констатує: «Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2011 року скоротилися на 6,3% щодо аналогічних показників 2010 року». Причому не зрозуміло, видобуток нафти скоротився в напівдержавній «Укрнафті» чи в усіх (кількох десятках) приватних підприємців від нафти. Деяких «добувачів» така ситуація цілком улаштовує.

Однак у президентському тексті — все одним рядком. Ні тобі про держполітику відносно нафти власного видобутку (у тому сенсі, що її ціну на мінімальному рівні встановлює НКРЕ), ні про її неконкурентоспроможність на вітчизняному ринку в результаті цього, ні про те, чому власникам НПЗ вигідніше купувати російську експортну суміш Urals замість дуже високоякісної української нафти чи просто завозити нафтопродукти. Ні слова й про нафтові тендери, де «Приват» (він же — співвласник ВАТ «Укрнафта») навчився грамотно обходити тендерні вимоги (і в такий спосіб обманювати державу — основного власника «Укрнафти»). Про частки нафтодобувачів узагалі ні слова. Хоча в наших умовах енергозалежності кожна крапля нафти має значення.

Ні, звичайно, планують на держрівні узагальнювати досвід диверсифікації, продовжувати цю практику, залучати інвесторів… Але якось непереконливо все це.

Пригнали першу «вишку Бойка». І що? Поставили її розбурювати давно відкриті та законсервовані свердловини «Чорноморнафтогазу». У такий нехитрий спосіб сподіваються збільшити видобуток нафти на шельфі майже на 1 млн. тонн. А як же бути з приростом запасів, геологорозвідкою тощо?

Чому Янукович не згадав про скандально відому компанію Vanco і, головне, про судовий спір із нею, що затягнувся, і це за обопільної згоди укласти мирову угоду? І чому промовчав про два вже оголошені тендери і про кілька, що очікуються на Чорноморському шельфі?

Добре, що в такому важливому посланні президента приділено кілька рядків нафтопереробній галузі. DT.UA багато років висвітлює процес скуповування росіянами провідних українських нафтопереробних заводів (НПЗ) і описує їх технічне та технологічне старіння. Але нинішня влада змогла лише заявити, що провина — на їхніх попередниках, які зробили все за них: за безцінь продали найпотужніші НПЗ. Від себе додамо — у 90-х роках і без серйозних інвестзобов’язань.

В.Янукович тільки констатує, що «слід визнати також, що й досі не запропоновано дієвих механізмів мотивації власників НПЗ до їх модернізації»… А тому не бачить іншого виходу, ніж посилення держрегулювання нафтопереробної галузі.

Газ. От де була можливість досягненнями похвалитися. Та ба. Третій рік ведуться переговори з «Газпромом» про ціну й труби, і все безрезультатно. У третьому кварталі 2012-го, згідно з контрактною формулою, найвища ціна російського газу — для України, навіть із урахуванням 100-доларової «харківської» знижки. Чому Янукович не похвалився широко розрекламованими відкритими тендерами, які виграли компанії Shell і Chevron? Адже на ці компанії покладали надії в сенсі енергонезалежності, та й у фінансовому теж.

Новий закон про ринок газу ухвалили більше року тому. Тепер із нього здули пил і стали створювати АТ на базі «Укртрансгазу» і «Укргазвидобування». Проте управління цими майбутніми АТ залишили за НАКом «за узгодженням з Міненерговугільпромом». І що, скажіть, змінилося? Навіть прізвища ті самі.

Експорт електроенергії. Не дуже, вочевидь, приховували, хто в Україні головний експортер (та й виробник) електроенергії. І це за наявності аналогічного спеціалізованого держпідприємства, про яке давно нічого не чути.«Протягом 2011 року експортовано електроенергії на 52,5% більше, ніж у 2010 році». Тобто на стільки ж збагатився Р.Ахметов. Але не енергетика України.

І буквально наступна пропозиція: «За 2011 рік вуглевидобувними підприємствами України (читай — в основному Ахметова) видобуто вугілля на 9% більше порівняно з 2010 роком». Тепер зрозуміло, чому Янукович так переймається ТЕЦ і ТЕС — ці підприємства дедалі більше працюють на вугіллі. Отже, Р.Ахметов може не хвилюватися — його бізнес іде в гору. Це не рахуючи металургії (правда, не дуже прибуткової, про що теж сказав Янукович). Але головне — енергогенеруюча галузь, яку Ахметов уже скоро не зможе сховати навіть від нашого сліпого Антимонопольного комітету. Та й навряд чи він стане це приховувати, просто оформить нові активи на інші компанії.

Причому тут енергобезпека? Та ні при чому! У тому-то й уся проблема.

Армія: парад залишків

Два з половиною роки знадобилося Віктору Януковичу — Верховному головнокомандувачу Збройних сил — для того, щоб зробити серйозне відкриття:«безпосередню політичну відповідальність за оборону держави несуть не Збройні сили, а демократично обране народом цивільне керівництво країни». Зважаючи на все, цим цивільним керівництвом країни Віктор Федорович іменує власну персону.

Розлого розмірковуючи про те, що «безпосередньої військової загрози для України немає», президент усе ж таки доходить висновку, що «виникнення такої загрози цілком імовірне», згадуючи якісь віртуальні передумови виникнення між державами конфлікту інтересів.

Очевидно, запізніле відкриття Януковича найнегативнішим чином позначилося на підготовчому етапі армійських реформ: тільки до середини президентського терміну нарешті було прийнято Стратегію національної безпеки та Військову доктрину України.

З таким самим запізненням і в страшних муках народжуються Концепція та Державна комплексна програма реформування і розвитку Збройних сил, про які президент згадав, зазначивши, що саме на цих документах потрібно зосередити увагу у 2012 році. А увагу, слід розуміти, зосередити повинен саме Віктор Федорович, оскільки ці два проекти місяцями переміщуються із РНБО у стіни його рідної адміністрації й назад.

Ще одним завданням у 2012 році в сфері оборони президент вважає «забезпечення реалізації заходів першого етапу реформування» армії. У чому полягає і в якому документі цей етап прописаний, глава держави скромно промовчав. Тому ні в армії, ні в уряді президента не зрозуміли і що робити — не знають.

Найбільше потішило те, що Янукович пропонує у 2012 році попрацювати над зміцненням кадрового потенціалу Збройних сил, соціальним захистом військовослужбовців, членів їхніх сімей та військових пенсіонерів. Про соціальний захист: квартир немає, обіцяного у 2010 році підвищення посадових окладів теж немає, навіть обмундирування немає. Можливе ж передвиборне і точкове підвищення «винагороди» (а не окладу) — не приведе до підвищення пенсій. А як зміцнює кадровий потенціал армії міністр Саламатін, читачі газети знають. Ще кілька місяців позміцнює — в армії розумних і чесних людей взагалі не залишиться, ні військових, ні цивільних. Тим більше на тлі запропонованого військовим відомством скорочення армії майже вдвічі...

Реформаторські зусилля президента у сфері озброєнь та військової техніки теж не увінчалися великими досягненнями. Віктор Федорович «призабув», що Державну програму розвитку озброєнь і військової техніки вже прийнято урядом. Але президент чомусь продовжує говорити про проект програми!

Вінцем діяльності у цій сфері президент називає прийняття урядом Державної цільової програми будівництва корабля класу «корвет». Але й тут Янукович продемонстрував непоінформованість про те, що реально відбувається у сфері оборони країни. Бо програму прийнято, однак виконувати її, схоже, ніхто не планує: місяць тому уряд прийняв рішення зняти з програми «корвет» майже 40 млн. гривень!

Зовсім незрозуміло, чому президент вважає успіхом реформи оборонно-промислового комплексу створення концерну «Укроборонпром». Бурхлива діяльність концерну зводиться переважно до збирання під свою вивіску державних підприємств, більшість яких до того ж давно в борговій ямі. Керівництво концерну вибрало «стандартний» підхід до ліквідації боргів — хай за некомпетентність керівників і розкрадання коштів відповість платник податків...

Дмитро Менделєєв, Інна Ведернікова, Лідія Суржик, Алла Єрьоменко, Тетяна Силіна, Юрій Бутусов, Сергій Рахманін, Юрій Сколотяний, Олександра Примаченко, Олег Вергеліс, Володимир Чопенко «Дзеркало тижня. Україна» №24, 06 липня 2012 року
//dt.ua/POLITICS/poslannya_prezidentovi-105049.html

Президент послав
Модернізація - «по посланіям». Развод - «по понятіям»

Развод - «по понятіям». Модернізація - «по посланіям»
Команда Януковича вдруге заходиться…
Конституційний коловорот
Модернізована опозиція

Немає коментарів: